УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ
Публикации
18 февраля, 8:31
3740
14
3740
18 февраля, 8:31
Лента новостей

Віктор Іщенко: «Хаві у Катарі на пенсії? Що ви! Бачили б ви його на тренуваннях!»
...

Український тренер Віктор Іщенко в інтерв’ю Sport Arena розповів про перші місяці своєї роботи в одному з найбагатших і наймогутніших клубів Катару.

50-річний Віктор Іщенко – досить відомий в Україні тренер. Займався з молоддю столичних ЦСКА й Арсеналу, очолював Княжу та Нафтовик-Укрнафту, працював у РВУФК та у багатьох аматорських колективах Києва та області. Перелік гучних нині імен, з якими Віктор Леонідович перетинався в армійських клубах чи збірній України серед військовослужбовців, зайняв би у нас додатковий величенький абзац.

І ось у футбольній біографії фахівця, який останнім часом працював з молодими футболістами у Києві, стався крутий поворот. Восени він, не особливо цього афішуючи, відправився в екзотичну для нас близькосхідну країну, де розпочав працювати в одному з провідних клубів Катару – Аль-Садді, знаменитому тим, що тут після Рауля дограє іще одна іспанська легенда – Хаві.

То що таке катарський футбол – «золота клітка» для легіонерів чи будинок пристарілих для гучних імен? Чим живе країна, якій через п’ять років приймати чемпіонат світу? Якою має вирости катарська молодь, над вдосконаленням майстерності якої трудяться тренери з різних країн Європи та Америки – у тому числі й герой нашого інтерв’ю? Про все це ми розпитали київського тренера Віктора Іщенка, який очолює команду U-17 Аль-Садду.

«Столиця Катару приймала матчі за Суперкубок Італії, а вчора тут грала Баварія»

– Вікторе Леонідовичу, ну найперше – як ви опинилися в Катарі? Адже тут із українських легіонерів, наскільки пригадую, хіба що Марко Девич бував, та й для вас це фактично перший досвід зарубіжної роботи…

– Чесно кажучи, для мене така пропозиція також була несподіванкою. Коли мені сказали, що є закордонний варіант і зі мною зв’яжуться, я не надто серйозно це сприйняв. Де Катар, а де – Україна? Але, судячи зі всього, мене й мою тренерську концепцію запримітили, коли я читав курс лекцій у нашому Центрі ліцензування. Також на мою користь зіграло те, що я працював у РВУФК, з динамівською молоддю. Бренд Динамо (Київ) – гучний навіть для далекого Катару. Тож коли до мене дійсно звернулися представники клубу Аль-Садд, їхня пропозиція мене дуже зацікавила.

– Напевно, готуючись до першого зарубіжного виклику, багато різної інформації прочитали про Аль-Садд, катарську Лігу зірок та саму країну. Той образ, який ви для себе сформували, співпав з дійсністю?

– Навіть більше! Аль-Садд – дійсно благополучний клуб, який динамічно розвивається. До того ж розвиває не лише футбол, а ще кілька видів спорту. Тут чудова інфраструктура, якісні умови для роботи, приділяється багато увагу власній молоді. Можна сказати, знову ж таки, що я потрапив у «катарське Динамо».

– Про близькосхідні країни у європейців сформувався стійкий стереотип – пустеля з нафтовими вишками, а посеред неї – оаза з хмарочосами. Доха – саме така?

– Ох, це дуже динамічне місто! Воно настільки цивілізоване, сучасне, що, складається враження, ніколи не спить. Люди живуть непогано, достаток хороший, тож країна може думати не лише про бізнес, а й про справи духовні, культурні, загально розвиваючі. Наприклад, тут багато інвестують в науку, освіту, мистецтво. І в футбол: існує спеціальна королівська програма розвитку, якій підпорядковані усі клуби, ліги, збірні.

– Чи відчувається, що ви працюєте в країні, якій за п’ять років приймати чемпіонат світу?

– Ще й як!.. Доха нині – це суцільне велике будівництво! Хоча у них і так стадіони в гарному стані, скрізь будуються нові арени (і не тільки ті, які безпосередньо будуть приймати мундіаль). У столиці Катару ведуться постійні роботи по зведенню метрополітену. Весь час таке відчуття, що з’являється щось нове і навіть ті частини міста, які уже знаєш, зміняться до невпізнання.

– Доводилося уже бувати на якихось готових об’єктах, які в 2022 році можуть стати учасниками мундіалю?

– Ну, от у нашого клубу Аль-Садд – стадіон імені шейха Джассіма бін Хамада на 15 тисяч глядачів. Він вважається одним із найкращих у країні, поки інші будується – є стадіоном №1. Недавно тут Катар грав з Росією, ще цей стадіон двічі приймав матчі за Суперкубок Італії. Дуже сучасна споруда, буде задіяна на чемпіонаті світу, але в столиці Катару ще дві арени будуються (на 40-50 тисяч місць), тож безпосередньо матчі будуть приймати саме вони. А на стадіоні національної збірної буквально вчора (розмова відбувалася в середу. – прим. Sport Arena) гостювала Баварія. Дивився зустріч за їх участі.

– Як європеєць себе почуває на стадіоні у Катарі? Під час чемпіонату світу йому буде комфортно при тутешній спеці?

– Задля цього на стадіонах встановлюють кондиціонери для глядачів. Вони справді допомагають іноземцям почувати себе комфортніше попри тутешній клімат – особливо це доречно, звісно, влітку, коли в Катарі особливо спекотно.

«Більшість юних футболістів у Катарі хочуть стати професіоналами у своїй справі. З такими цікаво – незалежно від того, на яких машинах вони їдуть з тренування»

– Ви працюєте з «золотою молоддю» клубу, який може дозволити собі запросити Рауля та Хаві. Навіть сам Лобановський зізнавався, що йому важко було знайти суто футбольну мотивацію для юних гравців із близькосхідних країн, батьки яких інколи самі могли б утримувати цілу команду… Які вони – ваші підопічні? Вони професіонали, чи футбол для них – розвага?

– Розумію, про що ви. Скажу так: є різні гравці. Але у більшості є бажання стати професіональними футболістами, а з такими завжди працювати цікаво. Незалежно від того, на яких машинах вони їдуть з тренування. Менталітет – так, він тут інший, ніж у Європі. Але поняття успіху, спортивного самолюбства для них аж ніяк не чужі.

– І як мотивувати до футболу молодь із країни, у якої, за різними оцінками, ВВП на душу населення – найвище у світі?

– Ну от саме спортивною мотивацією. Аль-Садд – великий клуб, дворазовий переможець азійської Ліги чемпіонів. Але він приділяє увагу юним футболістам на найвищому рівні. Аж до того, що щосезону кілька найкращих отримують свій шанс в першій команді. Як правило, по 3-4 на рік. За регламентом можна мати 5 іноземців, а всі інші – катарці. Тому місцевих талантів цінують, їх чекають в основному складі.

– Які вони – катарські таланти? Є такі, яких би ви не посоромилися порадити провідним українським клубам?

– Однозначно є. Є не лише такі, хто міг би грати на найвищому катарському та азійському рівні, а навіть такі, які могли б конкурувати і в Європі. У мене, наприклад, семеро збірників у складі. Хлопці тут технічні, навчені. У когось краща швидкість, у когось – техніка, у когось – мислення. Але інтегральна оцінка їхня така, що можна говорити – це дійсно перспективні хлопці. Вони можуть бути затребувані навіть у європейських професіональних клубах.

– Наша футбольна піраміда має такий вигляд: ДЮФЛ, U-19, U-21, а за ним – дорослий професіональний футбол. А як у Катарі?

– У них є своя дитяча ліга, створена за тим же типом, що і наша ДЮФЛУ. Тільки у них все йде послідовно – від U-13, U-14, U-15, U-17, U-19 і до U-23, яка буде створена з наступного сезону. І плюс – Ліга зірок (аналог нашої УПЛ), а також аналог нашої Першої ліги. До 13 років організовують так звані футбольні фестивалі – як у нас Шкіряний м’яч або Золотий колосок. Зараз ось починають набирати в академії хлопців 2009-2010 років народження.

– Не мені вам розповідати: у нас на найкращих, але порожніх аренах грають дорослі «профі», а діти топчуть нерівні газони з рідкою травою на старих, неремонтованих стадіонах. Після такого Катар для вас – як «рай дитячого футболу»?

– Так! Ось наш клуб, Аль-Садд, має в розпорядженні ігровий стадіон, базу, три трав’яних поля, а ще чотири зараз здаються в експлуатацію. Причому, натуральні поляни тут такого рівня, що скільки ігор ми не грали – ні разу на погані газони не виходили.

– У нас багато робиться для того, щоб з юного віку людина відчула відразу до футболу – специфічне суддівство, «підстави», «мазані» гравці-переростки… У Катарі таке є?

– Тут менталітет інший – подібні речі уявити не можна. Бувають суддівські помилки – не скажу, що все настільки вже гладко, але упередженості я не бачу.

– Які ваші перші успіхи на чолі Аль-Садду U-17?

– Лідируємо. Але граємо за схемою «осінь-весна», тому попереду ще багато турів, а боротьба тут запекла.

«Виявилося, що тими ж футбольними принципами, які пропонував я, керується й головний тренер Аль-Садду – Жезуальду Феррейра»

– Гаразд, ви – тренер із України, представник східноєвропейської футбольної школи. Прибуваєте в незнайому країну, до молодих людей, у яких дійсно зовсім інша ментальність і культурний код. Довелося вчитися знаходити з ними спільну мову чи, навпаки, вони тягнулися до вас, як до іноземного спеціаліста, який прибув з країв, де у футболу більші традиції й успіхи?

– Вчитися, вважаю, треба завжди. Є менталітет, є традиції – їх треба враховувати хоча б із поваги до тих людей, з якими ти прийшов працювати. Але, загалом, мої підопічні – такі ж, як і ті, з ким я працював на батьківщині. Якщо відкинути позафутбольне, вони керуються рівно тими ж бажаннями, що й молоді українці.

– А в професіональному плані над чим довелося більше працювати?

– Деякі речі доводилося перебудовувати – отримав «добро» від керівництва на те, щоб наблизити принципи роботи юнацької команди до основної. Що цікаво, ті принципи, які я пропонував, прийшовши в клуб, багато в чому спільні з тими, які декларує головний тренер Аль-Садду – португалець Жезуальду Феррейра. Тепер моя команда U-17 грає за тією ж схемою 4-3-3, що й перший склад. Ми готуємо саме таких гравців, яких чекають в основній команді.

– До якої світової футбольної школи тяжіє Катар?

– Важко сказати однозначно. Футбольна мода залежить від успіхів в сучасних турнірах. Раніше тут було багато бразильців, зараз – багато іспанців. Є голландці, хорвати, північноафриканці (вони взагалі близькі катарцям і за мовою, і за вірою). Це – тренери зі своїм баченням футболу. Всі вони щось дають місцевій молоді.

– Вас запросили підіймати рівень саме катарських гравців, чи, можливо, маєте карт бланш і на селекцію української молоді?

– Тут немає такої цілеспрямованої селекційної політики, як у наших провідних клубів. Тому я повинен працювати саме над тутешньою молоддю – над її технічною і тактичною освітою, над мотивацією. До того ж тут багато іноземців працюють за контрактом. І поки їхні батьки займаються бізнесом, будівництвом, освітою – їхні діти займаються в місцевих футбольних клубах. До речі, у цих хлопців мотивація особливо висока. А ось іноземних молодих гравців академії не шукають – селекція йде суто по Катару.

– Клуб Аль-Садд створив академію за типом класичних спортивних інтернатів?

– Ні, тут вважають, що дитина повинна жити в родині. Юні футболісти приїжджають тренуватися, але ночують вдома, навчаються у школі. Тобто спорт не ламає їхнє дитинство. Навпаки, клуб підтримує їх із проживанням, харчуванням, в інших побутових питаннях, якщо в цьому є потреба.

«У Катарі є й українці – як футбольні, так і не футбольні»

– Ми з вами говоримо у січні місяці. Що у вас за вікном?

– Помірно тепла погода – 25-28 градусів тепла, ввечері буває й по +14°С. Взагалі, клімат тут досить незвичний для нас – влітку, кажуть, особливо спекотно, але й у той час, коли у нас холодно, тут наче наше літо. Бувають сухі вітри, піщані бурі, імла. Щодо футболу, то умови для гри хороші. Поля – взагалі зразкові. Ті газони, на яких готуються катарські юні футболісти, викликали б заздрість навіть у деяких наших професіональних клубів.

– Уже освоїлися у місті Доха? Живете одинаком чи перевезли й родину?

– Ні, проживаю поки сам – хоча у планах, звісно, є возз’єднання з рідними. Клуб знімає мені двохкімнатну квартиру – доволі пристойний район, центр міста. Мені зручно – жодних питань з побутом.

– Кяфіру-немусульманину у Катарі комфортно?

– Тут багато іноземців. Я не перший і не останній європеєць, який сюди приїздить працювати. Більше того, я – навіть не перший українець. Тут чимало тренерів з олімпійських видів спорту, в збірних Катару працює навіть спеціаліст зі спортивної медицини з України – Олексій Лещенко, який у 1995 році працював у структурі Динамо по медичному напрямку, а останні 20 років тут за контрактом. Недавно зі збірною Таджикистану Віталік Левченко прилітав – також зустрілися, поговорили. Він мене з Льошею й познайомив. Та й українців не футбольних, так би мовити, тут чимало.

– Тримаєтеся разом, ностальгуєте за борщем і снігом?

– От за борщем інколи ще й як ностальгую! Але нічого – кухня тут специфічна, але дуже смачна. Країна – цікава, екзотична. Я ж чітко розумію, що приїхав сюди працювати. Футбол – моя улюблена робота. Словом, усі труднощі з адаптацією, які можуть виникати, сприймаю з розумінням. А ось із земляками перетинаюся не дуже часто – робочі графіки не завжди співпадають, а вільного часу не так багато. Тому тісніше спілкуюся з колегами по тренерському штабу Аль-Садду – тут у нас справжній інтернаціонал (Португалія, Хорватія, Іспанія, Україна…).

– Португалець Жезуальду Феррейра, «учитель Морінью», часто збирає на наради тренерів усіх вікових категорій? Перетиналися уже по роботі з екс-наставником Бенфіки, Порту, Спортинга, Браги і Малаги?

– Так, звичайно. Усі клубні команди працюють в тісній співпраці. Та й під час тренувань ми займаємося на одному полі, а через сітку – вони, основна команда. Приємний, толерантний чоловік – від нього, як від головного тренера, йде вся ідеологічна робота клубу, так би мовити. Врешті-решт, мої підопічні працюють заради того, щоб потрапити в основу, тому він має стежити за U-17 та іншими віковими категоріями.

– Робота в міжнародному тренерському штабі – новий досвід для вас. Багато нового дізналися?

– Ну, звісно – це корисний і цікавий досвід. У нас, приміром, багато уваги приділяється фізичній підготовці, але деяких сучасних приладів, які є у Катарі, в Україні до цих пір нема. У Аль-Садді, наприклад, усі заміри ведуться Поларом: датчики передають показники тіла під час роботи, ми отримуємо роздруківки й бачимо, як той чи інший гравець витримує навантаження, чи прогресує він. Приємно – ти працюєш не всліпу, а маєш дані, які можна аналізувати.

«За 1,5 роки в Катарі Хаві забив майже стільки ж, як за 15 років у збірній Іспанії»

 – Зрозуміло, ми не оминемо гучне ім’я Хаві. «Мозковий центр» великої Барселони ХХІ століття дограє саме у вашому клубі. Аль-Садд для нього – «будинок пристарілих», чи навіть у такому віці й при таких заслугах Хаві знаходить для себе спортивну мотивацію?

– Я дивлюся тренування першої команди, то, скажу вам так, ноги він ніколи не прибирає і від важкої роботи ніколи не ухиляється. Людина – величезний професіонал. Зрозуміло, фінансове питання – не на останньому місці, але в Катар він приїхав грати в футбол, і це відчувається по тому, що він кайфує на полі. Врешті-решт, у Лігу зірок прибуває чимало зірок з гучними іменами. Люди бувають різні. Але, зверніть увагу, вони грають, чимало забивають, виправдовують своє запрошення.

– «Злі язики» від футбольної журналістики підмітили, що Хаві за півтора сезони в Катарі забив майже стільки ж, як за півтора десятиліття в збірній Іспанії. Про що свідчать цифри: чемпіонат настільки слабкий, Хаві виконує дещо інші функції на полі?

– Аль-Садд грає в такий собі піренейський футбол, який заснований на контролі м’яча, тож Хаві – одна зі стрижневих персоналій у тактичній побудові Феррейри. Тож нема нічого дивного – він постійно комбінує, веде гру, виконує стандарти. Я б не сказав, що він аж прямо відпочиває на полі – чемпіонат тут не з найпростіших, погодні умови, знову ж таки, дається взнаки його вік. Але на «чистих м’ячах» він не грає, при втратах не стоїть на місці, та й браку допускає звично мало. Просто треба розуміти – це великий футболіст, який любить цю гру й ставиться до неї відповідально. Звідси – й такі переконливі ігрові показники.

– Справді, про лігу погоджуся – Аль-Садд при всьому багатстві, при всіх гучних іменах, уже три роки не ставав чемпіоном…

– Ну, команда у нас хороша – інші гравці, окрім Хаві, також не з вулиці прийшли. Той же алжирець Бунеджа рік тому був номінований у символічну збірну Африки разом із Обамеянґом, Браїмі, Туре, Орьє. Є сильні місцеві збірники, є цікаві легіонери.

– Почесним президентом клубу Аль-Садд був сам емір Халіфа бін Хамад. З його смертю справи не погіршилися?

– Клуб лишається під опікою еміра Аль-Тані. У плані фінансів все солідно й виконується чітко. Відчувається, що Аль-Садд – один із найсильніших клубів. І у нього солідна конкуренція – щороку за чемпіонство борються по три команди. Середняки прогресують також.

– Чому ж фанів на трибунах так мало і, подейкують, у деяких «нафтових» близькосхідних країнах навіть платять фанатам за відвідування матчів?

– Важко сказати. Традиції потребують часу. Але тут справді багато роблять для футболу. І не лише для розвитку, власне, катарського футболу – сюди запрошують зарубіжні клуби й збірні. Недавно Баварія у нас була – я розповідав, а ще раніше – Барселона, у якої спонсори – катарська фундація і катарські авіалінії. Бували тут МЮ, Аякс, Шальке, провідні азійські гранди. Тут люди про європейський футбол знають не тільки з інтернету чи телетрансляцій.

«Як тільки прибув у Катар, мені подарували Коран»

– Ви нині працюєте з юнацькою командою. А бували випадки, коли б тренер надалі отримував призначення в основну команду катарської Ліги зірок? Ви до такого прагнете?

– Якщо тренер не прагне до вищого – то йому можна вже закінчувати кар’єру. Але, вважаю, мені нема сенсу розкидатися гучними словами – треба ще попрацювати з молоддю, більше дізнатися про місцеву культуру, краще адаптуватися до тутешнього життя. А далі – побачимо…

– Про солідність клубу Аль-Садд можна судити хоча б з того, що вас узяли після кількохмісячного випробувального терміну…

– …Трьохмісячного. Спершу я прибув, щоб освоїтися, показати себе. Потім успішно пройшов практику й випробувальний період. А зараз уже працюю, так би мовити, повноправно. І клуб свій розумію: це цілком природно – випробувати в ділі людину, аніж брати «кота в мішку». Тренерська робота – це комплекс факторів: швидкість адаптації, прийнятність стилю роботи, а коли це співпадає – можна працювати.

Нині я – офіційно оформлений працівник клубу. Підписав договір, причому, все було оформлено солідно – через міністерство, олімпійський комітет. Уже навіть отримав відпустку – клуб надав можливість злітати на Новий рік додому.

– Наскільки висока інтенсивність роботи? Тренування – в двохразовому режимі?

– Ні, я ж працюю все-таки з юнаками, дітьми. Вони – школярі, тому вдень відвідують уроки, складають іспити. А вже потім –  футбол. Ми підлаштовуємося під їхній навчальний графік. Врешті-решт, для тренера робота не обмежується тренуванням. Тут багато цікавого для тренера – федерація футболу часто робить майстер-класи, семінари. У клубі за дві години до тренування йдуть наради тренерського штабу. Тож такого, щоб сидіти-нудьгувати, у тренера катарських академій не буває.

– Буває так, щоб як у наших ДЮСШ – тренер вимагав від підопічних щоденника й лаяв за двійки?

– У нас є менеджер, який займається цим питанням. Звісно, успішність у школі вимагається. Менеджер контролює відвідуваність та оцінки учнів, тримає контакт із школою, знайомий з учителями.

 – Тренер дитячо-юнацького футболу Катару має матеріальну можливість придбати житло, перевезти родину, пустити там коріння?

– Я про це ще навіть не думав, так далеко не загадую – все треба робити степ-бай-степ. У мене попереду кінцівка сезону, у травні вирішальні фінали. Інші тренери, бачу, перевозять родини. Але не всі планують залишатися у Катарі назавжди – після завершення контракту людина повинна залишити країну, якщо вона не влаштується на нову роботу.

– Схід – справа делікатна. Коли це зрозуміли на власному досвіді?                           

– Та відразу! Як тільки прибув – мені подарували Коран нашою мовою. Я навіть вже знаю, що Коран тричі перекладали українською – у Києві, Туреччині, Саудівській Аравії, наскільки мені пояснили. Люди тут дуже релігійні, живуть за всіма мусульманськими традиціями. Ставлюся до цього з розумінням. У нас – церква, у них – мечеть. Вважаю, це добре, коли в людини є моральний, етичний кодекс на душі.

– Напевно, з батьківщини вас уже замучили проханнями щодо футболки Хаві з автографом?

– Ви знаєте, я ж особливо не афішував, що переїхав у Катар, та ще й у клуб з такою суперзіркою. Думаю, вже після нашого інтерв’ю почнуть просити (посміхається. – прим. Sport Arena).

Фото надані героєм публікації



Добавить комментарий
Читайте также
18 февраля, 8:31
3740
14
18 февраля, 8:31
16 февраля, 16:23
729
16 февраля, 16:23
15 февраля, 11:47
946
2
15 февраля, 11:47
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?