Розмови про виховання дітей насправді дуже цікаві. З одного боку на генетичному рівні доведено індивідуальність кожної особистості, з іншого всілякі шахраї видають десятками посібники того, як треба виховувати будь-яку дитину, мов під копірку. А довірливі батьки повинні виконувати усі вимоги звідти. Те, що одному добре, для іншого може бути проблемою. Одній дитині потрібно говорити, що вона особлива, й тоді вона може вирости або справді генієм, або почне думати, що вона геній.
Микола Павлов рідко помиляється у футболістах. А його талант до виховання молоді може навіть більший за помітні кожному здібності футбольного тренера. За останні 20 років Павлов виховав немало сильних футболістів. Наступним після Олександра Рикуна за своїм талантом досвідчений тренер завжди називав Романа Безуса.
Того самого Безуса, з яким він говорив щодня, та який зараз ніяк не може віднайти себе у футболі. «Він сам повинен переглянути свою гру. Ребров його не розумів, я його не розумію. По-моєму, він сам себе не розуміє», – так говорив теперішній тренер Безуса Мирон Маркевич після останнього матчу Дніпра в чемпіонаті України. Це ледь не найприємніше, що він говорив про Безуса за цей рік.
Історія про «не виправдав сподівань» стара як світ. Щодо Динамо й годі говорити. За останні чотири десятки років з усієї України до клубу приїздять різні місцеві, але далеко не кожному з них вдається закріпитись у Києві. З височини столичної пихи це звичайна ситуація. Ще один селюк, якому не вдалося підкорити місто.
У Павлова були свої мотиви переконувати Безуса, що він талант. Звичайна виховна робота грамотного педагога. Сторонньому глядачеві було видно й без уточнення Павлова – Безус насправді великий талант. Нехай він не настільки розумний у порівнянні з Рикуном, проте це не значить, що він не міг побудувати більш успішну кар’єру. Уже починаються ті часи, коли сучасники Рикуна розповідають молодому поколінню легенди про гравця, який міг стоячи вигравати матчі, та малюють перспективи його можливих успіхів, аби не його проблеми з режимом.
На початку своєї карє’ри у Ворсклі Безус був досить талановитим, аби стати новою зіркою. Той же Рикун зіркою так і не став – він став легендою. Це трохи інше поняття у футбольній термінології.
Одним дітям необхідна опіка батьків, вчителів чи старших знайомих, аби вони їх повертали у потрібному напрямку. Іншим – ні. А треті так до цього звикають, що потім не можуть вирватись. Мамин синок, говорять про них. Можливо, за батьківським доглядом та любов’ю Павлова Безус десь і втратив свою самостійність.
У своїх інтерв’ю щодо Безуса Павлов постійно розповідає, як допомагав йому та тримав під контролем.
«Проблема в побуті у Роми тільки одна – він схильний до повноти. За ним потрібно слідкувати, сам він себе контролювати не в силах – характеру в цьому плані не вистачає. Коли ми працювали в Полтаві, щоранку я перевіряв журнал з показниками зважування футболістів. І якщо бачив, що у Безуса 100-200 грамів «лишку», тут же викликав до себе. Дуже часто мій день починався саме з цього, але одне можу сказати твердо: жодних нахилів до порушення режиму за допомогою алкоголю у Романа помічено не було», – розповідав Павлов «СЭ-в Украине» взимку, коли Безус вже перейшов з Динамо до Дніпра.
За словами Павлова, Безуса варто постійно тримати у так званих «ежовых рукавицах». Цього точно не було в Динамо, та й Мирон Маркевич не того типу тренер, аби постійно тримати під наглядом своїх гравців, інколи навіть сюсюкатися з ними.
Можливо, щоб Безуса зрозуміли, йому треба відкрити душу тренеру, поговорити з ним так, як це було свого часу з Павловим. Але професійний світ спорту йде врозріз з поняттями Миколи Петровича. Там все більш банально та холодно. За межами домашньої сімейної Ворскли Безусу було завжди некомфортно.
Найцікавіше, що манера його гри говорить про інше. Безус хоче обігрувати, віддавати гострі передачі та вести гру команди. Він прагне бути лідером. Чи не про таких говорять «творча особистість»?
Спроба зрозуміти когось чомусь завжди перетворюється на спробу пожаліти.
Звичайно у професійному футболі необхідні інші речі, окрім безпосередньо самої схильності до гри. Людей без характеру він не терпить. Аби врятувати кар’єру Безусу потрібно кожного ранку ставити собі цілі. З ним уже немає Павлова, який буде водити за руку та дозволяти йому бути собою.
За цими словами «бути собою» у випадку Безуса криється більше, ніж проста банальність. Маркевич якось говорив, що він грає у якийсь свій футбол, вважає його правильним. Ще коли у зовсім молодому віці гравцем Ворскли він дебютував за збірну України, то розповідав журналістам про розмову з Андрієм Шевченком. Шева тоді похвалив його, а потім додав, що треба швидше розлучатись з м’ячем. Пройшло десь близько п’яти років, а Маркевич й досі вимагає цього.
У Ворсклі свого часу Павлов дозволяв Безусу так грати. Інколи він виходив на позиції центрального нападника, де постійно граєш на себе й втрати м’яча є не настільки проблемні для команди. Безус любив бути в центрі уваги на футбольному полі, аби через нього будувались атаки. У Динамо та Дніпрі у нього просто не могло бути такої свободи. Можна грати повільно та довго вовтузитися з м’ячем, але вміння з ним розлучитись – чеснота великого футболіста. Тому Рикун у Маркевича грав, а Безус – ні. Через цю маленьку дрібницю.
Швидше за все Безус просто пішов не тим шляхом. Він захотів бути зіркою, тоді як йому більше підходить роль легенди. Безус міг залишитись у Ворсклі, вирости там у місцевого ідола, аби кожного разу перед матчами збірної вболівальники вимагали від тренерського штабу спробувати Безуса в команді. Йому б все дозволялося на полі. Зрештою бути першим хлопцем на селі не так вже й погано.
Насправді у Безуса зараз не так багато варіантів, щоб стати тим, ким він може. Виходом буде відповідь на давнє запитання: змінитись чи щезнути. Або у його випадку змінити себе чи змінити обставини. Перейти туди, де він зможе мати свободу, у тій мірі, якої вимагає.
Ігор Бойко, Sport Arena
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Источник: Sportarena.com