Микола Кміть: Скала є і буде. Хоча, куди не зверталися – хоч і в Китай, крім співчуття, іншої допомоги не мали

Справжнім шоком для футбольної України стала новина про те, що основний склад стриян розбігається по інших командах, а сама Скала має проблеми, які можуть поставити під загрозу подальше існування клубу – не те що навіть виступи у поточному сезоні Першої ліги. На наших очах розігралася справжня маленька футбольна трагедія: дружний колектив, котрий не один рік доростав до свого нинішнього статусу і ще не досяг піку своїх можливостей і зеніту слави, ризикував не завершити свій дебютний сезон у першоліговому ранзі.

Однак пізніше із тренувального табору стрийської Скали почали лунати приємніші новини – двома складами клуб заявився на традиційний зимовий Меморіал Ернеста Юста, а в кулуарах заговорили про те, що сезон стрияни обов’язково дограють – хоч і в різко омолодженому, оновленому складі. Щоб розставити всі крапки над «ї», ми звернулися до президента й одного із співзасновників клубу – Миколи Кмітя. У відвертій бесіді він розповів про всі обставини найскладнішої зими в історії клубу, а також про за лаштунки футболу, котрі інколи викликають до нього відразу.

– Тож, Миколо Івановичу, судячи з участі ваших клубних команд у Меморіалі Юста, ФК Скала готується до весняної частини сезону? Криза минула, чи просто дограватимете сезон? Що відбувається у Стрию та Моршині на даний момент?

– Зараз відбувається декілька процесів. Перш за все, вирішення наших бюджетних проблем знайшли у скороченні зарплат. Запросили наших молодих футболістів, які готові грати за менші кошти. І, підкреслюю, що вони готові не здавати ігри.

– Наскільки зменшилися зарплатні відомості?

– Раніше у нас вони були вищі – середньолігові зарплати. Так як виплачувалися вони вчасно, то ми мали й певні переваги в цьому плані. Зарплати U-19 були мінімальними згідно з Законодавством України. Ми мали серйозну розмову з футболістами. Вважаю, що вчинили стосовно них чесно, в усякому разі, я дивився в їх очі з чистим серцем. Вони у нас грали, всі мали контракти. Якщо їм пропонували більш високі зарплати, ми їх відпускали. Адже розуміли, що в 22-23 роки футболіст хоче прогресувати й надалі. І, зважаючи на те, що твориться в українському футболі, можливо, ми вчинили правильно.

– Яким чином Скалу зачепило питання матчів із фіксованим результатом? Були випадки, коли ви щось підозрювали?

– На щастя, це нас обійшло стороною і ми цим тішимося. Але вже зараз я знаю, що до нас зверталися з цим питанням, але ніхто з хлопців не погодився. Я їм за це дуже вдячний, що ми пройшли цю частину футболу з такими спокусами і не піддалися на них. Але проблем ліги це не вирішує. Це дійсно була проблема, яку ми пережили на нервах: розмови про договірні матчі, поїздки на детектори чесності. Це важка і тренерська робота, я вдячний Василю Іванович Малику, йому було непросто. І якщо один клуб буде відмовлятися від таких ігор то проблему це не вирішить. Спокуса настільки велика, команд і футболістів настільки багато, що хтось може і зірватися.

– Скільки, за вашими підрахунками, залишилося клубів, які не піддалися спокусам?

– В останніх турах точно впевнений стосовно ПФК Суми після переходу Павла Кикотя туди на роботу, хоча до того вони грали в такі ігри абсолютно точно. Та й Тернопіль грав чесно, поки не закінчився у них бюджет. Переконаний, що керівництво Оболоні-Бровар підходить до цього дуже чесно.

– Футболісти і тренери Скали останнім часом часто говорили про арбітраж. Невже така велика різниця між Другою і Першою лігою в цьому плані?

– Зараз точно стало гірше – важче, ніж у Другій. Я гадаю, що в цілому до нас арбітри ставляться добре, жодних змов проти нас не існує. Є, звичайно, індивідуальні якісь випадки. Коли нас зовсім убивають, ми готуємо звіти для Комітету арбітрів, і цих людей на п’ять-шість ігор відлучають від гри. Але потім вони чомусь знову потрапляють працювати на наші матчі. І потім з подвійним азартом нас добивають. Як це було в матчі з МФК Миколаїв.

Арбітр – син голови федерації футболу однієї з областей України. Його знову зняли після нашої гри, але Скалі від цього шість очок не додалося. По два рази били пенальті у наші ворота, бо не забили… Та й на полі той арбітр не приховував ставлення до нас, навіть гравцям нашим казав: «Ну-ну, ви пишіть і далі на мене листи, я вам покажу».

Але питання не в цьому арбітрі. Йдеться про керівників клубів. Навіть не про президентів. Багато речей робиться директорами клубів за спиною в президентів. Вони просто стимулюють арбітрів. Якщо клуби перестануть цього робити, то арбітраж буде чесним. Ми цього не робимо, адже ми краще допоможемо нашим молодим футболістам.

– Припустимо, що все, про що говориться, правда. Наскільки штучний наш чемпіонат, де маніпулюють результатом? Він повністю втратив свою спортивну складову, чи все ж до цього поки не дійшло?

– На грані цього. Щороку він стає все гіршим. Не можу судити щодо змагань УПЛ, ми там поки не були. Але якщо зважати на відео, то в Прем’єр-лізі справи кращі. В усякому разі, існують трансляції всіх матчів на всеукраїнських каналах, ігри знімаються з різних камер і різних ракурсів. Організувати їх не так і просто. Хоча…

Люди, які привели дуже великі гроші від ставок, знають, що існує великий розрив між офіційними зарплатами футболістів і коштами, які їм пропонуються за нечесні ігри. І цим користаються по повній.

Ми довели футбол до того, що результату можна досягнути лише в разі стимулювання арбітрів. І за це арбітрів ніхто не карає. Футболіста, який зізнався в участі у договірному матчі, оштрафували на кілька тисяч гривень. Мені цікаво, чим закінчиться справа про матч Іллічівець – Гірник-Спорт. Всі чудово бачать, що за всіма показниками це договірняк, і що ми маємо? Це просто смішно.

Доки не буде жорсткого покарання за подібні речі – страх і жадібність вирівняються в балансі. Це страшні речі. Править футболом нашим жадібність до грошей, страх перед покаранням втрачено. Ми не кращі поляків, болгарів, румунів, де цю проблему вже придушили. Я не говорю навіть про Італію. Правильним було б жорстке покарання – скажімо, клуб відправляють в аматори, а учасників нечесної гри на десять років позбавляти права займатися футболом на всіх рівнях. У такому випадку ми за півроку наведемо порядок у вітчизняному футболі. І гроші з’являться для життєдіяльності клубів.

– Погодьтеся, що величезною проблемою є й самі футбольні люди, які вкладають кошти у футбол, дають гроші арбітрам для досягнення результату. Як боротися з ними?

– Над нами сміються і небезпідставно називають нас ідіотами. Якось мене футбольні люди запитували, чому я не ставлю задач. У їхньому розумінні, це означає вирішувати питання поза футбольним полем. Але я вважаю, що вирішувати завдання означає виховання футболістів, удосконалення їхньої майстерності, поліпшення результатів. Прикро, що вислів ставити задачі зараз означає працювати з арбітрами, суперниками, керівниками чужих команд тощо. Я не відкриваю зараз Америку, про це всім відомо, просто ніхто не говорить про це вголос.

Напевно, ніхто із футбольних людей не хотів би тратити на це гроші, але коли інакше результату не досягнеш – це втягує. Якщо команда не займе потрібне місце, знімуть тренера, спортивного директора, половину гравців виженуть. Тому багато хто й займається такими нехорошими речами.

Що треба зробити, щоб боялися подібними речами займатися? По-перше, має бути боязнь того, що ти в футболі вже не залишися. Це буде найгірше покарання, аніж коли тебе просто виганяють з роботи.

– Ви вірите що той же Баранка, щось у змозі змінити?

– Нещодавно я був на футзальному матчі Україна – Іспанія, мав розмову з президентом ПФЛ Сергієм Макаровим щодо цього. Насправді, я впевнений що керівництво ПФЛ не бере участі в брудних іграх. Але й не може зробити так, щоб цього не сталося. Звичайно, можна спостерігати за цим, розуміючи, що ти не можеш цьому допомогти – нема ні повноважень, ні законодавчих важелів. Але про це у ПФЛ мають принаймні волати.

Але, окей, прийшов Баранка, посада якого може прирівнюватися до прокурорської. Але повноважень відповідних він не отримає. Звісно, це краще, аніж якби нічого не сталося. Але чи стане це панацеєю? Я говорю часто з вітчизняними чинними прокурорами, і за їх словами провину всіх причетних до нечесних справ у футболі можна дуже швидко довести і винести відповідне покарання. За умови, якби цього хтось захотів.

Наголошую, керівництво держави після якогось гучного скандалу може дати пряму вказівку комусь із правоохоронців взяти серйозно за справу. Хотілося б, щоб і президент ФФУ Андрій Павелко взявся жорстко за цю справу. Ще жодній країні м’яко і по-інтелігентному не вдалося питання футбольної корупції вирішити. Можете дістати статистику і побачите, скільки людей в сусідніх країнах було покарано, хто сидить у в’язницях і відлучений від футболу. Тільки після подібних результатів роботи правоохоронців ми можемо розраховувати на чесний футбол.

Але в цілому боротьба з корупцією в Україні є вибірковою. Хотілося б, щоб цей процес більш стрімко розвивався.

На сьогодні Скала взяла паузу: робить акцент на вихованні молодих футболістів із подальшою можливістю розвиватися у професіональному футболі – в Другій чи Першій лізі.

– Гаразд, це місія благородна і дуже правильна. Пришнівським свого часу цікавився Вітесс (Арнем), Цюцюра зі Скакуном і Подоляком літав в Іран – на перегляд у вищолігові клуби. За Квича воювали з Дніпром. Заїкина хотіли бачити гранди. Але нікого, окрім Єрмаченка і Чорноморця в Динамо, ви так і не продали. Виправте, якщо помиляюся.

– Так, отримали гроші лише за останніх двох футболістів (за наявними даними, Єрмаченка Динамо викупило у Скали за суму біля 1 млн. грн., – прим. Sport Arena). Але в останні роки ніхто, окрім кількох клубів Прем’єр-ліги, футболістів не продає. І то – лише за кордон. Я не претендую на те, що Скалі слід дати звання найкращої у вихованні футболістів. Ми поступово до цього йдемо. Нашу Академію було засновано у 2004-му, а клубу Скала – 105 років. І ми бачимо перспективу в цьому.

Зрозуміло, що багато підводних течій і штучних речей. Ми знаємо, як запрошують футболістів до різноманітних збірних команд України. Це все присутнє. Отже, треба ще кращий результат показувати, більше працювати. Якщо Україна рухатиметься в Європу, то і працевлаштування буде спрощеним, тому від продажу футболістів ми зможемо отримати вигоду. Обов’язково до цього прийдемо.

Ми виїжджаємо молодіжними командами на різноманітні турніри до Угорщини, Польщі, Словаччини, за результатами бачимо перевагу над їх командами, ми дійсно вирощуємо якісних і перспективних футболістів. Але це не дає можливості отримати кошти за гравців через вищеназвані перепони.

– Чому тоді на ваших гравців немає попиту поза межами ЄС? У тому ж Ірані група найкращих гравців Скали не залишилася…

– До Ірану їздило четверо наших гравців, по двох із них були конкретні пропозиції, у тому числі фінансові. Але це специфічна країна, тому футболісти відмовилися самі. Вони в нас не раби – ми їх не збиралися змушувати, якщо у них душа не лежала до переїзду. Хоча в фінансовому плані клуб усе влаштовувало в іранській пропозиції. Але це стосовно закордону – а в Україні ніхто нічого не витрачає, бо, напевно, не має грошей.

– Ви щойно назвали десяток сфер, на які гроші знаходяться (хоча не мали б), а на вітчизняних футболістів, виявляється, коштів немає…

– У нас зараз цих «векселів» – купа: ми продовжуємо володіти 20, 30, 40, 50 відсотків прав на масу футболістів – на сотні, думаю. Зберігаємо товсті папки на багатьох футболістів. За останні два роки з виходом Скали U-19 до УПЛ активність агентів навколо наших футболістів значно підвищилася. І це нормально, адже наші гравці прогресують. Подивимося, що з цього вийде.

– Тобто, настане час, коли на Скалу поллється золотий дощ у вигляді відрахувань за майбутні трансфери?

– Я думаю, що ні… Нашому футболу бракує тренерської структури, селекції, традицій, вертикалі. Ми в Скалі це намагаємося будувати, шукаємо спортивного директора – поважного фахівця з глибоким стратегічним баченням футболу. Є так званий «метод Реалу» – у мадридців в академії всі грають за різними схемами, але більшість клубів будує роботу так, щоб усі команди грали за однією тактикою. Над цим ми працюємо. Хочемо різко розвертатися на закордоння – Європу, Китай, не знаю вже, куди. Бо в Україні на сьогоднішній день отримати грошей за гравців неможливо.

– Багато чекали від Квича. Чому він не відбувся у вашій команді у той момент, коли вона дебютує в Першій лізі?

– Перспективний хлопець, упевнений, він ще про себе заявить. Зараз ним зацікавився один із клубів Польщі, жешувський. Отримали від них запит. Гадаю, що йому треба більш жорсткого тренера. В U-19 у нас був пресинговий тренер, який вимагав від нього більшого. А от професіональний футбол, де ти сам відповідаєш за свій стан, підготовку фізичну і психологічну, напевно, не був до нього достатньо вимогливим. У нього було багато пропозицій і це зіграло з ним злий жарт. Його показники почали падати, в нас було 25 футболістів, велика була конкуренція на його флангзі і він її не витримав.

– Спроба «угону» вашого футболіста Дніпром – найбільш бандитська історія?

– Те, що написано в ЗМІ, абсолютна неправда. Я хотів навіть щось написати в дописах під статтею, але вирішив, що цього робити не варто, все одно це нічим не допоможе. А діло було так. Після одного з фіналів ДЮФЛУ, де Квич забив сім чи вісім голів, у нього пропозицій не було. А тоді була норма, згідно з я кою можна було ділитися у фінальних частинах футболістами. До нас звернулися із ДЮСШ Ужгорода з проханням про надання двох футболістів. Ми це зробили. Там Олег зумів засвітитися, після цього навіть отримав запрошення до збірної.

Тоді Дніпро не написав ні листа, не зробив дзвінка, а ми дізнаємося, що він на перегляді в Дніпрі заходиться. Він приїхав до нас, адже на роботі він перебував за всіма документами у Скалі. Ми звернулися через ЗМІ до дніпрян з проханням пояснити ситуацію. Розуміємо, що до цієї ситуації причетні агенти. Чесно скажу, я цієї ситуації не зовсім зрозумів з точки зору порядності – ми б його відпустили в будь-який клуб без проблем.

У підсумку, прочитавши наше звернення, Дніпро його повернув назад без жодних пояснень. Цивілізовані речі потрібно робити цивілізовано. Ми ніколи нікому не відмовили в подібних питаннях, тому переконані, що до нас мають ставитися, щонайменше, з повагою.

Той же Заїкін, який зараз у Карпатах, отримав від нас повну свободу. Хоча його хотіло одразу три клуби УПЛ, включаючи грандів. Звичайно, наш тренер зазначав, що цей футболіст нам би допоміг і в Першій лізі. Але ми зважали на бажання самого гравця. Ми пішли на зустріч, і дали йому можливість розвиватися.

– Скала зразка 2016 року довго виплекувалася. Не шкодуєте, що доведеться її розпустити?

– Дійсно, це була гарна команда. Упродовж сезону вона рівно зіграла з усіма. Жодного провалу не було, хоча Скала була наймолодшою в Першій лізі. Коли ми довозили гравцям шукати собі нові клуби для працевлаштування, то практично кожен із них знайшов собі гарні умови. Один – у Прем’єр-лізі (Валерій Бондаренко підписав угоду з Олександрією, – прим. Sport Arena), тому ж Скакуну пропонували перейти в УПЛ, але він вирішив залишитися у рідному Києві й пристав на запрошення з Оболоні-Бровар. Хай, із цим клубом у нас дружні стосунки, та й гравців, повторюся, ми не змушуємо до того, що їм не миле.

– Хто готуватиме команду до весняної частини сезону в Першій лізі і кого він тренуватиме?

– Базою цієї команди стала U-19, її тренером був Роман Михайлович Гнатів – звідти беремо біля 90% футболістів. Тому він і тренуватиме команду в Першій лізі. Він уже тренує головну команду і ці матчі створює нову команду. Для нього це новий виклик. Я мав розмову з керівництвом Карпат, і всі високо оцінюють його професіональний рівень. Це не просто експеримент. Ось і Василь Малик зробив стрімку кар’єру з любителів до команди Першої ліги. Було тяжко, але він справився і з емоціями, і йому було достатньо знань для цієї роботи. Я вважаю, що Василь Іванович створив дуже хорошу команду. І місце в турнірній таблиці явно не за грою. І я був категорично не згоден із пресою, яка писала, що ця команда не для нього. Гнатів довів, що він кваліфікований тренер, його досягнення в Карпатах про все говорять. Подивимося як його досвід перенесеться на новий рівень. І я чомусь переконаний що все буде добре.

Залишився капітан команди Юра Антонів, у якого були пропозиції, але він на них не пристав. Герич на перегляді – здається, в Олександрії. У нас велика лавка воротарів, тому ми даємо можливість всім проявити себе в інших клубах. Погодьтеся, маючи гравця юнацької збірної України Білика можна розраховувати на достойну зміну. Максимович зібрався за кордон, повернувся Стасюк. Чекаємо повернення гравця з Африки Барнора, який у Вересі на перегляді зараз, але у нього діючий контракт зі Скалою. Подоляк на перегляді, кудись поїхав терміново. Знаю, що він підійшов Нафтовику-Укрнафті, але там на його позиції велика конкуренція. Я розмовляв напередодні з наставником охтирчан Володимиром Книшом, і він висловив жаль, що Подоляк не залишився. Так склалося, що в Охтирці багато гравців на його позицію, а Подоляку треба грати в основі.

Хто ще в нашому розпорядженні? Назар Кміть, мій син. Баранов і Заїченко, які мають досвід ігри в Першій лізі, лишаються. Вони хоч і мають лише 20 років, але ми їх вважаємо досвідченими. Повернувся наш правий захисник Білоус.

Пришнівський? Поїхав на батьківщину. Гадаю, Володя затримався в Скалі на зайвий рік. Можливо, треба було змінити атмосферу. Він – абсолютний улюбленець нашої публіки. Для особистісного розвитку йому треба було змінити клуб раніше. Його точно не буде в Скалі, це його рішення.

– Зараз вам буде важко, особливо наприкінці сезону. Не боїтеся вилетіти з Першої ліги?

– Тепер буде дорожче не вилетіти (посміхається, – Sport Arena). Якщо серйозно, нам все рівно, ми гратимемо в футбол, я спілкувався з хлопцями. Не факт, що проти нас тепер буде легше. Молодь замотивована. Сподіваємося, що прихід футбольного прокурора з Італії щось змінить, додасть справедливості. Нам немає зараз сенсу ставити задачі, адже вони футбольним шляхом не вирішуються. Задача – перечекати, доки щось зміниться в українській державі й українському футболі. Коли прийдуть зміни – ми знову вв’яжемося в цю боротьбу.

– Кажуть, що час кризи — час змін і експериментів. Уболівальники мріяли про проект народного клубу. Реформа можлива в клубі?

– Ми пробуємо щось зробити при тому, що дійсно маємо дефіцит бюджету, про який ми сказали. Звернулися через це до вболівальників, підприємців Стрийщини, 17 лютого сесія міської ради, де я збираюся виступити. Але я не бачу, на жаль, якогось бажання створити народну команду. Поки цього нікому в Україні не вдалося. Не знаю, в чому фундаментальні причини цього. Можливо у невисокому доході населення, чи клуби недостатньо працюють, щоб якось запалити вболівальників цією ідеєю.

Ми поставили ціну квитків 10 гривень, гадаємо, що це не така вже й висока ціна. За відвідуваністю ми десь у верхній половині рейтингу, що є дуже сумно. У нас претензії щодо цього – а ми ще й не пасемо задніх на фоні всієї ліги. Ми наче ще й показуємо непогані результати за відвідуваністю, однак поки нічого позитивного не відбувається з цим. Окрім Вереса, де дійсно люди ходять на стадіон, але цей феномен поки не пояснений. Можливо, завдяки приходу досвідченого Дедишина, може, просто рівняни скучили за футболом, а може президент щось  вигадав неймовірне. А, можливо, й усі три речі склалися докупи.

Але ми пам’ятаємо подібний ажіотаж в Сумах, Миколаєві. І ажіотаж пройшов досить швидко. Напевно, його потрібно підтримувати постійно. Можемо згадати хіба Севастополь з його однойменним клубом. Ми бачили глядацький бум довгий період. Було це тільки в часи успіхів? Не знаю, але це був тривалий період, коли вболівальник  ходили яскраво і чисельно.

У нас є коливання. Від 300 до 1500 тисячі глядачів ходять протягом усього чемпіонату. Можливо, маємо зробити освітлення на стадіоні, проводити матчі після роботи. Думаю, кілька сотень додалося б однозначно. Ми б могли у місті Стрий з населенням 60000 (а в районі – 150000) навіть вийти на кількість уболівальників приблизно 5000.

– Але свого часу саме такий показник і був на стадіоні у Стрию. Особливо, коли на кубок приїжджало київське Динамо…

– У мене з цим поєдинком пов’язані особливі відчуття. Я вже був у Стрию на той час. Хоч на самому матчі побувати не вдалося, я бачив, як усі з’їжджалися з цілого району на стадіон. На тій грі побувало 10 тисяч уболівальників. Показали як у нас уміють вболівати і у день святкування 100-річчя Скали. Тоді до нас приїхали ветерани Динамо, за що їм окрема подяка, і також був повний стадіон. Коли Мирон Маркевич проводив у нас літні збори з Металістом чи Дніпром, також був повний стадіон. Але я чомусь вважаю, що відданість варто міряти не лише за такими матчами, а й за буденними зустрічами проти суперників без гучних імен.

При цьому маємо розуміти, що подібні заохочення вболівальників не впливають на загальну відвідуваність матчів. Парадоксально, але у нас краще підтримують команду, коли вона внизу турнірної таблиці. Гадаю, що при вильоті, умовно, з Прем’єр-ліги в Першу команда матиме повний стадіон. Глядачі будуть хотіти підтримати команду фінансово, купуючи квиток, щоб вона повернулася на звичні для вболівальників позиції.

Але для цього треба, щоб питання місця команди в табелі про ранги вирішувалося на стадіоні, а не в кулуарах. Єдине, що не дозволяє зробити обмежений бюджет – купувати гравців високого ґатунку. Коли футболісти демонструють майстерність, вболівальники за це підписуються і ходять на ігри.

Однак вони зараз ходять в будь-якому випадку, хоч команда виграє, хоч навпаки. Для нас це і є взірець уболівання. Такого поки ніхто не має. Не можу сказати, що в клубах добре працюють маркетологи над цим питання, але точно це потрібно лізі.

Ми про це говоримо на засіданнях Ліги, нам демонструють графіки з відвідуваністю – це все добре і правильно, раніше взагалі навіть такого не робилося, а нині є переймання досвіду, аналіз, це перші кроки в правильному напрямі. Гадаю, що можна переймати найкраще. Як-то досвід Вереса, який дечому навчився у цьому напрямкові. Колись щось намагався Геліос, але особливих успіхів у цьому не досяг. Місто Харків друге за чисельністю місто в країні, але на трибунах «Сонячного» 300 чоловік. Як це можна пояснити?

– Якщо ми згадали Дедишина, то дивно, що спонсор Вереса Лімо, якого привів цей фахівець, пішов у Рівненську область, а не залишився підтримувати один із клубів Львівщини – у Стрию…

– А чому він мав прибути в Стрий?

– Ви зі Львівської області, земляки, добрі знайомці…

– Звичайно, що компанія обрала обласний центр, там легше знайти свого споживача. А у нас інші переваги. Ми – найстарший клуб, маємо традиції,ми всі місцеві, і за ці фактори ми тримаємося. Можна зрозуміти і спонсора. Якщо він хоче пробитися з клубом до Прем’єр-ліги, то краще обирати обласний центр. Свого часу ми також розглядали й Івано-франківщину, як один із потужних центрів.

А що стосується конкретно Лімо, то до нас ніхто й не звертався. Ми відкриті до пошуку партнерів, акціонерів, готові роздати акції вболівальникам. Але на сьогоднішній день, окрім співчуття, нічого не чуємо. Є сигнали з-за кордону і їх доволі багато. І якщо рік-півтора тому такого не було, то пару контактів з приїздами європейських футбольних людей нині вже відбуваються. Ми також звернулися до чотирьох провідних китайських клубів із пропозицією партнерства, але поки на запити ніхто не зреагував. Можливо, це на добре.

– Зважаючи на те, що ви на роботу до клубної Академії запросили заслуженого тренера України Олександра Єжакова, роблю висновок, що будете працювати на майбутнє вашого клубу.

– Я Сан Санича запитав, чи прийшов би він до нас працювати чотири роки тому і почув заперечення. Він приїхав, побачив команду, базу, умови для роботи, йому стало цікаво і тільки після цього дав згоду на роботу у клубі. Переконаний, що потрібен був пройти певний період часу, щоб у нас погодилися працювати дитячі тренери з ім’ям.

Я був приємно здивований, що у нас в Академії погодився працювати Олег Лутков. Ми грали з його запорізьким Металургом U-17 у фіналі. Там же до нього підійшли наші люди з Академії, і було дивно почути від нього згоду на роботу в нас.

У нас є певні правила. Тренери спочатку проходять таке собі випробування Академією. Це потрібно для того аби відчути дух нашого клубу, дізнатися вимоги. Коли тренер це проходить, якщо хоче, то й росте професіонально. Той же Єжаков відмовився працювати з дорослими. Днями я мав розмову з Лутковим, було помітно, що він вмотивований, настрій на підйомі. Він зараз у нас окрім U-17 відповідатиме і за U-19 у тому числі.

За моїми відчуттями, наступного сезону в нас буде дуже потужна команда 19-річних. У нас є свої правила: якщо до нас приходить тренер ззовні, він спершу повинен оббутися в академії. Якщо хоче й переймає наш дух, може відбутися у нас і в першій команді.

– За весь час Скала не пробувала запросити досвідченого гравця з хорошими резюме. У вас хлопці варилися у власному соку і не мали змоги рівнятися на більш досвідчених футболістів з ім’ям. Не вважаєте так?

– Який зміст брати досвідченого у молодіжну команду? Ну, взяли б ми колишнього збірника у центр оборони – нема питань, але не було б зараз, можливо, Валерія Бондаренка. Ми взяли його в розбалансованому стані і ніхто не хотів на нього дивитися. Хоча його не раз викликали до юнацьких збірних, він вважався дуже перспективним. Він має всі дані. Треба давати просто шанс.

Ми розуміємо, що коли в нас все стабілізується, маємо зробити в Скалі ще одну команду. У Першій і Другій лігах по команді, а в U-19 має обкатуватися молодь.

А робити зараз варіант вінниківського Руху (я спілкуюся з президентом Григорієм Козловським і дуже його поважаю) – це не найкращий варіант для нашого клубу, я вважаю. Брати тих, хто дограє футбольне життя, не найкращий шлях для розвитку такого колективу, як наш. Кого тішити такими зірками? На таких гравців прийде на 300 уболівальників більше, але я в цьому задоволення не бачу жодного. Скала – не такий клуб, ми займаємося молоддю.

– В Україні можливо є хіба що десяток футболістів, які можуть привести на трибуни зайвих уболівальників, і в Другій лізі, візьму на себе таку сміливість сказати, їх нема.

– Погоджуся. Я говорив Малику, що він може взяти будь-кого з досвідчених футболістів. Він шукав. У нас був Максимович, йому було 25 років і він у нас став відразу ж найстаршим. Але я казав: можеш брати досвідченого гравця, але береш на себе відповідальність за нього. Вважаю, що це точно не моє завдання.

І повірте, що в Скалі ніколи не було заборони взяти когось супердосвідченого. Просто не факт, що і нам, і йому це буде цікаво – такий гравець зацікавлений у грі на всіх фронтах, у постійному зароблянні преміальних. А ми, навпаки, готуємо хлопців, які б любили й цінували не побут, а футбол. Вони повинні розкриватися у нас, іти на підвищення і вже там думати про блага матеріальні.

До того ж, за ці роки Скала виховала власних лідерів. У нас є свій зірковий вихованець – Антонів. Йому хоч 23 роки, але він уже пограв стільки сезонів на професіональному рівні, що багато хто й за кар’єру стільки не награє. Так, він не грав у Прем’єр-лізі, але ж пройшов школу в Шахтарі. Поки суто за віком він не може виконувати роль «дядька» на полі. Але за духом, за настроєм він уже – лідер колективу.

– Хто з первісної групи інвесторів (Білас, Кміть, Пилипенко, Чихрадзе) залишається в клубі?

– Всі залишаються. Але внески вже не роблять. Поки один Кміть залишився зі спонсорів. Академії з року в рік допомагає Моршинський завод мінеральної води. Є небайдужі стрияни, які допомагають. Десь хлібом нас забезпечують, десь іншими речами.

Я пробував залишити цю команду, щоб вона дограла цей ігровий цикл. Але боюсь, що для них це було б непросте випробування ціною і контрактами. Для них моральне випробування могло завершитися тим, що вони посипалися б. Було б і для них боляче, і зрозуміло, для мене.

Тому будемо пробувати новий, оновлений склад. У нас по-людськи ставляться до гравців і тренерів. Кожному з них ми готові подати руку й потиснути її. Цінуємо футболістів не лише за ігрові, а й за людські якості. Тому віримо, що наш напрям правильний.