Ukrán ász: той самий Ніченко, що забив під сотку м’ячів в Угорщині та заслужив іменне токайське вино

...

Херсонський бомбардир, який після Динамо, Металісту, Поділля та Кривбасу став суперзіркою угорського чемпіонату задовго до Харатіна, Зубкова та Петряка.

Ukrán ász: той самий Ніченко, що забив під сотку м’ячів в Угорщині та заслужив іменне токайське вино

Футбольна доля у нього дуже цікава: ледве не школярем дебютував у Динамо часів Лобановського, Михайличенка, Безсонова та Яковенка, потім смалив у Поділлі часів Маркевича та Ковальця, далі подавав великі надії у Металісті, а знайшов себе у Кривбасі – де забивав переможний м’яч у ворота київського суперклубу.

Але по-справжньому знаменитим і титулованим він став уже в сусідній Угорщині. Ніченко завоював дві золоті, дві срібні та одну бронзову медалі, ставав найкращим бомбардиром і найкращим форвардом сезону, був найдорожчим і найрезультативнішим легіонером в історії місцевого чемпіонату, а також удостоївся абсолютно унікальної честі – захоплені фанати-винороби присвятили йому окремий сорт токайського…

Читайте також: Слава – Україні: які титули здобували наші футболісти в 2019 році за кордоном

Слухаю історії від Ігоря Григоровича – й думаю, а є щось у футболі від дипломатії! І якщо так – то Ніченко зробив більше для україно-угорських стосунків і підвищення нашого іміджу в країні, що поруч, аніж більшість із політиків. Отже, що розкаже нам про свої виступи в Угорщині наш футбольний «амбасадор», якого в пресі називали «український ас»?

«Влучив тренеру в голову – забив у ворота київського Динамо»

– 25 років тому Угорщина з’явилася в вашому житті. Давайте згадаємо, як це було.

– Пам’ятаю, зима була, безгрошів’я… Обстановка у нас у Кривбасі була не найкраща. А в мене контракт завершувався влітку 1995-го. Про це знали футбольні люди, були різні розмови. Приїжджав скаут із донецького Шахтаря, але я вже побував на перегляді в Угорщині. Кривий Ріг цей варіант влаштовував, тому що угорці готові були платити за мене.

– Зараз ідея вибрати угорський клуб, а не Шахтар, виглядає несподіваною. Тоді як розмірковували?

– На той час Шахтар ще не був таким могутнім – це вже під кінець 90-х він почав набирати оберти, пізніше вийшов у Лігу чемпіонів, почав запрошувати дуже якісних легіонерів. А тоді в Україні був тільки один суперклуб, і ситуація сприймалася так – що в інші українські команди ще можеш потрапити, а от за кордон?

Тепер можна тільки думати, припускати, як би все вийшло, поїдь я в Донецьк. Може, вийшло б краще, може – гірше. Свій вибір я тоді зробив і не скажу, що помилився.

– Прокрутивши назад, тут треба сказати, що ви й за Динамо встигли пограти, й за Металіст…

– Та що я там грав… У Кубку Федерації футболу СРСР кияни грали резервним складом зазвичай, давали вихідний основним ветеранам. А я якраз був у випускному класі спортінтернату. Віталій Григорович Хмельницький, царство йому небесне, десь своєчасно порадив мене Лобановському. Нас, кількох, привезли на базу, ми там поспали, зранку з командою прослухали установку. Так я й дебютував у Динамо 7 травня 1989 року в матчі проти харків’ян. Замінив самого Яковенка. Вийшов 68 хвилині, динамівці програли.

Для мене тоді це була неймовірна подія – 18 років, за Динамо побігати… Міг би й залишатися, але там навіть у дублі яка конкуренція – Юран, Канчельскіс, Саленко… Такі зірки, що зараз дубль Динамо був би лідером у Favbet Лізі нашій. Тому я не бачив для себе особливих шансів, а грати хотілося. Коли порадили йти у Поділля до Маркевича, був дуже радий, хоч це й була Друга ліга СРСР. Там застав Сергія Ковальця – от із його подач немало забив…

Читайте також: Пейнтбол и строгость на тренировках: как Нуну Эшпириту Санту стал одним из лучших тренеров Европы

Далі перейшов у Металіст до Леоніда Ткаченка – там якраз було хороше молоде покоління (Кандауров, Призетко, Помазун, Скаченко). Мені було важко конкурувати. Тож ненадовго пограв вдома, в Херсоні. А вже звідти заслужив запрошення в Кривбас. От там гралося добре – і колектив хороший, і в мене пішла гра. Забивав навіть в ворота Динамо.

– Чекайте, це та легендарна історія з кепочкою Надєїна?!

– Тренуємо дальні передачі перед матчем з Динамо. І я якраз так влучив – у тренера кепка з голови метрів на п’ять відлетіла. Він її підняв, гарно так подивився, я присів навпочіпки, вибачаюся. Наступного дня мене, гравця основи, Надєїн у стартовому матчі не називає. І чи то він так здорово задумав, чи мене момент завів і мотивував, але виходжу десь на 68 хвилині, а на 74-й забиваю в ворота Динамо!

У Кривбасі я знайшов свою команду – хороший колектив, ми одне одного чудово розуміли. Але клуб був не таким багатим, і якщо раніше нас підтримували преміями, навіть долари вперше в руках потримали, то потім настала криза. На фоні безгрошів’я багато хто збирав валізи. Так і я там недовго затримався.

«Президент мого першого угорського клубу закінчив в’язницею»

– Кажуть, багатий угорський клуб Штадлер заплатив за вас Кривбасу 50 тисяч доларів і цими грошима клуб зміг розплатитися з боргами і, цілком можливо, зберегтися в Вищій лізі ще на два десятиліття…

– Ну, не знаю, як щодо місця в Вищій лізі, але що мій трансфер допоміг дещо позакривати перед хлопцями – то це правда. Були заборгованості, настрій взимку був не дуже, а якраз ці гроші допомогли їм отримати гроші, зарплати та преміальні, якийсь час протягнули, а далі все пішло.

– Ваша перша угорська команда була дуже цікавою: ексцентричний мільйонер Йожеф Штадлер хотів кинути виклик грандам, але закінчилося все погано, ледве не банкротством і в’язницею…

– Містечко Акасто невелике, а він – на той час успішний бізнесмен – побудував модерний на той час стадіон. Зібрав хороший колектив. Гралося нам добре. Штадлер тоді добре стояв на ногах – займався всім, чим можна. І базари, і алкоголь, і фури. Він у цьому плані був талановитим і хорошим чоловіком. Що сталося з ним? Політика… Може, десь не поділився з кимось і його просто «задавили». Знайшли якісь справи, прибрали його з футбольної карти.

Але на той час, як я приходив, все було в порядку. Команда на ходу. Головним тренером Штадлер запросив закарпатця Шандора, він зліпив командочку непогану. Вони тільки-но вийшли з нижчої ліги й відразу ж закріпилися в «вишці», ажіотаж навели трішки.

Читайте також: Шева — красавчик: увел нашего игрока из-под носа Венгрии

– Шандор – угорець за національністю, та й переїхав, здається, раніше за вас. А як ви себе почували в «справжньому закордоні», де навколо вас – досить складна угорська мова?

– Та чудово! Не забувайте – там були наші. Тренер був наш, український – Іштван Шандор. Було кілька гравців із колишнього СРСР, в тому числі – львів’янин Юрка Мокрицький у захисті, одесит Славік Єремеєв у півзахисті. Спілкування у нас було чудове. А угорці – що? Навчили мене вітатися, так і спілкувалися: «Jó napot! Üdvözlünk!» («Добрий день, привіт»).

– Ну хай навіть тренер – наш, але щось нове було в тренувальному процесі, тактиці, житті в команді?

– Іштван справді – як наш тренер, тримав дисципліну, давав хороші тренування. Але справді у нього була така особливість, яку я надалі спостерігав і в інших командах Угорщини. Ніяких заїздів на базу! Ніяких монотонних нотацій! Ніякого контролю за гравцями, в плані, як у нас – щоб ні крок вліво, ні крок вправо! І грали всі нормально, і претензій було небагато. Я із задоволенням грав після наших заїздів на базу за два дні до гри.

Угорський футбол вражав на той час після СРСР розкутістю. У тебе, як у футболіста, було більше часу на родину. Ти більше знаходився вдома. Та й після розпаду Союзу у нас людські стосунки стали жорсткішими, а там відчувалася Європа.

Ще один момент – після наших переїздів, наших доріг, наших автобусів, наших готелів я там просто «відпочивав». Це для мене був «санаторій» – прийшов за годину до гри, перевдягнувся і без напруження вийшов, зіграв.

– Ваші враження, коли вперше побачили, що після матчів на командних обідах гравцям не забороняли келих вина?

– Ну от в Україні, припустимо, ми після ігор збиралися з хлопцями й ішли до когось додому. Знали, що вихідний – тому трішки дозволяли собі. А в Угорщині ми спершу ховалися, щоб тренер не бачив, а потім зрозуміли – всі знають, хто покурює, а хто попиває. І якщо ти не в мінус футболу це робиш, без ентузіазму й надмірностей, то яке чиє діло?

– Що старалися везти додому з Угорщини?

– Тоді справді різниця була між нашими магазинами. Старався щось із речей привезти, якийсь цікавий алкоголь на подарунок землякам. Це вже пізніше все стало однаковим, супермаркети рівні за асортиментом. Але в середині 90-х Угорщина йшла дуже вперед у цьому плані.

«Ференцварош заплатив за мене в 5 разів більше, ніж Штадлер – Кривбасу»

– Ви прийшли в Штадлер під час зимової перерви 94/95 і пішли з клубу під час зимової перерви 95/96. І за ці, по суті, два кола встигли забити 16 м’ячів у чемпіонаті і ще трішки в кубках. Що це за голи були?

– Я фізичними даними не відзначався, зросту такого великого не було, тож за рахунок випередження, переміщення по карному майданчику. Пам’ятаю, приїхав до Іштвана Шандора, а він запитує: «Ігор, що треба, щоб ти забивав?» Кажу: «Хай крайки подають, а там розберемося». Так воно й пішло. Я їм трішки допоміг, вони на мені трішки заробили…

– Ну нормально «трішки» – у п’ять разів більше, біля 250 тисяч доларів…

– На той момент гідні гроші для угорського чемпіонату. Таких фінансів в їхньому футболі ще не було. Я, по-моєму, був довгий час найдорожчим легіонером ліги. У мене контракт закінчувався, можна було почекати кілька місяців, але Ференцварош вирішив відразу мене купити.

– Знаєте, коли саме на вас звернув увагу Ференцварош? Може, в очному протистоянні змусили їх себе запам’ятати?

– Здається, раз я за Штадлер проти них грав… Не пригадую вже. Розумієте, на той час Угорщина була далеко попереду від України за висвітленням футболу. В середині 90-х у них уже були передматчеві інтерв’ю для телебачення прямо зі стадіону, студії, де обговорювали матчі. Я зіграв за свою першу угорську команду 22 матчі в чемпіонаті й забив 16 м’ячів. Що тут ще додати? Знали мене, стежили, обдумували.

– У вас тоді був вибір? Могли перейти в інші команди, а не до Фраді?

– Розумієте, для Угорщини Ференцварош – це як київське Динамо для України та СРСР. Якщо вже кличуть – то хто з ними може поконкурувати? Якраз восени того сезону вони грали в груповому турнірі Ліги чемпіонів. Суперники – чинний переможець Аякс і Реал (Мадрид). І в цій групі Фраді взяли почесне третє місце під грандами, обійшовши швейцарський Грассхопер. На шляху до групи вони «вибили» Андерлехт, потім з Реалом внічию зіграли. Команда була чудова! Я це все по телевізору дивився, а потім раз – і в цій команді опинився. В себе в Угорщині це були гранди та легенди, де б вони не з’являлися – повні стадіони.

– Гра та кадри – одне, а навколофутбол – інше. Ференцварош і столиця після Штадлера й невеличкого селища Акасто як вами сприймалися?

– Розумієте, у них в Угорщині є клуби з великою історією – як Ференцварош, МТК і так далі. Заводські команди, спонсорські – вони могли прожити свій вік добре, навіть титули якісь зібрати, але в країні всі там розуміють, що є гранди і всі інші. «Фраді» – це означає щось типу «титани», «гіганти». Так підкреслюють, що значить Ференцварош для футболу Угорщини.

«Із нашого Ференцвароша вийшли гравці для Вердера та Рехагеля»

– Назвіть кілька імен, які могли б щось сказати про Ференцварош 90-х навіть українському вболівальнику.

– Ну, передовсім Сергій Кузнєцов – легенда Металіста, батько форварда Серьожі Кузнєцова. Він тоді дуже солідно грав, був одним із найдосвідченіших у захисті Фраді. Крістіан Лістеш – технічний, розумний центральний півзахисник. Пізніше успішно грав за Вердер. Раз ми згадали Бундеслігу, то ще Янош Хрутка. Він із Кайзерслаутерном Рехагеля ставав чемпіоном Німеччини. Флорі Альберт – син володаря «Золотого м’яча» – за нас грав, дуже хороший гравець. Був у нас захисник Норберт, з чиїх флангових подач я чимало забивав.

Плюс хороші тренери – як Дежо Новак, так і Золі Варга. Ти отримував задоволення від роботи в атмосфері без істерик, без криків, все спокійно. Правда, я тоді ще не розумів так особливо угорської мови. Тому почув своє прізвище у складі перед матчем – значить, все нормально, граємо.

Читайте також: Отсутствие конструктива в переговорах или более выгодный контракт? Почему Петряк решился на уход из Ференцвароша

У нас була хороша команда. Були хороші футболісти. Просто не пощастило з ними пограти в Лізі чемпіонів, я буквально через місяць-два прийшов. Але радий, що був причетним до цієї команди.

– Але вам також пощастило пограти в єврокубках за Фраді, чого варті матчі з Ньюкаслом Кевіна Кігана із Ширером, Жинола, Гіллеспі, Аспрільєю…

– Дивлюся на табло – а ми виграємо 2:0. Думаю, що твориться? Що ми творимо? Але потім вони нас почали піддавлювати, все ж виграли вдома – 3:2. Ширер був настільки злим, що навіть з Кузнєцовим не захотів обмінюватися футболками. Взагалі, у Ньюкасла всі основні дуже неохоче віддавали свої майки. Я зрозумів цей момент і пішов до лави запасних. Бачу там сидить хлопець, обмінялися з ним. А це був Фаустіно Аспрілья, потім він у домашньому матчі два забив – вони виграли 4:0, на місце нас поставили й пішли далі. Ну що тут поробиш – вони на той момент були в лідерах англійської Прем’єр-ліги, як нам розказували, МЮ «винесли». Клас є клас. Добре, що і так змусили себе поважати. Тим і прекрасний футбол, що кожен може кожного обіграти.

– Саме в ті роки в тренерський штаб Ференцвароша прибув Василь Рац. І навіть не одну подачу для вас на тренуваннях виконав…

– Так, так… Віце-чемпіони Європи, володарі Кубка кубків. Всі вони, тодішні динамівці, це для мене були «боги»! Коли змінився тренер і прийшов Варга Золі, то запросив Василя Карловича. Іноді після тренувань він виконував мені з краю свої знамениті подачі. Це була грандіозна честь!

– Не впізнав вас, колишнього динамівця?

– Та як легенди мене могли запам’ятати? Один раз побігав, коли у них був вихідний… Раца в Угорщині дуже поважали. Для мене це був тренер, у якого можна багато чого повчитися. Коли збиралися разом ми, українці – стільки цікавих історій пощастило почути, мудрих порад.

«Тренер, поруч із яким ми йшли в Угорщині, пішов з життя прямо з поля»

– Золтан Варга, з яким ви не один рік спільно пропрацювали, це олімпійський чемпіон Токіо-64, бронзовий призер Євро-64, учасник чемпіонату світу 1966 року. Яким він був?

– Легенда неймовірна. Недалеко від Пушкаша, Альберта, Божика, Кубали. У Будапешті є красива церква, де похоронені знамениті люди. Зі спортсменів там тільки два – Пушкаш Ференц і Варга Золі. Центр міста, пантеон – і така честь. Самі розумієте, просто так не дається вона. І це при тому, що доля у Золі непроста. В 1968 році під час Олімпіади в Мехіко він утік в «капіталістичні країни», грав за Аякс, дортмундську Борусію. А коли комунізм того… і Угорщина стала вільною, він повернувся й тренував Ференцварош, потім забирав мене в Дунауйварош і РАБА-Ето. Моя футбольна кар’єра в цій країні йшла поруч із Варгою.

Читайте також: Роздягальня в тролейбусі, стадіон – народна будова. Як жили футбольні команди в радянські часи?

– Кажуть, Варга пішов із життя прямо під час футбольного матчу…

– Вони зібралися своєю ветеранською компанією на маленькому майданчику. Збиралися на вихідні, мали свій колектив. Я тоді, в 2010 році, в Україні жив – спеціально приїхав на похорони. До мене підійшов один ветеран і сказав, що Золі помер прямо на його руках… Ранувато пішов… Був справжнім фанатом футболу.

– Ви з Ференцварошем виграли повний медальний комплект, ставали найкращим бомбардиром місцевої ліги. Коли в клубі стало настільки погано, що довелося замислитися про перехід?

– В 1998 році, після 2,5 сезонів, у мене завершувався контракт. А у керівництві клубу відбулися зміни, закінчилися у них гроші, зароблені в Лізі чемпіонів. Я не бачив уже для себе перспектив, почали таких гравців туди присилати, що це вже був не рівень Фраді.

– Колеги присилали мені вирізку з російської газети «Комерсант» із об’явою про продаж Ференцвароша для потенційних покупців. Усе було настільки погано?

– Ференцварош пізніше навіть вилетів у Другу лігу, пішла велика криза. Тільки через кілька років почали відроджуватися. Грошей не було зовсім.

– А як ваш перехід у Дунаферр сприйняли фани Ференцвароша? Не так, як у Петряка в МОЛ-Віді?

– Я відразу, коли прийшов, дав зрозуміти, що я – українець, тому поважаю всі клуби. Це Динамо (Київ) у мене – улюблена команда з дитинства. Все інше – це робота. Тим більше, я не приховував, чому переходжу. Люди знали, що в клубу фінансова криза.

– Ультрас Фраді – одні з найшаленіших у нашій частині Європи. Доводилося відчути на собі їхню лють?

– Та ні, адже Ференцварош у мої часи був постійно в медалях. Хіба що «посвистували», якщо десь ми програвали. Зате у нас завжди був повний стадіон. Пам’ятаю, приїхав після СРСР – був шок від їхньої вболівальницької культури. Це зараз особливої різниці нема, а тоді від трибун у клубних кольорах і постійних зарядів на суто футбольному стадіоні справді почував себе футболістом.

– Дунаферр кінця 90-х – початку «нульових» переживав найкращі роки в своїй історії. За рахунок чого?

– У них там був дуже потужний металургійний комбінат, як у нас у Кривому Розі. Навіть були ділові зв’язки між ними, якось їхні керівники навіть у відрядження в Україну їздили. Вони вийшли в «вишку», Золі Варга допоміг їм запросити з Ференцвароша мене та Габора Завадські (забивний теж хлопець був). Плюс, Дунаферр Славу Єремеєва із Штадлера запросив. Я прибув уже в досить цікавий колектив. Коли восени до нас приїхав Ференцварош, ми виграли 2:1, я два й забив. У єврокубках вибили Хайдук, грали рівно з Фейєноордом і Русенборгом. З голландцями було дуже цікаво – мав чудовий шанс забити Єжи Дудеку на Де Кейпі. Чесно кажучи, в цих іграх мені десь не вистачило чогось, щоб забити…

– Після столиці скромне місто Дунауйварош не було нудним?

– А я навпаки за три роки стомився від уваги в Будапешті. Коли грав за Ференцварош, було дуже багато уваги. Якось зайшов у торговий центр – а на мене «косі погляди». Аж потім я зрозумів, що магазин у кварталі вболівальників Уйпешта. Забрів я на чужу територію, як мені пізніше пояснили, і ще добре, що так все скінчилося… До речі, я колись Уйпешту двічі за Фраді забивав, ми вигравали велике дербі – 3:2.

Дунауйварош у цьому плані дав можливість просто жити. Команда навела ажіотаж, її всі любили, але при цьому життя в місті було більш розміреним, тихим, плавним. Пам’ятаю, як стали чемпіонами – свято там тривало кілька днів.

– Пам’ятаю, у нас в Україні була маленька «сенсація» – 18-річного форварда Мозгового запросили в команду, яка стартувала в Лізі чемпіонів. А це був якраз ваш Дунаферр. Олег по юності справді цікавим гравцем був?

– Ну так, цікавий. Швидкий, різкий. Не знаю, чому так з ним вийшло, не склалося. Так буває в футболі.

– Чому вирішили перейти в РАБА-Ето? Слідом за Варгою?

– Те ж саме, що й у Ференцвароші – на два сезони Дунаферр вистачило, потім почалися фінансові «дзвіночки». А я вже бачив цю ситуацію, тому перебрався в нову команду. Ще кілька років у Дунаферрі та Дьйорі провів на хорошому рівні й отримував задоволення від футболу.

«Зі сталеварами знову став чемпіоном Угорщини, із автомобілебудівниками входили у п’ятірку»

– Із угорських футболістів в Україні особливо пам’ятні двоє – динамівці Ласло Боднар і Балаж Фаркаш. Перший кілька сезонів відіграв правим захисником після Лужного, другий грав мало, але залишився в історії як «угорський Мессі». Перетиналися з ними?

– Без поняття. Про Фаркаша мене з України часто запитували, але коли я грав – його не бачив, потім був в Україні, коли він починав. Пізніше, коли вже був тренером, він був у мене у Дьйорі. Ну так, далеко не Мессі. Навіть не знаю, хто його так назвав. Щодо Боднара, ну дійсно – він тоді з Динамо повернувся, грав. Бачив його. Нормальний футболіст. Але важко мені порівняти його з Лужним. Та й в Угорщині він не залишив такого сліду, як Лістеш чи Гера.

– Ви пробували працювати тренером на батьківщині, але невдовзі повернулися в Угорщину. Чому?

– В Україні неможливо вижити, якщо працюєш з дітьми. Щоб тренувати ту ж аматорську команду, треба мати ще роботу або якийсь бізнес. Хто б не хотів працювати вдома, з рідною командою? Всі хотіли б. Але не всі ж будуть працювати в клубах УПЛ. А в інших тренер не зможе забезпечити свою сім’ю.

– Повернувшись в Угорщину, застали іншу картину?

– Спершу працював у тренерському штабі Дьйорі-ЕТО, потім у нижчолігових командах Ясберень і Папа. Цієї зими повернувся в Дьйор, працюю в академії клубу, де завершував виступи як гравець. Ну що сказати… Зрозуміло, тут умови набагато кращі. Як інфраструктура, так і забезпечення. Відчувається зацікавленість клубу в своїх власних вихованцях.

– Впізнаєте у них своє херсонське дитинство?

– Херсонське дитинство… Неповторні часи. У нас і близько такого не було, як у них – сучасних м’ячів, власних фірмових бутсів, можливості дивитися який хочеш футбол і коли хочеш.

– Але, здається, такої черги на футбольні секції, як раніше, зараз нема…

– Оце в точку. Найбільша проблема – все тяжче дітей захопити футболом. Діти на футбол не йдуть. У команді 2-3 чоловіка, хто любить футбол, інші приходять за компанію та від нудьги. В цьому плані робота в академії Дьйора для мене – це як порятунок. Тут уже відбір, а не набір, тут більш серйозні хлопці, які вже всерйоз пов’язують своє майбутнє з футболом і хочуть в нього грати.

– Наші легіонери з Польщі кажуть: виходиш на вулицю в Варшаві чи Кракові, а на вулицях рідний говір. В Угорщині те саме?

– На жаль, так. Чому на жаль – бо треба працювати на благо своєї власної держави, а у людей нема такої змоги. Їдуть за кордон не від хорошого життя. Тяжко працюють, щоб у родину щось принести.

– Ще років 20 тому було відомо, що у вас посвідка на постійне проживання в Угорщині. Зараз уже з місцевим громадянством?

– Ні, поки що тримаюся:) Але задумуюся про це.

– Ваш син колись також починав грати в футбол. Чим Ігор Ігорович займається зараз?

– Працює на фірмі в Будапешті, але також грає в футбол в одній із команд тутешньої Другої ліги. Але футбол для нього – вже не основне заняття, а хобі.

– У Херсоні на футболі давно бували?

– Півтора роки в місті не був, не кажучи про футбол. Стежу зі сторони за розвитком команд нашої області. Хочеться, щоб на батьківщині все було добре й знайшлася можливість вивести команду хоча б у Першу лігу.

– Коваленко, Караваєв і Нойок відбулися, бо вчасно поїхали?

– О, бачите! Багатий мій рідний край на футбольні таланти. Юра Максимов був. Головко Саша. Навіть у таких умовах є шанс виростити гравця. В бур’янах знайти:)

– На агентську стезю не було бажання зайти й привозити гравців туди-сюди між нашими двома країнами?

– Та в мої часи такого слова не знали! Правда, був якось випадок – після гри підійшов до мене чоловік, представився – «Варга Шандор, менеджер, агент. Давай спільно працювати». Це був 1996 рік, мені тоді ті агенти – що це? Як це? Я подякував і відмовився. А пізніше почув, що є така людина, що представляє інтереси Реброва та Лужного. Так у мене не склалося з агентом. Хтозна, може, інакше щось би в мене склалося.

– До речі, так – адже Кирай і Дардай опинилися в Герті, Лістеш і Хрутка – в Вердері та Кайзерслаутерні. А у вас був шанс вибратися з угорського чемпіонату?

– Може, щось і було, коли я тут найкращим бомбардиром ставав. Якби був тоді агент – можливо, склалося б. Найконкретніші бесіди? Важко сказати. Ну от, італійський Торіно цікавився. У мене гра тоді йшла. Але якщо підписи під контрактом не поставлені – що тепер говорити.

«Херсонську „Мертву рибу” угорці їсти побоялися. А дарма!»

– Чи стикалися з таким явищем, як «русская мафия»? Адже ваш знайомий по Динамо Деркач в підсумку навіть відсидів в угорській в’язниці…

– Все залежить від того, як ти спілкуєшся, наскільки багато дозволяєш у спілкуванні. Всі ми люди, всі одне одного знали…

– Угорці переповідали таку історію, що одного разу після вашого голу в контрольному матчі 600-ті «мерседеси», припарковані обабіч тренувального поля, почали сигналити. Отже, непрості знайомі підтримували вас?

– Та всяке бувало. Були знайомі. Коли ти граєш в найкращому клубі країни, ясно, що всі підходять знайомитися.

– За кордоном радянську людину підстерігали одні спокуси. В казино не заходили?

– Заходили, але не грали. Товариш якось запропонував подивитися, що там і як, але це захоплення мене обійшло стороною. Тож просто переживав за товариша.

– Ми з угорських машин знали тільки «ікарус». Думається, багато хто з нас намотав на ньому кілометраж довжиною з екватор. А ви в Угорщині які машини застали?

– Передовсім, клубні автобуси були сучаснішими і комфортабельнішими. А я сам… Всяке бувало – і «мерседеси», і BMW, і «ауді». Хороші на ті часи.

– В Угорщині на них можна розігнатися?

– По молодості знаходили місця, де можна.

– Максимум на спідометрі?

– Автобани там хороші. Що тепер про це говорити? Молодими були, мізків не мали – пробували витискувати все, що машина могла віддати.

– Із угорського у нас був поширений лише гуляш і консервовані овочі. На місці що з провіанту виявили для себе й полюбили?

– Ну, гуляш тут із нашим тільки назвою схожий. Прекрасні рибні страви. Ковбаски, місцеве специфічно зроблене сало. Все – гостре, пікантне. І під вино! Є що спробувати у них, хороша кухня.

– Наші футболісти, виїжджаючи з СРСР на закордонні збори в 80-х – на початку 90-х, брали горілку, матрьошки та побутову техніку. А ви чим угорців дивували?

– Я ж із південних країв, Дніпро-море, все таке. Вони все просили екзотику – отримали екзотику. Ну от якось привіз був соленої риби. Сидять, дивляться – «та не будемо ми мертву рибу їсти!» «Дураки ви, нічого не розумієте!», – сказав я, забрав рибку додому й із задоволенням з’їв. От цього мені тільки й не вистачало в Угорщині, якщо раз на півроку додому повертався – то тягнув назад обов’язково. Іншим був забезпечений – спасибі дружині, борщ завжди на столі, коли хочеш. І все таке.

– Невже не подивували угорців херсонськими кавунами?

– У них, до речі, свої дуже непогані ростуть.

– Токайське вино, яке назвали ім’ям Nicsenko Igor, бачили?

– І бачили, і пробували:)

– Хороше?

– Токайське вино – є токайське вино. А особливо приємна увага до мене.

– Раз уже хуліганимо – то запитаю про знамените фото. Що за біляш у вас на знімку з Королем, Єремеєвим і Брінкушем?

– Теж якось зустрічав в інтернеті фото, як я жую якісь сандвічі. Колись сфотографували за перекусом – так і залишилося в історії…

– Футболіст проживає дуже нетривалий вік, і слава ця – швидкоплинна. Ви, наприклад, у Будапешті зараз можете спокійно пройти?

– Та звичайно, я ж давно грав, зараз виросли й виходять на поле ті, хто мене в грі не бачив. Інша справа, що є таке поняття, як історія. От у Будапешті зробили музей Ференцвароша. Зайдіть, коли будете там гостювати, обов’язково.

– І що я побачу?

– Там є експозиція з великими іменами – Кочиш Шандор, Кубала Ладіслав, Альберт Флоріан, Балінт Ласло, Ньїлаші Тібор. Десь там поруч і я – футболка моя, мій приз найкращого бомбардира, фото. Із музею Ференцвароша це вже не викреслити – значить, недарма виходив на поле.

Досьє Sport Arena

  • Ігор  Ніченко
  • 18.04.1971 (Херсон)
  • форвард

Вихованець ДЮСШ №1 м. Херсон (перший тренер – Василь Кравченко). Займався в Київському республіканському спортінтернаті (тренери – Олександр Щанов, Віталій Хмельницький).

Команди гравця: «Динамо» (Київ) – 1989, «Поділля» (Хмельницький) – 1989, «Металіст» (Харків) – 1990-92, «Кристал»/«Таврія» (Херсон) – 1992, «Кривбас» (Кривий Ріг) – 1992-95, «Штадлер» (Акасто, Угорщина) – 1995-96, «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина) – 1996-98, «Дунаферр» (Дунауйварош, Угорщина) – 1998-2001, «Раба-ЕТО»/«Дьйор-ЕТО» (Дьйор, Угорщина) – 2001-05.

Досягнення: Чемпіон Угорщини 1996 і 2000, віце-чемпіон – 1998 і 2001, бронзовий призер – 1997. Найкращий бомбардир чемпіонату Угорщини 1995/96 (18 голів). Найкращий гравець сезону Ференцвароша (перехідний приз Тольді) – 1996, 1997.

Команди тренера: «Кристал» (Херсон) – 2005-06 (асист.трен.), «Сігма» (Херсон) – 2007 (асист.трен.), 2008 (гол.трен.), академія «Дьйор» (Угорщина) – 2011-12 (трен.), «Дьйор-ЕТО ІІ» (Угорщина) – 2012-13 (асист.трен.), «Дьйор-ЕТО» (Угорщина) – 2013-15 (асист.трен.), «Ясберень» (Угорщина) – 2015-2018 (гол.трен.), «Папа» (Угорщина) – 2018-2019 (гол.трен.), академія «Дьйор» (Угорщина) – від 2019 (трен.).




Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Новости Футбола
28 марта, 15:22
2
28 марта, 15:22
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?