Magic Bus. Історія про біженців, які стали зірками футболу

Sport Arena розповідає про Хунгарію – аматорську команду, створену відомим угорським нападником Ласло Кубалою, та описує її курйозну долю.

«Magic Bus». Саме такий напис залишив на старенькому автобусі, що мандрував Європою, високий та смаглявий юнак. Він і справді був незвичайним, цей автобус, адже його пасажири – люди, змучені важкою долею, але в очах яких і досі жевріла надія на краще майбутнє. Ні, не те завуальоване утопічне майбутнє, що пропонувала комуністична пропаганда, яка поглинула ряд країн після капітуляції Німеччини, а щось нове, дійсно світле, де можна дихати на повні груди і бути тим, ким хочеш.

А от як це – бути біженцем, Кубала зрозумів давно – за двадцять три роки свого життя він пережив немало подій, пов’язаних із еміграцією та постійними переїздами. Інколи доводилося ризикувати усім – удавати себе за іншу людину, перевтілюватися, брати чуже ім’я, аби лишень вирватися із лабетів угорської влади, що намагалася поквитатися із ним за якусь ефемерну, нав’язувану зраду. У пам’яті виринали ще зовсім свіжі спогади – ось, на дворі стоїть січень 1949-го, а він, Ласло Кубала, відомий угорський футболіст, переодягнений у радянську військову форму, разом із вагітною дружиною Анною та маленьким сином їде у холодному кузові грузовика контрабандистів до кордону із Австрією. Його мета – «транзитом» через контрольовану американцями частину країни якомога швидше дістатися до Італії. Хоча, яка різниця куди? Головне подалі, адже в рідних краях він, окрім того, що «косив» від армії, ще й підозрювався у шпигунстві та плідній співпраці із чехословацькими агентами.

Але все, слава богу, пройшло непогано – Ласі опинився на Апеннінах та першим ділом спробував повернутися у звичну для нього стихію – футбол. Треба було ж якось заробляти на хліб, а улюблена гра завжди приносила Кубалі не тільки задоволення – до втечі Ласло був на правах зірки у Ференцвароші, братиславському Словані та Вашаші, тож знав як завдяки своїм дорогоцінним ногам добиватися бажаних цілей. І ось, талановитому нападнику, здавалося, посміхнулася удача – його прийняв до лав сам Торіно, агенти якого знайшли Кубалу у нетрях Відня і пообіцяли йому прекрасні умови для професійного росту та родини.

Так, так, Grande Torino! Могутній клуб, що, завдячуючи фінансовим вливанням президента та бізнесмена Феруччо Ново, зумів стати гегемоном італійської першості і у складі якого на той момент виступав легендарний півзахисник Валентіно Маццола, батько майбутнього капітана Інтернаціонале Сандро Маццоли. Ласло неймовірно зрадів та плекав сподівання, що Бики про нього як слід подбають, оскільки угорська федерація футболу не забула про його «зраду» та змусила ФІФА пожиттєво дискваліфікувати футболіста, мотивуючи своє прохання тим, що гравець уникнув військової служби.

Тож поки клуб, оскаржуючи рішення, оббивав пороги інстанцій, Кубала підтримував форму – його неабияк окрилила звістка про те, що він із колективом невдовзі полетить до Лісабону, де команда зіграє товариський матч із місцевою Бенфікою. Втім, дебют довелося вимушено відкласти – справа в тому, що дружина підхопила недуг та попросила Ласло залишитися вдома. І, як виявилося, збіг обставин його врятував – літак із туринцями, повертаючись із Португалії 4 травня 1949 року, врізався у стіну базиліки Суперга та розбився, а усі члени повітряного судна загинули на місці.

Хоч Кубала був і живий, проте затримуватися в Турині він більше не міг – його гнітила дискваліфікація, та і Бордовим, відверто кажучи, було вже не до проблем Ласло. Він знав – щоб вижити в жорстокому та невблаганному світі, треба, не зупиняючись, рухатися далі. Примарне сподівання на те, що Ласі пощастить залишитися спочатку в Мілані, а потім в Про Патрії також луснуло, наче мильна бульбашка. Ні, Кубала викладався на тренуваннях та доводив, що заслуговує захищати кольори найкращих команд континенту, але весь його ентузіазм, як тільки заходила мова про участь в офіційних поєдинках, зводила нанівець ФІФА. Ясна річ, що проти федерації самотній Кубала не мав шансів, тому треба було шукати альтернативні шляхи для того, щоб тримати себе в ігровому тонусі. І тоді, у мить скрути, Ласі осінив геніальний задум.   

Ідея заснувати команду спала на думку, коли Кубала проживав у передмісті Риму, неподалік від всесвітньовідомої кіностудії Чінечітта. Яким вітром Ласло туди занесло? Все просто – по завершенні Другої світової війни на території студії розміщувався табір для біженців, які з часом і осіли в тому районі міста.

Зібрати боєздатний колектив, на перший погляд, було неважко, тому що ФІФА, крім Кубали, наклала аналогічну заборону на всіх виконавців-втікачів із країн соцтабору. Коли Ладислав зустрівся із своїм тестем, чехословацьким тренером Фердінадом Даучиком, що до еміграції працював у Словані, то поділився міркуваннями та планами. Було вирішено – залучити якомога більше футболістів, щоб сформувати повноцінну команду із назвою Хунгарія (Угорщина); в італійській пресі аматорів часто називали «I.R.O. Squadra» (International Refugee Organization; Міжнародна організація у справах біженців).           

На заклик Ласло у різний час відгукнулася низка гравців. Зараз ми спробуємо коротко їх охарактеризувати за національністю та позицією:

— Звонко Монсайдер, угорець, голкіпер, до дискваліфікації перебував у Лаціо;
— Ференц Месарош, угорець, захисник, в минулому грав у складі румунської УТИ;
— Янош Кісс, угорець, захисник;
— Шандор Лікер, румун, захисник;
— Марік Дьордь, угорець, півзахисник, як і Кубала, холодною зимою 1949-го покинув батьківщину;
— Дьюла Тот, угорець, півзахисник, тікав із Вашаша;
— Ласло Шок, угорець, півзахисник, був вижбурнутий із Фанфулли;
— Янош Фузер, угорець, півзахисник;
— Бела Сароші, угорець, півзахисник, пробував закріпитися у Барі;
— Ніколае Шіматоц, румун, півзахисник;
— Михаїл Урам, угорець, уродженець Мукачева, півзахисник;
— Анджей Надь, угорець, півзахисник;
— Йожеф Саму, угорець, півзахисник;
— Тібор Гарай, угорець, півзахисник, грав у Про Патрії;
— Анджей (за іншою версією Андраш) Отто, угорець, нападник;
— Іштван Майєр, угорець, нападник;
— Іштван Турбекі, угорець, нападник, намагався закріпитися в Про Патрії;
— Ференц Ньєрш, угорець, нападник, як і Монсайдер, захищав кольори Орлів;
— Дьюла Женгеллер, угорець, нападник;
— Янош Хротко, угорець, нападник;
— Александар Арангеловіч, югослав, нападник;
— Іржі Ханке, чехословак, нападник;
— Андрія Сечеров, серб, нападник
— Габор Ракоці, угорець, нападник

та інші.  

Тепер треба було про себе заявити.      

***

Автобус. Напіврозвалений, нічим непримітний автобус Ласло купив із товаришами, віддавши за нього ледве чи не останні кошти, а, значить, ризикнув абсолютно усім. Його аматорська команда нагадувала бродячий цирк, або табір циган, що кочував із місця на місце. Власне кажучи, це навіть пасувало Кубалі – ну не дарма ж до нього прив’язалося прізвисько Циган. Втім, його циганський табір не йшов за світ очі, а знав куди точно має прямувати – маршрут Хунгарії пролягав до Іспанії, куди Ласло та Даучика запросили на виставкові матчі. Це сталося після того, як їхнє творіння змусило говорити про себе італійські газети, і тепер Угорщину із гастролями прагнули побачити на піренейському півострові. Це був початок червня 1950-го.   

Було заплановано шість матчів – два проти Еспаньйолу, ще два зі збірною Іспанії і по одному – з Реалом та Депортиво (Ла-Корунья). 4 червня угорці прибули на мадридський Чамартін (нинішній Сантьяго Бернабеу), де помірялися силами із Вершковими. Кубала та компанія неабияк здивували присутню публіку – прибулі не те не що злякалися іменитого суперника, а навпаки, у всій красі продемонстрували, що не збираються виставляти себе на посміховисько.

Все тому, що майже весь перший тайм Хунгарія вела із комфортними 2:0 (дублем «вистрелив» Кубала), аж поки за кілька хвилин до перерви гандикап не скоротив Мануель Фернандес, або як його ще називали, Паінью. Це при тому, що у складі іспанців грали Міґель Муньос, Хосе Марія Сарраґа та Монтальво. Однак гол нападника мадридців став переломним – у другій половині гри Паінью відзначився ще тричі, підсумувавши загальний рахунок до 4:2.Незважаючи на те, що Хунгарія поступилася, був і позитивний ефект – по-перше, про диваків із автобуса гудів увесь Мадрид, а, по-друге, гра Ладислава привернула увагу представників Реалу.

Та через чотири дні Даучик тріумфував – його підопічні здолали 2:1 Фурію Роха, що «тренуючись» на угорцях, готувалася до зустрічі із Бразилією. Далі, 10 червня, Хунгарія відвідала Каталонію і разом із Еспаньйолом видала феєричну перестрілку 6:4 на користь господарів, а 12-го знову зіткнулася із збірною Іспанії, але цього разу програла 3:6. А от два останніх матчі – 18-го та 25 червня – угорці провели із Еспаньйолом та Депортиво і в обох зафіксували перемоги 4:2 та 2:1 відповідно.

Ви можете тільки уявити, що коїлося в Іспанії, коли виставкові матчі завершилися – про Хунгарію лунало звідусіль. Але, як і належить циганському табору, команді треба було мандрувати далі, правда без свого лідера. Так, Кубала нарешті знайшов спокій та втілив мрію у реальність – підписав контракт із Барселоною, де, зрештою став легендою. Не забув Ладислав і про свого тестя – у 1951-му Даучику довірили посаду головного тренера Блауґранас.  

А як склалися долі решти пасажирів Magic Bus? У грудні 1950 року Хунгарія отримала запрошення відвідати Колумбію. Враховуючи те, що Ліга Дімайор також потрапила під опалу ФІФА, але латиноамериканський чемпіонат, нехтуючи санкціями, при цьому діяв, то біженці радо пристали на пропозицію. Ще б пак! – перетнути океан та на власні очі побачити легендарний Ельдорадо! Перспектива збагачення та нових можливостей переконала футболістів вкотре вирушити на зустріч пригодам, до країни кави, наркотиків та запального карнавалу.

Суперником Хунгарії, як провідний колектив Ліги Дімайор, став Мільйонаріос, однак гранд із Боготи зіткнувся із гідним опонентом – як наслідок, із шести матчів угорці виграли п’ять. Це був фурор, який, до слова, ознаменував і кінець команди на колесах – іноземців, що приємно здивували футбольні кола Колумбії, хутко розібрали тамтешні клуби.   

Наприклад, Шок, Сароші, Ньєрш та Урам приєдналися до Хуніор Барранкільї (сучасний Атлетіко Юніор), Монсайдер, Женгеллер та Саму переїхали до Уніон Магдалени (там, до речі, розпочинав кар’єру Карлос Вальдеррама), а Іржі долучився до Мільйонаріоса. Хротко, Арангеловіч та Шіматоц знайшли себе в Іспанії, працевлаштувавшись в Сарагосі, мадридському Атлетико та Барселоні відповідно, Месарош – у португальській Бразі, а Марік Дьордь став тренером мексиканського Крус Асуль.

Так чому ж автобус був чарівним? Він став своєрідним символом для вигнанців системи, принижених та обпльованих пропагандою, свідченням незламності їхнього духу та віри, вогником у пітьмі, який доказував, що темрява завжди розсіюється і наступає новий день.  

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?