Ні, найвірогідніше, ви не знаєте Олега Базилевича. Вірніше, знаєте якісь уривки — жив, був, грав, навчався, здобував. Це ті осколки публічного образу, які лишаються після людини. Канонізовані, узагальнені, разом із тим — закостенілі й не зовсім правильні. Ну, справді — які людські переживання та думки збереже Вікіпедія чи публікації на пожовклих сторінках газет, які навіть не оцифровані, не відскановані, не розміщені в інтернеті?
А між тим, Олег Базилевич — це Особистість. Коли кілька років тому група фанів приїздила до нього додому з файєрами та банерами на кшталт «Базилевич, ми любимо тебе», це виглядало мило, але дуже стилістично відчужено. Так, ніби причепити Бетховену сучасні окуляри із сайтів-генераторів мемів.
А Базилевич — це справді круто. Розшифруємо у кількох фактах.
Він — із родини столичних інтелігентів. Батько — Петро Дмитрович, головний інженер міського житлового управління. Мама — Віра Іванівна, кандидат наук, викладач Київського університету імені Шевченка. З таким родоводом — у науку йти. Щось подібне — у Лобановського. «Золота молодь», та й годі. Ну, як уявиш їх у середовищі футболістів, яких стереотипно називають «третіми синами» із анекдотів?
А вони були не просто футболістами, а майстрами. Першопрохідцями. Виграли чемпіонат і Кубок СРСР ще до того, як це стало звичним для команди київського Динамо. Головний тренер Маслов, пролетарського походження із добрим народним словцем, виглядав на їхньому фоні «бідним родичем». Вони думали про тренерську професію, ще граючи в футбол. Тому пообіцяли собі — після здобуття тренерського фаху обов’язково попрацювати разом у спільній команді.
Вони мріяли запровадити Систему. Обчислити футбол об’єктивними цифровими показниками, вивчити можливості людського тіла настільки, щоб плавно ввести гравців у сезон, у якому їм вистачить сил на всі найголовніші перемоги.
Один працював із «Дніпром», а інший — «Шахтарем», але їхні дороги вели в київське Динамо. Саме там тренерський тандем Лобановського та Базилевича спробував вперше в СРСР провести повний цикл системної роботи із окремо взятим поколінням гравців. І ці хлопці реалізувалися на 150%. Поклали на шальки терезів своє здоров’я, золоті роки молодості заради виснажливих зборів та роботи на межі сил.
І команда вистрелила. Київське Динамо першим в історії СРСР здобуло єврокубок. А слідом за Кубком кубків виграло і Суперкубок Європи. Міцний аргумент проти численних заздрісників — якщо Ференцварош і угорський футбол в цілому вже були на спаді, то Баварія — це золото тогочасного футболу. ФРН, на рівні із Нідерландами законодавиця мод у тотальному футболі. І тут — показовий урок футболу майбутнього від української команди.
Це був тріумф!..
На жаль, оточення формує долю особистості не менше, аніж здатна зробити вона сама. Лобановський і Базилевич у якийсь момент були настільки могутніми, що навіть розробляли реформу радянського клубного футболу. Але «підкилимні» ігри призвели до скандального зібрання команди, яке завершилося плачевно. Лобановський вистояв, Базилевич вимушений був покинути Динамо. Тандем розпався. Кияни на кілька років були відкинуті назад, хоча за Кубком кубків спинялися за крок від фіналу Кубка чемпіонів.
Базилевичу часто не щастило. Він створював прекрасні команди у Мінську, Москві, Донецьку, Луганську, навіть у Болгарії. Його підопічні прогресували і невдовзі ставали зірками, але то у керівництва не вистачало терпіння, то інтриги давалися взнаки. У самостійній роботі Олег Петрович не допрацював — не розмінювався на дрібне, не мав шансу реалізувати велике.
Він же був і головним тренером збірної України, але бездарна організація справи у тяжкі часи безгрошів’я позбавляла його більшості тренерських важелів. Великий тренер відчував, що може щось зробити — але щоб справа була системною, йому не вистачає ресурсів. Справжньої реалізації Базилевича в пізньому футболі клубів і збірних ми не побачили. На жаль…
Зате система, яку він закладав у Динамо із Лобановським, на кілька десятиліть перетворила клуб у реальну силу в європейському футболі. Із вітчизняних будматеріалів олігархи рідко будують свої замки. Динамо Київське у радянські та українські часи — найуспішніші для себе, не купувало зірок, а робило їх. Із Блохіна та Буряка, Онищенка та Бєланова, Шевченка та Реброва. Повчитися б, але чи вистачить снаги розібрати конспекти?…
А Базилевич справді був крутим. Розумієш це, читаючи його книгу-сповідь «Футбол. Система». Захоплювався мистецтвом — здорово малював, цікавився скульптурою. Таким і мав бути тренер — уміти ліпити щось із нічого. Хочеться запам’ятати футбол тих часів, передивлятися фото та відео. Це вони дали нам привід для гордості, який не можна спустити в майбутні роки.
Редакція Sport Arena висловлює співчуття рідним та близьким Олега Базилевича.
Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме
Источник: Sportarena.com