Sportarena

Свій шлях Олександрії

Ігор Бойко про те, що Олександрії вдається добре себе почувати в реаліях сучасного українського футболу.

Свій шлях Олександрії - Чемпионат Украины

Владимир Шаран, fco.com.ua

Кілька років поспіль Олександрія мала шанс вийти в Прем’єр-лігу, однак з різних причин відмовлялася. А нарешті зібравшись для переходу на новий рівень, зуміла закінчити сезон в першій половині таблиці.

Люди хочуть багатства. Люди хочуть слави. Люди хочуть влади. Це вважається нормальним, враховуючи, що бідним нікому невідомим простаком бути не бажає ніхто. Утім, одного бажання поділити світ на чорне та біле не вистачить, існує багато інших фарб та способів описати ситуацію. Якщо ти не багатий відомий можновладець, то це не робить тебе поганим. Часто навіть навпаки.

Типовий поділ світу на чорне та біле створює тверду градацію між містом та провінцією. Місто – добре. Провінція – погано. Дійсно, місто дає більше можливостей для багатогранного розвитку. Проте є велика різниця між «давати можливість» і «користуватися можливістю». У другому звичайний провінціал обіграє середнього городянина, який звик до наявності можливостей.

Не варто нагадувати, що за спиною кожного багатої та знаменитої людини існує десяток тих, кого зазвичай називають простими людьми. Простими, але не поганими. І сама по собі провінція також може бути різною. Як і місто.

***

Колишній власник клубу і фактично творець професійного футболу високого рівня в містечку Олександрія Микола Лавренко – дуже азартна людина. Традиційно господарів називають головними уболівальниками клубів, однак найчастіше такий штамп використовується для красивого обороту мови або просто з бажанням «висловити свою глибоку повагу».

Зазвичай зайнята людина Лавренко по ходу матчів команди на дві години вимикався з суспільного життя. Тоді це був матч першої ліги між Динамо-2 і Олександрією. Власник Олександрії нервував, кричав, стрибав на трибуні, звинувачував долю і критикував своїх гравців. Така поведінка властива якраз типовим уболівальникам, а не власникам клубів.

Емоційність, азарт і відданість справі сильно допомогли клубу. Олександрія стала лідером першої ліги, виходила до вищого дивізіону. Часом ці хороші якості заважали Лавренко правильно оцінювати ситуацію. Хороший керівник клубу від хорошого вболівальника відрізняється умінням і, головне, бажанням бачити усю картину проблеми. Лавренко часом приймав типові для вболівальника рішення.

У середині сезону 2011/12 він звільнив Володимира Шарана. Незважаючи на 14-е місце в таблиці, тоді фахівці відзначали команду за характер і вміння боротися з кожним суперником. Олександрії не вистачало впевненості в своїх силах, молодому початківцю Шарану – жорсткості в рішеннях. Лавренко прийняв рішення звільнити тренера, запросивши на його місце досвідченого Леоніда Буряка. А з ним ще й цілу купу акуратно складених на возі легіонерів.

Олександрія намагалася боротись з іншими за їхніми правилами, хоча за самого початку була в програшній ситуації.

Зараз Микола Лавренко передав право керувати клубом Сергію Кузьменку, але багато важливих рішень приймає особисто Шаран. Після того сезону і двох поспіль звільнень з Олександрії і Карпат Шаран витягнув чимало уроків, загартував свій характер і став приймати більш зважені рішення. «Зараз моя робота з командою відрізняється від минулого участі Олександрії в Прем’єр-лізі, тому що зараз я став більш впевненим у своїх силах. З власного досвіду відчуваю, що тепер трохи інакше підходжу до справи», — сказав сам Шаран в одному з недавніх інтерв’ю.

У часи Лавренка Олександрія хотіла кинути виклик сильним командам з великих міст, намагаючись показати, що ні в чому їм не поступається. «Нехай ми з провінції, але теж чогось варті». Старий уявний девіз тепер можна замінити дещо іншим: «Так, ми з провінції, але теж чогось варті». Олександрія кинула виклик сильним командам з великих міст, спробувавши створити свій шлях до успіху.

За ці кілька років клуб поступово збирав склад з гравців, які більше відомі любителям першої та другої ліг. Невеликі зарплати, скромні можливості і спокійна обстановка без бажання рватися нагору за всяку ціну – всі ці цінності стали основою теперішнього успіху.

Природно, що завжди хочеться сказати, що нічого б не вийшло у хлопців Володимира Шарана без нинішньої ситуації в країні і футболі зокрема. В цьому і полягає парадокс обраного Олександрією шляху. Багатьом довелося терміново урізати фінансування, відпускати гравців, колекціонувати позови до суду через борги, тоді як у Олександрія виявилася готовою до нових реалій. Вони буквально створені для них.

Клубу не довелося відпускати провідних гравців або урізати зарплати, ттерміново вводити молодь і шукати гравців у важкодоступних місцях. Олександрія мало як змінила своє існування в умовах нинішньої футбольної кризи.

***

Звичайно, Олександрія не може бути гарним прикладом ідеальної моделі розвитку футбольного клубу. Інакше б один з найкращих гравців команди Артем Сухоцький не пішов безплатно. Платоспроможність клубу все одно залежить від однієї людини, яка має бізнес та велику владу в регіоні. І хто знає, що було з клубом, аби Сергій Кузьменко не отримав свою теперішню посаду.

І менше з тим Олександрія є гарним взірцем тим, хто хоче бути іншим. Не придумувати кожні півроку нову філософію. Не розвалюватись під тиском обставин. Старомодний спосіб. Вибрати свій шлях і йти ним. Спокійно та виважено працювати.


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena