Sportarena

Шаран: «Потрапити напряму в груповий турнір Ліги Європи – це мрія Олександрії»

Володимир Шаран разом з дочкою розповідають Артурові Валерку про Олександрію, трансфери та єврокубки.

Шаран: «Потрапити напряму в груповий турнір Ліги Європи – це мрія Олександрії»

Владимир Шаран, fco.com.ua

Не буває в футболі зовсім простих історій, кожна – неначе створена для пригодницького фільму чи багатосерійного серіалу. 

Як нам оцінити 2018 рік для Володимира Шарана й очолюваної ним Олександрії? Початок – мінорний, невесела перспектива виступів у «втішній» шістці. Продовження – багатообіцяюче, поступова перебудова гри та все більш впевнені результати. Літо – неймовірне, серйозна й солідна гра, лідерство в УПЛ. Осінь – період зрілості, зовсім близько від зимівлі на другому місці, що в Україні означає для всіх інших клубів, окрім двох, «стрибнути вище голови». 

І хто пригадає тепер чутки про зміну головного тренера, якщо на горизонті другий в історії скромного клубу серйозний забіг за єврокубками, а футболістами команди цікавляться гранди та збірні? Володимир Шаран має право святкувати. На церемонію нагородження він приїхав з донькою, тож Ангела Шаран взяла участь у нашому інтерв’ю, де ми постаралися представити портрет тренера із різних ракурсів.

Шаран донька
Володимир Шаран з донькою, фото Анатолія Янголя, facebook.com/uafcofficial

– Володимире Богдановичу, як для вас завершувався 2018 рік? Від кого дізналися про перемогу в номінації?

– Ми з сім’єю знаходилися в Буковелі, зустрічали там Новий рік, вперше приїхали на цей курорт. 29 грудня зателефонував Анатолій Бузник і повідомив, що мене визнали найкращим тренером в Прем’єр-Лізі. Якщо відверто, був шокований цією новиною, але стримував свої емоції. Наступного дня отримав дзвінок від Миколи Павлова, який мене привітав з цим визнанням. Я був приємно здивованим і надзвичайно щасливим. Це дуже приємний подарунок до Нового року. Настрій у мене був не дуже хороший – нещодавно поховав батька, тому почувався не найкращим чином, але така чудова новина змусила повернутися думками до реальності, до життя, до улюбленої гри – футболу. 

– Ангела, дозволь запитати тебе: як ти вважаєш, тато заслужив цю нагороду? 

– Так! 

– Коли за тата довелося найбільше переживати?

– Йому було дуже непросто, коли команда програвала, а наприкінці року помер дідусь. Тато дуже сильно переживав. Ми хотіли його підтримати, завжди вірили в нього. 

– Що для тебе означає його робота? Доводилося бачити тата в грі?

– Я не бачила як тато грає на полі, але знаю, що він виступав за Динамо, Дніпро, Карпати та Олександрію. У цьому сезоні команда дуже добре виступає, завжди з кожним суперником бореться до кінця. Тому я дуже рада і вважаю, що тато заслужив цей приз.

– Володимире Богдановичу, ваш батько мав якесь відношення до футболу?

– Він був уболівальником київського Динамо. Тож я дуже задоволений, що три з половиною сезони виступав за Динамо, він бачив мене у грі за киян. Це було дуже приємно для всієї родини. 

Мій батько ще перебував у свідомості, коли Олександрія здобула перемогу над Динамо – першу в історії протистоянь у чемпіонаті. На жаль, після цієї гри не встиг побачитися з ним, адже він вночі помер, а я зміг приїхати тільки вранці.

– Знаємо, що Ангела відвідує кожен домашній матч Олександрії. Бачите свою дочку на футболі?

– Чесно кажучи, так складається, що ми зустрічаємося вже після матчів. Вони сидять за спиною у мене, а я намагаюся ніколи не обертатися назад на трибуни. Але постійно відчуваю підтримку родини, саме вона допомагає переживати непрості моменти, які трапляються в футбольній роботі.

– Ангела, як почуваєшся на трибунах під час матчів? 

– Емоції неймовірні! Йде матч, треба не відволікатися, дивитися, як команда грає, який рахунок.  

– Бути дочкою головного тренера команди – які в цьому плюси та мінуси?

– Коли команда перемагає, батько мені завжди обіцяє подарунки. Після перемоги над київським Арсеналом, наприклад, отримала великий конструктор. 

– А що було за виграш у Динамо?

– Навіть не пригадаю!.. Цю перемогу все місто святкувало, тому скажу чесно: сама гра була хорошим подарунком!

– Володимире Богдановичу, у чому різниця між Олександрією минулого сезону і нинішньою командою? Що вдалося змінити настільки, щоб обігрувати Динамо й боротися за лідерство?

– Вважаю, що на невдалі результати в минулому сезоні вплинула поразка від БАТЕ в Лізі Європи. У психологічному плані було досить складно. Після єврокубкового матчу програли вдома Ворсклі 0:1. Думав, пройде один-два матчі – й команда оклигає. Вважав, що після цієї гри нам вдасться реабілітуватися і почнемо вже демонструвати свою звичну гру. У тренувальному процесі не відчував пригнічення у хлопців. Але відчував, що, якщо порівнювати стан гравців, то в минулому сезоні у футболістів не було помітно вогнику в очах, як на тренуваннях так і в матчах. Не вистачало впевненості у власних силах, було багато травмованих, плюс нам не щастило. Я аналізував всі матчі минулого чемпіонату й бачив, що ми створювали достатню кількість гольових моментів, але підводила реалізація. Важливо, що у цьому сезоні нам вдається втілювати свою перевагу у забиті м’ячі, хоча створюємо моментів не більше, ніж у минулому, а гра йде. Отже, та робота, яку ми провели, дає свій результат.

– Звичайно, вам не відмовиш в терплячості, адже ведете колектив ще з Першої ліги. Якщо подивитися на склад команди, то його «кістяк» майже не змінюється. Був момент, коли хотілося все зламати?

– Дійсно, іноді хотілося дещо змінити. Проте під час роботи в Олександрії у мене як була довіра до гравців, так вона й залишилася. Коли потрапили у другу шістку, почали омоложувати склад, більше ігрової практики отримали молоді, талановиті футболісти – із молодіжного складу, новачки із нижчих ліг. Деякі вікові гравці після закінчення минулого сезону покинули команду. Наприклад, Гітченко та Старенький – але це було не з моєї ініціативи. 

Хлопці бачать, що незамінних футболістів немає і потрібно на тренуваннях та у матчах постійно доводити свою конкурентоспроможність. Тому весь час тримаємо колектив у тонусі, є певна ротація, Олександрія може тримати удар. Щоправда, коли в останньому матчі у нас не грали п’ять гравців основного складу, ось у такому випадку дійсно відчуваються проблеми. Але в кого їх нема? Працюємо. 

– Ваш колектив стільки років тримається на таких стрижневих гравцях, як Паньків, Запорожан, Грицук. Але ж стаж у них досить солідний, навіть не заглядаючи в паспорт. Невже в Олександрії наближається зміна поколінь? Як довго її вдасться відтягувати?

– У нашій команді – поєднання досвідчених та молодих футболістів. Окрім ветеранів, грають досить молоді гравці – Задерака, Протасов, Шастал, Бондаренко, Бабогло. Ковалець перебуває в самому розквіті сил. А зростають вони саме поруч із тими досвідченими гравцями, про яких ми зараз говоримо. 

Ми нині запрошуємо гравців під конкретне завдання: підписали Дедечка, уклали орендну угоду з Лучкевичем. Але при цьому, вважаю, у нас є той запас, з яким ще можна зростати. Візьмемо атаку: Ситалу нема ще 30, Пономарю також – а у нас уже є молодий нападник Устименко, який, я впевнений, ще зможе себе проявити. Додалися Шастал із Протасовим і Задеракою. А в захисті поруч із Гітченком, Шендриком могли зростати Бондаренко та Бабогло. Паньків – голкіпер, його амплуа дозволяє ще багато років грати, було б бажання, здоров’я та мотивація. 

Дійсно, дуже важливо, давати шанс себе проявити молодих хлопцям і ми поступово рухаємося у цьому напрямку. Але в своїй роботі ми поєднуємо бажання досягти результату та вдосконалювати, поглиблювати свій склад. Тому повинні мати і старших, і молодших – і взагалі, урізноманітнювати свою команду. 

– У переході Лучкевича більше ваших особистих зв’язків з батьком Валерія – Ігорем, з яким ви грали колись за Карпати?

– Ігор Лучкевич ніколи не пропонував мені запросити в Олександрію Валерія. Я завжди запитував його про виступи Лучкевича-молодшого, адже тривалий час знайомі й спілкуємося. Тому я знав, як справи у Валери, слідкував за його виступами. 

А коли футбольний агент Вадим Шаблій зателефонував і запропонував укласти орендну угоду з Лучкевичем, я, чесно кажучи, був і радий, але й сумнівався: невже це реально, а як же із зарплатою, яка у бельгійських клубах досить солідна?.. Він сказав, що це вдасться вирішити, й дотримався слова – домовився про все зі Стандардом.

Валерий Лучкевич, standard.be

На щастя, нам вдалося узгодити всі фінансові умови і навесні Валерій гратиме за нашу команду. У Лучкевича було запрошення від команди із Чехії, але ми поспілкувалися з Валерієм по телефону і він погодився перейти до Олександрії. Головне, що гравець хоче грати і прогресувати. Такий кваліфікований футболіст потрібен нашій команді. Він вірить у те, що зможе розкритися в Олександрії, а ми віримо в нього. 

– Дуже багато років у нашому чемпіонаті не було такого, щоб запрошували під конкретне завдання гравців з нижчих ліг. Що переважає: неможливість придбати більш іменитих футболістів чи все таки це ваш тренерський розрахунок?

– Ви знаєте, я не дивлюся на вік гравця і на те, в якій лізі він виступає. Мені сказали, що в Скалі є цікавий гравець. Я всього дві хвилини подивився нарізку матчів Бондаренка в Instat і цей захисник мені сподобався. Відразу зв’язався з представниками Скали і ввечері питання про його перехід було вирішено, хоча, наскільки мені відомо, Бондаренком цікавилися також Карпати та Зоря.

Гру Бухала побачив, коли він виступав за ФК Львів і хлопець мене зацікавив. Поки що він не дотягує до рівня Олександрії, тому спробує свої сили на перегляді в Чорноморці. Але задатки у Гліба хороші, він має всі шанси вирости в хорошого гравця.

Або пригадати Романа Яремчука, який приходив у нашу команду після Динамо-2 із досвідом гри у дублі та Першій лізі. Тут зіграло свою роль те, що він – наш земляк, а із земляком легше домовитися. Тепер Роман грає в Бельгії, в збірній України. Приємно, що в нашій команді він зміг проявити себе і вона допомогла йому краще розкритися.

Роман Яремчук, twitter.com/KAAGent

Коли Шастал приїхав до нас, було видно, що там роботи непочатий край у тактичному плані, але у гравця простежувалися дуже хороші швидкісні дані, він правильно відкривається. Ось за такими критеріями ми й підбираємо гравців – щоб була якась іскорка, аби футболісти поступово прогресували і змогли вийти на новий рівень.

Тому, підсумовуючи, скажу, що прізвища не грають у футбол, головне виконувати тренерські настанови та викладатися по максимуму. Щодо фінансів – звичайно, це теж враховуємо. Але найголовніше – суто ігрові показники. 

– Наскільки доводилося чути, долю Бондаренка зараз вирішує 400 тисяч доларів. Саме така різниця між тим, що хоче отримати ваш клуб і готовий дати Шахтар. Для вас важливо, щоб один з лідерів команди залишився?

– Скажу відверто: у нас відбулася розмова з президентом клубу. Сказав Сергію Анатолійовичу Кузьменку, що він затратив багато коштів на клуб і тільки йому вирішувати, як вчиняти в цій ситуації. Але якщо він хоче, щоб команда виконала завдання на сезон, то нам потрібен такий гравець, як Бондаренко. Наскільки мені відомо, Валерій до кінця сезону залишиться в Олександрії, але зараз має підписати попередній контракт з Шахтарем.

– Ангела, чи була ти на матчах єврокубків в Олександрії? 

– Так! Ну, це були дуже особливі матчі! Атмосфера на заповненому стадіоні була просто неймовірна. Всі навколо вболівали, у місті тільки й мови було, що про Астру, БАТЕ та ФК Олександрія. 

– Тобі б хотілося, щоб тато знову вивів команду в єврокубки?

– Думаю, що це обов’язково вдасться! Місто Олександрія заслуговує того, щоб приймати гостей із Європи. А наша команда – молодець! Приємно бачити, як Олександрія досягла такого високого рівня.

– А яку команду хотіла б побачити на стадіоні «Ніка»?

– Мені б дуже хотілося, щоб Олександрія зіграла з Барселоною. 

– Володимире Богдановичу, а ви ж то грали проти Барселони! Зізнайтеся, єврокубки для вас самоціль чи все таки це навантаження, яке дуже дорого обходиться команді?

– Звісно, для нас дуже важливо грати у Лізі Європи. Хочеться, щоб у цьому році змогли напряму потрапити в груповий турнір. Це мрія всього тренерського штабу, гравців та президента. Не дивлячись на досить солідний відрив від конкурентів, розуміємо що нам буде досить складно навесні. Вся боротьба ще попереду. Якщо пройдемо вирішальний етап без травм і фінансова підтримка буде на належному рівні (особливо в плані преміальних, адже по зарплатах не можемо конкурувати з нашими суперниками), тоді все в нас буде добре.

– Як вважаєте, наша держава відштовхнулася від дна? Чи видно світло в тунелі для України?

– Коли почалася війна, футбол перебував в жахливому становищі. Впевнений, що ми відштовхнулися від дна, рухаємося вперед і всі критичні періоди вдалося подолати. Все залежить від того, які зміни стануться в країні. Цього ми не можемо передбачити. Найважливіше, щоб був мир, щоб Україна змогла нормально жити й працювати. А тоді, можливо, будуть звертати увагу і на футбол. Коли великі міста не мають своїх представників навіть в Першій лізі, це неприйнятна ситуація. Бачимо, що зараз розвивається аматорський футбол. У кожній області грають у футбол і там є люди, які фінансують команди. Хотілося б, щоб і на найвищому рівні знайшлися люди, які б змогли утримувати команди. Сподіваємося, що все у нас буде добре. Будемо надіятися на краще.

– Були різні чутки про ваше звільнення з команди. Про що ви тоді думали: вважали, що все, що могли, вже зробили чи відчували, що зможете принести користь команді? Можливо, мали на меті попрацювати закордоном?

– На першому етапі своєї роботи в Олександрії відчував, що все таки в команді відбудуться якісь зміни. Заговорили про запрошення Леоніда Буряка. Микола Лавренко не хотів мене звільняти, запропонував залишитися працювати спортивним директором. Дуже вдячний йому за це. Але тоді я вирішив відмовитися від цієї пропозиції, адже я, насамперед, тренер. 

Коли перейшов в Карпати, відчув, що довго там не затримуюся й до цього був готовий, хоча все одно психологічний удар після раннього звільнення був. 

Зараз же все інакше. Навіть коли Олександрія в минулому сезоні не потрапила в першу шістку, у мене була внутрішня впевненість, що команда зможе розкрити всій потенціал. Всім говорив, що Олександрія ще заявить про себе. Розумію, що деякі люди не хотіли, щоб я залишився в команді, але президент вірив у мене. Щиро йому вдячний за підтримку, що довірив мені далі працювати. Скажу чесно: ось ця моя нагорода, визнання від колег, це заслуга нашого олександрійського колективу. Це люди, з якими приємно досягати результату. Хочу й надалі радувати це місто. 

– Ангела, для тебе Олександрія – вже рідний дім? 

– Так, тут я вже давно живу, хоч народилася у Кривому Розі, де тоді працював тато. Потім ми всією сім’єю вирішили переїхати в Олександрію. Вона для мене стала рідним містом, тут моя сім’я, тут мої друзі. Тут живуть мої бабусі – одна й друга, прабабуся, та й мама моя родом звідси.

– Прописку міняти не хотілося б? 

– Що ви, не хотілося б кудись переїжджати! 


Смотри футбольные трансляции и матчи на телеканале Футбол 1 онлайн.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena