Традиційно уболівальник завжди перебільшує силу своєї команди. Дивна закономірність цієї ситуації у тому, що чим палкіший уболівальник, тим сильніше він перебільшує. За цим компонентом хіба тільки батьки відносяться до своїх дітей з більш заповненими туманом/любов’ю очима. Своя дитина найрозумніша. Своя команда найсильніша.
Збірна України тільки одного разу виходила на великий міжнародний турнір. Вона постійно програвала плей-оф та завжди вважалась лише середняком. Проте вже через п’ять хвилин після самого факту потрапляння на Євро-2016 радість замінила критика. А що якби Словенія забила? А що якби на місці Словенії була інша команда? А що якби не змінилась кількість команд? Той, хто задає запитання, завжди виглядає розумнішим. А риторичні взагалі здатні зробити генієм.
І головне запитання: що збірній України на Євро робити з такою грою?
Уболівальник завжди думає серцем, тому інколи його думки звучать нелогічно. Адже сформулювати почуття можуть лише великі. Проте за словами уболівальників завжди є істина. Довіряти суспільній думці не завжди треба, якщо, звичайно, не намагатися її зрозуміти.
Футбол міжнародного рівня дуже сильно відрізняється від клубного. Тут немає можливості зробити сильну команду за допомогою грошей. Можна запросити іменитого тренера на велику зарплатню, пообіцяти преміальні гравцям, але все одно для створення сильної команді потрібна стара-добра робота. Навіть у найбільш великих збірних є свої проблеми, які б на клубному рівні вони вирішували інакше. Що б зробила Іспанія, коли у неї не було нападників потрібного ґатунку? Вона б їх купила. Те ж саме стосується і Німеччини з крайніми захисниками.
Зазвичай гроші мають надавати вибір. Але у цьому випадку ситуація зовсім інша. Гроші не залишають вибору. Якщо є проблеми з лівим флангом захисту, клуби відразу купують нового гравця. У збірній потрібно шукати інші варіанти вирішення.
Міжнародний футбол стирає індивідуальний рівень гравців. Райан Гіггз міг бути скільки завгодно кращим лівим вінгером десятиріччя, але у поганій команді це не мало значення. Тепер у збірній Вельсу просто більш сильніша команда, а не середній рівень гравців. І це не робить Гарета Бейла кращим за Гіггза.
Кріштіану Роналду й взагалі зірка найпершої величини, але найбільше досягнення за часів його виступу за збірну Португалії було, коли команда грала у відверто захисний футбол з таким підбором виконавців, який би у клубному футболі засміяли. Роналду б жодного дня не пробув у такій команді.
Романтична натура футболу все ще залишається саме у турнірах збірних. Безперечно, ніхто й навіть там не грає виключно за герб та прапор своєї країни, там не існує давньої конкуренції націй. Романтизм залишається безпосередньо на футбольному полі. Яким би не був кадровий набір, будь-яка команда має однакові шанси на успіх/невдачу. Збірна Ісландії стала однією з найкращих команд відбіркового циклу не через якесь золоте покоління. Те саме стосується і Австрії, яка взагалі майже бездоганно пройшла ввесь турнір. Гільфі Сігурдссон та Давід Алаба не зробили ці команди зірковими, вони самі по собі можуть називатись такими.
І коли в приклад Михайлу Фоменку захочуть поставити Ісландію чи Австрію, чи будь-яку іншу таку команду, то варто правильно розставити акценти. Справа не в системі підготовки юних футболістів та інших факторах. Все набагато простіше. Теперішні тренери цих команд зуміли зробити їх сильними. Через два роки ситуація може повністю помінятись, ці самі команди стануть знову середняками. Така доля середняків.
Саме таким середняком з чіткою організацією гри була Україна у відборі до ЧС-2006, а також відразу після призначення Фоменком Фоменка аж до матчу-відповіді з Францією. Тепер навіть у переможних матчах Україна не завжди була організованою та не завжди грала у пристойний футбол.
Безперечно, теперішній збірній Україні потрібне оновлення. Потихеньку випали з основи Анатолій Тимощук, Олег Гусєв та Олександр Кучер, виявилось, що можна досягати успіху й без Руслана Ротаня. Проте в основному складі залишається забагато гравців, яких швидше за все у наступній команді вже не буде. Особливо у випадку зміни тренера.
Ні для кого не будуть секретом слова, що теперішня збірна України не надто сильна. Нехай навіть формально, але вона стала останнім учасником чемпіонату Європи — це вже про щось говорить. Безумовно, вона могла б бути кращою. Не за рівнем виконавців, але за якістю гри точно. Проте цього занадто мало, аби змінювати тренера за кілька місяців до турніру.
Фоменко знає цих гравців краще за будь кого іншого. А будувати нову збірну просто немає часу.
Найбільше, чого бояться уболівальники на Євро, що збірна України зганьбиться. Малоймовірно. Ця команда може й не вразити, але не може виступити протилежним чином. Сірі команди інакше не можуть. Фоменко має довести справу до кінця, хоч багатьом дорога, якою він її веде, й не подобається.
А що буде після Євро — буде після Євро. У одвічній фразі кому треба ставити перед третім словом.
Ігор Бойко, Sport Arena
Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме
Источник: Sportarena.com