Півроку – нівроку. Чим жила перша ліга

Епілогом минулого сезону став відновлений плей-оф, у якому МФК Миколаїв, попри кризовий стан і тривалу серію невдач, здолав бронзового призера другої ліги – Кремінь. Таким чином, стало зрозуміло, що першу лігу поповнить у два рази менше клубів, аніж минулого року, коли відразу четверо підвищувалося у класі з другої ліги напряму. Проте, необхідність доукомплектування Прем’єр-ліги відобразилася й на першому дивізіоні – дніпродзержинська Сталь посіла місце донецького Металурга, отже, ПФЛ довелося думати, яким чином заповнювати вакансію, яка виникла внаслідок такої рокіровки. Утім, ще минулого року, коли приймалося положення про призупинку виступів клубів Донбасу, закладалася можливість їхнього повернення у першу лігу. Нею не скористалася алчевська Сталь, зате вийшов на старт Авангард. Попри побоювання щодо безпеки проведення матчів у Краматорську, місцевий клуб, як і Іллічівець, котрий вилетів із Прем’єр-ліги, надав усі гарантії, і перше футбольне півріччя у Донецькій області пройшло зразково. На Конференції ПФЛ навіть виносилася пропозиція повернути кількісний склад першої ліги до звичних 18 команд, утім, представники клубів не захотіли скорочувати другу лігу й проводити там додаткове коло, тож у підсумку все установилося на компромісному і найбільш цілісному варіанті – 16 учасників у першій і 14 у другій лігах.

На тому й дійшли згоди. Сезон 2015/16 у першій лізі розпочався.

Посланці з Прем’єр-ліги виявилися посиленням

Ми самі не помітили, як епідемія зникнення клубів досягла й найвищого щабля нашого футболу. Ще задовго до кримських та донбаських подій в еліті зникали Кривбас і Арсенал, а коли «посипалися» учасники з півострова, стало зрозуміло, що у головному дивізіоні потрібно буде учасників не визначати, а набирати. Тож кілька років перша ліга варилася у власному соку, не отримавши прописаних у регламенті вилітаючих із Прем’єр-ліги.

І ось Іллічівець, який, попри сумні прогнози, продовжив виступи і навіть повернувся у рідне місто, вперше за останніх сім сезонів вимушений був грати у першій лізі. Треба сказати, що чутки навколо маріупольського колективу ходили різноманітні. Коли стало відомо, що головним тренером тут призначено Валерія Кривенцова, інсайдери повідомляли, що Іллічівець може стати базовим колективом для талановитих юнаків Шахтаря, котрі навесні дісталися фіналу юнацької Ліги чемпіонів УЄФА. Маріупольці дійсно отримали кількох орендованих, серед яких – і недавній фіналіст Ліги Європи Мигунов, котрого Шахтар перехопив у Дніпра. Утім, очікуваного «академкласу» із Шахтаря не прибуло. І, дивлячись наскільки регулярно той же Коваленко зараз використовується Луческу, стає зрозуміло, чому.

Утім, Іллічівець все одно дуже цікавий колектив. Навіть попри функціональний спад після чудового старту, «металурги» справили приємне враження, а 5-7 молодих гравців із їхнього складу мають однозначно хороші футбольні перспективи. Єдиний негатив від старту маріупольців – це велика кількість переносів через участь низки їхніх представників у матчах молодіжної збірної. Але це можна потерпіти заради майбутнього. В цілому ж, молодим підопічним Кривенцова елементарно не вистачало глибини складу й досвіду. І це зайвий раз підтверджує, наскільки складнішим і ціннішим є досвід участі в дорослому футболі для молодих гравців. Сезон серед більш досвідчених, у змагальному середовищі, вартий п’яти сезонів у турнірі дублерів, хай навіть це поки що не Прем’єр-ліга, а перший дивізіон. Приємне враження від гри Мішньова, Мигунова, Писка, Безбородька, Гальчука, Вакуленка та інших лідерів приазовців доводить їхній прогрес.

Слідами гірників, Тернополя і Сталі

Говорячи про вихідців із другої ліги, відзначалося, що їм важко буде повторити успіхи минулорічних новачків – не забуваймо, усі четверо більшість сезону йшли у лідерах, а Сталь та Гірник-Спорт у підсумку завоювали першолігові медалі відразу ж після виходу. Однак фінансова та кадрова стабільність Оболоні-Бровар та Черкаського Дніпра далися взнаки. Навіть попри досить стриману трансферну кампанію, ці команди пішли на відпочинок у першій п’ятірці. Це вкотре дає козирі тим, хто стверджує, що лідери другої ліги зазвичай нічим не поступаються у класі першолігівцям.

Проте, на нашу думку, виступ обох цьогорічних новачків мав бути навіть кращим – якщо не з точки зору результату, то за стабільністю та цілісністю – точно. Тому, можливо, навіть трохи самонадіяно було звести селекційний процес до точкового посилення у ситуації, коли Прем’єр-ліга всерйоз розглядає можливість повернення до 16 команд, і є шанс відразу ж вискочити ще на один щабель вгору.

За великим рахунком, і оболонці, і черкасці цілком витримали випробування першою лігою. Однак, треба відзначити, що не всі їхні лідери змогли видати належний рівень гри й стабільності. Скажімо так – нового Куліша, бомбардира з видатними показниками, екс-друголігівці нам явно не дали. Хоча, безсумнівно, приємно спостерігати за їхніми провідними гравцями – Фаворовим, Скепським та всіма іншими. У ситуації, коли ніхто не візьметься прогнозувати фінансову стабільність клубів після кількамісячної перерви, усі ніби завмерли в очікуванні. Але відрадно, що у випадку, коли керівництво дасть конкретне завдання підвищитися в класі, у нас буде відразу кілька колективів, яким для цього не треба буде докладати надзусиль чи зачиняти кардинальні перебудови.

Як олександрійці чи як дніпродзержинці?

Між тим, якщо раніше фахівці й ті, хто вдає обізнаність, стверджували, що бажаючих вийти у Прем’єр-лігу в нижчих дивізіонах немає, то нині в кулуарах стверджують про готовність трьох, а то й п’яти клубів поборотися за підвищення у класі. Найбільше надихнув клуби приклад їхніх попередників – Олександрія та Сталь не загубилися на новому рівні, а витрати, хоча й зросли, уже не складали такої не підйомної різниці, як у часи марнотратства попередніх років.

Про кого говорять у першу чергу? Звичайно, про Зірку, яка ще минулого року за складом була спроможна виконувати серйозні завдання, утім, як колектив, дозріла лише тепер. Єдиний нюанс – влітку говорили про продаж групи компаній — головного спонсора кіровоградського клубу закордонним інвесторам, що могло б позначитися й на фінансуванні Зірки. Утім, президент клубу Максим Березкін недвозначно пояснив ЗМІ, що вихід у Прем’єр-лігу однозначно лишається метою кіровоградців, тож те, що команда лідирує після першого півріччя, лише підтверджує серйозність намірів двохразових півфіналістів Кубка України та колишніх учасників вищої ліги. Фактично, Зірка крокує слідами Олександрії – клубу, який справедливо називають одним із найстабільніших та найпоміркованіших у сучасному вітчизняному чемпіонаті.

Є ще цілісна група клубів, котрі можуть всерйоз задуматись щодо переходу у Прем’єр-лігу в разі, якщо з’явиться така можливість. Передовсім, говоримо про Оболонь-Бровар. Ще коли вони грали у другій лізі, фахівці оцінювали їхню інфраструктуру на рівні найвищого дивізіону. За умови, якщо пан Слободян поставить таке завдання, вже взимку можна буде наростити склад якісним точковим посиленням і преспокійно боротися за підвищення в класі. Базис – як матеріальний, так і ігровий – для цього уже є.

Рівно те саме можна сказати й про Черкаський Дніпро. Ще граючи у другій лізі, цей клуб мав бюджет значно вищого рівня. Не проблемою для нього було запросити досвідченого гравця з досвідом виступів в еліті. Клуб проводив ефектні івенти – зустрічі з уболівальниками, виставкові матчі, урочисті святкування та інші заходи. У плані розмаху маркетингової роботи йому нема рівних, що й не дивно, якщо зважати, що його топ-менеджером є людина, яка багато років займається представленням комерційних інтересів українського футболу. Черкаський Дніпро, можливо, і не має такої потужної заміської бази, як та ж Оболонь-Бровар чи Іллічівець з його манежем, утім у селі Білозір’я в його розпорядженні якісний штучний газон, а стадіон Черкас приймає не лише загальноукраїнські, а й міжнародні матчі (молодіжної збірної України).

Іще одним «тіньовим фаворитом» можна назвати Гірник. І річ не тільки в тому, що криворізький клуб представляє місто, яке колись бачило не лише вищу лігу, а й єврокубки. Просто за останні роки клуб, який залишився представляти Кривий Ріг після зникнення Кривбасу, зробив дуже багато, щоб не просто виходити у вищі за статусом ліги, а доростати до них. Граючи на центральному стадіоні міста, Гірник має ще кілька інфраструктурних об’єктів, включаючи й зведену не так давно базу. У піраміді Гірника – резервна і навіть ветеранська команди, власна академія, досить зіграний добротний склад.

Звичайно, не варто списувати з рахунків Іллічівець. Восьме місце на проміжному етапі не відображає реальний клас цієї команди. Просто так буває з молодими колективами – кілька необов’язкових втрат очок вибили малодосвідчених гравців із психологічної рівноваги. Кадрові проблеми позбавили Кривенцова варіативності й можливості грати в оптимальному складі. А рваний календар через постійні переноси збив з ритму Іллічівець. У цілому ж, колектив там добротний. Гравці прогресують. Є необхідний базис, на якому, за бажання, можна вже взимку наростити цілком боєздатного претендента на Прем’єр-лігу.

Хто іще? Теоретично за сукупністю показників могли б задуматися про підвищення в класі Геліос, Гірник-Спорт, та ж Полтава. Лишаються інші питання – у когось зі грою, у когось – з доброю волею спонсорів та засновників, у когось – з реальними амбіціями. Словом, їх варто мати на увазі як ближчий резерв. Як і багатьох інших – наш футбол через кризу зменшив апетити, і недоступне нині стало значно доступнішим.

Якою буде ліга навесні?

Ситуація у нашому футболі й економіці не та, щоб робити далекоглядні прогнози. До того ж, після місцевих виборів у багатьох клубів може або з’явитися додаткова підтримка, або зникнути – існуюча. Так що сюрпризи можуть бути, і не варто чекати, що будуть вони тільки позитивними.

Разом із тим, наші джерела наразі запевняють, що наразі лише один клуб переживає кризу, котра загрожує його подальшим виступам. Йдеться про тернопільську Ниву, власник якої – іноземна компанія – не дає знати, як буде (і чи буде) надалі розвиватися клуб. Особливо прикро бачити тернопільські клуби на дні турнірної таблиці, якщо знати, що у цьому місті вболівають по-справжньому віддано, масово і системно. Коли команда потрібна людям, але при цьому переживає таку серйозну скруту, це переживається встократ важче.

Іще одне серйозне запитання – наповненість зимового антракту. Крим відпав, закордоння при таких стрибках курсу національної валюти буде прийнятним варіантом для 3-5 команд в обох нижчих лігах. Тож вкотре на перший план вийдуть традиційні зимові турніри. Передовсім, Меморіал Макарова на Київщині – флагманський турнір з 20-річною історією та гучними іменами у списку учасників. Динамівські резервісти, Десна, Олімпік, а ще – кілька вірогідних учасників із числа потенційних дебютантів. Це буде найголовніший майданчик зимових переглядових матчів. Також набирає оберти Кубок Придніпров’я, на користь котрого говорить наявність команд регіону у кожній із ліг. Меморіал Першина на Черкащині може зібрати престижну компанію. Давно пора повертатися на професіональні горизонти західноукраїнським турнірам – Меморіалу Юста та Кубку Підгір’я. За наявними даними, цього року цікавий турнір задумують у Маріуполі, де є один із найрозкішніших критих манежів України. А ще ж буде низка турнірів – Меморіал Щанова, Меморіал Кирсанова, Меморіал Кудрицького. Можливо – Кубок Пожечевського в Полтаві. Сам час зумовлює актуальність і затребуваність таких зимових змагань.

І головне – якою буде перша ліга? Чи не применшить інтригу прагматичність весняного футболу? Чи поставлять реальні завдання ті, хто може собі це дозволити? Якою буде чергова реформа вітчизняного футболу і наскільки вона зачепить конкретно нижчі ліги? Можна припустити багато варіантів, але краще йти за реальними подіями й дочекатися другого півріччя, щоб побачити все самим.

Артур Валерко, Sport Arena