«Тільки зібралися глянути, як б’є пенальті Інгулець, а на стадіоні зник інтернет». Історія воротаря Минаю, який вийшов у півфінал Кубка України

...

Андрій Попович потягнув три удари та забив із 11-метрової позначки сам.

«Тільки зібралися глянути, як б’є пенальті Інгулець, а на стадіоні зник інтернет». Історія воротаря Минаю, який вийшов у півфінал Кубка України

Фото - fcminaj.com

ФК Минай – це новий Інгулець. Власне, саме петрівський клуб закарпатці вибили в чвертьфіналі Кубка України, вдруге за останніх два сезони дійшовши до Динамо. Але якщо минулого сезону то була рання стадія, то тепер – півфінал. Амбітні дебютанти Першої ліги, які й у чемпіонаті йдуть розкішно, з нетерпінням чекають матчу з Динамо, дуже хочуть, щоб він пройшов при глядачах, а тому всією душею прагнуть якомога швидшої перемоги людства над коронавірусом COVID-19. Тому що сезон 2019/20 ну дуже здорово складався для минайців…

Читайте також: Динамо сыграет с Минаем в полуфинале Кубка Украины, Мариуполь — с Ворсклой

Саме про це все ми поговорили з Андрієм Поповичем. Воротар став справжнім героєм серії післяматчевих пенальті в напруженому чвертьфіналі – відбив три удари та реалізував свій 11-метровий.

«Інгулець тренери нам повністю розібрали, так що були готові»

— Андрію, перемогу над Інгульцем святкували довго?

— Ми лише два сезони на професіональному рівні, і, можна сказати, вже написали таку історію клубу. Спочатку нас поздоровили всі рідні та близькі, а потом зібралися з дружинами та дівчатами та відсвяткували всією командою. Посиділи дружним колективом.

— А от все так складається, що ваші подальші матчі відкладаються…

— Вважаю, грати без фанів – неправильно. Ми скільки граємо в Другій і Першій лігах – на «Минай-Арені» завжди стадіон набитий. Хай він у нас і не такий великий, але ми знаємо, що нас підтримують, що людям небайдужа наша команда. Та й ось по Першій лізі поїздили – порожніх стадіонів, щоб зовсім без вболівальників, ми не бачили.

А поки вірус наука не перемогла – краще поберегти здоров’я людей. Ми все наздоженемо, хай прийде тепло, закінчиться карантин, все зіграємо, що «заборгували».

— Тим не менш, життя продовжується, а вашу команду вже «віджеребили» в Кубку України. Перед тим, як дивилися жеребкування, якого суперника собі задумували?

— Скажу чесно, коли ми вже дійшли у Кубку так далеко, то грати з Динамо не хотілося б. Тим більше, Минай грав із Динамо у 1/8 фіналу минулого року. Зараз з’явився такий шанс вийти до фіналу – авжеж, краще було б попасти на Маріуполь чи Ворсклу. Але якщо вже потрапили – відступати нікуди. Будемо готуватися. Тим більше, що граємо ми вдома – перед своїми вболівальниками. Будемо битися, нав’язувати свою гру та пробувати пройти далі.

— Відчувалося, що це був чвертьфінал Кубку України, чи матч був звичного рівня Першої ліги?

— Так, було видно, що це саме кубкова гра. Всі розуміли, що тут немає такого, як в чемпіонаті, де зіграв, набрав чи не набрав очок, та й продовжилося життя далі. Такі матчі у всіх кожного тижня. А в цьому матчі відчували, що можемо написати історію, тим більше, ми точно не слабкіші за суперника, а десь і сильніші. Розуміли, що це кубкова гра, де одна помилка може поховати чи їх, чи нас.

Читайте також: Президент ПФЛ Макаров: «Если мы выйдем 25-26 апреля, то достаточно комфортно закончим сезон в середине июня»

— Матч проти Інгульця однозначно був для вас матчем року, але й для суперника також. Чи здивував суперник? Було щось таке, про що не говорили з тренерами перед поєдинком?

— Тренерський штаб на чолі з Василем Васильовичем Кобіним повністю підготував нас до тієї гри, яку Інгулець і показав. Про всі нюанси гри Інгульця ми були попереджені. Дивилися відео їх товариських зустрічей, і в нашому матчі все це було. Так що суперник нічим не здивував. Хороша, добротна команда, але ми до всього були готові. Можна казати, що залетів випадковий гол, адже, як таких, особливих моментів в них не було. Значить, так повинно було статися.

— 1/4 фіналу справді був, що називається, слизьким. Будь-який удар мав значення і все могло повернутися з ніг на голову після кожного епізоду… А в який момент ви зрозуміли, що йде до пенальті? Під час основного часу чи пізніше?

— Наш головний тренер казав після матчу, що йому приснилося сон, наче ми пройдемо по пенальті. У мене не було снів, але за день до гри було передчуття, що матч закінчиться 0:0 або 1:1, і що також дійде до пенальті. Потім в грі все так і відбулося…

«Думав, що черга бити до мене не дійде, але покликали вже після 5-го удару»

— Хто у вас тренер воротарів?

— Іван Валерійович Остапов. Він, можливо, ще не дуже відомий, працює з командою професійного рівня перший рік, але у нас гарна співпраця.

— З ним перед цим раундом говорили про пенальті?

— Окремо про пенальті не говорили, але за два дні до матчу було тренування, де всією командою ми пробивали пенальті. Тренерський штаб дивився, хто краще їх виконує. Готували на всякий випадок. Я дивився гру Інгульця з Карпатами, коли вони проходили по пенальті, тому перед нашою грою також підходив до помічника головного тренера і просив увімкнути це відео. Але, на нашому стадіоні, як на зло, на матчах заради якості трансляції вимикають Інтернет. Ми тільки загрузили відео, і перед першим ударом Інтернет зник – так я нічого і не побачив… У будь-якому випадку, при пенальті я завжди прислуховуюся до порад, але, все одно, завжди сподіваюсь на свою «чуйку» та роблю так, як рахую за потрібне.

Василь Кобін і Михайло Кополовець: вони в ФК Минай тепер головний тренер і спортивний директор, fcminaj.com

— Ваші відчуття, коли до позначки підійшов досвідчений воротар Богдан Шуст…

— Не знаю чому, але з’явилось передчуття, що це точно останній удар. Шуст багато пограв, але йому самому не вдалося потягнути жодного удару – наші хлопці пробивали повз ворота. Психологічно він будь десь засмучений… Чомусь, був впевнений, що переграю його та ми закінчимо!

— А от судячи з того, як ви пробивали – напевно, тренуєтесь і граєте ногами як польовий, правда?

— Скажу чесно, що ще в дитячій школі, граючи за Ужгород, хлопці боялися бити пенальті, і я казав, що йду бити. Пробивав пенальті в матчах, але якось пробив вище та й перестав. Тренував один кут, та бив у нього. Зараз же, повторюся, за два дні в нас було тренування, де пенальті били всі – включаючи воротарів. Так вийшло, що я пробив майже у «дев’ятку», і Василь Васильович Кобін каже: «Ага, нічого так…». У грі ж думав, що до мене черга не дійде, а тут вже після п’ятої спроби мене кличуть…

— Хто для вас ідеал? Адже були воротарі-бомбардири: Чілаверт, Сені, Бутт? На кого з них звертали увагу?

— Авжеж, дивився всіх. Вони били і пенальті, і штрафні. Але до Чілаверта та Сені я точно не маю стосунку, адже штрафний не піду біти ніколи у житті. А ось Бутт, пам’ятаю, часто виконував пенальті. Взагалі, я ніколи не думав, що прямо так хочу піти пробити пенальті та забити гол. Завдання завжди – спочатку врятувати ворота, а вже якщо буде треба, то проб’ю і пенальті.

— Найкращий воротар, якого вам доводилося бачити?

— На даний момент рахую, що це Тер Штеген. Ідеальний і дуже стабільний воротар.

«Після Габали та Григорчука десь вважав, що переріс деякі клуби. Аж поки не з’явився Минай»

— У ФК Минай у вас було дуже багато хороших конкурентів. Час від часу приходили воротарі з досвідом виступів, також як і у вас, у Вищих лігах. Були голкіпери набагато старші за вас, був і однофамілець, який провів певний час у команді… Як вигравали цю воротарську конкуренцію? Чи здорова вона у вашому колективі?

— Мені повезло, що скільки я граю у футбол, конкуренція на полі в мене ніколи не відображається поза полем, тобто в биту. У всіх командах в мене завжди були дуже хороші відносини з воротарями-партнерами по клубу. Так, можливо з їх сторін до мене було якесь інше відношення, але з моєї сторони – завжди відмінне. Чи грав я, чи мій конкурент, але оставалися людьми. Могли з воротарями десь погуляти, посидіти, сходити на дискотеку. На тренуваннях один одного підбадьорювали, так що ніяких проблем не було. Якщо бачив, що чоловік сильніший за мене, то мовчки тренувався далі.

Фото — pfl.ua

— Пам’ятаємо Андрія Поповича по Азербайджану, а потім на якийсь період про вас не було чутно. Як десь у 2016-2017 роках у вас складалося з поверненням до українського футболу? І як вас знайшов аматорський клуб Поляна? Або ви його знайшли?

— Після того, як я розірвав контракт з Габалою – приїхав додому у відпустку. Так, шукав команду, і запрошення були, але я відповідав на них відмовами. Все ж таки, з Габалою ми грали у Лізі Європи, тренував нас Роман Григорчук, пограв я з такими футболістами як Гай та Вернидуб. Десь у цьому була моя помилка – не те, щоб завищена самооцінка, але вважав, що переріс ті клуби. Так і не дочекався такого запрошення, якого б хотів. Тому якийсь час залишався без клубу, і тут в Ужгороді мені прийшлося тренуватися з місцевими командами, щоб підтримувати форму. Запросили пограти – якийсь час пограв за них. Так минуло десь півроку – можна казати, без футболу, адже це був лише рівень області, а не Вища ліга, де я колись грав. Потім запропонували грати на аматори за Минай – керівництво цього клубу ставило самі найбільші завдання, тому вирішив спробувати.

— Минай обласного рівня – це окрема історія. Він громив усіх не лише в чемпіонаті, але й у футзальній лізі. Дивишся ці двозначні рахунки – аж страшно… Ви, як воротар, мали роботу чи ходили «ліберо»?

— Так, на область у нас було лише два конкуренти: Севлюш та ФК Середнє. Ці команди боролися з Минаєм за звання чемпіона області, тому в нас були «заруби», приходили вболівальники – був пристойний футбол. Так, дехто не зрозуміє, але ці протистояння були цікаві. У таких матчах в воротах точно не відпочивав.

— Коли Минай перейшов на Всеукраїнський рівень і почав виступати в Асоціації аматорського футболу – було зрозуміло, що команда вищого рівня, ніж більшість суперників. Як за організацією справи, так і за підбором гравців. Але в результаті це не дозволило вам виграти той сезон. Чому?

— Ми вже тримали в головах той факт, що клуб отримав сертифікат на участь у Другій лізі. Дуже зраділи та перемкнулись на це, тобто настрій був – ось-ось дочекатися літа та стартувати там. Не те, щоб відсунули аматорів на другий план, але якось так вийшло.

Читайте також: Кобін – це топ: прийняв команду в складний момент, змінив тактику та кадри, вивів Минай у півфінал

«Куренку пощастило, що вже не було Василя Кобіна»

— Боротьба в Другій лізі була дуже серйозна, і все вирішили заключні тури, коли ви виграли п’ять матчів поспіль. Що вийшло з молодим головним тренером Кирилом Куренком? Чому після такого недовгого періоду він залишив команду?

— Не хочу нічого наговорювати. З однієї сторони можна сказати, що цей чоловік нам допоміг. Але його прихід в команду, відношення до колективу та навіть перше тренування – все це відвернуло багатьох гравців. Він казав, що це європейська школа, але коли я грав в Азербайджані – двічі їздив на перегляд до Німеччини, в Айнтрахт (Франкфурт) та Фортуну (Дюссельдорф). Бачив, що таке Європа та яке там відношення. Куренко на рік старший за мене та молодший таких футболістів, як, наприклад, Ощипко.

Йому ще пощастило, що вже не було Василя Кобіна, який закінчив грати в футбол і ще на той момент не прийняв рішення стати тренером. Багато хто говорить, що Куренко зробив таку успішну серію, але у мене є власна думка. Просто команда після всіх поразок зібралася разом та вирішила битися до кінця за Першу лігу. Неважливо з яким тренером, але завдання було – виграти усі останні матчі.

До слова, коли ми вийшли до Першої ліги, він прибрав деяких лідерів, наприклад, Гегедоша, тому що не бачив їх в команді. Я теж залишав команду, і мені було дуже прикро, що так виходило – з нами навіть не розмовляло керівництво, тому що думало про нього як про Месію. Влітку ми шукали нові клуби, але подзвонив Міша Кополовець і сказав, що, якщо є можливість, не поспішати. Дійсно, все почало змінюватися: команду очолив Васильович (Василь Кобін, – прим. Sport Arena), який почав повертати гравців. Зрозуміло, що ніхто з нас не святий, тому були чоловічі розмови: на нас розраховували в Першій лізі, так що потиснули руки та почали грати, здобуваючи результат.

Кирило Куренко, фото: facebook.com/FC-Minaj

— Але старт у Першій лізі вийшов, що називається «об газон»… Що вийшло із Прикарпаттям, коли ви вдома програли 0:3?

— Погоджуюся, що перший матч був таким… Після нього всі були засмучені, але не казав би, що Прикарпаття нас прямо так переграло, «відвозило» без шансів. За рахунок наших дитячих помилок вони забили два м’ячі. Коли вже ми побігли вперед – нас піймали на «контрі». Дехто після тієї гри навіть влаштував траур, але я відразу сказав Міші Кополовцю, що такий старт – це навіть гарно. Нам відразу показали рівень Першої ліги, що це вже не область з аматорами та навіть не Друга ліга. І показала це не та команда, яка бореться за потрапляння до Favbet Ліги, а міцний середняк Першої ліги. Відразу забули, що ми – чемпіони Закарпаття, переможці Групи «А» Другої ліги. Зрозуміли, що тут вже не будуть проходити різні фінти – тут або битися всім разом, або кожен сам за себе і тоді крутитися по 0:3 та 0:4.

— Коли дивишся на таблицю Першої ліги, то дуже радісно за турнір. Шість команд «ніздря в ніздрю», ще кілька мають цілком реальні шанси до вас приєднатися. Інтригує?

— Авжеж! Мені й самому приємно приймати участь у такій Першій лігі як зараз. Не буду брехати, я особливо ніколи пильно не спостерігав за Першою лігою. Так, інколи дивився результати або якісь цікаві обзори та пам’ятаю, що завжди був один лідер, який всіх обігравав та виривався уперед. Десь поблизу були друга команда, а всі інші десь далеко «колупалися». Той же СК Дніпро-1 минулого року без шансів виграв Першу лігу, а тут такі «заруби» — кожен може відібрати очки у кожного… І ми приймаємо участь в цій «зарубі»! Ми переграли Металіст 1925 у Харкові, швиденько дивимось Інтернет: десь Інгулець рубається, Рух з кимось рубається, Оболонь-Бровар… Агробізнес, від якого ніхто такого не чекав, також серед лідерів. Дуже цікавий чемпіонат! Якби я був вболівальником, який не переживає за жодну з команд, мені було б дуже приємно стежити за такою Першою лігою!

— Якщо збережуться нинішні темпи і команда фінішує в трійці, як думаєте, керівництво клубу та область готові до Прем’єр-ліги?

— Керівництво вже говорило гравцям, що воно хоче, щоб ми вийшли до Прем’єр-ліги. Завдання – добитися цього своїми результатами, а за все інше можна не турбуватися. Тому ми бажаємо нашій державі та всьому світу пошвидше позбавитися хвороби та повернутися до звичних справ. Дуже хочеться грати, завершити цей сезон якнайкраще, щоб знову люди на стадіоні збиралися й насолоджувалися футболом.




Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Новости Футбола
28 марта, 15:22
2
28 марта, 15:22
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?