Sportarena

«Приємно бути в одному списку із Мессі, Неймаром та Суаресом». Роман Дебелко повернувся після року перебування в Естонії

І розповів про 34 голи за Левадію, українську діаспору та подвійні штрафи для головного тренера.
«Приємно бути в одному списку із Мессі, Неймаром та Суаресом». Роман Дебелко повернувся після року перебування в Естонії

facebook.com/fclevadia

Готуючись до інтерв’ю з нашим героєм, ми закликали на допомогу історію та статистику. Сумлінно шукали українських легіонерів, які б забили за сезон більше, аніж Роман Дебелко, хоча б у якомусь вищому дивізіоні європейських чемпіонатів. Таких не знайшли.

Більше того, сам Дебелко (а його доробок – 28 голів у лізі, 5 – у кубку, 1 – у Лізі Європи) перевершив рекорд результативності українських легіонерів в естонському чемпіонаті. Попередній, установлений миколаївцем Сергієм Морозовим, тримався 23 з лишком роки і був на три голи меншим. А ще Роман забив переможний м’яч у фіналі Кубка Естонії та долучився до здобуття Суперкубка країни.

Тим не менш, сам футболіст скромно оцінює свій рік, проведений у Балтії, а результативність вважає заслугою команди. Більше того, має право бути дещо невдоволеним сезоном – найкращим бомбардиром не став, чемпіоном – також, а в єврокубках його команда не пройшла далі одного раунду. Про потужний за сольним показником 2018 рік Дебелко розповів Sport Arena.

«Приємно бути в одному списку із Мессі, Неймаром та Суаресом»

– Романе, 34 голи за рік – це такий доробок, який вимагає дуже хорошого відпочинку. Як проводите зимові канікули?

– Вдалося з’їздити до Лондона, побував на «Стемфорд-Брідж», стадіон дуже сподобався. У теплі краї з дружиною не полетіли – робимо ремонт.

– Ми не знайшли жодного українського футболіста, який забив би більше за вас упродовж сезону в якомусь із вищих дивізіонів Європи. Виходили на старт чемпіонату з Левадією, думаючи про подібні досягнення?

– Я ставив перед собою максимальні цілі, старався забивати у кожному матчі. Хотілося стати найкращим бомбардиром чемпіонату та виграти золоті медалі. Але, передовсім, хотів грати постійно – цього мені бракувало останнім часом. Звичайно, естонський чемпіонат слабкіший за український, але все одно цікавий, тому я дуже радий, що провів такий сезон.

– Як взагалі виник варіант із Левадією?

– У Карпатах я практично не грав – при одних тренерах хоча б на якийсь час виходив відчути поле, при інших навіть до першої команди не залучався (за часів Зайцева, наприклад, був переведений у дубль). Зрозуміло, хотілося грати – не тільки мені, а й іще кільком хлопцям, яких відправили в оренду. У мене було кілька варіантів, але, так як мова велася суто про оренду, на фініші вийшло так, що я поїхав до Естонії. Радувало, що там мені обіцяли ігрову практику й запевняли, що клуб мене ретельно передивився і запрошує під основний склад.

– Як не зламалися після запасу в Карпатах?

– Футболіст повинен і таке вміти пережити. Зрозуміло, це прикрий період для мене, але шукав причини невдач суто в собі. Коли опинився у Левадії, не думав про те, що це оренда і наскільки вона тривала – працював над собою, старався і проти лідерів, і проти аутсайдерів. Ось так воно все й вийшло.

– На якомусь етапі почали стежити за сторінкою «Претенденти на «Золоту бутсу»?

– Та «підтравлювали», що пора б. Але для мене це не була самоціль – хоча й приємно бути в одному списку із Мессі, Неймаром та Суаресом. Розумію, що треба працювати ще й працювати над собою. Врешті-решт, у чемпіонаті мене випередили бразилець Лілью із Нимме-Калью та грузин Бегларішвілі із Флори. Але, якщо чесно, звання найкращого бомбардира охоче б обміняв на чемпіонство для команди. За особистим титулом я не гнався – забив усі м’ячі з гри, не брався за пенальті.

«Левада керує Левадією добре»

– Левадія – один із небагатьох зарубіжних клубів, де керує українець. Віктор Левада зустрів вас із Юрієм Ткачуком приязно?

– Мені сподобалося з ним співпрацювати. У нас склалися хороші стосунки, можу характеризувати його тільки позитивними словами. Нас із Юрою він прийняв добре, виконав усе обіцяне. Приємно, що у Левадії є такий господар, у якого все має бути в порядку та «чотко». Молодець!

– Давайте спробуємо зайнятися порівняннями. Що є естонський футбол за стилем і наскільки він слабкіший від українського?

– Можливо, за своїм рівнем естонська Преміум-лііга дорівнює нашій Першій лізі. Тутешні гранди – три найкращі команди – могли б конкурувати в УПЛ, решта суттєво нижчі за класом. Тож чемпіонат не дуже рівний. Але бувало, коли й такі команди забирали очки у лідерів.

– Стиль гри – старий-добрий довгий пас?

– Не у всіх. Є ті, хто намагається грати в пас і вигравати за рахунок володіння м’ячем, відкривань. Приємно, що я грав саме в такій. Інші справді – м’яч на ногу й туди, вперед. Ну, не можуть по грі конкурувати з грандами – що їм лишається? Спрощувати.

– Яка інфраструктура естонського футболу в порівнянні з українським?

– Конкретно у Левадії – хороший стадіон і база. Є два трав’яних поля та одне штучне. У інших, здебільшого, гірше. До того ж, часто доводиться грати саме на синтетиці – там не так легко утримувати якісний натуральний газон. Утім, у холодну пору року штучні поля стають у пригоді.

facebook.com/fclevadia

«Для тренера у нас подвійний штрафний тариф»

– Останнім часом в Україні вам бракувало тренерської довіри, отож – і ігрової практики. А хто той тренер, що повірив у вас у Левадії?

– Дуже цікавий молодий тренер. Александару Рогичу – 37 років, але він уже встиг попрацювати, окрім рідної Сербії, на Мальті, в Гані, Китаї, Естонії. Був помічником Діка Адвоката у національній команді своєї країни, працював у штабі головної збірної Гани.

– І як у нього працювалося?

– Незвично, але дуже цікаво. Уявіть: у Левадії записуються та аналізуються не лише матчі, а й тренування. За відео можуть підказати будь-якому футболісту щось цікаве, причому, не лише на прикладі нашої команди, а й за іноземними чемпіонатами. Використовують новітню систему «Катапульта»: перед тренуванням кожен футболіст зодягає спеціальні футболочки із датчиками, які записують швидкість, пульс і так далі. Через супутник у режимі онлайн це передається у базу даних, і тренер може відразу ж це побачити у себе в комп’ютері.

Такої системи немає у багатьох клубів УПЛ (якщо у когось взагалі є), тому що за її установку та підтримку потрібно багато платити.

– Що нового Рогич відкрив конкретно у вашій грі? Із того, що доводилося бачити, вас у Левадії використовували не в глибині атаки, як в Україні, а суто на вістрі.

– Так, мені було приємно грати центрфорварда – подобається попереду, комфортно там себе почуваю. А що тренер мені дав, так це правильного налаштування. Він мені повторював: «Ти можеш досягти всього, чого захочеш. Все це залежить від голови – якщо повіриш у свої сили, поставиш ціль і будеш працювати, результат побачиш сам». У Александара є свої принципи як у грі, так і в житті. Все по правді – якщо сказав щось, дотримується свого слова. У першу чергу, дисципліна. Запізнився на тренування – оштрафований, якщо ж сам тренер запізниться, заплатить за подвійним тарифом. Ця чесність, а також постійний розвиток, дуже імпонують. Думаю, у Рогича все попереду.

– Багато голів – це добре, а прогрес у своїй грі відчули? Що новенького для вас на полі?

– Ну, дивіться. Забив біля 30 м’ячів. Якщо їх розділити, третина – головою, а ще третина, а то й половина – лівою ногою, хоча робоча у мене права. Це – раз. Значить, покращив свої дані, попрацював над тим, що треба було «підтягти». По-друге, забивав регулярно, що дуже важливо. По-третє, це мої найкращі показники за сезон.

«Естонці переживають за українців»

– Процитую турнірну таблицю Преміум-лііги: перше місце у Нимме-Калью із 86 очками, друге – у Левадії з 84 очками, третє – у Флори із 83 очками. Нормально так! Доля всіх медалей вирішувалася в останньому турі, кожен претендував на «золото» до останніх секунд…

– Так, захопливою виявилася розв’язка. Спочатку Левадія вела пелетон, потім, здавалося, втратила всі шанси, але наздогнала конкурентів. Якби Нимме-Калью в останньому турі програв Трансу, ми б стали чемпіонами. А так довелося вітати Андрія Марковича…

– Із чим пов’яжете спад по ходу сезону?

– Десь у той період, коли йшов чемпіонат світу, ми справді пережили непростий період. Можливо, дався взнаки ранній виліт із Ліги Європи. І зараз впевнений, що Дандолк не був сильнішим за нас. В Ірландію їхали відіграватися після мінімальної домашньої поразки, натомість, пропустили два м’ячі за короткий відрізок. Я забив, але на більше не спромоглися. Покладали великі надії на турнір, але десь нам не пощастило, тому настрій змінився після вильоту з кваліфікації.

Зате переломний момент стався, коли ми перебороли себе й знову почали набирати. Відчули, що в чемпіонаті все можемо і нічого для нас ще не закінчено. «Пішло» й особисто у мене: був відрізок, коли забивав п’ять матчів поспіль. Якось здійснив хет-трики двічі поспіль…

– Серед посилення по ходу сезону відзначимо й прихід українського півзахисника Журахівського. Був період, він у запорізькому Металурзі подавав великі надії. У Росії та Швеції вийшло гірше. У вас у Левадії він трішки «ожив»?

– Звичайно. Відновив кондиції, набрав досить непогану форму. Вважаю, що футболістові потрібен час і довіра, щоб повністю розкритися. Тож Ігор заслужив свій час на полі й зумів заграти.

– У Таллінні була така собі «українська діаспора» – ви, Ткачук, Маркович, додався Журахівський. Трималися разом?

– Само собою. На кожній грі бачилися, спілкувалися. Й окрім футбольного поля, бувало, зустрічалися в місті. Приємно, що були земляки – так легше і краще.

– До українців у естонському клубі ставилися добре?

– Чудово. Всі в клубі – нормальні люди, переживають за нас, стежать за новинами.

«Клаван – «естонський Шевченко»

– Андрій Маркович у захваті від Таллінна та каже, що в місті все продумано для зручності людей. Погодитеся?

– Мені також місто дуже сподобалося. Дійсно, дуже красиве місто зі своєю історією, архітектурою, хоча і не без сліду Радянського Союзу. Приміром, у столиці Естонії половина населення розмовляє державною мовою, а половина – російською.

– Цим нас не здивуєш. А от високотехнологічними компаніями, електронним голосуванням та безкоштовним проїздом у громадському транспорті – цілком.

– О, так. Відчув це на собі – було дуже приємно. Там справді можна жити в місті без автівки. Ще чув, що у них хороша медицина. Щоправда, люди кажуть, що у кронах ціни були нижчі, ніж у євро. А так, в принципі, все добре. Живуть дещо заможніше за нас.

Таллінн ще вразив природою – море тут таке холодне, що навіть влітку в ньому не особливо купаються, а ще бачив ті самі «білі ночі» – це дуже незвично для іноземців із більш південних країн.

– А ще – саме звідти «родом» чимало автомобілів, які тепер можна побачити на вулицях багатьох українських міст…

– Натякаєте, чи не придбав собі «євро-бляху»? Скажу більше, я в Естонію на своїй автівці з українськими номерами їхав. Був на «укро-бляхах»…

facebook.com/fclevadia

– Зрозуміло, жителі Естонії вільні в переміщенні та працевлаштуванні в ЄС, а місцеві футболісти затребувані в іноземних чемпіонатах?

– Так, часто таке бачив, що місцевих футболістів запрошували в скандинавські чемпіонати, чув, що є естонці в Голландії, Чехії, Болгарії. Навіть у лондонському Арсеналі, кажуть, є зараз юний естонський воротар. Само собою, всі обожнюють Раґнара Клавана – він провів кілька років у Ліверпулі, зараз грає у Кальярі зі Срною. Він для естонців – як для нас Андрій Шевченко, людина викликає велику повагу. Цей захисник пограв на найвищому рівні Англії, Німеччини, Італії. Дуже авторитетними вважаються екс-карпатівець Зеньов, воротар Парейко, який пограв багато де по Європі.

– За чим із талліннського життя будете шкодувати?

– Передовсім, за одноклубниками, командною атмосферою. Тобто, того, що стосується з футболом. Та й загалом, у Таллінн обов’язково треба їхати – просто на екскурсію, на відпочинок.

«У відпустку пішов на кілька хвилин раніше за одноклубників»

– Останній матч у Левадії ви завершили вилученням.

– Там не було якоїсь бійки чи скандалу, звичайні «ігрові» дві жовтих картки. Просто, можна сказати, пішов у відпустку на кілька хвилин раніше за одноклубників. Зараз я повернувся в Україну, готовий до того, щоб далі грати за львів’ян, але поки що не знаю, де проведу наступний рік. Контракт у мене з Карпатами до літа 2019 року.

– Чи мали бесіду з Олегом Бойчишиним?

– Ні, ще не зв’язувалися. Я так розумію, рішення щодо мене ще не прийнято.

– І коли думаєте про себе нагадати? Адже перерва не настільки довга і скоро у клубів розпочнуться збори…

– А, власне, у Левадії вони вже розпочалися з цього тижня. Я туди, напевно, не зможу повернутися. Щодо Карпат – чекатиму їхнього рішення.

З’являються й інші пропозиції, але це вже виключна прерогатива мого клубу.

– За нашою інформацією, Левадія орендувала вас із правом викупу…

– Так.

– То як пояснити, що вона не скористалася ним, адже ви – найкращий бомбардир клубу?

– Річ у тім, що естонці рахують свої кошти й продумують власні інвестиції. Якби клуб став чемпіоном і міг розраховувати на виплати від УЄФА, то він зміг би собі дозволити викупити наш із Ткачуком контракт. На жаль, ми посіли друге місце – Левадія змушена була відмовитися від такої задумки. А от Нимме-Калью, де грає наш земляк Маркович, тепер, думаю, зможе за нього поторгуватися.

– Чи попрощалися уже з Левадією?

– Сказали не «до побачення», а «до зустрічі» – з думкою, що колись перетнемося обов’язково.

– А який варіант ви розглядали б для себе у 2019 році як найкращий?

– Я відкритий до всіх варіантів та пропозицій. Не налаштовую себе на те, щоб їхати спеціально тільки за кордон або ж, навпаки, тільки боротися за повернення в Україну. Для мене найголовніше – грати, відчувати довіру тренерів та мати амбітні завдання.


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena