Лента новостей

Вакула: найяскравіший із «99-х»

Владислав Вакула, fcmariupol.com
Найяскравіший дебютант ФК Маріуполь цього сезону дав інтерв’ю Sport Arena.

В українській Прем’єр-лізі немає гравця 1999 року народження, який награв би більше матчів у поточному сезоні, аніж Владислав Вакула. У 13 зустрічах він відзначився трьома голами та однією результативною передачею, будучи наймолодшим гравцем своєї команди. Новачок ФК Маріуполь взагалі проводить найкращий сезон у своїй невеликій поки що футбольній біографії. Прорив у основний склад приазовців, дебют у єврокубках, відчуття важливого для колективу гравця.

Бесіду з Владиславом ми розпочали з привітання – у минулому турі його удар після сольного рейду приніс ФК Маріуполь перемогу в матчі з Арсеналом. 19-річний гравець стрімко проводить сезон 2018/2019, але запевняє – це не межа можливостей, а його заслуги слід розділити з усією командою.

«Найважливіше – перемога. Що гол мій – це просто бонус»

– Владиславе, як почуваєте себе в ролі гравця основи клубу Прем’єр-ліги? Як автор переможного голу, ви цей тиждень у центрі уваги?

– Вважаю, головне – перемога команди, а гол – це просто приємний бонус. Тому нормально почуваюся – приємно, що допомагаю команді.

– Що змінилося для вас після переходу в ФК Маріуполь та вдалого старту в основі? Окрім, ясна річ, побутових нюансів та рівня зарплати.

– Я чітко на собі відчув, що таке – клуб Прем’єр-ліги. Тут треба постійно працювати на межі можливостей, тому що рівень не дозволяє поки що відчувати себе настільки впевнено, як у турнірах U-21 та U-19. Тому я постійно в тонусі, конкуренція мотивує. Самі бачите – у нас підібрані хороші футболісти, і кожен хоче грати і проявляти себе.

– А зі сторони якраз здається, що ви максимально швидко влилися в гру команди. Знайшли свого тренера, який повірив у вас?

– Безперечно. Вдячний нашому тренерському штабу за довіру. В футболі не буває гравців, яким місце в основі гарантоване. Якщо ти знижуєш вимоги до себе, починаєш менш відповідально ставитися до роботи – ти втрачаєш місце  в основі. Тому треба постійно доводити тренерам, що ти маєш право грати.

– Роль лівого форварда допомагає розкривати свої можливості?

– Так, на даний момент вона найзручніша для мене. Але якщо тренери скажуть грати хоч правого захисника, хоч під нападниками – зроблю це. До речі, роль «десятки» в юнацькому футболі випробував, хоч і було дещо незвично. Тому радий, що деякий досвід я вже маю і можу порівнювати.

«У Динамо мені, бердичівцю, відразу пригадали Пузача»

Владислав Вакула, fcmariupol.com

– Гравці з провінції в Україні, на жаль, змушені пробиватися в футбол з тяжкими випробуваннями. У вас на юнацькому рівні також шість (!) клубів з різних міст. Чому так?

– Так склалося. Я сам із міста Бердичів Житомирської області. Займався футболом у нашій місцевій ДЮСШ під керівництвом Юрія Свірського (там же починав займатися футболом мій брат Діма, він виступав за білоцерківський Арсенал-Київщину, зараз вдома на Житомирщині грає). Тут я отримав поштовх для розвитку, але, звичайно, база у нашому місті скромна, команди всеукраїнського рівня у нас немає. Хотів зростати, тому в юному віці поїхав у Київ. Займався у Динамо у Віктора Кащея та Юрія Леня. Після Житомирщини це був наче космос!

– Як приймали у Динамо?

– Ох, у нас була чудова команда! Багато здібних хлопців, хтось із них у клубі лишається, хтось уже в інших командах. Вдячний долі за такий період у моїй кар’єрі. До того ж, мене всі запитували, звідки я родом, а коли дізнавалися, що з Бердичева, то згадували Анатолія Кириловича Пузача. Це великий наш земляк, у нас у місті навіть є турніри-меморіали, йому присвячені, донині проводяться. Мені було дуже приємно.

– Чому в юному віці змінили стільки команд – Дарниця та Динамо в Києві, УФК Дніпра та Харкова, ДЮСШ Вінниці?

– Можливо, десь характер мій в дитинстві був тяжким. Нині вже з ним справляюся… Стараюся змінюватися на краще.

– Із Сталлю розставалися також мирно, чи лишилися якісь непорозуміння чи навіть борги?

– Для мене за ці пару років Сталь стала рідною командою, тому не бачу сенсу розбирати, хто що кому винен. Покидав команду з сумом, вдячний нашим тренерам та персоналу. З багатьма хлопцями підтримую дружні стосунки. Не маю жодних претензій.

– Хто із тренерів кам’янської команди найбільше звертав увагу на вас, молодих?

– Для мене такий тренер – це ЄгішеМелікян. Він пройшов з нами, хлопцями приблизно одного покоління, весь цей шлях. Багато нам дав у професіональному плані. Думаю, це той спеціаліст, який може і в життєвому плані порадити, підтримати. Хочу подякувати ЄгішеМеліковичу за те, що заклав у нас цю базу розуміння футболу.

– Сталь була молодою командою – уже по повній грали в основі ті ж Климчук, Кузик, Нурієв, Книш, Хоцяновський, Копитов, Даніелян, Якимів, Грачов, Книш. Думаєте, якби цьому поколінню дали «визріти», вихлоп був би великий?

– Так, дуже хороша була б команда. Думаю, вже за рік-другий про неї заговорили б.

«Не знаю, де саме й хто саме заскаутив мене для ФК Маріуполь»

– Особисто ви в минулому сезоні зіграли тричі. Дехто ж із хлопців, хто провів повний сезон в основі в УПЛ, зараз або в запасі своїх нових клубів, або взагалі грає десь у Другій лізі. Чому саме на вас звернули увагу?

– Ні, якщо чесно, не знаю. Радий, що так вийшло. Для мене цей перехід – визначальний у кар’єрі.

– Як це було? Сталь розпадалася, ви шукали новий клуб?

– Навіть трішки раніше – коли я перейшов у ФК Маріуполь, Сталь ще була й сподівалася стартувати у Першій лізі. Мені запропонували – і я відразу погодився, не запитуючи особливо про умови та інші нюанси. Я – молодий гравець, хочеться, передовсім, грати. Розумів, що для мене це шанс проявити себе. До того ж, клуб – учасник єврокубків, минулого сезону був у когорті найкращих.

– Ваші родичі зреагували на такий поворот у вашому житті нормально? Адже ще кілька років тому там навіть матчів не дозволяли проводити…

– Батьки мене постійно підтримують у моїх рішеннях, кажуть, щоб я робив так, як мені краще. Я ж бував у цьому місті в складі молодіжних команд, бачив, що тут наразі мирно.

– Перші враження від міста й клубу?

– Дуже сподобалася база клубу! Шикарні умови для роботи. Є свої поля, манеж.

– Літом перейти в приморське місто приємно?

– Звичайно, але, якщо чесно, до моря рідко вибираюся, тому що багато роботи.

«Хвалити треба не мене, а команду»

Владислав Вакула, fcmariupol.com

– Дебютували в єврокубках без мандражу?

– На щастя, так. Тренери заспокоїли: «Не бійся, грай у свою гру». Тому я не думав про погане й показував те, що можу. Не думав ні про що, крім гри – ні про сувеніри, ні про обмін футболками. Матчі вийшли у нас неймовірно напружені. Проти Юргордена, якщо пам’ятаєте, ми в екстра-таймі вирвали перемогу.

– Ваш пенальті з Биковим пам’ятаємо…

– Так, пам’ятний момент такий. А потім Бордо – це взагалі урок футболу.

– Шанси були?

– Шанси є завжди. Просто так вийшло, що у нас був особливо складний графік з переїздами, тому здобували такий досвід по ходу. Мене більше засмутив результат, аніж сама гра.

– Говорячи про уроки, що дають вам тренування з такими досвідченими гравцями, як Худжамов, Фомін, Федорчук?

– До речі, справді, тренування у нас прекрасні. Якраз воротарі – що Худжамов, що Гальчук – дива творять, стільки нового для себе дізнаюся, коли з командою працюю.

– ФК Маріуполь вирізняється ще й тактичною гнучкістю: окрім добре освоєної схеми 4-3-3, маєте в доробку ще й схему з трьома центрбеками, з більш широким центром півзахисту. Пристосовуєтеся до всіх варіантів?

– Стараюся. За великим рахунком, моя робота у цьому й полягає. Стараюся знаходити взаємопорозуміння з будь-яким напарником на фланзі чи в нападі. Тим більше, у нас багато хлопців, які вміють обіграти, застосувати техніку, «повозити». Знаю це, знову ж таки, і завдяки спільній роботі на тренуваннях.

– Арсеналу ви забили розмашисто – прохід, вивірений удар, який змусив на помилку воротаря… Улюблений гол на сьогодні?

– Та я якось їх не відрізняю. Головне, що голи є – а які вони, то вже інше питання.

– Динамо очікуєте з нетерпінням?

– Так. Як і кожен матч.

– Сподіваєтеся на очки?

– На це нас націлює тренерський штаб.

– Гаразд. На завершення. Ви вже маєте певний досвід в інтерв’ю?

– Ну, більшою мірою, це післяматчеві коментарі такі.

– Яке питання найбільше бісить?

– Навіть не питання, а коли говорять: «Ви – герой матчу», «Ви принесли перемогу…». Завжди відповідаю, що якби не команда – моїх зусиль було б замало. Хвалити за успішний результат треба всю команду.



Усик - Беллью: полное видео боя

Усик - Беллью: видео нокаута

Усик - Беллью: видео боя, лучшие моменты

Добавить комментарий

Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?