Rocket Man

У сучасному світі, як виявилось, цим мало кого здивуєш, але у Славіши Йокановича є особистий телефонний номер сера Елтона Джона. Запитання про те, чи не є сербський спеціаліст самозванцем, утім, залишаються навіть після його дебюту в Лізі чемпіонів.

“Я вважаю себе досить молодим чоловіком, – розповідає 47-річний Йоканович. – Я спортсмен, який вже встиг виграти і програти багато битв, та мої головні битви досі попереду. Я щасливий знаходитись на своєму місці: працювати в чудовому клубі і жити у не менш чудовому місті. Наразі я можу тільки насолоджуватися своїм життям”.

Місто, про яке він говорить, має назву Тель-Авів. Футбольний клуб, відповідно, – місцевий Маккабі. Ізраїль, своєю чергою, став шостою країною, в якій за вісім років професійної кар’єри встиг попрацювати футбольний мандрівник Йоканович.

Славіша переконує: пропозиція ізраїльської команди не змусила його довго зволікати. Маккабі, за словами серба, запропонував йому головне – чіткий план, який зокрема передбачав стратегію просування клубу в європейських континентальних турнірах. Провідною у складанні цього плану була роль спортивного директора команди Хорді Кройффа, що переїхав до Тель-Авіва у 2012 році. Великий крок уперед у межах Ізраїлю – після десятирічної перерви Маккабі виграв національну першість у 2013 році і відтоді не поступався конкурентам титулом – столичний клуб має на меті закріпити успішним виступом у Європі. “Ліга Європи є нашою великою метою, – пояснював молодший Кройфф, – Лігу чемпіонів ж ми схильні називати великою мрією”.

Втілити цю мрію в життя Жовтим уже намагались допомогти фахівці калібру Оскара Гарсії, Паулу Соузи і Пако Айєстарана, проте найбільш серйозний успіх сучасного Маккабі майже миттєво закріпив за собою Славіша Йоканович. Власне, саме він із недосяжної мрії перетворив найбільш престижний турнір клубного європейського футболу для Тель-Авіва на реальність. Перший за одинадцять років вихід Маккабі до групового етапу Ліги чемпіонів багато в чому пов’язують саме з впливом балканського тренера. Провівши команду, яку він очолив буквально за місяць до старту континентальної кампанії, від матчів другого кваліфікаційного раунду проти мальтійського Хіберніанса до сенсаційної перемоги над швейцарським Базелем, Йоканович перевершив найбільш високі очікування від першого періоду роботи в Ізраїлі.

Та зупинятися на цьому досягненні Славіша наміру не мав.

“До Лондона ми приїхали не на шопінг”, – запевняв головний тренер Маккабі напередодні свого дебюту в Лізі чемпіонів, який просто повинен був відбутися на Стамфорд Бридж. “Одна з найбільш важливих команд у світі”, як Йоканович охрестив Челсі ламаною англійською, насправді представляла для нього не лише серйозне випробування, а й ін’єкцію ностальгії. Річ у тім, що свого часу серб встиг провести у складі Синіх два посередні сезони і отримав у західному Лондоні клеймо безнадійно випадкового персонажа.

Одне з перших підписань Клаудіо Раньєрі в Челсі, Йоканович, як прийнято говорити в таких випадках, мав серйозні проблеми з адаптацією до місцевого футболу і досі вважається одним із найгірших легіонерів в історії клубу. Та при цьому варто згадати ще й про те, що в 2002 році він відіграв досить важливу роль у кампанії Челсі в Кубку Англії. Інша справа, що, отримавши нарівні з іншими резервістами лондонців можливість проявити себе в іграх ранніх стадій, у фінальному матчі на Мілленніум Стедіум Йоканович залишив місце для хлопчини на ім’я Френк Лампард. Таким чином він втратив можливість провести свій останній матч у синій футболці – за кілька місяців серб залишив команду.

“Я дуже пишаюсь тим, що можу вважатися частиною історії Челсі”, – розповідає Йоканович в інтерв’ю англійським виданням. Та, визнаючи, що на Стамфорд Бридж він переїхав не в найкращий момент у своїй кар’єрі (від’їзд до Великої Британії серб відклав до 32 років), Славіша ні про що не шкодує. Задоволення хронічної англоманії та неоціненний досвід безпосереднього зв’язку з англійським футболом – серб схильний виділяти саме ці позитивні наслідки двох років життя в Лондоні на початку століття. І якщо англофілом, за словами самого Йокановича, його зробила легендарна континентальна дуель Партизана і КПР (на Хайбері Обручі перестріляли суперника з рахунком 6:2, але в Югославії не змогли уникнути чотирьох пропущених голів), свідком якої він став у юності, то інший чинник, чинник досвіду, він пов’язує із впливом на його подальшу кар’єру.

Йоканович повернеться до Сполученого Королівства за дванадцять років. У жовтні 2014-го він підпише короткостроковий контракт із Вотфордом, ставши таким чином четвертим менеджером Шершнів за перші п’ять тижнів сезону. Абсурдна на перший погляд, насправді ця ситуація проілюструє не стільки проблеми клубу, скільки специфічність підходу його власників. Родина Поццо, що володіє не лише Вотфордом, а й італійським Удінезе та іспанською Гранадою, підходить до кадрової комплектації з урахуванням стратегічної політики “футбольної родини” і не боїться видаватися надто радикальною в своїх методах. Минулорічне підвищення Жовтої армії у класі – пряме свідчення того, що ці методи працюють.

Належне, втім, варто віддати й самому Йокановичу. “Яким я є менеджером? – розмірковував балканський спеціаліст у першому інтерв’ю в ролі очільника клубу Чемпіоншипа. – Різноманітним. Це залежить від умов, у яких мені доводиться працювати. Певна річ, найближчим часом у команді багато що зміниться, але при цьому я маю намір поважати англійський футбол”. Зразками для наслідування Йоканович називає сучасних велетнів на кшталт Юппа Хейнкеса (з яким він працював у Тенерифе), Карло Анчелотті та сера Алекса Фергюсона, але особливу пошану Славіша схильний віддавати Радомиру Античу, колишньому тренеру Реала, Атлетико і Барселони, якого він називає своїм ментором.

Підсумовуючи результати роботи серба в Англії, слід відзначити, що свої обіцянки про універсальність у підходах він не зрадив: його успіх багато в чому був побудований на вдалій адаптації до вимог Вотфорда. Вдало маневруючи широким складом, Славіша витримав непростий період в середині сезону і врешті забезпечив команді автоматичну перепустку до вищого дивізіону. Під керівництвом італійських власників Шершні шляхом спроб і помилок намацували дорогу до еліти острівного футболу, але шлях до Прем’єр-ліги їм зумів показати тільки Йоканович. Зрозуміло все із його командою було ще в січні, коли після повернення на Стамфорд Бридж у третьому раунді Кубка Англії Жозе Моурінью попрощався з переможеним суперником максимально теплою реплікою: “Упевнений, що ти повернешся сюди найближчим часом”.

Сам Славіша, утім, ні в чому упевненим бути не міг. Навіть після того, як він зустрів овації понад двадцяти тисяч вболівальників Шершнів і прийняв телефоном привітання від патрона клубу Елтона Джона, Йоканович не наважувався обговорювати своє майбутнє. Показовим у цьому сенсі є його інтерв’ю офіційному сайту клубу одразу після переможного матчу в Брайтоні: “Вотфорд надав мені можливість, і, думаю, я її використав. У футболі не варто поспішати з висновками, адже інколи ти не знаєш, що на тебе чекає в майбутньому, але я точно хотів би залишитись тут”. Контракт Йокановича, який був розрахований до кінця минулого сезону, Джампаоло Поццо подовжувати відмовився, запропонувавши натомість посаду іспанському спеціалісту Кіке Санчесу Флоресу. Тріумфатор же Чемпіоншипа одразу погодився на пропозицію Маккабі.

Невже Йоканович не міг підшукати собі більш цікавий варіант продовження кар’єри? Певна річ, міг – і інтерес одразу кількох представників другого за ешелоном англійського дивізону був якщо не задокументований, то помітний. Однак рішення погодитися на більш привабливий з фінансової точки зору варіант із Тель-Авівом, насправді, є симптоматичним до всієї тренерської кар’єри сербського фахівця. Досягши успіху зі своїм першим клубом, завжди близьким Партизаном, Йоканович довго не зволікав із рішенням переїхати до Таїланду. До Європи він повернувся вже у статусі чемпіона тайської Прем’єр-ліги, але повернення це вийшло не найкращим – роботою з болгарським Левскі Славіша поплатився вже за кілька місяців після переїзду до Софії. Наступний досвід роботи закінчився для тренера вильотом із Прімери – скромний Еркулес під його керівництвом в останніх п’яти матчах сезону зумів перемогти лише раз.

Корисними контактами з Поццо, проте, досвід роботи Йокановича в Іспанії не обмежився. Провівши левову частину ігрової кар’єри на Піренеях, Славіша вирішив повісити бутси на цвях у Мадриді – власне, його сім’я і досі проживає в столиці Іспанії, де здобувають освіту троє дітей головного тренера Маккабі; залишалась родина там і в той час, коли Йоканович був змушений починати свої футбольні мандри після переїзду до Белграда. Зрозуміти його можна: Марс навряд чи підходить для виховання дітей, та й хто взагалі їх там зможе виховати?

Sport Arena