Sportarena

«Приймаючи київське «Динамо», дідусь промовив: «Ну, ось, нарешті я буду тренувати команду своєї мрії»

Внук Олександра Олександровича Севидова Антон – про футбол та музику в житті своєї родини, а також про власну творчість.

Футбол - «Приймаючи київське «Динамо», дідусь промовив: «Ну, ось, нарешті я буду тренувати команду своєї мрії»

Антон Севидов, www.facebook.com/sevidov

Олександр Севидов – один із найвизначніших радянських тренерів. Очолював московське, мінське та київське «Динамо», а також низку інших клубів – кишинівську «Молдову», алма-атинський «Кайрат», «Локомотив» (Москва), «Нефтчі» (Баку), «Ротор» (Волгоград).

У нашому клубі працював у 1971-1973 роках – став чемпіоном СРСР, вивів динамівців Києва до фіналу Кубка Радянського Союзу, провів значну роботу по зміні поколінь. Саме при ньому дебютувало чимало молодих талантів, у тому числі – Олег Блохін і Леонід Буряк. Разом із тим, робота в Україні виявилася для Олександра Олександровича не дуже тривалою.

Одним із захоплень О.О. Севидова була музика – напевно, недарма його внук Антон нині є засновником та лідером відомого англомовного гурту Tesla Boy. У бесіді з ним ми згадали Сан Санича, обговорили сучасний Київ та Севидовські місця в столиці України.

«Київ – одне з найкрасивіших слов’янських міст»

— Нещодавно ви давали концерт в Києві. Як вам наше місто? Чи вдалося прогулятися та побувати в улюблених місцях?

— Я дуже люблю Київ. Для мене це одне з найкрасивіших слов’янських міст. Люблю в Києві доволі відомі місця: Хрещатик, оглядовий майданчик біля пам’ятника Дружбі народів – дуже люблю цей вид на Дніпро. Мені подобається Поділ, дуже люблю площу біля Оперного театру, Бессарабський ринок. Увесь центральний Київ – це місця, в яких за ті роки, коли ми приїжджали до Києва, я не раз гуляв і проходив з великим задоволенням. Авжеж, особливо приємно приїжджати навесні та літом.

— Ваш дідусь очолював київське «Динамо» у 1971-73 роках. Чи знаєте, де він мешкав та працював? Чи доводилось бувати на «Севидовських місцях» у Києві?

— Точно знаю, що він мешкав на Хрещатику. Там була їхня з бабусею квартира. Якихось подробиць про інші місця я не знаю, але кожний раз, коли я приїжджаю до Києва та йду по Хрещатику – завжди думаю, що десь тут жив дідусь.

Динамо — чемпіон СРСР 1971-го року. Олександр Севидов стоїть крайнім праворуч.

— Олександр Севидов – унікальний тренер, тому що працював відразу в трьох динамівських командах, Києва, Москви та Мінська. Причому, зі всіма він брав медалі, грав у фіналах Кубку СРСР. Яке «Динамо» ближче до вас? Та взагалі якій команді симпатизуєте?

— По-перше треба сказати, що він не тільки грав у фіналах Кубка СРСР з київським та мінським «Динамо», але й двічі його вигравав: 1977 та 1984 року – з московським «Динамо». Причому 1984 року був переможений ленінградський тоді «Зеніт», який став чемпіоном СРСР.

Що стосується особисто мене, мій дядя грав у московському «Спартаку». Тому в цьому зв’язку у мене була дуже складна ситуація в плані вболівання. До того ж, близький друг батька Олександр Хаджи був багаторічним менеджером московського «Спартака», а його донька Свєта – хрещена донька батька. Ми були дуже близькі, дружили сім’ями, тому з дитинства я ріс в такому симпатизуванні московському «Спартаку». Можливо, це здасться дивним вболівальникам «Динамо», але так і є.

«Грав нападником. Зараз мені ближча роль розігруючого»

— Чи було у вас бажання стати футболістом?

— Я професійно займався тенісом у московській динамівській школі. Але трохи пізніше, коли вже став займатися музикою, дуже часто ходив з батьком грати у футбол і мені це дуже подобалося. Що стосується позиції, то тоді мені хотілося бути лише форвардом, і в цілому у мене непогано це виходило на рівні шкільній команди. Зараз же я би був, авжеж, на позиції розігруючого – мені це здається найбільш цікавим. Всі позиції складні та відповідальні, але ця – найбільш креативна, як на мене.

— Еталон плеймейкера?

— Лука Модрич. Цілком підтримую вручення йому «Золотого м’яча» – це зодчий футболу, таких гравців обов’язково треба відзначати.

— Чи часто під час гастролей доводиться чути від людей «Ви – родич того самого тренера?» Футбольне якось проявляє себе серед музичного?

— Так, зустрічаються люди, які запитують, особливо коли я приїжджаю в Мінськ, та й у Києві зустрічав таких людей. Взагалі це дуже цікава тема, тому що мені й дядечко, й дідусь, у яких була божевільна любов до музики, розказували, що коли команди виїжджали грати в інші міста та перетиналися, наприклад, в готелях, з музикантами, то вони дуже багато й із задоволенням спілкувалися.

Музиканти завжди хотіли розмовляти лише про футбол, а футболісти, навпаки, завжди просили не говорити про футбол, а лише про музику, записи та платівки. Це був цікавий факт – такий обмін. Взагалі мені пощастило бути трошки знайомим із футболістами того покоління. З тими, хто грав з моїм дядею, та й з молодшими. Наприклад, із компанією Ловчева, Бубнова. Можу сказати, що всі вони – великі меломани. Вони люблять музику, причому гарну: зокрема, дуже багато джазу.

«Дідусь слухав Рея Чарльза, Стіві Уандера та Блонді»

— Довелося чути, що Сан Санич Севидов був великим меломаном. Можливо, найбільшим серед усіх радянських тренерів. Який стиль він полюбляв більше за все, яка ваша улюблена платівка із його фонотеці?

— Так, треба сказати, що він був страшним меломаном. Так само, як дядя Юра та мій батько. Любов до гарної музики у мене – від них. Це абсолютно точно. Будь-яка поїздка в гості до дідуся, він мешкав у Сокольниках, це було багатогодинне прослуховування різних платівок.

Дідусь ставив платівки, а я, будучи дитиною, починав танцювати та підспівувати. Так ми проводили час. У нього була величезна колекція вінілу, частина з якої дісталась мені у спадок. В основному, це була американська музика – соул, джаз. Він дуже любив Рея Чарльза – це був один із його найбільш улюблених виконавців. Любив він і Стіві Уандера. Також подобався йому і фанк. Це може звучати незвично, але однією з його найулюбленіших була платівка групи Блонді з їхньою знаменитою піснею Heart of glass. Ця група була символом «нової хвилі». Добре пам’ятаю, як він ставив мені цю конкретну пісню та запитував, чи подобається вона мені. Я відповідав: «Так, подобається».

Дуже часто думаю про те, як би зараз були цікаво подивитися з ним футбол, розібрати той або іншій матч, обговорити гравців та тренерів. Музики ж ми з ним слухали дуже багато.

Фото: footclub.com.ua

— Севидов був людиною рідкісного для радянського футболу стилю. Як вам його візуальний образ? Чи є в вашому стилі щось від батька та дідуся?

— У діда було вроджене дивовижне і вражаюче відчуття стилю. Про це до цих пір говорять люди, які його знали. Постійно пригадують, що він виглядав як справжній джентльмен. Навіть пам’ятаю, хтось розказував мені таку байку, що коли вони виїжджали грати єврокубки, то деякі іноземні журналісти писали, що дуже незвично, що у радянській команді чи то англійський, чи то американський тренер (сміється). Вони не могли повірити, що цей чоловік з Радянського Союзу.

У нього дійсно була якась голлівудська зовнішність. Так, і батько, і дідусь якимось чином вплинули на мене. Пам’ятаю, в мене був період, коли я хотів наслідувати і батьку, і дідусю. Мені було 12-13 років, а я намагався ходити до школи в краватці. Мати завжди зупиняла та казала: «Не випендрюйся! Будь скромнішим!». Але в тому сенсі я її не слухав та наривався на уїдливі коментарі свої однокласників.

— Один син, Юрій Севидов, був задіяний у футболі. А чим займався Олег Олександрович, ваш батько?

— Батько в юнацтві теж займався спортом, але це був хокей. Потім він закінчив юридичний інститут. Пізніше тривалий час працював барменом – це в радянський період, 70-80 роки. З друзями вони робили одні з перших дискотек у Москві. Батько особисто займався ретельним відбором музики: у них ніколи не звучало щось низькосортне радянське – була лише класна музика. Дома він записував з вінілів добірки касет. Один а перших у Москві нічних диско-барів робили батько з друзями. Це було у першій половині 80-х, і зараз навіть немислимо, як це могло трапитись. Але такий цікавий факт є. Музика, футбол і диско – це те, що оточувало мене з народження.

— Яке коріння роду Севидових?

— Від дяді я знаю, що мої предки, пра-прадіди Севидови, приїхали з Сербії. Потім вони осіли в селі Богородьске. Зараз це Москва, поруч з Лефортовим – станція метро Преображенська. Там, на цвинтарі, похоронені всі мої родичі Севидови.

«Дідусь був супер-дипломатичною людиною»

— Як ваш дідусь «захворів» футболом?

— По-моєму, він почав цим займатись досить рано. Спочатку він був дуже затребуваним, подавав надії, грав у московському «Торпедо». У мене дома є фотографії – золотий склад, здається 1946 року. На жаль, того року він отримав дуже страшну травму – в матчі, який проходив у Ленінграді. Після неї він вже не міг грати та до кінця життя навіть трохи накульгував. Далі дідусь пішов вчитися на тренера, так що з такого трагічного епізоду почалась його тренерська кар’єра.

— Тренер – це не професія та не ремесло, а особливий спосіб мислення. Олександр Севидов у родині намагався стати тренером чи від нього не виходило жодного дидактизму, повчальності, бажання передавати досвід та навчати?

— Мені здається, він був дуже мудрою людиною. Можу сказати одну річ, яку пам’ятала навіть моя мати – за весь час, який вона його знала, а це більш 20 років, вона не почула від нього жодного грубого слова. Навіть зараз читаю інтерв’ю його футболістів – підтверджують, що дідусь вів тренувальний процес, не підвищуючи голос. Тренувати, не гарикаючи – це, вважаю, дуже круто. Тобто, він був супер-дипломатичною та дуже коректною людиною. При цьому, дуже часто казав якісь дуже мудрі речі. Його поради настільки проросли в мене – мені здається, що я часто до них звертаюсь. Тому скоріше це була не повчальність, а досвід, яким він ділився.

— Яке місце на своєму футбольному шляху він відводив київському «Динамо»? Що розповідав про свою працю в Києві?

— Знову ж таки, я не застав його у дорослому віці, тому не пам’ятаю особистих з ним розмов з приводу київського «Динамо». Пам’ятаю, що часто розмовляв про це з батьком, часто бесідував з дядею Юрою. Наскільки я розумію, він був дуже засмучений тим, що його відсторонили, а це трапилось, якщо я не помиляюсь, за 3 або 4 тури до закінчення чемпіонату СРСР 1973 року, і в тій ситуації «Динамо» (Київ) могло стати чемпіоном. При цьому, дідусь був дуже сильний і міг йти далі, переступаючи складні моменти. Але для всіх в нашій родині ця ситуація була травматичною – всі за неї переживали.

Дідусь дуже багато сил вклав у ту команду: з нею було пов’язано багато яскравих спогадів. Зв’язка Буряк-Блохін, яка потім довгі роки працювала, утворилась якраз при Олександрі Олександровичі. Мені розказували, що коли його запросили тренувати «Динамо» (Київ), дідусь промовив фразу: «Ну, ось, нарешті я буду тренувати команду своєї мрії». В 1971 році вони стали чемпіонами з величезним відривом від усіх інших. Це свідчило про те, що це були гравці, я з якими він бажав працювати.

Фото: footclub.com.ua

— У вашому житті був якийсь штамп «Внук тренера Севидова» чи коло вашого спілкування та праці не настільки футбольне?

— На жаль, моє коло спілкування дійсно не настільки футбольне. Хоча ті люди, які хоч трохи занурені у цю тему, всі знають і дідуся, і дядю. Треба сказати, що дядя володів достатньо різким характером, і, на відміну від дідуся, не скупився на конкретні та місцями жорсткі оцінки і команд, і конкретно різних людей. Інколи я потрапляв у ситуації, коли мені наче доводилося відповідати за свого дядю. Не можу сказати, що у мене є якийсь штамп – навпаки, мені завжди приємно, якщо хтось каже, що знає, що я – внук Севидова. Я пишаюся дідусем і для мене він – приклад чоловіка.

«Київ для мене асоціюється з «Динамо» та нашими першими концертами»

— Футбол – дуже красива гра, але існує не так багато пісень, які б гарно його розкривали. Гімнами клубів часто стають взагалі не футбольній пісні. Як гадаєте, чому футбол не настільки розкритий в музиці?

— Мені здається, тут особливо не треба занурюватися у цей аналіз. Це абсолютно природна річ. Намагатися зрозуміти, чому саме так – немає сенсу. Скоріше б сказав, що іноді дивні пісні пишуться спеціально для футбольних команд. Ось тут вже можна поміркувати. Це має бути стихійне, з народу. Часто я чую пісні, які стають гімнами різних команд – це вельми дивні речі.

— Чи є у вашій творчості елемент футболу? Чи є пісні, якщо не футбольні по тематиці, то натхнені цією грою?

— Так прямо не можу сказати, що є пісні, які натхненні конкретно футболом, але пам’ятаю, що коли Росія на чемпіонаті Європи 2008 обіграла Нідерланди, всі дуже раділи, а ми якраз у цей період писали першу платівку Tesla Boy. Це придало якоїсь додаткової енергії, так що в перший платівки є частка футболу. Цієї осені у нашого гурту виходить уже третій студійний повноформатний альбом – Remedy. Ясна річ, футбол крокував десь поруч, давав якусь енергетику для творчості.

— «Особиста карта» кожної людини – місця, де жили його рідні та він сам, де траплялися якісь знаменні події. З чим для себе асоціюєте місто Київ?

— Перш за все, з роботою діда в київському «Динамо». З нашими першими концертами в Києві. Один з моїх улюблених концертів в Києві був в Новій опері – ми виступали в кінці 2013 року. Була абсолютно приголомшлива атмосфера, дуже класна публіка – вийшло дуже круто!

— Чого чекати від Tesla Boy у найближчий час? Чи встигаєте за щільним гастрольним графіком подумати над новими записами?

— Не так давно вийшов новий альбом групи Tesla Boy під назвою Remedy, який, я сподіваюсь, всі вболівальники, у тому числі київського «Динамо», будуть слухати, а потім приходити на наші концерти, які ми дуже хочемо скоріше провести в Києві.


Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
2 Vbet обзор до 150 000₴ + 500 FS
4.7
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena