«У Чорногорії, буває, суперник – два метри зросту. Як з ними боротися на другому поверсі, якщо він на третьому?»

Чорногорський футбол має чимало славетних імен від Деяна Савічевича до Стевана Йоветича, але наразі успіхів у нього небагато як на клубному рівні, так і серед збірних. Не входить до числа престижних і суверенний чемпіонат – Прва Ліга Чорногорії. Вважається незаможним. Можливо, тому не так багато українських легіонерів навідувалося сюди за всю історію.

Зараз виступає в чорногорській лізі 26-річний Едуард Сербул. Гравець, за плечима якого – школа одеського «Чорноморця» та донецького «Металурга», на батьківщині виступав у складі «Говерли», «Буковини» та «Реал-Фарми», а також пробував сили в литовському «Джугасі». Про виступи за клуб «Грбаль», курортну Чорногорію та місцеву екзотику легіонер розповів Sport Arena.

– Ви єдиний наразі український легіонер у чорногорській Првій Лізі. Як там опинилися?

– Варіант з Чорногорію мені надійшов від знайомого менеджера Геннадія Анатолійовича Костенка. Я недовго сумнівався, бо на той час в мене не було багато пропозицій, а всього дві – Вірменія або Чорногорія. Про чемпіонат Вірменії я трохи знав, адже там грає багато наших хлопців, але про Чорногорію вперше чув і тому вирішив спробувати себе саме там.

«У селищі «Грбаль» менше жителів, ніж вміщує клубний стадіон»

– Ваші знання про Чорногорію та те, що ви побачили насправді: чи були стереотипи, які не справдилися?

– Та я нічого не знав про Чорногорію, крім того, що це курортна країна:) Єдине, на що я сподівався, коли їхав в «Грбаль», що в команді знають англійську або російську мову. Збори були в Сербії в місті Златибор. Коли я приїхав до команди, то виявилося – всі говорять тільки на сербській мові і всього лише кілька хлопців з команди й адміністратор знають англійську. Ну, і помічник головного тренера трохи знає російську мову, тому мені з першого дня було важко, але, разом із тим, була можливість освоїтися. Що ж до рівня футболу, то все виявилося краще, ніж я гадав.

– Ваша особиста мотивація: цікаво було пограти за кордоном, в вищому дивізіоні, чи були якісь варіанти, щоб із Чорногорії піти далі?

– Так, перша моя мета – в тому, щоб грати у вищому дивізіоні і проявити себе. А в подальшому, звичайно ж, прагну грати на більш високому рівні.

– Футбольний клуб «Грбаль» представляє поселення з населенням меншим, ніж вміщує клубний стадіон. Що це за клуб, які його завдання, хто його спонсори?

– Клуб «Грбаль» – дуже скромний, має невеликий стадіон і мало людей ходить на ігри (хотілося б більше), але головне, що є свої фанати, які приходять і підтримують команду. Для них ми і граємо. І наше головне завдання – їх радувати кожної своєю грою. Щодо спонсорів, точно вам не скажу, краще у президента команди запитати.

– Знаю, що позаторік «Грбаль» був четвертим у лізі, свого часу грав у Кубку Інтертото. Чому зараз він серед аутсайдерів?

– Це правда, команді не вистачало одного очка, щоб потрапити в кваліфікацію Ліги Європи. З того моменту пішло багато хороших і досвідчених гравців. Зараз тут практично нова команда, яка в цілому складається з молодих гравців. Є 3-4 футболісти, які викликаються до національних збірних U-21 і ще пара гравців – U-19, але зараз їм не вистачає досвіду та стабільності, щоб грати у дорослий футбол. Тому, напевно, ми й знаходимося внизу турнірної таблиці, але я впевнений – це тільки початок для нашої команди і ми доб’ємося успіху в другій половині чемпіонату.

«Я опинився між найбільшими курортними містами Чорногорії»

– Чим відоме селище Радановичі, де базується клуб? В Україні важко собі уявити (поки що) в вищому дивізіоні команду з поселення, де ледве набирається тисяча жителів.

– Селище Радановичі дуже маленьке, воно знаходиться між Тіватом і Будвою, а поруч – Котор. Так виходить, що я оточений найбільшими курортними містами країни. Тому вся краса в цих містах.

Щодо клубу, у самому «Грбалі» завжди грали хороші гравці і, звичайно, є свої особисті досягнення, але, як по мені, найбільше досягнення – це те, що клуб після того, як почав виступати у вищому дивізіоні Чорногорії в 2006 році, з того часу жодного разу не вилітав з чемпіонату. І ми постараємося всіма силами не зганьбити це досягнення.

– Як виглядає побут чорногорських футболістів? Так усі й живуть у Радановичах?

– Всього три гравці «Грбаля» – місцеві, решта з інших міст. Клуб знімає пару приватних будинків поблизу стадіону і ресторану, де ми їмо, тому коли йде чемпіонат, ми всі живемо разом – як одна велика сім’я. тільки на вихідних хлопці їдуть до своїх рідних.

Читайте також: «Наш чорногорський тренер шанує Кварцяного»

– Що за колектив у «Грбаля»?

– Колектив хороший! У перший же день прийняли відмінною атмосферою. Багато жартують, дуже багато слухають і співають сербські пісні – без цього не виходять тренуватися:)

– Бачу кількох легіонерів — сербів. Але то фактично свої. А до вас яке ставлення? Які перші асоціації з Україною та українським футболом?

– Хлопці з Сербії – це, звичайно, свої для чорногорців. Ніякої різниці немає, вважай. А я – один в команді легіонер. Україну поважають і знають,  що футбол у нас якісніший, ніж у Чорногорії.

– 22-річний форвард вашої команди Бобан Джорджевич – лідер гонки бомбардирів. Круто, як для представника клубу-аутсайдера. Що за гравець? Радили б його в українські клуби?

– Я називаю його «lucky man»:) У нього є так звана «чуйка» – завжди опиняється, де треба! Це дуже гарна якість для нападника, плюс – він добре грає головою і вміє зберегти м’яч. Я, звичайно, радив би його в Україну, так як він ще молодий і може про себе заявити не тільки в Чорногорії. Але, упевнений, у нього будуть хороші пропозиції в кінці сезону.

– Як працюється з Марко Відоєвічем? Серб дає вам розвиватися?

– З приходом Марко ми краще стали тренуватися і грати. Покращилася дисципліна в команді як у побуті, так і на полі. Він дуже вимогливий і амбітний тренер, це мені дуже подобається в ньому.

«Чорногорці не вірять, що можна після 15-годинної поїздки автобусом зіграти в той же день»

– Чорногорський футбол – він більше силовий чи технічний?

– Більше силовий, і для мене в цьому плані нічого нового, навпаки, хотілося, щоб кожна команда в чемпіонаті додавала в дисципліні і тактиці гри.

– Десь доводилося читати, що чорногорський чемпіонат за середнім зростом гравців – на рівні лідера в Європі, боснійського. Справді багато високорослих гравців?

– У кожній команді є високі гравці. Багато команд будують свою тактику, граючи довгим пасом на високих нападників. Наприклад, команда Іскра – у них нападник Богдан Міліч зростом два метри. Ну куди з ним боротися на другому поверсі, якщо він на третьому?:) До речі, в чемпіонаті він мені запам’ятався і плюс в минулому людина ще і в Ла-Лізі за «Осасуну» встигла пограти.

– Що нового відкрили для себе в плані тактики та ставлення до гри?

– Приїхав я в команду як крайній півзахисник, так як останні роки виступаю на цій позиції, але зараз граю більше на звичній мені позиції правого захисника. Тому нічого нового для мене – крайні захисники високо розташовуються при атаці і грають як півзахисники, що мені дуже подобається.

– Відстані в Чорногорії, я так розумію, маленькі. Клуби – також. Великий контраст із нашим чемпіонатом?

– Це дійсно дуже маленька і компактна країна. Найдальший виїзд на автобусі – 5 годин, і для них це далеко, ми приїжджали за день до гри! Коли я їм розповів, що, граючи в Україні, мені доводилося їхати на автобусі 10-15 годин і грати в цей же день, вони сміялися і не вірили:)

– Хто зірки місцевої ліги?

– Про Міліча уже згадував. У клубі Сутьєска дуже сильно виділяються досвідчені гравці – Дамір Кояшевіч і Марко Четковіч, а у Будучності – Петар Грбіч. Думаю, що вони зірки не тільки в своїх клубах, але і в усьому чемпіонаті.

– Рідкісні зустрічі на клубному рівні та серед збірних, зазвичай, показували нашу перевагу. Навіть відкинувши Шахтар, Динамо та Зорю з Олександрією, є у них клуби, що зрівняються з нашими?

– Я б сказав, що у них дві команди виділяються – Сутьєска і Будучность. У них своя енергетика, фанати і хороші стадіони. Так само запам’ятався клуб Рудар, раніше він був серед лідерів. А порівнювати… Хай порівнюють фани і преса, а також самі команди в очних протистояннях.

– Доводилося бувати в їхній столиці, на матчах єврокубків місцевих команд чи на їхніх збірних?

– Ні, так і не вийшло в живу подивитися. В основному, ми з командою збираємося біля телевізора, це ми не пропускаємо.

– Цифри відвідуваності – депресивненькі. Чи для такої невеличкої країни це норм?

– Гадаю, що так, відвідуваність маленька в чемпіонаті – і це норм для такої країни. Велика кількість глядачів ходить на національну збірну, її класно підтримують. Хотілося б, звичайно, щоб вони і на звичайні матчі чемпіонату ходили такою кількістю. Але є як є.

«Чорногорцям мене не надурити – я сам з Одеси!»

– Наразі ваш «Грбаль» – останній. Це по ділу чи є нюанси, яких сторонні не знають? Суддівство, розклАди з конкурентами і все таке.

– Я, звичайно, вважаю, що ми не на своєму місці. Ми зіграли сім ігор внічию коли треба було домогтися перемог, десь удача була не на нашому боці, десь самі винні. У нас новий головний тренер в команді і ми почали додавати в багатьох аспектах гри, але потрібно трохи часу щоб виправити ситуацію в турнірній таблиці.

Читайте також: «Еще не видел, чтобы футболисты так бились, как в Черногории»

– Ваші особисті враження: найважчий виїзд? Найважчий суперник — клуб? Найважчий суперник — конкретний гравець, проти якого доводилося грати?

– Найважчий виїзд був в першому колі проти Сутьєски. Ми програли ганебно – 0:5. Я увійшов в гру в другому таймі з лави запасних лівим півзахисником, але грав більше як захисник, бо вони багато атакували саме цим флангом. Правого півзахисника у них грає Дамір Кояшевіч – дуже швидкий і технічний левоногій футболіст, проти нього було важко грати.

– Про життя в Чорногорії. Кажуть, це – країна курорт. Що встигли побачити?

– Життя тут гарне, дуже подобається клімат. Всюди нормальні, рівні дороги. Повітря свіже, так як поруч гори і красиве Адріатичне море. Всім раджу відвідати ці місця, неодмінно будете в захваті:) Люди тут добрі, нічого поганого сказати не можу. Єдине, що вони можуть зробити – це трохи надурити туристів в продажі чого-небудь, але мене цьому не здивувати – тим більше не надурити, так я сам з Одеси:)

– Ідилія, але й перший досвід «дальнього» легіонерства. Ностальгія, важка адаптація, все таке?

– Найбільше сумую за українською кухнею: їжа тут хороша і є свої делікатеси, але я все ж прихильник маминої кухні. Всі люди тут дуже багато п’ють каву! Я був здивований – по 3-4 чашки кави в день. Коли вони не знають, чим себе зайняти, просто їдуть в кафе пити каву:)

Адаптація, кажете? Найсмішніше те, що я швидко вивчив розмовну сербську мову і швидко почав розуміти, про що вони говорять. Звичайно, перше, чого хлопці в команді почали мене вчити – це матюки, але я вже здогадувався про все і поки не перевірив в перекладі, не говорив це. Адаптація в новій країні завжди смішно проходить, але я вже був готовий до цього, мені здається, в усіх футбольних командах легіонерів, в першу чергу, вчать поганим словами – це завжди забавно:)

– Що зараз? Які плани «Грбаля» на зимову перерву та друге коло? У вас у планах допомогти команді в весняній частині сезону?

– У нас остання гра 15 грудня проти Будучності, потім – у відпустку. Чесно сказати, я не знаю подальші плани – після гри, я гадаю, нам все оголосять, а щодо особистого, то у мене контракт ще рік, але я так само планую зустрітися з президентом команди після гри і обговорити свої особисті питання. Тоді буде видно:)