Sportarena

Ballon d’Or. Епізод Третій. Політ Білої стріли

В третій частині розповідь про політ Білої Стріли – Альфредо Ді Стефано.

Ballon d’Or. Епізод Третій. Політ Білої стріли

Альфредо Ді Стефано, Eurosport.com

Sport Arena продовжує цикл матеріалів, присвячених володарям Золотого м’яча. В третій частині розповідь про політ Білої Стріли Альфредо Ді Стефано.

Я не знаю, чи був Марадона кращим гравцем, ніж Пеле, але я можу сказати без жодних сумнівів, що Ді Стефано був набагато кращим, ніж Пеле. Бразилець провалився б в Європі, в той час, як Альфредо грав там прекрасно. Я підкреслюю, Ді Стефано – найкращий.

Марадона

Вони жили в одному районі Буенос-Айреса і, незважаючи на різницю в віці, цілком реально, що інколи перетиналися в дворових футбольних баталіях. Шлях молодшого – Хорхе – до весвітньої слави був дуже довгим … 13 березня 2013 року численна паства, яка зібралася на площі Святого Петра, побачила білий дим, який сповістив про те, що католицька церква тепер має нового Папу – Франциска. В Аргентині футбол дійсно став другою релігією й цілком логічним виглядає те, що теперішній глава католицької церкви є великим шанувальником цієї гри та в дитячі роки міг грати в одній команді з Альфредо Ді Стефано, який з часом, в якості футбольного конкістадора, завоював Південну Америку та Старий Світ.

Він народився 4 липня 1926 року в Буенос-Айресі в сім’ї емігрантів з Європи. Його предки були непересічними особистостями, так один з них навіть дослужився до генерала в армії Джузеппе Гарібальді. В венах Альфредо текла італійська, французька та ірландська кров, але Ді Стефано завжди вважав себе аргентинцем. І коли в нього з часом питали за кого він буде вболівати в матчі між Фурією Рохою та альбіселесте, то його відповідь була очевидною. Також Альфредо завжди пишався своїми британськими коренями. «Ірландська кров в мені означає щось британське, а Англія дуже багато дала і продовжує давати футболу. Завдяки футболу та англійцям, які його винайшли, тисячі людей живуть футболом». Ймовірно, від своїх ірландських предків Альфредо отримав у спадок такі незвичні в Аргентині білі кучері.

Батько Ді Стефано, Альфредо-старший, колись був футболістом і навіть стояв біля витоків Рівер Плейта. Він мав гарматний удар, яким валив штанги воріт. На жаль, його кар’єра виявилась нетривалою. Через травму коліна йому довелося повісити бутси на цвях. Ді Стефано були спортивною родиною. Брат тата стояв на воротах збірної Аргентини та одного разу став героєм країни, парирувавши удар з 11-метрової позначки від знаменитого уругвайця – самого Ектора Скароне. Любов до спорту передалася нащадкам Альфредо-старшого, брат футболіста теж подавав непогані надії, проте травма коліна змусила його покинути гру мільйонів, а сестра досить активно займалася баскетболом.

Ді Стефано ріс дуже худим, а батько вправлявся на ньому в своїх педагогічних здібностях. Крім того, що він намагався загодувати Альфредо для того, щоб того не зносило вітром, тато ще й хотів «підсадити» його на музику. Стіни в будинку Ді Стефано були обклеєні не фото відомих футболістів, а світлинами Карузо, Крушельницької, Тітта Руффо та інших топ-голосів світу. Та й колекція грамплатівок Альфредо-старшого була однією з найбільших в Байресі. Часто Ді Стефано конфліктував з батьком, коли той вмикав на повну Карузо, а син хотів послухати Лало Пеллісіарі, голос якого був набагато милішим для Альфредо. Адже Лало, в той час, вважався найкращим аргентинським футбольним коментатором.

Фото - riverhome.galeon.com
Фото — riverhome.galeon.com

Тато Ді Стефано був фермером і активно торгував картоплею. В цій нелегкій справі про нього не забувала земля батьків – Італія. В Аргентині численні емігранти з Апеннін налагодили діяльність своїх мафіозних структур, які працювали в Новому Світі не гірше, ніж на Сицилії. Вони хотіли обкласти податком бізнес Ді Стефано, але той відмовився платити. Фермер ніколи не розлучався з пістолетом. Інколи мафія стріляла по вагонах, але тата це не лякало; він боявся лише того, що злочинці можуть викрасти дітей. І біда не забарилася. Якось мафіозі заявилися в будинок Ді Стефано, коли батька не було вдома, але мати, як справжня гаряча латиноамериканська жінка, вийшла до незваних гостей з мачете в руках. Вони вирішили з нею не зв’язуватись та негайно накивали п’ятами.

Першим футбольним «полем» Ді Стефано стала вулиця. Воротами служили дерева, або ж рамка, намальована на стіні. М’яч був найдешевший, каучуковий. Для того, щоб його приборкати, потрібно було мати неабияке вміння. Так на вулицях Байреса, відточувалася філігранна техніка Альфредо. Під час цих поєдинків гравці завжди мусили бути пильними, адже в будь-який момент міг з’явитися патруль, якого викликали жильці найближчих будинків, котрі небезпідставно переживали за свої шибки.

Перша команда Ді Стефано мала гучну назву – Об’єднаємося та переможемо. В неї навіть була форма та свій гімн. Якщо команда перемагала, то гравці відчували себе володарями світу та на радощах співали свою переможну пісню. Звичайно тих, хто програв, це часто обурювало. Якщо команди після гри не «привітали» одна одну, то це означало лише одне – поєдинок ще не завершений, а переможець буде виявлений в «третьому таймі». Часто в хід йшло навіть каміння. Після такої школи життя Ді Стефано з часом вже не були страшні найбрутальніші європейські захисники.

Як не дивно, але путівку у великий футбол дала Альфредо його мати, а не батько. Татові завжди бракувало робочих рук на його фермі і тому він не схвалював захоплення сина футболом. Альфредо був впевнений, що якби не мама, то бути йому агрономом. Мати якось зустріла свого знайомого, котрий працював скаутом Рівер Плейта, та попросила його посприяти, щоб на футбольні таланти її чада подивилися спеціалісти Мільйонерів. І він не відмовив. Незабаром прийшло запрошення на перегляд. Альфредо вже тоді виділявся серед численних аргентинських талантів і йому вдалося пройти вузьке сито відбору. Так, з 32-х юнаків лише двоє отримали право зіграти за четверту команду Рівера.

Фото - estaticos.elmundo.es
Фото — estaticos.elmundo.es

Ді Стефано згадує, що їхня команда завжди грала зі самого ранку по росі сильно намоклим м’ячем, а перший наставник мав прізвисько Барульо, тобто Нерозбериха. І в його тренерських рекомендаціях дійсно було складно розібратися. В 1944 році команда, у складі якої був Альфредо, пройшла непереможною аж до фіналу. У вирішальній грі їм протистояло Платенсе з Сан-Лоренсо. На гру, як годиться, запросили 12 гравців. Коли гравці Рівера приїхали в Сан-Лоренсо, то з автобуса «щезли» їхні реєстраційні картки. А поєдинок, незважаючи на те, що зібралося 15 тисяч глядачів, довелося перенести. В тому матчі не міг взяти участь лідер Платенсе і цілком зрозуміло, що зникнення карток було справою рук суперників Рівера. Наступного дня, коли Платенсе вже зміг виставити оптимальний склад, картки раптово «знайшлися». Згодом нарешті зіграли фінал, а на трибунах яблуку ніде було впасти – 20 000 вболівальників слідкували за грою. І це на грі четвертого дивізіону! Незважаючи на усі зусилля Ді Стефано, Рівер поступився з рахунком 1:2.

Ще коли Альфредо виступав в четвертій лізі відбувся його дебют в головній команді Мільйонерів. Можна було б написати, що він відразу вразив всіх своєю майстерністю, але це не так. Ді Стефано дуже не любив згадувати той поєдинок. Ця гра йому запам’яталася лише травмою гомілкостопа.

Він вчився завжди. Так, після гри своєї команди Альфредо залишався для того, щоб подивитися за матчами профі. Тоді ж з Ді Стефано трапилася наступна повчальна історія. Після чергової гри тренер Карлос Пеусельє покликав його та, тримаючи м’яч в руках, запитав:

  • Що це?
  • М’яч – відповів Ді Стефано.
  • А я думав, що для тебе – це сонце, ти настільки боїшся об нього обпектися.
  • Та ні, мене просто вчили: побачиш партнера, та якомога швидше віддай йому пас.
  • Правильно казали, тільки ці рекомендації для дітей, а якщо ти вже щось вмієш, то не потрібно так поспішати.

Цей урок Ді Стефано запам’ятав на все життя.

Альфредо мріяв пробитися до основи Рівера, але вона виглядала настільки ж здійсненною, як і поїздка в Ріо для Остапа Бендера. Тоді в нападі Мільйонерів грала вбивча п’ятірка –Педернера, Муньос, Лабруна, Лустау та Гальо. Цей п’ятиголовий дракон просто випалював захисні порядки суперників. Дії квінтету були настільки відлагодженими та ефективними, що його називали «La Maquina» (Машина). Ді Стефано стверджував, що Педернера був кращим гравцем з усіх, яких він бачив, і це враховуючи Марадону та Пеле. «Він був досконалим гравцем, фантастичним на усіх позиціях». Втомившись чекати свого шансу, Альфредо перейшов в Уракан. Розповідають, що його чашу терпіння переповнив наступний випадок. Якось Ді Стефано взнав про те, партнери по команді отримують набагато більші преміальні, ніж він. Тоді розлючений Альфредо почав вимагати пояснення в президента клубу, а той відповів:

  • Так ми тобі платимо менші гроші тому, що твій батько і так багатий.
  • Ну раз так, то я переходжу в інший клуб.

В наступному сезоні Уракан взяв Ді Стефано в оренду. Щоб оперативно домовитися з керівництвом Рівера, власник Уракану полковник Дуко в якості головного аргументу поклав на стіл пістолет. В новому клубі Альфредо став лідером команди та відзначився 10 забитими м’ячами, один з них забитий вже на 8 секунді поєдинку у ворота… Рівер Плейта став найшвидшим на той час в історії чемпіонатів Аргентини. Після закінчення сезону Уракан не зміг нашкрябати кругленьку суму за викуп Ді Стефано і той повернувся до складу Рівера. Там якраз Педернера покинув клуб і таким чином звільнилося місце для Альфредо, який відразу став одним з лідерів команди та кращим бомбардиром чемпіонату, в якому Мільйонери здобули титул. Остання гра того турніру проти Атланти завершилася для Ді Стефано нокаутом, в який його відправив вболівальник Атланти, котрий хотів «віддячити» йому в такий спосіб за виліт рідної команди. Тоді ж Альфредо за свої швидкісні якості та колір волосся отримав прізвисько Біла стріла. В ті часи так в Аргентині називали літаки. До речі, сам Ді Стефано дуже не любив літати і згодом розповідав про те, що часті авіаперельоти змусили його покинути колумбійське футбольне Ельдорадо.

Фото - elespectador.com
Фото — elespectador.com

В Колумбії Альфредо опинився в результаті страйку, який мав на меті підвищити зарплатні футболістів та добитися відміни практики, яка була в моді серед керівництва багатьох аргентинських клубів. Молодого гравця брали в команду, виплачували йому гроші протягом двох місяців, а далі переставали платити. В той же час колумбійські багатії захотіли зібрати в себе всі головні південноамериканські таланти і заманювали численних футбольних конкістадорів запахом великих грошей. Ді Стефано опинився в Мільйонаріосі, який являв собою команду зірок. Тоді клуб з Боготи був одним з найсильніших у світовому футболі і не було відбою від бажаючих перевірити свої сили в протистоянні з цим колективом. Мільйонаріос, крім стабільно високих результатів, демонстрував на полі видовищну гру. Про футболістів цієї команди говорили, що їм вдалося перетворити футбол у високе мистецтво, за що Мільйонаріос почали називати «синім балетом», а лідера колективу – Ді Стефано –людиною-оркестром. Так, Альфредо-молодший здійснив мрії свого батька і таки долучився до високого мистецтва.

В 1952 році Мільйонаріос приїхав на королівське весілля. Мадридський Реал святкував своє 50-тиріччя і з приводу цієї знаменної події запросив до себе на гастролі Синій балет. Колумбійський клуб вирішив не бавитись з ювіляром в піддавки та обіграв Реал з рахунком 4:2. Два м’ячі забив Альфредо Ді Стефано. На перший погляд, свято не вдалося, але це не так. Президент мадридців Сантьяго Бернабеу відчув «здобич» та прагнув за будь-яку ціну отримати в свій королівський колчан Білу Стрілу. Потім була детективна історія з трансфером Альфредо, коли він вже нібито став гравцем Барселони, а потім було прийняте соломонове рішення, згідно з яким Ді Стефано мав рік грати за Реал, а рік – за Барселону. Проте врешті ситуація була врегульована, або ж завдяки грошикам Бернабеу, який підкупив каталонців, або ж завдяки натиску каудільо Франко, котрий натиснув на керівництво блаугранас. Цей перехід ще на декілька десятків градусів підняв температуру кипіння в протистояннях між футбольними Мадридом та Барселоною.

Фото - foot123.fr
Фото — foot123.fr

До переходу Білої Стріли Реал був одним з небагатьох сильних клубів. Після приїзду Альфредо він став єдиним і неповторним. Королівський клуб протягом тривалого часу був Непереможною Армадою. Колись відкриття Америки Колумбом дозволило Іспанії стати країною, над якою не заходить сонце. Тепер Сантьяго Бернабеу знайшов в Америці свій скарб, завдяки якому команда, в яку він вкладав серце і душу, перетворилася на владику світу.

В той час, коли Ді Стефано перейшов в Реал, клуб був голодним до трофеїв, адже він більше 20-ти років не перемагав в чемпіонаті Іспанії. Біла стріла на початках своєї мадридської кар’єри не демонстрував вражаючої швидкості. Давалася взнаки зайва вага. Альфредо Ді Стефано встиг набрати 5 кілограм поки чиновники та керівництво клубів перетягували линву його футбольної долі. Правда, це не дуже позначалося на його майстерності. Так, в 7-му турі чемпіонату Іспанії сезону 1953/54 Реал відвантажив Барселоні маніту, дубль на рахунку аргентинця. Мадридці тріумфально завершили той чемпіонат і врешті підняли над головою трофей, до якого вони йшли аж 21 рік! З цього сезону розпочалася золота епоха мадридського Реалу.

Першим суперником Реала в КЄЧ був швейцарський Сервет. Мадридці в першому таймі зовсім не вразили, але після перерви Реал забив два м’ячі у ворота швейцарців, чим потішив багатьох співвітчизників-емігрантів, які проживали в Швейцарії та не бажали знайомитися з усіма перевагами життя в франкістсьскій Іспанії. Наступним суперником став белградський Партизан, який в першому матчі був розгромлений з рахунком 4:0.

Гра-відповідь виглядала легкою прогулянкою. Правда, коли в день матчу Ді Стефано прокинувся в белградському готелі, то йому вже зовсім не хотілося грати у футбол: він побачив кучугури снігу, паралізований транспорт та купу людей, які розчищали сніг. Така погода для столиці Югославії не була аномальною, адже поєдинок проходив наприкінці січня. Коли ж іспанці виглянули з теплої роздягальні їм взагалі стало не по собі, на полі розминалися їхні суперники і зовсім не падали, а Ді Стефано зауважив, що гравці Реалу думали, що на такому полі взагалі нереально грати. Під час цього поєдинку футболісти Королівського клубу почували себе на белградському «газоні», як корови на льоду. Снігове пекло ледве не закінчилося катастрофою для мадридців, югослави забили три м’ячі, а могли і більше. Іспанська команда покидала поле під свист гарячих балканських хлопців, які ще й кидалися сніжками, котрі до того ж були начинені камінням. В роздягальні на мадридців чекав не менш гарячий прийом, Сантьяго Бернабеу демонстрував все багатство свого словникового запасу та журив гравців, які поставили пляму на репутації всього іспанського футболу. В півфіналі у дуже важкому протистоянні був пройдений Мілан.

У вирішальному матчі за титул суперником мадридців був Реймс, який тоді вважався одним з найсильніших клубів світу. Ще одним аргументом на користь французів було те, що фінал проходив у Парижі. Гра розпочалася для мадридців гірше не придумаєш – на 10-й хвилині вони горіли з рахунком 0:2. І в таку скрутну хвилину лідер Реалу не здався та відіграв один м’яч, а наприкінці тайму рахунок вже був рівним. Як відзначав після поєдинку Ді Стефано: «У нас в Аргентині кажуть: якщо кінь наздоганяє, то він хоче перемогти». Так і вийшло, незважаючи на те, що французи знову вели в рахунку у другій 45-хвилинці, мадридці дотиснули Реймс, та стали королями футбольної Європи.

Фото - realmadrid.com
Фото — realmadrid.com

Після фіналу Габріель Ано співав дифірамби Альфредо: «Ді Стефано – це найцінніший гравець, якого я будь-коли бачив, він однаково ефективний, як в обороні, так і в атаці. Він повністю затьмарив нашого Копа». Після перемоги в КЄЧ Бернабеу врешті дозволив гравцям Реалу придбати автомобілі і вони природно накинулися на найдорожчі марки. Ось як Ді Стефано розповідає про відношення до автомобілів дона Сантьяго: «Президент казав, що нашими вболівальниками в основному є люди з невисокими доходами і нема чого вихвалятися перед ними своїми багатствами. Тому коли я вже навіть мав два автомобілі, то я часто замовляв таксі або ж йшов пішки, особливо біля будинку, в котрому жив президент». Сам Бернабеу продовжував їздити на довоєнному Фольксвагені. Звичайно, що цей автомобіль не відповідав статусу президента Реалу і з кожним роком дону Сантьяго ставало все важче запхати своє чималеньке тіло в крихітний Фольксваген. 18 грудня 1956 року гра Альфредо була відзначена спортивними журналістами. Він став другим в першому голосуванні на кращого гравця Європи. Боротьба була надзвичайно напруженою і Біла Стріла лише трьома пунктами поступився Стенлі Метьюзу.

Потім були суцільні перемоги і здавалося, що незабаром доведеться розширювати клубний музей для того, щоб вмістити всі кубки, які завоював мадридський конкістадор. Вожак королівської команди теж не зупинявся і в 1957 році не дав жодного шансу своїм конкурентам в боротьбі за Золотий м’яч. Альфредо набрав 73 пункти, а найближчий переслідувач – Біллі Райт – лише 19. Коли редактор «Франс Футболу» Жак Ферран приїхав до Мадриду для того, щоб вручити Ді Стефано цінний приз, той влаштував йому справжню виставу. Біла стріла відзначився каре у воротах Севільї – цим він зайвий раз довів, що журналісти зробили правильний вибір. В 1959 році акули пера вдруге назвали Альфредо кращим футболістом Європи.

Біла стріла завжди відпрацьовував в обороні. Він стверджував, що на полі всі мають працювати, як на атаку, так і на захист. В іншому ж випадку команда буде грати в меншості. Це стало однією з причин того, що в Діді нічого не вийшло в Мадриді. Альфредо стверджував, що той хотів грати лише на чистих м’ячах і тому команда з бразильцем фактично перебувала в меншості. Хоча насправді головною причиною мабуть було те, що в Діді Біла стріла побачив гравця, який прийшов для того, щоб зайняти його трон. Такого Альфредо не пробачав – Реал був його командою і в Мадриді не могло бути іншого короля, крім нього. Через рік бразилець покинув Іспанію, проклинаючи Ді Стефано. Його дружина також не шкодувала епітетів на адресу Альфредо, найм’якшим з яких був – расист. Біла стріла звик, що все мало бути так, як він сказав, і був дуже злопам’ятним. Так, коли Бернабеу захотів запросити в Мадрид елітного тренера Еленіо Ерреру, Ді Стефано, який побив з ним горшки під час гри за збірну, виступив категорично проти. І цим закрив королівські двері для сеньйора H. H.

Зараз багато списів зламано, стосовно того, кого вважати кращим футболістом в історії гри. На користь Альфредо можна навести такий аргумент – він є автором унікального досягнення: Ді Стефано забивав в п’яти поспіль фіналах Кубка європейський чемпіонів. Сумнівно, що знайдеться гравець, який колись зможе повторити чи перевершити цей рекорд. Правда не буває нічого вічного. Реал не міг постійно перемагати, а Ді Стефано – бути пожиттєвим королем Мадриду. На Альфредо повісили всіх собак за поразку королівського клубу в фіналі КЄЧ від Інтера.

Для того, щоб позбутися старіючого лідера, Бернабеу дав вказівку клубним лікарям придумати Альфредо фальшивий діагноз, за яким Ді Стефано вже не міг проводити на футбольному полі всі 90 хвилин. Біла Стріла в нервах розірвав цю «сантьягову грамоту» та перейшов в Еспаньйол. З часом він успішно проявив себе на тренерській ниві, вигравши чимало титулів з Бокою, Рівером та Валенсією. У 2000 році Ді Стефано став почесним президентом Реалу. Незадовго до кінця свого земного шляху він на власному прикладі проілюстрував приказку – «сивина в бороду, а біс в ребро». Альфредо разом з журналісткою Джиною Гонсалес працював над виданням своєї біографії. Незабаром ця робота переросла у бурхливий роман. І 5 травня 2013 року Ді Стефано заявив, що він зібрався одружитися, і це в 87 років! Діти Альфредо були категорично проти цього шлюбу, адже не вірили в їхнє «справжнє кохання». Костаріканка була на цілих 50 років молодша за Ді Стефано. Підозри в меркантильності журналістки підтвердилися після того, як восени 2013 року Альфредо було визнано недієздатним і як тільки почався поділ майна – вона на «крилах кохання» прилетіла в Мадрид.

7 липня 2014 року завершився земний політ Білої стріли. Він був досконалим футболістом та справжньою Особистістю. А риску хотілося б підвести словами Йохана Кройфа: «Не варто порівнювати мене з Ді Стефано. Ну якщо все-таки вам так кортить це зробити, то я займу місце скромного учня, а він – мого вчителя».

Далі буде

Володимир Войтюк, Sport Arena


Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?