Броунівська філософія

Тренерські пертурбації як черговий хаотичний крок керівництва львівського клубу.

«Історично, з моменту заснування в 1963 році, футбольний клуб Карпати є уособленням галицького духу, духу перемін, жаги до свободи, синонімом сили, боротьби, нескореності, прагнення перемог»,- лиш декілька команд УПЛ можуть похвалитися наявністю розділу «Філософія» на власному офіційному сайті. Окрім вищезгаданих Карпат, подібна сторінка є у Шахтаря та Олександрії. Однак, якщо в останніх двох клубів цей розділ заповнений радше загальними фразами та деклараціями, то у львів’ян усе куди більш серйозно. Сторінка «Філософія» на сайті Карпат – це не просто слова. Це, по суті, конкретна політична програма, в якій можна почитати і про «соціальну відповідальність клубу перед регіоном», і про «колиску українського футболу», і про «пріоритетні завдання футбольного клубу», і навіть про толерантне ставлення до гравців будь-якої національності.

Та найбільший парадокс полягає в тому, що, попри шалене бажання сповідувати своїй «філософії», у Львові ніхто її толком й не знає. У кожного в стані Карпат своя правда і своє бачення розвитку команди.

Три роки тому, наприклад, почесний президент Левів вирішив показати приклад переходу до європейської системи цінностей, передавши клуб в руки фанатів: «Основою філософії ФК Карпати є те, що саме вболівальники команди є найбільшою цінністю нашого клубу. Це не просто слова. Сьогодні ми зробили історичний крок, фактично передавши їм важелі управління клубом, можливість прийняття як глобальних стратегічних рішень, так і висунення поточних ініціатив. Віднині кожен вболівальник Карпат зможе реально впливати на прийняття тих чи інших рішень. Стратегічною метою даної реорганізації ФК Карпати є чітке розуміння того, що клуб не повинен залежати від приватних коштів засновників, натомість з часом здобути самостійну фінансову стабільність». Насправді ж ця гарна заява виявилася чистої води профанацією, а ГО «Завжди вірні», які, де-юре, стали головними, ніяких важелів впливу не отримали. На початку ж цього року Петро Димінський без шуму відсунув їх від керівництва.

Жодних гучних заяв чи повідомлень про чергову «реорганізацію» не було – на повістці дня у Львові стояло призначення головного тренера команди. Та і навіщо говорити про ті речі, які розходяться з офіційною філософією команди? Тоді як довжелезну мильну оперу з кадровими призначеннями (типова ситуація для Карпат) можна розтягнути, не тільки вщент розкритикувавши попередній тренерський штаб, але й вкотре наголосивши на стратегічному плані розвитку Левів.

Насправді ж неписаний закон будь-якої мильної опери стверджує, що чим довше відбуваються пробуксовки в сюжеті, тим більше хаосу та анархії виникає на ділі. Іншими словами це звучить приблизно так: чим довше не відбувається якихось дій в епіцентрі, тим більше всього різного відбувається навколо.

Аналізуючи новини, що приходили зі стану Карпат після завершення останнього матчу першої частини чемпіонату, можна було зламати собі голову. То Ігорю Йовічевічу пропонують новий контракт, то уже не пропонують, то він відмовляється, то все вирішиться після Нового року. Зрештою, якщо ситуація здавалася заплутаною ще поки на посаді був хорват, то вона стала абсолютно неконтрольованою після того, як посада головного тренера стала вакантною. Офіційно стала вакантною. Про кого вже тоді тільки не писали: серед претендентів був і Андрій Тлумак, і Роман Толочко, і вони обоє разом, і Володимир Беззуб’як, а наприкінці з’явилася інформація і про Олега Лужного. Взагалі, було б легше сказати, хто не претендував на посаду головного тренера Карпат, ніж перераховувати всі можливі варіанти.

Лунали жарти про те, що таке затягування з призначенням нового головного тренера пояснюється ворожінням на кавовій гущі, або ж про те, що насправді усе відбувається так довго тому, що Юрій Дячук-Ставицький вкотре вирішив спробувати себе в ролі наставника, і переконував президента клубу призначити саме його. Та фактично уся ця ситуація куди більше скидалася на певне підтвердження знаменитого фізичного явища броунівського руху: у Львові уже занадто довгий час панує хаос, аби заперечувати цей факт. Показовий момент: Володимир Беззуб’як став десятим тренером Карпат за останні п’ять сезонів.

Офіційне бачення концепції Карпат розтлумачив Юрій Дячук-Ставицький в одному з інтерв’ю за декілька днів до офіційного призначення нового наставника: «Працюватиме 90% тренерів, які пройшли нашу школу, академію, навчали дітей, юнаків, були корисними клубу і готові сприяти йому й надалі, котрі не женуться за великими гонорарами». Цими ж словами він фактично перекреслив усе те, що відбувалося протягом останніх сезонів, коли команду очолювали, серед інших, Павло Кучеров, Ніколай Костов та Олександр Севідов. Ба більше, мало того, що ці наставники не мали раніше жодного стосунку до Карпат, так вони ще й сповідували абсолютно різні ігрові принципи.

«Димінський сказав мені, що футбол Костова – то не львівський футбол. Львівський футбол – то футбол підкатів, футбол характерів, футбол поту й крові. Петро Петрович вимагав вибуху емоцій щоматчу, щоб глядачі постійно отримували видовище. Власник хотів, щоб ми, навіть у разі поразок, демонстрували такий футбол, щоб наше бажання перемогти не викликало сумнівів»,- про ці відмінності у елементарному підході до побудови гри розповідав після свого звільнення Олександр Севідов. Те, що його бачення гри відрізняється від бачення Костова, факт відомий. Разом з тим, Севідов був призначений головним тренером Карпат усього за декілька місяців після звільнення болгарина. Ця незначна деталь промовисто говорить про відсутність будь-якої філософії у керівництва львівського клубу. Попри те, що президент хоче бачити «футбол поту й крові», він чомусь запрошує Костова, попри те, що такий бажаний «футбол підкатів та характерів» Карпати показують під керівництвом Севідова – його звільняють, призначаючи Ігоря Йовічевіча, куди більш схожого за моделлю гри на Ніколая Костова.

Шукаєте логіку? Та її просто немає. Усе це просто абсолютно хаотичний та спонтанний рух, яким рухаються зелено-білі, як мінімум, останні п’ятнадцять років. Таким ж хаотичним рухом було звільнення Олега Кононова після перших серйозних незадовільних результатів, не менш яскравим прикладом є й сумнозвісна історія з переїздом на Арену Львів. Хаос, нелогічність і непослідовність – це ті слова, які прекрасно характеризують львівські Карпати.

Непослідовним виглядає й призначення Володимира Беззуб’яка, який, схоже, сам не очікував стати головним тренером, адже протягом останніх двох днів перед його призначенням усі ЗМІ з впевненістю писали про Лужного як нового очільника Левів. Зрештою, Олег Лужний отримав у стані львівського колективу якусь міфічну роль «тренера над тренерами», і скоріш за все влітку очолить Карпати.

Тому виходить, що Беззуб’як – не більше ніж проміжний тренер, який просто завершить цей сезон і піде. Розуміє це, скоріш за все, і сам Володимир Йосипович, але не погодитися на пропозицію, хоч і ненадовго, очолити рідний клуб він не міг. Тим більше, що після звільнення, він не почує жодних негативних слів в свій бік – Беззуб’як не просто «своя людина», він ще й не надто медійна персона. Таким чином, матиме змогу частіше з’являтися в пресі Юрій Дячук-Ставицький, тому, однозначно, частіше тепер лунатимуть слова про власну філософію Карпат.

Отже, у виграші, так виглядає, залишилися усі сторони – Олег Лужний отримав певні гарантії, та поки не ризикнув очолити команду, Володимир Беззуб’як отримав шанс потренувати рідний клуб, а Юрій Дячук-Ставицький позбувся нарешті Ігоря Йовічевіча, тож тепер сам стане головним рупором львів’ян. Питання тепер у іншому – а чи виграють від тренерських пертурбацій Карпати?

У вищезгаданому інтерв’ю виконуючий обов’язків генерального директора Карпат заявив про готовність потерпіти заради досягнення хороших результатів: «У цьому сезоні буде нам непросто, та ми ще про себе заявимо. Карпати — команда Галичини, основний представник західного регіону, то є бренд». Схоже, у Львові свято вірять у свою особливість та свою брендовість, нічого не бажаючи робити для підтвердження цієї тези – Карпати уже давно живуть у своєму власному світі. Світі своєї філософії, де кожен філософ (читайте – керівник) насаджує свою думку. Такі собі філософи у країні Левів. А команду, тим часом, продовжує хаотично кидати зі сторони в сторону.

Олексій Мандзій, Sport Arena

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?