Sportarena

Роналдіньо: в очікуванні магії

Sport Arena – про те, що саме зробило Роналдіньо таким особливим.

Роналдіньо: в очікуванні магії - Футбол

Getty Images

— Ну?

— Що «ну»?

— Так, давай жонглюй м’ячем.

— І скільки ж разів я маю його набити?

— Як завжди – п’ятсот. І я буду тут стояти та не піду нікуди, поки ти не закінчиш. Ти ж хочеш стати футболістом?

Семирічний хлопчик ледь не плакав. «П’ятсот разів – ну чому ж так багато?!» – міркував в думках малий, вправляючись із м’ячем. Поряд дійсно стояв рідний брат та пильно слідкував за виконанням вправи.

— І не злись, – правив своєї Роберто. Роналдо і справді змінився на лиці, та все ж змовчав – що тут скажеш, якщо Ассіс ось-ось мав підписати контракт із Греміо та отримав виклик у юнацьку збірну Бразилії?

Getty Images

Подейкують, що Роберто де Ассіс Морейра був навіть талановитіший, ніж Роналдіньо. Однак раптова втрата батька Жуана, відсутність коштів (це ще добре, що Греміо не відібрав надане хлопцеві житло та не викинув родину на вулицю) та страшна травма коліна не дозволили Ассісу повністю розкрити свій потенціал. На щастя, всі сподівання втілив молодший – заради батька, що спочатку не вірив або ж не хотів вірити у його здібності (як гадаєте, сторож та мати-продавщиця могли утримати двох підростаючих футболістів?) та особливо брата, який бачив у фінтах Ронні справжню магію.

Магія. Давайте говорити відверто – Роналдіньо, хоч і продовжував фігурувати у професійному футболі, втім в очах переважної кількості фанатів уже давно повісив бутси на цвях. Неодмінно знайдуться ті, хто твердо переконаний, що бразилець покінчив із кар’єрою саме після 2006 року. Варто було півзахиснику виграти Лігу чемпіонів, як він склав повноцінний пазл – до персональних нагород, серед яких почесне місце займали медаль чемпіона світу та Золотий м’яч, тепер ще й була додана регалія, яка засвідчувала про тріумф у найпрестижнішому клубному турнірі. Дарма, що Ронні у фіналі проти Арсеналу дещо загубився – публіка, яка зібралася того травневого дня на Стад де Франс, чекала ключових дій саме від нього, та у вирішальний момент «увімкнулися» Самюель Ето’О та неочікувано Жуан Беллетті. Та хіба ж це відміняло той факт, що Роналдіньо був найкращим?

Можливо, десь у голові Ронні і справді промайнула така думка – він найкращий. Принаймні, в це вірили його прихильники – вони ж розчарувалися, коли гравець покинув Камп Ноу. Звісно, на це були об’єктивні причини – пішов Райкард, а Ґвардіола, опинившись на тренерському містку, взявся перебудовувати каталонський гранд на свій лад. Справа не в тому – як тільки плеймейкер з’явився у футболці Мілану, одразу ж виникло дивне відчуття: з Роналдіньо щось не те, і його наче хтось підмінив. Так, Чарівник все ще продовжував дивувати та захоплювати фокусами, але його магія не була такою ж потужною, як кількома роками раніше. І тут виникає питання – а може це ми, звичайні фанати, очікували чогось більшого і тому так упереджено зараз оцінюємо бразильця, оскільки той не виправдав завищених сподівань?

Про Роналдіньо часто кажуть, що він гравець «трьох сезонів» – саме ось того періоду, який охоплює момент його дебюту в синьо-гранатових кольорах та завершується підняттям «вуханя» у Парижі. Це надзвичайно відчутно та разюче контрастно в епоху нинішніх Мессі та Роналду – персоналій, які невтомно працюють та намагаються за будь-яких умов тримати себе в тонусі. Чарівнику ж, здавалося, все підкорилося так невимушено і легко, що його критикують навіть за це – он Рауль вмирав за Реал у трьох фіналах ЛЧ, проте свій цілком заслужений ЗМ так і не отримав, а Ронні, вийшовши на пік можливостей, чомусь спочатку «повернув» не туди, а потім і взагалі стрімко «здав назад». Любителі ж статистики, звиклі до нинішніх реалій, можуть сміливо хапатися за голову – мовляв, що ж це за геній, який у своєму найкращому сезоні за блаугранас забив двадцять шість голів?

Та от Раулю не аплодував Камп Ноу, на відміну від Дінью, якому стоячи салютував Сантьяго Бернабеу – навіть складно уявити, яке це відчуття, коли твою майстерність визнає принциповий та одвічний конкурент. А щодо цифр, які сьогодні так люблять жбурляти в лице, то вже вибачте – Ронні не з тих гравців, яких, в першу чергу, слід вимірювати статистикою. Навпаки, у випадку Роналдіньо необхідно винятково думати серцем, адже він показав яким футбол може бути різноманітним – елегантним, граційним, закохуючим та дивовижним.

Більшість із нас йде на майданчик із такою ж метою – грати для задоволення, для себе, для того, щоб відчути схоже піднесення та ейфорію. Якщо замислитися, то бразильцеві вдалося достукатися до мільйонів сердець не завдяки кількості медалей, що безумовно займають почесне місце на його трофейній поличці. Він також виходив на поле та творив заради самої гри – не для результату, як вищезгадані Мессі і Роналду. Результат, звичайно, приходив, та він, скоріше за все, для Роналдіньо був чимось несуттєвим і сприймався як належна річ – ви подивіться, як футболіст поводився у хвилину програшу та перемоги. Завжди усміхнений та спокійний, а його погляд ніби говорив – «ну, нічого, все ще буде попереду». Це, між іншим, відзначав Райкард: «Роналдіньо – велика дитина, яка закохана у футбол. Він любить возитися з м’ячем».

Варто погодитися – поведінка Ронні виглядала дещо по-дитячому в тому сенсі, що так до професійного спорту ставитися не треба. З іншого боку ми і не маємо права у чомусь його критикувати – так, він з головою поринув у карнавал, суттєво змінив пріоритети та забув про якусь, швидше нав’язану публікою йому мету. Та яка ж може бути мета, якщо вона вже була виконана – нагороди зібрані, тож залишалося грати для тих, для кого він і так увесь час грав. Для уболівальників, батька, брата і для себе.

Ронні обожнювали, зневажали, та, тим не менш, чекали. Чекали магії незалежно від його віку, форми та клубу – де б Дінью не перебував, все одно в його ногах бачили дивацтва, які майже не можливо повторити, а якщо і вдасться, то без притаманного бразильцеві вогника. Іскорки, що запалює та змушує ще сильніше любити футбол.

Getty Images

— І скільки ти забив?

— Та чимало, – посміхався Ронні.

Він тільки-но повернувся зморений, але неймовірно щасливий із пустиря, де із хлопцями пройшла чергова «баталія», та тепер захоплено розповідав батькові подробиці матчу. Жуан мовчки насупився – що ж, треба якось навідатися на «бойовище» та переконатися у словах сина. Так склалося, що Морейра-старший не застав розквіту Роналдіньо, він навіть не бачив, як той тринадцятилітнім у одній із ігор відвантажив у ворота двадцять три м’ячі та вмить прокинувся знаменитістю. Через трагедію він не став свідком багатьох пам’ятних моментів, але завжди був поряд – саме він живив генія магією, якою були зачаровані мільйони.

«Я добре пам’ятаю батька. Він приходить до мене в снах, радіє моїм перемогам та переживає за невдачі», – зізнається Роналдіньо.


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena