УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ
Публикации
18 июля, 11:10
27324
27324
18 июля, 11:10
Лента новостей

«Після перемоги на Середземноморських іграх Асад запросив на президентський прийом»

...
«Після перемоги на Середземноморських іграх Асад запросив на президентський прийом»
Фото: odessa-sport.info

Анатолій Азаренков – про Сирію, Лобановського, Колоскова та війну.

Артур Валерко та Ярослав Кроха, Sport Arena

Сирія полум’яніє в вогні війни й не покидає передовиці ЗМІ як одна з найбільш гарячих точок світу. В останні роки через загострення бойових дій, а також організаційні труднощі й інші обставини, місцева збірна навіть лишалася поза міжнародними турнірами.

А колись збірна Сирії здобувала медалі Кубка арабських націй і Пан-арабських ігор, вигравала Середземноморські ігри, була за крок від чемпіонату світу. І, до речі, досить успішні роки цієї національної команди припали на час, коли її очолювали українські фахівці. Донеччанин Валерій Яремченко та одесит Анатолій Азаренков відбули в близькосхідну арабську країну в відрядження від радянської федерації футболу.

81-річний Анатолій Азаренков – один із найдосвідченіших фахівців тренерського цеху України, який входив у штаби криворізького «Кривбасу», миколаївського «Суднобудівника», дніпропетровського «Дніпра», нікопольського «Колоса» та рідного одеського «Чорноморця», у 1986-1992 році очолював національну збірну Сирії, а також працював у Катарі в складі тренерської бригади Лобановського, Омані та ОАЕ. Ми розпитали Анатолія Олександровича про роботу в Сирії, династію Асадів і «схід – справу тонку».

«У Сирії опинився після переговорів Колоскова з тамтешнім генералом»

— Ви були в тренерському штабі Дніпра в ті золоті роки, коли команда ввійшла в число найкращих у СРСР і здобула перше в історії чемпіонство. Після сенсаційних успіхів команди ви могли обирати, куди їхати. Чому обрали саме Сирію?

— Почнімо з того, що в той період часу особливих умов не створювалося, це 80-ті роки – і в Сирії футбол ще піднімали, і в СРСР легіонерів ще практично не було (із гравців – хіба що Зінченко та Шавло як рідкісні випадки, а тренерів випускали трішки частіше). І є один такий важливий момент, чому я вибрав Сирію, не розглядаючи інших запрошень. Там уже був земляк – Валерій Яремченко, прибув туди за рік чи два до мене. У нього закінчувався контракт, ми перетнулися трішки і його поміняли на мене.

— Хто вирішував питання працевлаштування радянських тренерів? Це вже був «Совінтерспорт», чи ще Федерація футболу, Спорткомітет?

— Мою кандидатуру запропонував очільник Федерації футболу СРСР В’ячеслав Колосков і за результатами переговорів із сирійською стороною мене відправили в Сирію очолити збірну. То були рекомендації з боку вищого керівництва саме федерації.

Свого часу Колосков, тодішній голова Федерації футболу СРСР, провів зустріч із представниками азіатських футбольних федерацій. Очільник Сирійської арабської федерації футболу на той час – генерал Фарук Бузо – попросив запросити до національної збірної радянського тренера, і Колосков назвав мою кандидатуру. Тому що я до цього контактував із московським інститутом фізкультури, а Колосков свого часу там зустрічався з представниками тренерських кадрів і був високої думки про їхню підготовку.

Анатолій Азаренков, фото odessa-sport.info

Я з Колосковим не спілкувався на тему Сирії, але він знав про мою роботу, тож подав мою кандидатуру генералу, а Бузо погодився з цими рекомендаціями, так я й поїхав в Сирію.

«Саме життя змусило вивчати арабську»

—  У якому стані був на той час сирійський футбол? Наскільки успішним він був на континентальній арені?

— Я б не сказав, що він був успішним. На рівні азіатської ліги він нічого не вигравав, серйозних перемог не було. В арабському регіоні це була така собі середня команда.

Там футбол лишався непрофесіональним, хоча в інших арабських країнах в ті часи він уже бував напівпрофесіональним (коли гравці півдня працювали на роботі, а ще на півдня їм дозволяли відлучатися на тренування та на ігри). Взагалі, арабському футболу потрібно віддати належне, бо тепер він виріс за своїм рівнем. За винятком, звичайно, тих військових подій, які відбуваються у світі – вони, ясна річ, мають свій вплив і на футбол.

—  Хто приймав вас у Сирії?

— Там були певні нормативні вимоги, які висувалися перед радянськими фахівцями. Ми контактували через посольство, через відділ, який контактував із сирійською стороною. Всі договори проходили через посольство та певні радянські дипломатичні структури. Всі організаційні питання замикалися на працівниках посольства: фінанси, побут, співпраця з місцевими.

— Яким запам’ятався вам Хафез Асад, який майже три десятиліття був президентом Сирії? Доводилося його бачити?

— Зрозуміло, інколи бував на прийомі на рівні президента країни Асада (зараз його син Башар є президентом). Наскільки відомо, це вперше стало можливим саме в 80-х, у роки моєї роботи, коли іноземних фахівців приймали після певних успіхів.

А тоді збірна Сирії з футболу завоювала золоті медалі на Середземноморських іграх, це був престижний турнір, який виграла наша команда, хоча на ньому періодично змагалися сильні футбольні збірні таких країн, як Іспанія, Італія, Югославія і так далі. Сирійці у фіналі обіграли молодіжку Франції – 2:1. Що робилося! Салюти, автоматні черги в повітря, феєрверки – місто Латакія сяяло, наче вдень!

Ось тоді ми побачили широту сирійської душі – після успіху на Середземноморських іграх, які, до речі, проводилися якраз у Сирії, наших спеціалістів приймали в президентській резиденції. Тоді брали участь не тільки представники футбольної збірної Сирії, там були і тренери з легкої атлетики, боротьби і так далі. Від СРСР у Сирії працювало декілька десятків тренерів з різних видів, і наші земляки зробили значний вклад у розвиток місцевого спорту.

Для довідки:
Перемога на футбольному турнірі Середземноморських ігор 1987 року, здобута збірної Сирії під керівництвом Анатолія Азаренкова, так і залишилася єдиною в її історії. У цьому турнірі періодично брали участь знамениті футболісти, зокрема, через кілька років там зіграли юні Лільян Тюрам, Зінедін Зідан, Джиджі Буффон і Франческо Тотті.

—  Кого включили вам у тренерський штаб? У вас були радянські чи сирійські помічники?

— Ми не могли запрошувати собі співробітників, як зараз, коли головний тренер приймає команду і ставить своїх помічників. Там такого не практикувалося.

Був російськомовний місцевий тренер, який закінчував московський інститут, і його прикріпили до мене в помічники. Все інше доводилося робити з його допомогою, підбирати гравців і відстежувати їхні виступи в місцевих змаганнях.

Я на певному етапі не володів мовою, але саме життя змусило вивчати арабську, і за два місяці доводилося вже самому спілкуватися із гравцями.

«Один сирійський збірник міг навіть перейти в Дніпро…»

— Як працювалося з сирійцями? Вони відповідальні чи по-східному розслаблено ставляться до роботи?

— Я б не сказав, що відповідальні. Люди — любителі, отримували певне фінансове винагородження від клубів, за які грали, а так постійної зарплатні не було. Їм могли обмежувати права, і доводилося залучати до процесу адвоката і захисника. Приходилося з керівниками клубів зустрічатися, з президентом федерації футболу, він часто надавав посильну допомогу для вирішення питань. Клопіткі часи були. Не одного доводилося так виручати…

— Хто був вашою опорою у колективі? Були в Сирії футболісти більш високого рівня?

— Так, там були талановиті гравці. Приміром, такий собі Абуд Каліоглі – гравець, який був капітаном національної команди і клубу, в атаці грав. Він був серйозним і наміри були серйозні, міг грати навіть в Європі. Але обставини не дозволяли йому поїхати з країни, хоча він запрошувався на рівні арабських команд. Часто запрошувався до арабських збірних, як у нас, дозволю собі таке грубе порівняння, збірна Європи.

А були ще гравці з непоганими задатками, ясна річ, траплялися в той час спроби заграти десь на професіональному рівні в Європі чи навіть в Радянському Союзі серед команд майстрів. Навіть була спроба запросити одного сирійського гравця в Дніпро, але невдало склалося. І у мене було бажання, і у клубу, і у самого гравця, але не вийшло – у Сирії йому не дали можливості приїхати грати в СРСР.

— Були, до речі, в сирійській національній команді легіонери? Сірійців брали в інші чемпіонати?

— В той час там не можна було їм виїздити із країни в закордонні клуби. Їх запрошували до арабських регіонів: Саудівська Аравія, Катар, Емірати, де рівень життя набагато вищий і економічно вигідніше гравцям. Але не давали вільно поїхати з країни і підписувати контракти з зарубіжними клубами.

— На рівні Азії сирійська збірна вважалася середняком. Завдяки чому вам вдалося на чемпіонаті Азії випереджати тих же іранців у 1988 році?

— Декілька факторів. Ми закладали певний фундамент фізичної готовності, бо я розумів, що конкурувати з такими командами, як Саудівська Аравія, Кувейт, які на ЧМ грали, чи ті ж Емірати, важко. І ми намагалися за рахунок різних важелів створити атмосферу всередині колективу.

Підготовка була важлива, ми їй приділяли багато уваги. Доводили, що на зборах треба серйозно займатися, відповідально готуватися до матчів. Ось так потихеньку хлопці й ставали професіоналами – хай не за статусом, то за ставленням до справи. Було важко, але, крок за кроком, ішли до цього.

Приклад наведу такий. Ми грали за вихід в плей-офф із Саудівською Аравією, там дві гри було. Ми першу програли в один м’яч — 4:5, це була сенсація. А другу домашню гру зіграли внічию, і хоча не змогли пройти далі, але для нас це був гарний результат. Ніхто не вірив, що ця збірна може на рівних грати із найсильнішими суперниками, але гра показувала, що ми на правильному шляху.

«Що в Сирії буде така війна  – і близько не міг ніхто такого передбачити»

— Які ще іноземні тренери на той час працювали в азіатському футболі?

— Для прикладу, в Кувейті у клубних командах працювали, в основному, іноземні спеціалісти. З Європи було мало, більше з Латинської Америки запрошували, частіше звідти. А з Європи фахівців було обмаль. Просто економічно не надто вигідно було запрошувати тренерів, були фінансові проблеми з виконанням тих вимог, які висували європейці. Для іменитих фахівців на той час найбільш вигідно було – це Кувейт, Саудівська Аравія, Емірати. Сирія стояла ніби осторонь, там ми з Яремченком працювали самі.

— Місцеві клуби відпускали до вас гравців? Які були ваші враження від сирійського чемпіонату?

— У нас був принцип в обов’язковому порядку посеред тижня збиратися. Або двічі на тиждень зустрічатися з гравцями в певному місці. Звичайно, щоб відпускали, нам доводилося приїздити, контактувати і домовлятися. Допомагати місцевим тренерам. Контакт був тісним, демократично підходили до питання, розуміли, що ми готуємо гравців не собі, а на перспективу. Семінари проводили на рівні міст.

— Керівництво федерації футболу Сирії вам допомагало чи заважало?

— Федерація – у силу можливостей. Ще раз підкреслю, на рівні федерації були кваліфіковані спеціалісти. Той же генерал Бузо, він очолював азіатську федерацію футболу, судив міжнародні матчі, був одним із керівників азіатської конфедерації футболу. Це були компетентні люди.

— Які перемоги на чолі Сирії пригадуєте з найбільшим задоволенням?

— Перемоги були: виграли Середземноморські ігри, брали участь у фінальній частині кубка азіатських країн, займали друге місце на кубку арабських країн. Брали участь молодіжною командою у чемпіонаті світу. Це достатньо серйозні успіхи порівняно з тим, що було у Сирії раніше.

— Вболівальник це оцінив?

— Можна з усією відповідальністю казати, що глядач в великій кількості ходив на стадіони. Ціна квитків була невелика. Футбол був віддушиною. Навпаки, здавалося, що стадіони невеликі: це в Дамаску 25 тисяч, а так по 20, 15, 10 тисяч було. І трибуни – заповнені, небайдужі, гучні.

— Як жилося вам у Сирії? Побут, клімат, погода для європейця не створювали проблем?

— Побут максимально комфортний: радянські спеціалісти працював при посольстві, і дипломати займалися цим питанням. Мешкали ми скромно, але давали машину й квартиру, розмір якої від складу сім’ї залежав. Але особливої розкоші не було. Сьогодні можна сказати, що це був аскетичний спосіб життя.

— Робота в мусульманській країні давалися вам легко?

— Та ні, легко не може бути. Є певні труднощі. Значення релігії дуже велике, є певні культурні традиції. Наприклад, якщо у них є певний час, коли повинні ходити в мечеті, а їх закликають молитися чотири-п’ять разів на добу, то всі повинні молитися. І доводилося тренувальний процес підлаштовувати, щоб не порушувати їхні традиції. Доводилося поєднувати навчально-тренувальний процес і з молитвами, і з постами. Для нас європейців це дивно, а для них – нормально.

— Тоді могли б повірити, що в Сирії спалахне така війна? Чи, якщо чесно, й тоді напруження відчувалося?

— Я б не міг дати оцінку: я не в курсі внутрішніх подій, які могли вплинути на ці дії. Був Радянський Союз і та підтримка, яку отримувала сирійська сторона – економічна, і військова – була. Напевно, тому й ніхто не мав подібних здогадок. У страшному сні не снилося такого, що зараз відбувається. Там була організована держава, не без певних труднощів, але щоб так – і близько не міг ніхто передбачити такого.

«Після Сирії прийняв запрошення приєднатися до Лобановського в Кувейті»

— Зі збірними Катару й ОАЕ, очолюваними Валерієм Лобановським, перетиналися?

— Звісно. І тоді, коли його збірна ОАЕ проводила матчі, і пізніше – коли ми разом працювали в Кувейті, де Лобановський прийняв національну збірну. Я був запрошений до його штабу, відповідав за молодіжну команду Кувейту. Упродовж 10-12 років вони не могли пробитися на рівні азіатських країн.

А з приходом Лобановського і його команди (брав участь і Веремєєв, як його помічник, і деякі інші наші фахівці) вистрелили. З Валерієм Васильовичем все змінилося, команда почала завойовувати авторитет, як і тренери, які досягли результату. Лобановський із національною збірною в азіатському чемпіонаті грав гідно, в Кувейті футбол при ньому зробив якісний ривок вперед.

— Як про ВВЛ відгукувалися місцеві футбольні спеціалісти?

Фото: odessa-sport.info

— Місцеві спеціалісти… Для того, щоб отримати оцінку чи надавати її, потрібно детальніше познайомитися з роботою, ідеями, специфікою життя. Умови там складні. Клімат не дозволяв круглий рік займатися, там наступав період, коли спека 45-ти градусів досягала при стовідсотковій вологості.

І доводилося виїздити моїй молодіжній команді пізно вночі тренуватися на стадіоні, або за кордон виїздити, більше в європейські країни. Що стосується Валерія Васильовича, то він цього правила дотримувався весь час, а перед серйозними змаганнями підготовка проводилася в Європі. Це створювало певні труднощі – акліматизація, затрати часові, фізичні, матеріальні. Всі розуміли, що збірна Кувейту має свою специфіку, що зумовлює труднощі в досягненні результату. Тому команда Лобановського всіх дивувала, вона стала одкровенням.

— Лобановському не подобалося, що молоді араби несерйозно сприймають футбол. У вас таке ж було?

— З часом, коли вивчив мову, я вже намагався сам спілкуватися із гравцями, вони просто не професіонали і у них виникали різні питання. Потрібно було бути і радником, і помічником, доносити до них, що і як.



Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Добавить комментарий
Читайте также
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?