Sportarena

«Після переможного голу Войводині фани оплатили мій рахунок у кафе». Тарас Бондаренко — про виступи у Сербії

Український легіонер Радничків розповів про третій рік в сербській лізі.

«Після переможного голу Войводині фани оплатили мій рахунок у кафе». Тарас Бондаренко - про виступи у Сербії - Футбол

Тарас Бондаренко, fkradnickinis.rs

Коли ми востаннє спілкувалися із українським легіонером Тарасом Бондаренком, він тільки розпочинав свої виступи у Суперлізі Сербії. Сезон провів цілісний, але його Металац вилетів у Першу лігу. Довелося залишитися в команді і запоріжцю. В Україні це означало б падіння – у нас рідко хто повертається після вильоту, якщо це не гравець із значним іменем.

А ось у Сербії інакше – Бондаренко навіть після року на нижчому рівні не забувся у Суперлізі, тож підписав контракт із чинним бронзовим призером місцевого чемпіонату. Тарас встиг дебютувати із Радничками у єврокубках, а нині бореться разом із командою за медалі чемпіонату – причому, скромний клуб із міста Ніш перебуває якраз між двома белградськими грандами.

Про проривний сезон у своїй кар’єрі, враження від медальної гонки та дебюту в єврокубках Тарас Бондаренко розповідає Sport Arena.

«Із «євро-села» переїхав у «другу столицю» Сербії»

– Тарасе, ще півроку тому ви виступали у сербській Першій лізі, а після цього встигли пограти у Лізі Європи, а зараз боретеся за медалі Суперліги. Віриться у те, що відбувається?

– Перехід пройшов плавно, від того часу, коли я дебютував за нову команду й дотепер, отримую задоволення від футболу. Вся команда у хорошому, бойовому настрої. Тому настрій чудовий, ці півроку ми з Радничками пройшли настільки здорово, що ніхто в Сербії цього, напевно, не очікував. Друге місце в цьому чемпіонаті, де, зазвичай, усі трофеї розігрують Звезда та Партизан, це неймовірно круто. Будемо старатися й навесні утримувати свій рівень.

– Як змінилося ваше життя після зміни команди? Адже після невеличкого селища Горни Мілановац ви переїхали в місто, яке в Сербії називають, наскільки доводилося чути, «другою столицею»?

– Ну, а як порівнювати, скажімо, міста Дніпро та Горішні Плавні? Приблизно таке ж порівняння. Місто Ніш – третє за населенням у Сербії, разом із Белградом та Нови-Садом це найбільші населені пункти країни й най значиміші економічні центри.

Мені, до речі, Горни Мілановац також подобався – хоч там менше 25 тисяч населення, це не такий райцентр, які бувають у нас, а таке собі «євро-село». Ну, а Ніш – цілком сучасний, розвинений, динамічний. Після маленького та «селоподібного» Мілановаца у цьому місті вільніше дихається. Ми з дружиною дуже раді, що здійснили цей переїзд.

– Дозвольте таке питання. В Україні уявити собі, щоб гравець із умовної Зірки чи Волині після вильоту із УПЛ підписався із претендентом на єврокубки дуже непросто. Як так вийшло, що ви, та ще й легіонер, після Першої ліги перейшли у склад бронзового призера чемпіонату?

– Розумієте, я ж за Металац починав грати у Суперлізі. На жаль, команда вилетіла, але той сезон я можу занести собі в актив – грав постійно, тренери довіряли, сербські команди побачили, що я щось можу. Тому після першого ж сезону я мав пропозиції від різних команд Суперліги, але платити за мій трансфер клуби не хотіли – там таке абсолютно не заведено, гроші на придбання гравців мають тільки гранди. Тому, хоча Металац мене не відпустив, а я рік провів у сербській Першій лізі, у пам’яті клубів, які мною цікавляться, я залишився. Після завершення контракту Раднички мене відразу ж покликали назад у Суперлігу.

– Що таке – сербська Перша ліга? В Україні ви якраз у Першій лізі грали, можете порівнювати.

– Ну, сербський футбол все ще помітно бідніший та дуже поступається українському в організації, інфраструктурі. Чесно скажу, рік у сербській Першій лізі я втратив – моя команда ставила завдання підвищитися в класі, але не змогла цього зробити (Металац фінішував третім). Емоцій особливо хороших не було, тому я дуже радий, що Раднички про мене не забули й підписали. У мене контракт на два роки. Кликало ще кілька сербських команд, але гіршого рівня – а з України інтересу, до речі, не було.

– Чому так, як думаєте?

– Ну, я все ж із України їхав, будучи гравцем Першої ліги. Вдома мене, за великим рахунком, ніхто не знав. У Сербію я відправлявся із такими думками, що або заграю – або зав’яжу з футболом, в Україні не бачив для себе спортивних перспектив. Тому, можливо, й закономірно, що у сербській Суперлізі мене знають, а в українській Прем’єр-лізі – ні.

«Мій головний тренер – екс-гравець донецького Шахтаря»

– Раднички, у складі яких ви виступаєте, очолює екс-захисник донецького Шахтаря Ненад Лалатович. Підписуючи українського футболіста, пригадував ті часи?

– Однозначно! Коли я приїхав на збори, які Раднички проводили в Словенії, Лалатович мене зустрів перед тренуванням, сказав, що дуже радий, що я підписав контракт із його командою, й побажав гарно заграти в «основі». Надалі неодноразово пригадував про виступи в складі Шахтаря, про Донецьк, про Луческу. Я так розумію, це були найкращі часи його життя – тому що Ненад дуже часто до цієї теми звертається.

– Який він як тренер?

– Із того, що я чув, це один із найперспективніших молодих тренерів Сербії. Із Црвеною Звездою вони ставали чемпіонами країни, але він із гранду не побоявся піти у Борац із міста Чачак – це скромна команда, з якою він умудрився вийти на друге місце в чемпіонаті. Чув, що далі він очолював Войводину та Чукарички, працював із молодіжною збірною. Це – авторитетний тренер, до нього йдуть хороші гравці, саме з метою попрацювати у Лалатовича – не дивлячись на фінансові умови чи ім’я клубу. Тому за рахунок свого авторитету та тактичних задумок цей тренер досягає хороших результатів. Вдома у нього прекрасний послужний список, всі говорять, що його чекає великий тренерський успіх.

фото Тараса Бондаренко

– І хто ваші найкрутіші одноклубники в Радничках?

– Передовсім, хавбек збірної Чорногорії Нікола Дрінчич – він пограв у чемпіонатах Туреччини, Росії та Ізраїлю, грав за Спартак, Краснодар та хайфський Маккабі. Форвард Петар Грбич грав за Олімпіакос та Партизан. Александар Тодоровський вважався провідним правим захисником у Польщі, граючи за Заґлембьє (виступає за збірну Македонії). До того побував у Црвені Звезді, на Кіпрі та в Голландії. Дограє у нас 35-річний Саша Стоянович, який багато грав за кордоном, перейшов у Раднички із Звезди.

От я вам перечислив майже весь стартовий склад, і все це – або колишні збірники, або колишні гравці досить сильних європейських чемпіонатів. І молодь хороша! Ось є у нас 21-річний хавбек Лазар Ранджелович – так його на початку сезону придбав Олімпіакос. Уявіть собі, такий підбір гравців, 20 гравців – усі рівні, на кожну позицію є по кілька претендентів. На тренуваннях іскри летять! Така конкуренція – збожеволіти можна! При цьому колектив дружний, хлопці доброзичливі.

– Гаразд, ваша команда крута. Нема питань. Зрозуміло й усе щодо сербських грандів. Але чому загалом Сербія настільки переважає Україну в експорті талантів, якщо тут нема ні великих грошей, ні інфраструктури?

– На це є багато причин. По-перше, це менталітет гравців. У нас, грубо кажучи, до 2013 року були дуже великі гроші – навіщо було гравцям їхати кудись у Бельгію чи Грецію, не кажучи вже про Сербію? У них же футболіст чітко розуміє – або Црвена Звезда чи Партизан, або за кордон. В іншому випадку ти не станеш навіть не заможним, а просто забезпеченим. Зарплати тут дуже скромні. По-друге, це установка самих клубів, які вирощують гравців, знаючи, що будуть їх продавати. Тут реально присутні скаути іноземних клубів. Це дуже мотивує футболістів, коли вони бачать, що за ними стежать і ті, хто поруч, на їхніх очах підписують контракти і переходять у сильні команди.

– Різниця в зарплатах гравця звичайної сербської команди і гранда дуже велика?

– Разів у п’ять відрізнятиметься, напевно.

«Коли вперше вийшов на «Чаїр», його поле було, як льодовий каток»

– Я подивився фотографії із вашого домашнього стадіону «Чаїр» і пустив ностальгійну сльозу – щось схоже, наприклад, на стадіони «Рух» в Івано-Франківську чи «Поділля» у Хмельницькому…

– Не зовсім. Кілька років тому вони проводили реконструкцію стадіону, але змогли зробити тільки три трибуни – західну залишили такою, як є. Ось вона й залишилася такою неприглядною. Але стадіон міста Ніш досить пристойний, загалом. Зробили підтрибунки, бігові дорожки сучасні. Так, стадіон старого югославського типу із пісковими ямами. Але для Радничок це – рідний дім.

Найбільша ж проблема – це газон, особливо в таку пору року, як зараз. На щастя, держава обіцяє, що відремонтують поля стадіонів найбільших міст, тож можна сподіватися, що через рік-два це буде зовсім інше поле.

– Підходить до завершення футбольне півріччя, в Україні сніжить. А якою є футбольна зима в Сербії?

– Мені здається, вони трішки переоцінюють теплоту свого клімату. Ясно, тут не –10, але все одно холодно. Це цього року тепла зима (біля +2 – +5 градусів), але зазвичай холодніше, десь –5. Пригадую, коли вперше вийшов грати на «Чаїрі», то замість поля був льодяний каток. Так, у них тепліше, ніж в Україні, але ж не Греція, щоб до 16 грудня грати. Небагато полів витримують цей клімат.

– Випадало «чути» заповнений «Чаїр»?

– Звичайно. Загалом, відвідуваність тут не така велика, але є одна особливість. Коли в гості приїжджає Црвена Звезда, то за нею їде біля 70% всіх ультрас клубу. Тому кожному випадає відчути ці божевільні емоції. Два тижні тому вони у нас були, ми зіграли 2:2, атмосфера була неймовірною.

– А в інших матчах ваш стадіон порожніє?

– Залежить від суперника – якщо сильний, то стадіон буде добре заповненим. Поки тепло – то навіть на аутсайдерів ходять ультрас (у нас два угрупування, які створюють атмосферу).

– Найбанальніше – автографи роздавати доводилося?

– Та не особливо. У місті інколи впізнають, а одного разу, коли я забив переможний м’яч Войводині, ми пішли з дружиною в кафе, там мене впізнали фани й взялися оплатити мій рахунок. Ще буває, що віднесу в сервіс ноутбук – впізнають. А ще наша команда активно бере участь у благодійності, тому бували на зустрічах з фанами.

«Раднички хочуть в груповий етап Ліги Європи, а фінал Кубка Сербії пройде на нашому стадіоні»

– Місцевий футбол суттєво відрізняється від українського за стилем?

– Тут є така особливість, що гравці хочуть себе продати, тому напруження дуже серйозне, всі стараються. Ось, приміром, візьмемо таку скромну команду, як Вождовац. Вони не мають великих успіхів, але ось зараз продали лівого хавчика в Німеччину. Ще хтось відправляє гравців у Словенію, Ізраїль, Туреччину. І все це – за гроші, клуби звикли жити за рахунок продажів. Тому футбол орієнтований на експорт, стараються грати в осмислений футбол, гравцям дають основи тактики.

– Для вас стало сюрпризом, що Партизан минулого року «потягав» Динамо у Лізі Європи, а Црвена Звезда навіть загострила боротьбу в «групі смерті» Ліги чемпіонів?

– Ні, якщо чесно, я прекрасно розумію, що різниця у якості футболістів не настільки висока, як різниця у конкуренції в чемпіонатах, в оплаті праці, в можливостях спортивної медицини та відновлення. Тому, якщо це не протистояння, скажімо, з чинним володарем європейського трофею, а звичайною командою зі Східної Європи чи не лідером із західноєвропейських чемпіонатів, то чому б сербським грандам не боротися?

Я можу судити по тих хлопцях, з якими грав у Сербії пліч-о-пліч: найкращі з них підписуються із закордонними клубами і цілком витримують цей рівень. Так, ПСЖ – це суперклуб, зрозуміло, що вони сильніші за Звезду. Але навіть у них був непростий відрізок на «Маракані», а що вже говорити про клуби поскромніше.

Krstev Photography

– І в цій компанії боретеся за срібні медалі?

– Наш босс Івиця Тончев поставив завдання не лише на цей сезон, а й на наступний: не просто поборотися за вихід у єврокубки, а навіть за груповий етап Ліги Європи. Також ми хочемо виграти Кубок Сербії, адже фінал має проходити на нашому стадіоні.

«Лалатович бачить мене в опорній зоні»

– Були шанси пройти Маккабі в єврокубках цього сезону?

– Якби ми грали зараз, коли у нас уже зіграна команда, шанси цілком були б. Перший матч ми програли, вважаю, тому, що злякалися ізраїльтян – адже це такий досвідчений суперник, гравці виступали по всьому світу. Але коли я дивився другий матч, то був приємно здивований тим, як грала моя команда. «Горіли» 0:2, але закінчили 2:2 – так, можна з ними грати, це не щось неможливе. Просто так склалося, що на той час наша команда мала тільки 2-3 гравців із минулого сезону, не було зіграності.

– Ви – основний гравець Радничок, але в серпні не грали, та й у єврокубках провели тільки два матчі з чотирьох…

– Річ у тім, що я прийшов у команду вже по ходу підготовки, десь на п’ятий день другого збору. А за лічені дні був початок нового чемпіонату та єврокубків. Я просто не встигав влитися у склад, тренер спробував мене у матчі з мальтійською Гзірою-Юнайтед, а потім почав тасувати склад. Таким чином, хоча моя основна позиція – центральний захисник, Лалатович побачив мене в центрі півзахисту. І вийшло здорово: у нас є пара зіграних центрбеків, а я за рахунок універсалізму зміг проявити себе в опорній зоні. З Чукаричками спробував себе на цій позиції, а з Войводиною, граючи опорника, забив переможний м’яч на 85 хвилині. З того часу й став основним. Що дуже радує, бо Лалатович не особливо міняє склад, особливо, якщо він виграє.

– Преса вас відзначає?

– Ой, чесно кажучи, за весь час там ні разу не доводилося давати інтерв’ю, окрім якихось коментарів офіційному сайту. У Сербії нема такого, як в Україні, де багато сайтів спортивної тематики. У них є газета під назвою «Спортски журнал» – саме так, паперова газета, а її інтернет-сайт викладає лише якісь окремі уривки, тобто, люди до цих пір купують друковану пресу. І часто буває, що я читаю інтерв’ю одноклубника, якого добре знаю, і бачу те, що він ніколи не говорить. Запитую, як так – відповідає: «Це не я говорив, там просто моє прізвище поставили».

– О, то ви вільно читаєте сербською?

– А як без цього? Звичайно. Я ж третій рік там.

– Місцевий менталітет пізнали?
– Мені здається, серби не дуже відрізняються від українців. Єдине – у них більш поширене сімейне дозвілля, на дні святих вони збираються величезними компаніями по 20-40 чоловік. Люди, загалом, веселі, емоційні, чуйні – але в цьому плані, думаю, всі наші слов’янські народи схожі одне на одного.

– Вдалося поподорожувати Сербією? Що порадите нашим туристам?

– Моя найкраща порада буде – їдьте в Чорногорію. Ми з дружиною справді побували багато де в Сербії, але коли жили в Мілановаці – думали, що будемо їздити у Грецію, але коли вперше спробували з’їздити у Чорногорію, зрозуміли, що обов’язково захочемо побувати там ще. Там така краса, такі краєвиди, просто неймовірно красива країна.

– Взимку у сербів менша пауза, ніж у нас?

– У вищих дивізіонах різниця невелика, але якщо порівнювати з українською Першою лігою, то величезна. Цього року я лише на тиждень зможу з’їздити у Європу, а вже невдовзі, десь через місяць, почнеться підготовка до весняної частини сезону, яка стартує у середині лютого.


Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
2 Vbet обзор до 150 000₴ + 500 FS
4.7
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena