Артур Валерко та Максим Сухенко, Sport Arena
На футбольному полі легіонерів стає все менше, однак у футбольних кабінетах їх більшає. Україна стала піонером у цьому питанні, шокувавши Східну Європу «трансфером» П’єрлуїджи Колліни як куратора футбольного арбітражу, а нині його справу продовжують двоє земляків-італійців – голова Комітету етики та чесної гри ФФУ Франческо Баранка та голова комітету арбітрів ФФУ Лучано Лучі.
Їхнього полку прибуло: українська Прем’єр-ліга, яка вчора святкувала 10-річчя, вперше в історії отримала президента-легіонера. Резюме Томаса Ґрімма справляє враження: 59-річний швейцарець працював в ФІФА та УЄФА, очолював на батьківщині найвищу професіональну лігу та один із провідних клубів, Янґ Бойз, а також надавав юридичний супровід українській стороні під час Євро-2016 та багатьох резонансних футбольних справ.
Пропонуємо вашій увазі першу частину нашого інтерв’ю.
«На матчах, які відвідав у якості нового президента УПЛ, не заснув»
— Як вам весна в Україні, яка супроводжує початок вашої роботи в УПЛ?
— Звичайно, мені дуже подобається нинішня погода в Україні. Я також люблю і зиму, але найбільше радію саме настанню весни, коли дні поступово стають довші та тепліші, можна спокійно випити кави надворі та відчути тепло.
— Минулий тур Прем’єр-ліги вразив вас так само, як і весняні дні в Києві?
— Все було добре, наскільки могло бути. Я прибув до України, як і планував, провів важливі зустрічі та побував на хорошому матчі в Харкові між Шахтарем та Динамо.
— Після перегляду українського Класичного ви завітали на інший матч, Олімпік — Олександрія. Які враження залишились після живого перегляду цього поєдинку? Не заснули на стадіоні?
— Ні (посміхається). За все своє життя я переглянув сотні матчів, серед яких були і нецікаві, і надзвичай цікаві. Зараз же для мене було важливим побачити реалії українського футболу. Спочатку ти відвідуєш гарний матч в Харкові, а потім дивишся на ситуацію з іншої сторони, переглядаючи поєдинок другої групи. Звичайно, дивлячись матч з пустими трибунами, відразу хочеться запросити туди трохи більше глядачів.
— З ким із керівників українського футболу вам вдалося зустрітися в Харкові?
— Пройшла зустріч з Сергієм Палкіним, наступного дня вдалося зустрітися з президентом Олімпіка Владиславом Гельзіним. Так, в Харкові ми також бачились з Олександром Ярославським, і це була приємна несподіванка для мене. Адже, в будь-якому випадку, він теж зацікавлений в об’єднанні та розвитку українського футболу.
— Зараз українці дуже скептичні відносно нашого футболу та ситуації в Україні в цілому. Особисто ви знаєте людей, які вірять безпосередньо у вас та вашу роботу?
— Я сподіваюся, що хоча б ті 10 клубів, які проголосували за мене на виборах президента, вірять в мене. Мій прихід може принести «ковток свіжого повітря». Але, як я вже казав, я не Гаррі Поттер і не зможу відразу створити чудо. Я прийшов сюди зі своїм досвідом, контактами та знанням після 25 років роботи в футболі. У мене нема особливих взаємин з Шахтарем, Динамо чи якимось іншим клубом. Я можу принести краще зі свого досвіду, щоб організувати та розвивати український футбол загалом. Але якщо в цій справі не буде підтримки від ФФУ та клубів, це буде дуже складно.
— Про які саме методи з досвіду вашої минулої роботи йдеться?
— Я працюю вже 25 років, і переважно в футболі. Свого часу я працював і в УЄФА, і в ФІФА, і був президентом клубу або ліги. Я маю величезний досвід роботи в цій сфері, що допоможе підняти рівень українського футболу. Але самому зробити щось вагоме буде дуже важко, тому я маю донести клубам, що нам треба йти однією дорогою та пропонувати вирішення проблем крок за кроком.
«Українському футболу потрібні такі гранди, як Шахтар і Динамо»
— Чому саме Олександрія висунула вас як кандидата на посаду президента УПЛ?
— Чесно кажучи, я не знаю. Поїздка до Олександрії була доволі цікавою для мене, хоч і дороги в Україні поза Києвом не в найкращому стані. Проте я чудово поспілкувався з генеральним директором, пояснив, хто я та в чому полягає моя програма.
— Напевно, було легко розповісти про себе людям з Києва, але важко донести інформацію до провінційних команд (які невеликі за масштабом та ніколи не мали справу з УЄФА). Що було найскладнішим для вас в розмові з такими маленькими клубами? Що вони хотіли від вас, а ви — від них?
— У цьому випадку перш за все хотілося дізнатися, чого ФК хочуть від мене (точніше, від УПЛ). Кожному клубу я дав свою програму, і таке спілкування було набагато важливішим, ніж 15-20 хвилин загальної розмови тут, в Києві, в минулу п’ятницю. Мені вдалося дуже чітко пояснити, хто я є насправді, та розповісти, що вони можуть та не можуть взяти від моєї роботи.
— Скільки українських міст ви вже встигли відвідати?
— Київ, Харків, Донецьк раніше та Олександрія. Але переважно я бачив та вивчав тільки футбольну інфраструктуру.
— Вулиці міст порадували вас чистотою? А сидіння на стадіонах?..
— Хм, вчора біля стадіону в Києві все було добре (мається на увазі Динамо ім. В.Лобановського на матчі Олімпік — Олександрія. — прим. Sport Arena). Але, наскільки я знаю, іноді це проблема, і сумно про це думати. Мені завжди здавалося, що людина дбає про місце свого проживання. І коли ти відвідуєш якесь місце в твоєму рідному місті, ти теж маєш дотримуватися порядку як вдома. Це саме має відбуватися і на стадіоні, коли ти йдеш на трибуни.
— В українському футболі існує давнє та велике протистояння Динамо та Шахтаря на різноманітних рівнях. Ви відчуваєте це в роботі УПЛ загалом чи у вирішенні окремих робочих питань?
— Насправді добре мати два таких потужних клуби. Якщо ми хочемо привертати нових вболівальників на трибуни, то потребуємо Шахтаря та Динамо. Вони можуть робити лігу та інші клуби сильнішими та сприяти росту в різних напрямах, що допоможе нам стати на правильний шлях.
— Ви згодні, що Динамо та Шахтар за столом переговорів можуть об’єднати лише спільні фінансові інтереси та суми, що задовольнять всі сторони?
— Звичайно, можна подумати, що наявність великих грошей легко та просто вирішить всі питання. Але тут найбільш важливо, щоб у найважливішій ситуації Динамо та Шахтар були готові об’єднуватися з іншими клубами. Всі учасники Прем’єр-ліги мають відчувати себе як команда в одному човні. Якщо з одного борту гребуть сильно, а з іншого — не гребуть взагалі, то човен буде крутитися на місці. Для руху ж вперед потрібно всім разом працювати однаково.
Тому зараз мені важливо переконати більшість, щоб потім в правильності дій переконалась і меншість. Це допоможе зробити малі клуби більш сильними та не допускати конфліктів. Ще будучи президентом швейцарської ліги, я говорив, що чим більше буде конкурентоспроможних матчів серед рівних команд, тим більше буде увага до них та попит.
«Одне з наших маркетингових завдань – з’ясувати, які топ-бренди можуть стати спонсорами УПЛ»
— Ви вже маєте конкретні думки та варіанти пропозицій для клубу щодо ТВ-пулу?
— Я вивчав це питання, і вважаю, що у нас майже 100-відсоткові шанси запустити єдиний пул з сезону 2019/20. Зараз у нас є певний час, щоб подумати і обговорити всі можливі рішення для централізації ТВ-трансляцій УПЛ.
Чи буде це платне ТБ або ж «міксовий» варіант, який можна побачити в деяких країнах Європи, поки складно сказати. Але спочатку ми хочемо проаналізувати ситуацію і зібрати всі експертні думки, щоб прийняти найкраще з можливих рішень після обговорення з клубами.
— Українські вболівальники можуть вільно дивитися всі матчі, чи це має бути лише на платній основі?
— Вважаю, що спочатку не варто починати з цього, треба шукати оптимальні варіанти, вигідні всім. Наприклад, в Швейцарії платне ТБ досі є не зовсім успішним проектом через різні причини. Люди не дивляться постійно всі матчі, вибирають по-одному, і на цьому не побудуєш стабільний бізнес. Я вважаю, що зараз не варто робити показ УПЛ повністю на платному ТБ, до всього треба рухатися крок за кроком.
— Що ви думаєте щодо якості трансляцій матчів УПЛ?
— Звичайно, я дивився деякі матчі УПЛ по телебаченню, і можу сказати, що якість показу досить гарна — на стадіонах достатньо камер. В основному, наскільки мені відомо, на матчах можна нарахувати 16-17 камер, а зустріч Шахтаря і Динамо транслювалася через 27 камер. Це відповідає найвищим європейським стандартам.
— Раніше УПЛ пропонувала за єдиний ТВ-пул клубам загальну суму в 102 млн. гривень. На ваш погляд, ця пропозиція була гідною?
— З однієї сторони краще мати щось, аніж не мати нічого. Зараз рано говорити про цифри, але насправді краще підійти до ситуації так, щоб мати відразу три різних пакети ТВ-пулу, між якими буде конкуренція. Коли я був президентом ліги, у нас було два пакети пропозицій. Але поки ще рано про це серйозно говорити.
— Скільки компаній зараз виступають спонсорами УПЛ?
— На сьогоднішній день це Шкода, Фокстрот та інші.
— Контракти з ними розраховані до кінця сезону чи на більш довгий термін?
— Умови контрактів різні, але зараз ми маємо проаналізувати всі умови та нові пропозиції, щоб вибрати найкращі з них та уникнути конфлікту інтересів з клубами. Клуби в УПЛ — це пріоритет, і в майбутньому ми будемо обговорювати з клубами всі можливі спонсорські угоди та продажі бренду.
— Можливо, клуби вже пропонували вам якісь варіанти спонсорів?
— Поки ні.
— Чому, на ваш погляд, з українськими клубами не співпрацюють великі компанії? Хіба можна сказати лише про співпрацю Шахтаря та Pepsi, але не більше…
— Поки важко сказати. Це буде одне з перших завдань моєї маркетингової команди — проаналізувати ситуацію та з’ясувати, які 5 великих міжнародних брендів можуть бути спонсорами для нас. Думаю, ми можемо створити в УПЛ декілька гарних проектів, у нас багато ідей. Але спочатку треба досконало проаналізувати ситуацію.
«Суперкубок України повинен бути на батьківщині – для наших фанів. Цього року – в Одесі»
— Після виборів ви отримали якщо не опозицію, то великого критика в особі генерального директора Зорі Сергія Рафаїлова. Чи вдалося вже поговорити з ним після того, як стали президентом?
— Ні. Рафаїлов поставив мені декілька питань під час виборної конференції, і я був максимально відкритий та чесний у відповідях. У майбутньому я хочу відвідати матч Зорі, коли вони гратимуть вдома, і тоді, сподіваюсь, у нас буде можливість добре поспілкуватися.
— У даному випадку сказати «гратимуть вдома» і не можна, адже луганська Зоря грає в Запоріжжі, а ті ж донецькі Шахтар та Олімпік, як ви вже бачили, в Харкові та Києві… Що ви думаєте про ці клуби та як бути з ними в подальшому?
— Ми маємо підтримувати їх, наскільки можемо, адже вони є частиною чемпіонату вже не один рік. Але придумати щось радикально нове важко, адже тут в першу чергу має вирішитись політична ситуація, яка розв’яже і певні футбольні проблеми у відношенні цих клубів.
— Якщо Запоріжжя зараз не має команди УПЛ та добре сприймає Зорю, то Київ — має. Чому той же Олімпік не грає в умовних Житомирі, Чернівцях та інших містах без команди Прем’єр-ліги?
— Тут питання більше до Олімпіка, а не до нас.
— Ви збираєтесь якось врегулювати це в майбутньому?
— Ні. В цьому випадку клуби мають грати в місцях, найбільш комфортних для них та з можливостями запросити побільше глядачів на стадіон.
– Окрім клубів з окупованих територій, УПЛ має два клуби, які також не грають в своїх містах – Сталь із Кам’янського наразі базується та грає в Києві, а Верес із Рівного проводить свої домашні поєдинки у Львові. Як ви сприймаєте цю ситуацію та що збираєтесь робити з ними? Якщо і надалі Сталь не гратиме у Кам’янському, а Верес – у Рівному, чи зможуть вони надалі брати участь у турнірах УПЛ?
– Однозначно – кожен клуб повинен грати в своєму місті. Однак проблема полягає в тому, що ми не можемо сказати: «Окей, ви не можете грати, де треба грати – забирайтеся звідси». Тому що тоді у нас буде десять або навіть вісім клубів. Тому ФФУ прийняла спеціальну постанову, яка дозволяє тимчасово грати в інших містах. Така нинішня ситуація. Її треба вирішити якомога швидше, однак це питання складніше, ніж нам здається, і належить до сфери не лише УПЛ як такої. Тож клуби треба не залякувати, а створювати умови, щоб вони могли розвиватися.
Загалом це ненормально, коли команда грає не в своєму місті. Але зараз мені потрібен час, щоб розібратися в істинних причинах таких вчинків, щоб говорити про це більш предметно та приймати якісь рішення.
— Одна з прикрас УПЛ — матч за Суперкубок України. Яке місто прийме цей поєдинок в цьому році?
— Одеса, і, наскільки мені відомо, це було вирішено ще попереднім керівництвом. В будь-якому разі це хороший вибір.
— Багато країн продають право на проведення їх Суперкубка іншим — в Китай, Об’єднані Арабські Емірати та т.п. Чи можливо це з Суперкубком України — провести його, наприклад, в Китаї, Америці чи ще десь?
— Так, деякі країни ідуть на такий крок. Але, як на мене, в даному випадку Суперкубок дуже важливий для України та вболівальників і має проводитись в Україні. Проте якщо хтось сам звернеться до ФФУ чи УПЛ з дуже хорошою грошовою пропозицією провести Суперкубок України у себе, то можливий і такий сценарій.
«Час, коли китайський гравець в чемпіонаті означав мільйони з трансляцій на Китай, пройшов»
— На ваш погляд, чому український футбол не має ніяких закордонних інвесторів – з того ж Китаю чи інших країн? Це через брак ідей, нинішню нестабільну ситуацію з війною чи щось інше?
— Думаю, тут присутній комплекс причин. Колись в Швейцарії були китайські інвестори, також вони мали інтереси в Німеччині, Італії та Англії. Але футбол в цих країнах — потужний бізнес, де ти можеш «робити» чималі гроші, і китайські інвестори мали з цього вигоду. В Україні зараз, на жаль, це неможливо. Та й на даному етапі розвитку нам треба сконцентруватися на інших речах, не женучись за інвесторами з Китаю.
— Якби ви були на місці попереднього президента та мали б пропозицію від китайських інвесторів з умовою приходу китайських футболістів в УПЛ, ви б сказали їм «так»?
— Українська Прем’єр-ліга — це, перш за все, клуби, і не можна прийняти таке рішення одноосібно. 10 років тому в Швейцарії ми мали подібну угоду — до нас приїздили китайські гравці, а ми продавали права на трансляції до Китаю. Але той час пройшов. В даному випадку треба говорити про розвиток — якщо китайський гравець допоможе покращити рівень футболу, то це раціонально. Зараз розмови про подібні акції в Україні можуть іти лише через призму розвитку самого футболу.
— Якось один ветеран українського футболу сказав: «Раніше ми не знали, якого кольору стільці у нас на трибунах, бо на них постійно були люди. Зараз же ми бачимо лише стільці…». Чому український футбол має таку ситуацію з відвідуваністю?
— Як вже я казав, зараз настав час та виникла потреба у створенні дійсно якісного продукту, який може привернути увагу вболівальника, наскільки це можливо. Головне, щоб в будь-який день вболівальнику хотілося витратити 3 години на відвідання матчу. Ми можемо дискутувати про багато речей та приймати різні рішення, але в результаті маємо переконати глядачів повернутися на трибуни. Не змусити, а переконати віддавати свій час та гроші заради хорошого продукту.
— Якою подією більше має бути для людей футбольний матч? Що ви думаєте про сполучення футболу з шоу-бізнесом, комерцією та іншими подібними речами?
— Чесно кажучи, особисто я трохи старомодний, і для мене похід на стадіон — це, перш за все, перегляд гарної гри, самого матчу. Але зараз навколо проведення матчу виникає все більше елементів шоу, і це гарний метод привернути увагу людей. Проте, на мій погляд, в першу чергу ми маємо забезпечити високий рівень самого матчу, далі — гарантувати повну безпеку вболівальників та дати їм комфортні умови для перебування на трибунах.
— УПЛ має забезпечувати певні потреби вболівальників на матчах, чи все лежить в сфері відповідальності клубу-господаря?
— Кожний клуб має знати, що найбільше потребують його вболівальники. Тоді вони можуть створювати потрібні активності перед матчем біля стадіону та всередині. Щодо УПЛ, то це не є серед наших головних завдань. Якщо клуби хочуть привертати увагу багатьох вболівальників, то вони мають робити для цього різні заходи. І гарний клуб знає, що саме треба для своєї популяризації.
— Раніше амбасадорами УПЛ були різні шоумени – Потап та інші. Але їх діяльність виглядала, можна сказати, занадто «штучною», не зовсім футбольною…
— (сміючись) Вперше чую про таких людей. Коли я побачу їх в найближчі місяці, тоді зможу щось сказати з цього приводу.
— В Україні є футбольні команди, але дуже мало футбольних клубів. Можливо, УПЛ варто створити такий собі шорт-ліст для клубів — що вони мають обов’язково робити для вболівальників, для ЗМІ, для кращої комунікації з гравцями? Тому що зараз у нас дуже мало подібних речей…
— Можливо. Коли я вперше зустрічався з працівниками УПЛ, то попросив дати мені список клубів, які хочуть більше інформації чи підтримки від нас. Коли такий список буде готовий, я знатиму, який клуб потребує одного виду допомоги, а який — іншого. Ми працюємо в цьому напрямку.
– Чи були у вас у Швейцарії програми для боротьби з договірними матчами?
– Так, безперечно. Нашим завданням не було лише боротися із наслідками – це передбачається законодавством, це справа уже правоохоронних органів. А ми, окрім цього, багато працювали над тим, щоб давати гравцям, тренерам та всім, причетним до футболу, всю необхідну інформацію. Ми старалися дати їм знання в цих питаннях, щоб усі розуміли, що є речі, які краще не починати робити ніколи.
А якщо хтось уже переходив цю межу – в розпорядженні правоохоронних органів були всі інструменти – і законодавство, і прослуховування телефонів, і затримування та допит підозрюваних. Хто не прислухався до голосу футболу, не враховував тих аргументів, що матч-фіксинґом краще не займатися, той надалі мав справо із суворим законом.
– Чи дає українське законодавство адекватний інструментарій для того, щоб боротися з матч-фіксинґом?
– Я не знаю. Запитайте у мого віце-президента Маркіяна Ключковського (Маркіян ствердно киває й пояснює: «Це законодавство може бути достатнім інструментом для боротьби, питання лише в його імплементації, – прим. Sport Arena).
«Мети покинути Цюріх і обов’язково їхати за кордон у мене не було»
– Ваша поява як єдиного у підсумку кандидата на пост Прем’єр-ліги з великим інтересом була сприйнята нашою футбольною громадськістю. Всім було цікаво: це ви стали самовисуванцем, чи це була ініціатива окремих клубів, а, можливо, й самої ФФУ на чолі з Андрієм Павелком?
– У Цюріху мені добре жилося, це чудове місто. Тож у мене не було потреби обов’язково покинути моє місто, щоб їхати в чужу країну працювати. Однак Україна насправді – це досить динамічна футбольна держава. Я знав зсередини український футбол, та й мене вже знали за роботою в під час Євро-2016, коли я допомагав українській делегації, а також за іншими моїми юридичними кампаніями спільно з ФФУ. Ваша збірна цього десятиліття брала участь у двох чемпіонатах Європи, місто Київ прийматиме фінали чоловічої та жіночої Ліги чемпіонів УЄФА. За нашою спільною роботою пан Павелко уже міг зробити свої висновки стосовно мене, що я можу робити цю роботу – на посту президента УПЛ. Тож – чому ні? Я вирішив спробувати зробити щось корисне для українського футболу і в Прем’єр-лізі.
– Щодо вашої команди. З ким ви працюватимете в Прем’єр-лізі? Скількох нових людей приводите?
– Всі на своїх місцях. Це все – українські фахівці. Будуть лише двоє новачків.
По-перше, Маркіян Ключковський – мій віце-президент та контактна персона. Я лише починаю працювати в Україні, тож є ще певні речі щодо ментальності та законодавства українців, які мені потрібно перекладати та пояснювати, бо без знання цього всього робота наша не буде успішною. Ми знайомі з паном Ключковським, працювали з ним раніше в українському футболі над деякими справами. Думаю, у нас буде гарна, сильна команда.
Другий фахівець – Роман Свіріпа, він працюватиме над комерційною частиною роботи. Я чув, що це той сектор роботи, де треба покращувати результати, а Роман має у цьому досвід. Щодо давніх працівників УПЛ, то у кожного з них буде шанс себе проявити. Вони зберігають свої посади, щоб мати змогу реалізуватися у нашій команді у найближчі кілька місяців чи півроку-рік.
Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.
Источник: Sportarena.com