Насіння та пиво замість підтримки, або Як Чайка Рух під Києвом приймала

— Ні, ми — не Київ, — впевнено і трохи навіть агресивно каже чоловік років 35-ти, що стоїть поруч на трибунах стадіону Козак-Арена. — Київ — це там, за трасою. Київ — це суцільний хаос, а тут відпочинок і спокій.

Більше запитань не виникало. Принаймні, ставити їх не було потреби. Хоча Петропавлівська Борщагівка живе за рахунок Києва і, по суті, є частиною столиці, місцеві мешканці так не вважають.

Десь за такою ж логікою живе футбольний представник Петропавлівської Борщагівки, клуб Чайка. На рівні аматорів кияни можуть похвалитися досить великими здобутками (дворазовий переможець аматорського Кубка України, на секундочку!), та в професіонали вони переходити не поспішають. Перефразовуючи «класика», виглядає це приблизно так: «Професійний футбол — це там, за лінією. Професійний футбол — це суцільний хаос, а тут спокій і стабільність».

***

Наскільки б не було дивно, але різницю між Києвом та Петропавлівською Борщагівкою можна помітити одразу, лише перетнувши «межу міста». Шум та гамір змінюється абсолютною тишею. Якщо в Києві стадіон можна хіба розгледіти, то тут — його, як і притаманно сільській місцевості, можна почути.

Ще за добрих 500 метрів (якщо не більше) прекрасно чути мотиви народних пісень, що лунали на Козак-Арені перед першою грою сезону. Тож навіть якщо не знати, де саме знаходить той стадіон, його можна відшукати за звуком.

Сама арена є нічим іншим як класним шкільним стадіоном. В принципі, доволі бюджетний та адекватний варіант для команди, що грає на аматорському рівні. І собі добре, і дітям чудово. Далеко не найгірший штучний газон, достатня кількість сидячих місць, висока сітка по периметру арени, і навіть чотири бігові доріжки — власне, тут є все, що потрібно дітям для розвитку. Виглядає Козак-Арена дуже компактно, і хоча вона не є якимсь архітектурним шедевром (дешево та якісно), але все одно — краще деяких клубів УПЛ та ПФЛ.

Виглядає Козак-Арена дуже компактно, і хоча вона не є якимсь архітектурним шедевром (дешево та якісно), але все одно — краще деяких клубів УПЛ та ПФЛ.

Матч професійного рівня цей стадіон приймав вперше. Коли Чайка грала в Кубку України в сезоні 2014/15, то свої домашні поєдинки проводила на Податковому стадіоні в Ірпіні. Тоді аматори зупинилися на другому етапі змагань, розгромно програвши львівським Карпатам (0:4). Цього разу у першому раунді Кубку їх знову зупинила галицька команда, щоправда не Карпати, а Рух (0:2).

Про Рух у Петропавлівській Борщагівці раніше практично не чули. Левова частка вболівальників знала хіба місто, звідкіля походить суперник Чайки, та й те завдяки диктору, який тричі повторював про «футбольний клуб Рух, Винники, Львівська область».

— Як вони сюди попали? — лускаючи насіння запитує якийсь глядач свого друга.

— Вони там навєрное друге місце в своїй області взяли, — знизуючи плечима відповідає той, а потім додає. — Або нє. Вони скорше Кубок виграли, бо це ж Кубок України, значить тут собираються володарі усіх Кубків.

Трохи пізніше вони почали говорити про автомобілі, риболовлю та якісь амурні справи, а до футболу повернулися лише побачивши на полі братів Баранців. «От, глянь, два брати. То вони ж раніше в Прем’єр лізі іграли, за Карпати, здається», — каже той перший, і вони обоє намагаються згадати прізвища «братів». Впродовж гри незмінним атрибутом їхньої розмови було лише насіння — воно, таке враження, не закінчилося б ніколи.

Власне, спостерігати гру з насінням прийшли не тільки ці двоє чоловіків. Практично усі глядачі лускали насіння та пили пиво. На відміну від тієї ж Соснівки, де Рух починав минулий розіграш Кубка України, тут про безпеку ніхто не думав: при вході жодних стюардів чи якоїсь охорони не було, тож заходити можна було з чим завгодно. Скляні пляшки чи пластикові, міцний алкоголь чи пиво — усім байдуже.

Без особливого ентузіазму глядачі переглядали увесь матч. Лише вряди-годи у другому тайму люди викрикували «Чайка! Чайка! Чайка!», але жодного разу ця підтримка не тривала довше десяти секунд. Кожен на стадіоні займався чимсь своїм: хто пив пиво, хто розмовляв з друзями, а хто гуляв з малою дитиною, заспокоюючи її, що тато скоро закінчить грати і піде з нею на гойдалку.

Це футбол вихідного дня, футбол замість іншого типу відпочинку, а не футбол як окремий вид відпочинку.

Матч здебільшого відповідав емоційності трибун — без високих швидкостей, без особливих загострень. Рух на класі здолав Чайку, яка просто не змогла зробити більше, ніж нав’язати боротьбу супернику. Це справедливе і цілком очікуване завершення матчу, в котрому недавні аматори, які зараз представляють Першу лігу, зустрічалися з переможцем аматорського Кубку України.

***

Коли Рух на останніх секундах матчу подвоїв свою перевагу, більшість глядачів у той ж момент почала виходити зі стадіону. Хоча Петропавлівська Борщагівка позиціонує себе окремим від Києва поселенням, та особливого свята перший професійний матч у цьому селі не викликав. Усе-таки місцеві глядачі мають неабиякий досвід поїздок (походів?) на матчі Динамо, тому вони бачили куди крутіші команди і куди крутіші матчі.

Чайка для усіх цих вболівальників — можливість сходити на щось своє, власне. Футбол, на котрий не потрібно виїжджати за декілька годин до початку, а на котрий можна зібратися за десять хвилин до стартового свистка — і все одно встигнути. Це футбол вихідного дня, футбол замість іншого типу відпочинку, а не футбол як окремий вид відпочинку. Можливо, саме тому тут було так багато пива та насіння, але так мало справжньої підтримки.