Лента новостей

Мельник: у розвитку Десни можу відзначити лише позитив

Вадим Мельник, desna.football
Капітан Десни Вадим Мельник в інтерв’ю Sport Arena розповів про свою насичену кар’єру та враження від оновленої стратегії чернігівського клубу.

Александр Шевченко, Sport Arena

«Унікальний Вадим Мельник», – саме так ми могли б назвати наше інтерв’ю. 36-річний центральний захисник є капітаном і одним із незамінних гравців чернігівської команди, а коли треба – може прямо по ходу матчу перелаштуватися і в атаку, де, до слова, починав свою професіональну кар’єру.

У тридцятці гравців, які провели найбільше матчів у Першій лізі за всю історію, Мельник зі своїми 270 матчами єдиний, хто все ще продовжує кар’єру. Він – один із найдосвідченіших та найстатусніших гравців дивізіону, адже пройшов великий шлях від низів до вищої ліги, виступав із гучними зірками українського футболу та навіть майбутнім гравцем Барселони та МанСіті, тренувався під керівництвом відомих вітчизняних та зарубіжних тренерів.

Врешті-решт, Вадим був у складі донецького Металурга, який завойовував бронзові медалі й грав у єврокубках, його одноклубниками були, скажімо, Юрій Максимов, Юрій Вірт, Олександр Косирін, Яя Туре. Є що пригадати одному з «патріархів» чернігівської Десни…

«З Олександром Рябоконем перетиналися ще як гравці»

— Вадиме, давай розпочнемо з самого початку. Розкажи, де розпочинав свою футбольну кар’єру та як потрапив до професійного футболу?

— Як і більшість хлопців мого віку, майже весь свій вільний час проводив на футбольному полі. Але не можна сказати, що я з самого дитинства займався футболом на серйозному рівні, був шкільний тренер, який нас збирав. Але вже в 13 років мене забрали в обласну команду. Григорій Мартинович Шаломай взяв мене в другу команду Маяка, а в з 15 років я виступав за першу команду на чемпіонат області.

Після роботи в Маяку Шаломая запросили другим тренером у Верес. Так як він добре знав наші можливості, то взяв мене і Олега Котелюха до рівненської команди. Тому відразу по закінченню школи я підписав перший професійний контракт з Вересом.

— Після двох сезонів в Рівному ти перейшов до Борисфена. Як виник варіант з Борисполем?

— Коли я грав у Вересі, то в команду, в 1998 році, прийшов Олександр Рябоконь, який завершував свою кар’єру гравця саме в Рівному. У тому ж році його запросили в Борисфен другим тренером до Морозова. Олександр Дмитрович запросив мене, а також Дмитрука, Котелюха і Гбура на перегляд до Борисполя, і в результаті ми стали гравцями бориспільского клубу.

— В Борисполі ти відіграв сім сезонів, вийшов з командою до вищої ліги, перемагав Динамо та грав разом з Юрієм Максимовим, одним словом, є що згадати. Розкажи будь ласка більш детально про свої виступи в Борисфені?

— Період в Борисполі можна назвати одним з ключових в моєму житті, адже саме тут я зустрів свою дружину, тут народилися мої діти. І в професійному плані це був хороший час – практично одним складом ми пройшли від другої ліги до вищої. Майже вся команда була одного віку, був хороший мікроклімат і незважаючи на певні проблеми з інфраструктурою, ми досягали результату. Президент клубу Ігор Ковалевич багато зробив для команди, знаходив кошти, в тому числі і з місцевого бюджету, за рахунок чого команда і грала, тому я вдячний йому за той період

— Чому вирішив піти з Борисфену?

— Так як у мене вже була сім’я, то побутові питання постали досить гостро – в клубі мені обіцяли квартиру, але так і не змогли виділити. Проте, поступила пропозиція від донецького Металурга, де відразу обіцяли вирішити проблему з квартирою. Тому, порадившись з сім’єю, вирішив змінити команду.

«Побачивши удар Чечера, Ко Адріансе закричав: “oh my God, crazy”»

— Той Металург був досить серйозною командою, кілька років поспіль займав третє місце в чемпіонаті та виступав в єврокубках. Як тобі гралося в Донецьку?

— Після Борисполя потрапити в Донецьк було незвично – у Металурга була одна з найкращих тренувальних баз країни. Для гравців були створені всі умови – тренажери, басейни, тренувальні поля, жодних питань не може бути, лише тренуйся та показуй результат. Але стати основним гравцем команди були непросто, адже там витупали такі гравці як Туре, Кройфф, Мендоса.

desna.football

— Чи міг ти тоді передбачити, що Туре стане зіркою світового масштабу? Як він себе поводив в побуті, не було зіркової хвороби?

— Яя був ще зовсім молодий і нікому не відомий, але по його поведінці можна було зробити певні висновки. Туре поводив себе як справжній професіонал, як на тренуваннях, так і за межами футбольного поля. Більше здивувала поведінка Кройффа, адже він приїхав в Донецьк уже після Манчестера та Барселони, але також вів себе повністю адекватно, ніякої зверхності, а навпаки, намагався нам допомагати, давав професійні поради.

— Ко Адріансе провів в Донецьку досить короткий період. Але мабуть точно є що згадати про голландця, адже це один із самих відомих тренерів, які працювали в Україні.

— Незважаючи на те, що Адріансе не зміг добитися результату в Україні, про нього залишилася лише приємна пам’ять, як у гравців, так і в керівництва клубу. Адріансе до нас добре ставився, він говори в, що по самовіддачі та бажання до нас претензій немає, ми завжди були добре підготовлені фізично. Але, за словами Адріансе, юнаки в школі Аякса були більш технічні, ніж ми, і це було великою проблемою.

Пам’ятаю ще кумедний випадок. Збираємося ми на тренування, і тут Слава Чечер без розминки просто б’є по воротах метрів з 30-ти – від його ударів ледь не рвалася сітка, такий у нього потужний удар, а Адріансе почав кричати “oh my God, crazy”. Після цього Слава виконував всі штрафні удари з дальної відстані.

— Чому прийняв рішення піти з Металурга?

— Керівництво клубу хотіло залишити мене в команді, але нові тренери були проти, причому ситуація не сама приємна. Коли Яворський та Ященко працювали в дублі, то говорили, що такі люди нам потрібні, постійно хвалили. Але коли у Дардена закінчився контракт і вони перейшли в першу команду, то вирішили мене відрахувати без пояснень. Тобто говорили одне, а в результаті повели себе зовсім інакше. На щастя, в моїй кар’єрі було небагато таких тренерів, більшість були людьми свого слова.

«За «посил» Шуховцева одному «невихованому» гравцеві наклали три шви»

— Після Металурга була досить успішна кар’єра в Маріуполі, де ти навіть виступав в ролі капітана команди. Період в Іллічівці можна назвати успішним?

— Так, в Іллічівці я провів одні з найкращих своїх років. В команду мене запросив Олександр Іщенко, з яким ми вийшли у вищу лігу. Так само як і в Донецьку, у Маріуполі були створені ідеальні умови для підготовки. Колектив теж був хороший, а лідером, звичайно, був Ігор Шуховцев. Ігор, як і більшість воротарів, був емоційним, але в грі від нього ніколи не можна було почути нецензурних слів чи образ. Пам’ятаю випадок на тренуванні: один гравець “послав” Шуху, Ігор промовчав, але потім в роздягальні “невихованому” гравцю наклали три шви.

— Після Маріуполя вибрав Буковину. Чому саме Чернівці?

— У Буковині був амбіційний проект і, що саме головне, в моїх послугах був зацікавлений головний тренер Вадим Заєць. Період в Чернівцях теж згадую з приємністю – місто, тренер, команда, президент заслуговують лише на хороші слова.

До речі, в Чернівцях я грав з нинішнім тренером воротарів Десни Юрієм Овчаровим. Якщо пам’ятаєте, тоді була дуже запекла боротьба між Севастополем та запорізьким Металургом за вихід до УПЛ. В останньому турі ми зустрічалися з Севастополем і всі говорили, що ми здамо гру.

У першому таймі виник спірний момент, Кузнєцов впав в нашому штрафному майданчику і заробив пенальті, хоча я його і не збивав. Незважаючи на всі розмови і такий епізод, в перерві матчу Вадим Заєць нас підтримав і сказав, що вірить нам, “здачі” просто не може бути. У другому таймі Семенюк забив і ми залишили Севастополь в Першій лізі. І я тепер думаю – добре, що він забив, бо інакше б один момент міг змінити всю мою кар’єру. Чи зміг би я потім довести, що в моменті з Кузнєцовим був ігровий епізод?

«Цьогоріч зобов’язані були вибивати Дніпро з Кубка України»

— Добре, що саме так і сталося і в першу чергу, мабуть, для чернігівських вболівальників. В 2012 році ти опинився в Чернігові, і вже з упевненістю тебе можна називати ветераном клубу та улюбленцем клубу. Чому саме Чернігів?

— У мене було півроку контракту з Чернівцями, але цей матч з Севастополем додав непотрібних розмов. Тренер запевнив, що цілковито нам довіряє, у тому числі й мені, як капітану. Але у керівництва були певні сумніви, тому ми вирішили припинити співпрацю. Причому, розійшлися досить добре, генеральний директор клубу відпустив мене як вільного агента, а пропозиція від Олександра Дмитровича Рябоконя вже була, тому я поїхав в Чернігів.

— З Десною ти встиг пройти різні ситуації – грав в Другій лізі, були проблеми з фінансуванням. Розкажи, як вдалося пройти через непростий період, чому залишився в Чернігові, не зважаючи на інші пропозиції?

— Насправді все було не так погано, мінімальні затримки з виплатою заробітної плати були, але президент завжди виконував свої обіцянки, тому жодних претензій не може бути. Теж саме і в ігровому плані – ми впевнено виграли Другу лігу, були на голову всіх сильніше.

— У твоєму активі вже 137 матчів в складі Десни, який з них найбільше запам’ятався?

— З Десною ми пережили досить багато цікавих матчів, як успішних, так і не дуже, тому виділити одну гру не просто. З неприємного згадується кубкова поразка від Полтави, ми були явно сильніше, суперник грав у меншості, але забити все рівно не змогли і програли у серії післяматчевих пенальті. А з приємного – також кубковий матч, коли в Чернігові за підтримки рідних вболівальників обіграли вищоліговий Металург.

desna.football

— А кубкові матчі з Шахтарем та Дніпром?

— Звичайно, матчі з такими суперниками викликають особливі емоції, а перевірити свої можливості можна лише на фоні таких суперників. Про гру з Шахтарем важко говорити, гірники були набагато сильніші, а от матчі з Дніпром були рівними. Два роки тому ми програли з мінімальним рахунком на своєму полі, пропустивши зі стандарту, а в цьому році взагалі зобов’язані були перемагати дніпрян. Треба було забивати в основний час, а не тягнути до серіїї пенальті, адже 11-метрові удари, то вже лотерея.

«Якщо певні команди не будуть грати в “свої ігри”, то ми зможемо досягнути поставлених цілей»

— Найбільше досягнення в історії Десни – четверте місце в першій лізі, зараз команда перебуває на третій сходинці. Як думаєш, зможете перевершити історичне досягнення?

— Не будемо загадувати наперед, але вважаю, що нам по силам це зробити і ми зробимо все можливе, щоб порадувати відданих вболівальників. В нас хороша команда, об’єктивно один із самих сильних складів ліги і грамотний тренерський штаб. Надіюся, що весною буде чесний футбол, якщо певні команди не будуть грати в “свої ігри”, то ми зможемо досягнути поставлених цілей.

— За рахунок чого вдається досягати такого результату?

— У Чернігові завжди був хороший колектив, а зараз це особливо відчувається, ми об’єднані навколо спільної мети, причому всі – тренери, керівництво, гравці, вболівальники. Крім того, варто відмітити президента клубу, який в такий час виділяє солідні кошти, як на команду, так і на інфраструктуру.

— Безперечно, результат напівсезон хороший, але були матчі, де команда не добрала свої очки, як в тих же Сумах, чи в матчі з Полтавою. На твою думку, які матчі Десні не вдалися, а в яких просто не пощастило?

— Ясно, що провал — це матч з Ковалівкою. Як на мене, то це найгірший мій матч за всю кар’єру в Десні. Причому гру провалили всі, я не пам’ятаю, коли моя команда пропускала гол прямим ударом з кутового, та й інші м’ячі ми “самі собі привезли”.

— Ти, як ветеран клубу, можеш об’єктивно оцінити ситуацію. Що змінилося в клубі в порівнянні з минулими роками?

— Можу говорити лише про позитив. В Чернігові створюють умови для повноцінної підготовки – вже зробили тренувальне поле з невеличкими трибунами, завершують ремонт адміністративного приміщення та готелю для гравців і, що саме головне, на основному полі буде новий сучасний газон. Президент вкладає великі кошти, тому надіюся, що ми зможемо виправдати його сподівання.

«Приємно, що відзначають вболівальники – мабуть, ще є “порох у порохівницях”!»

— Ти відіграв всі матчі осінньої частини сезону, забив три м’ячі та п’ять разів потрапляв до символічної збірної туру. В жовтні вболівальники Десни визнали тебе найкращим гравцем місяця. Як сам можеш оцінити свій виступ?

— Я не можу об’єктивно оцінювати свою гру, але звісно приємно, що вболівальники мене відзначили, мабуть, ще є “порох у порохівницях”.

— До речі про вболівальників. Після кожного матчу ти підходиш до трибун та дякуєш їм за підтримку, це особистий порив чи установка тренерів?

— Вважаю, що це найменше, що ми можемо зробити для наших вболівальників. Як би це банально не звучало, але ми граємо в першу чергу саме для них. Як ми можемо не подякувати вболівальникам, які нас підтримують? На жодному матчі ми не залишалися без вболівальників, навіть в Харків приїжджали стабільно, і всі гравці це бачать і щиро вдячні.

desna.football

— Чи впливає на команду гра за межами рідного міста?

— Звичайно, надзвичайно важко грати, знаючи, що домашній матч ти проводиш не в Чернігові. Але добре, що Київ недалеко від нашого міста, і вболівальники могли нас підтримувати. Для прикладу, на матч з Дніпром приїхала група підтримки близько тисячі вболівальників, а грати при такій атмосфері приємно, і ніхто не зможе халтурити, навпаки, з‘являються додаткові сили. Звичайно, ми дуже хочемо грати на рідному стадіоні, але розуміємо, що варто почекати, адже з часом будуть хороші умови на стадіоні імені Гагаріна.

— Які плани на міжсезоння? Наскільки я знаю, команда збирається лише 10 січня, як плануєш заповнювати цю паузу?

— Так, команда збирається в Чернігові 10 січня, але, звісно, ми й під час відпустки підтримуємо форму. У Борисполі живе дуже багато футболістів, як діючих, так і ветеранів, тому ми тричі на тиждень збираємося в спортзалі та влаштовуємо баталії. Нещодавно грав з сином в його школі, тренери влаштували матч дітей та їх батьків, дуже приємно приходити на такі заходи.

Бліц:
Клуб – Десна Чернігів
Улюблений гравець – Златан Ібрагімович
Книга – Граф Монте-Крісто
Фільм – Запах жінки
Місто — Київ
Хобі — тенісбол
Символічна збірна колишніх одноклубників: Вірт – Котелюх, Чечер, Ковалюк, Волосянко – Максимов, Сосенко, Едмар, Картушов – Косирін, Мендоса

Мрія:
Футбольна – вийти з Десною в УПЛ
Життєва – багато моїх друзів воює на Сході країни, надіюся, що це скоро закінчиться. Тому моя мрія – мирне небо над головами українців.



Добавить комментарий

Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?