Металіст: позбавившись ярликів та рожевих окулярів

Андрій Сеньків, спеціально для Sport Arena

В українському чемпіонаті не бракує команд, які виступають без чітких турнірних завдань, мають фінансові та кадрові проблеми. Сьогодні інформаційний простір переповнений скепсисом і негативом, а самі футболісти грузнуть у нефутбольних проблемах і грають не так, як раніше.

Вихід із ситуації шукають на найвищих рівнях — змінюють формат чемпіонату, вибирають нового голову Прем’єр-ліги та створюють єдиний телевізійний пул. Звісно, ці рішення мають під собою тверде підґрунтя, з якого проростає зерно істини — жити по-старому не дозволяє сувора сьогоденна реальність. Щоправда, реформи не можуть прийти тут і зараз. Треба якось дограти (спеціально використовую саме слово «дограти») поточний чемпіонат, а вже з літа всерйоз братися за покращення. До цього часу клуби продовжують стагнаційний процес й про подальше існування ужгородської Говерли та луцької Волині залишається лише мріяти.

«Звичайно, є проблеми, але що робити? Скрізь, крім Динамо та Шахтаря, нелегко. Всюди є борги і затримки. Але навіть при цьому треба продовжувати грати в футбол», — вважає новачок Металіста Олександр Каплієнко. Однак цей, на перший погляд, штамп знайшов продовження на футбольному полі. Вчорашній Металіст виглядав командою, яка грає у футбол. Грає, незважаючи ні на що, а не завдяки чомусь. Грає без рожевих окулярів і на тверезу голову, зваживши свої можливості.

Матч проти Волині ще до стартового свистка Миколи Балакіна нарекли «проблемною дуеллю» і битвою тих, кому нічого доводити. Харківський клуб впевнено спростував вище наведені кліше й продемонстрував — у нинішній ситуації демонструвати найкращі якості не лише можна, а й життєво необхідно. Заслуга у пертурбації Металіста порівняно із осінньою частиною сезону лежить на плечах тренерського штабу. Тренерський штаб харків’ян нарешті зрозумів, що не потрібно тримати у команді тих, хто не хоче півроку чекати на одну зарплату. Навзамін у Харків приїхали ті хлопці, в яких навколофутбольні питання дійсно на другому плані. З’явилися люди, які при відсутності турботи за сім’ю та інше можуть концентруватися виключно на грі та не говорити про борги. Звісно, також залишилися ті, хто готовий потерпіти і буде терпіти. Але тут мова не про фінансову скруту харків’ян, а про відсутність належних пропозицій у міжсезонні, через що деякі люди просто не змогли покинути Харків, аби взагалі не залишитися без команди.

Для перших і других Металіст — хороший трамплін для переходу у сильніший у всіх розуміннях клуб. Щоб цього досягнути, необхідно постійно перебувати на виду і… просто добре грати у футбол. Мотивація? Ще й яка! При всіх проблемах українського футболу за нашим чемпіонатом слідкують небідні казахи чи азербайджанці. А нещодавній приклад Юрія Ткачука дозволяє помріяти не лише про Ближній Схід, а й Піренеї (нехай в даному випадку лише про другу команду Атлетико чи про умовну Понферадіну, але все ж про Іспанію — стабільну та благополучну).

Також викликає повагу мудрість Олександра Севідова, який запросив у команду лідерів молодіжних команд Динамо та Дніпра Ігора Харатіна та Максима Третьякова. Ці хлопці не мали шансів виступати в основі рідних клубів, та вже сьогодні вийшли зі стартових хвилин на матч Прем’єр-ліги й відіграли так, що про відсутність досвіду у них непристойно говорити. Перший здорово «випалював» центральну зону, а другий здійснив стільки рейдів правим краєм, що можна було збитися з рахунку.

Бобко у захисті, Соболь на фланзі півзахисту та Каплієнко «під форвардом» — такі ходи спочатку викликали іронічну посмішку. Але вона зникла після перших 45-ти хвилин. Харків’яни грали так, наче перед матчем керівництво показало їм валізу з банкнотами, що можуть дістатися їм у вигляді преміальних. Але ні, команда грала не за гроші, а за майбутнє. Якщо сьогодні відбувати номер в очікуванні примарних виплат, то завтра можна не дочекатися ні самих виплат, ні взагалі ніяких перспектив.

І цю істину напевне добре зрозуміли в Металісті. Не в клубі, а в команді. Колектив нарешті звільнився від ярлика «топ-клуб», і це також скинуло з футболістів певний тягар. До тиску, пов’язаного з матеріальною скрутою, ще й додавалися амбіції, які існували лише на папері. Їхня відсутність дозволяє робити на футбольному полі те, що вмієш, без привидів Шав’єра та Соси. У Харкові тепер інша команда, без турнірної мотивації та зарплати, але із гравцями, які дивляться вперед. Можливо, це і є найправильніший вихід з сьогоднішньої ситуації?