«Всі скарби – в дитячому футболі. Хочеться, щоб це зрозуміли і в нас»: український тренер – про європейські школи

...

Молодий український тренер Євген Тарасенко об’їздив Європу, щоб подивитися, як там готують юних футболістів. Тепер порівнює побачене з тим, що є у нас.

«Всі скарби – в дитячому футболі. Хочеться, щоб це зрозуміли і в нас»: український тренер – про європейські школи

Коли гравець стає тренером, він звертає увагу на зовсім інші речі в футболі, ніж раніше. Він починає замислюватися і про свій шлях, і про те, як допомогти іншим – молодим – досягти такого ж успіху. А для цього треба вчитися. На щастя, тепер є такі можливості.

Молодий тренер Євген Тарасенко зараз працює в МСК Дніпро (Черкаси), а раніше виступав на позиціях захисника у складі полтавської Ворскли-2, львівських Карпат, одеського Чорноморця та, звичайно, клубу рідного міста. Розпочавши тренерську роботу, він відвідав низку європейських клубів для знайомства з їхньою роботою.

Нам він розповів про свої враження від, передовсім, дитячо-юнацького закордонного футболу та його відмінності порівняно з тим, що є в Україні.

«За кордоном у дитячих тренерів нема турнірних завдань»

— Ще граючи, як футболіст, я мимоволі звертав на це увагу, – каже фахівець. – Коли мої команди грали міжнародні матчі, дивився, як у них тактика вибудовується, як вони готуються, як суперники в принципі працюють. Задумавшись про подальше життя в футболі, ставши тренером, почав ще глибше вивчати роботу закордонних клубів. А зараз я працюю з однією з наймолодших команд чемпіонату України серед аматорів, тож відчуваю потребу вивчати досвід європейських академій. Так і з’явилася ідея поїздити по різних країнах і порівняти побачене.

За останні роки я побував на багатьох матчах, стадіонах, клубах. Але поговорити хочеться саме про дитячі академії таких клубів, як Мідтьюлланн і Сеннер’юск (Данія), МТК (Угорщина), Краковія (Польща).

Читайте також: «Футболісти моляться, щоб Бог благословив їх на гру та дав мудрості суддям». Жінка-президент, «Мессі-барбер» і 21 легіонер – у команді «Легіонер»

— Гаразд, тоді про перше, що кинулося в очі.

— Коли я був у Данії, я слідкував за розвитком дитячого футболу, як у них все там відбувається. Я спілкувався з дитячими тренерами, у них немає завдання в чемпіонаті Данії бути на першому місці. У них філософія і завдання – виховати випускника для першої команди. Це там найголовніше, а не медалі і кубки в десять-чотирнадцять років. А у нас зараз навіть в дитячому футболі ставлять ціль виграти якусь гру.

— Відповідно, як це впливає на роботу їхніх дитячих тренерів?

— На них не тисне результат, і їхня перемога – це коли вдається навчити футболіста грати й мислити на полі. Вражає, наскільки відрізняється при цьому робота та селекція – у нас, це не секрет, часто вибирають фізично сильних хлопців і вчать їх не скільки грати, стільки заважати грати талановитим суперникам, а у них кожна дитина сприймається як індивідуальність. Образно кажучи, не беруть «матеріал», а намагаються «ліпити» з людини футболіста. Навчають, тренують, вдосконалюють.

«У них юних футболістів вчать, а не сварять»

— А як у них тренування ставляться, на що вони роблять акцент?

— Кожне тренування, що я бачив, — це гра один в один. По 15-20 хвилин вправа, працюють чотири тренери. Все доведено до автоматизму.

— Наскільки велика швидкість і наскільки велике навантаження? Чого більше – інтенсивності роботи з м’ячем чи, скажімо так, «качалки»?

— Загалом, більше роботи з м’ячем. Відпрацьовують техніку володіння м’ячем, тому що фізична кондиція – це другорядне, люди цього самі досягають. Фізичний стан привести до ладу найлегше, це питання одних зборів – а от якщо немає техніки, швидкості, координації, то й стан неважливий. Майстерним футболістом уже не стати.

— Які цікаві вправи побачили?

— Все було цікаво. Вправи, в принципі, такі ж, як були в мене в «Карпатах», «Чорноморці», Черкасах із гарними тренерами. Вправи ніби як однакові, але все побудовано на мотивації. Хлопець добре віддав передачу – його хвалять, хлопець помилився – його все одно підтримують, а не кричать чи сварять. На жодному тренуванні я не побачив батьків. У нас батьки на тренуванні – це дуже часто ще один «суперник», який грає інколи не на загальний успіх. У нас же як? Буває, приїжджає команда-суперниця – футболісти тихі, тренера не чутно, зате «сектор підтримки» вголос обговорює кожну дію дітей, доходить до того, що татусі й мамочки тренерам вказують, кого й куди ставити.

Читайте також: «Інколи, щоб провести матч, доводилося дзвонити керівнику поліції»

А там, за кордоном, де б я не був, – у Польщі, Угорщині, Данії, – батьки приїхали, залишили дитину і поїхали. Вони ж не ходять з дитиною в школу, не підказують на уроках, що відповідати, що робити…

— Разом з тим, напевно, є різниця і у статусі педагога.

— Фінансове забезпечення залежить від країни. Подивіться, скільки там заробляють педагоги, а скільки у нас. А ще, висловлю й таку думку, від авторитету самого футболу. Клуби, де я відвідав дитячо-юнацькі школи, не належать до найбагатших у Європі, але вони здорово готують молодь. Мають, на кого розраховувати в майбутньому. Потім часто продають своїх гравців дуже і дуже вигідно. Тому «результативний» дитячий тренер, у якого багато вихованців проходять в основний склад першої команди, це дуже цінний актив для клубу. Його роботу видно, її цінують. А у нас, в Україні, трансферний ринок «мертвий» – та ще й місцевих у складах професіональних клубів, зазвичай, небагато. То як оцінити роботу дитячого тренера, якщо нею не користуються? Його вихованцям нема ходу…

«Виховаєш гравця – і йому добре, і клубу добре, всім добре»

— Які де бачили умови для роботи? Говоримо про стадіони, поля, дрібниці побуту, які допомагають працювати, а не заважають.

— У цих клубах, які є досить скромними, як для Європи, є все для роботи! Газони доглянуті, не лише для дорослої команди – а й для дітей. Стадіони обладнані освітленням, є нормальні роздягальні. У Данії грає наш, черкаський, молодий футболіст – Артем Довбик. Я побував у його клубах. Там о 9-й ранку тренування, а ліхтарі горять, як на центральному стадіоні Черкас. А у нас, в Черкасах, дитина займається у пітьмі. Діти повністю забезпечені амуніцією. А у нас в Україні ми бідні, все кладеться на плечі батьків… Якщо школа дасть м’ячі, фішки – це вже за щастя.

— Відносно самої побудови роботи у колективі: як у них з дисципліною, чи жорсткі заняття, чи діти, навпаки, вільно себе почувають?

— От я дивився гру чотирнадцятирічних дітей. Один іде в підкат, підрізав гравця, тому боляче, той підійшов, підняв, вибачився, поїхали далі. Це нормально, їх так навчають.

— І скільки у них занять на тиждень?

— Кожен день. Це академія професіонального клубу, тут вчать бути футболістами.

— Ви побували у різних країнах Європи. А де більше приватних дитячих клубів, а де більше державою фінансується?

— Все при клубі. Є клуб, значить, повинна бути і школа, і пріоритет цієї школи – виховувати дітей. Наприклад, є перспектива у 17-річної дитини, хай іде грати в Другу лігу. Через рік-другий буде вже готовий гравець для тих же «Динамо» чи «Шахтаря». Щоб у нас не було такого, що грають одні ветерани після 30 років. Філософія така: якщо до двадцяти п’яти ти себе не показав, ми віддамо перевагу молодшому, щоб у нього був шанс.

— І так само роблять і ті самі скандинави, які продають багато футболістів у провідні клуби.

— Звісно. Все тримається на комерції: виховав – продав – клуб живе на ці гроші, всі отримують зарплату. Виховаєш наступного – і гравцю добре, і клубу добре, всім добре.

— Угорщина, Польща, Данія. Як, загалом, оціните стан їхнього футбольного господарства?

— Скандинавія – це країна спокійного достатку. У них є все – поля, амуніція, м’ячі. Футбольні клуби інвестують отримані за продаж футболістів і квитків кошти в свою структуру. ДЮСШ «не перепадають» гроші, а є постійна стаття витрат, якщо треба, щоб воно працювало – воно має все необхідне. Там футбол «експортний» – якщо клуб бере гравця (неважливо, свого вихованця чи легіонера), то обов’язково думає, чи зможе його продати.

Наші західні сусіди ще будують свій футбол, але темпи вражають. Їздили Польщею та Угорщиною – стільки нових доріг будується, сучасних транспортних розв’язок, підприємства нові весь час відкриваються, представництва великих брендів! Країни нарощують свою економіку, звідси – й інвестиції в спорт. Приміром, у звичайних невеличких містечках іде зведення стадіонів, тренувальних полів. Активно інвестують в дитячий футбол. На жаль, ми дуже й дуже відстаємо.

«У Скандинавії у дитини зі столиці й із провінційного клубу однакові шанси в футболі»

— Як у них з переходом у дорослий футбол? Дитині, щоб пробитися у великий футбол, треба дійсно в юному віці їхати десь до столиці, в великі міста, чи все-таки у них, в Європі, є такі місцеві центри, завдяки яким не потрібно нікуди їхати?

— Не треба нікуди їхати. Хоча в кожній країні по-різному. У тій же Німеччині, ви знаєте, є центри, з яких можуть просто так приїхати і забрати дитину. А от у Скандинавії, як мені розповідали, у дитини зі столиці й із провінційного клубу шанси однакові – стежать за всіма, збірні моніторять всіх юнаків.

— А як за дитину платять клуби, які забирають її до 18-ти років? Чи є таке «кидалово», як у нас?

— Вони можуть платити за неї після 16-ти років. Є традиційна, регламентована УЄФА, система компенсацій за підготовку. Вона («на папері») працює і в Україні, але всі ж ми розуміємо – приходять батьки, просять «відпустити» дитину, і директор ДЮСШ суто по-людськи пише «відмову» від компенсації. А у них, за кордоном, цей процес – автоматизований. Є база даних, там відзначені заявки гравця, і все – як тільки підписується контракт, разом із ним розраховується за чіткою шкалою сума компенсації. Це єдині правила для всіх.

Звичайно, гранди є гранди – за кордоном також, буває, що рано забирають. Але, як пояснювали місцеві, якщо гравець підготований школою – вона обов’язково отримає за нього компенсацію.

— Що скажете відносно такого фактору, як діти біженців, переселенців? Вони вже асимілюються чи все-таки тримаються осторонь?

— Усі для всіх однакові. З цим немає жодних проблем.

— Ви побували в одному з найкращих клубів Скандинавії – Мідтьюлланні. Яка частина футболістів-вихованців потрапляє в основну команду?

— Вони дуже добре виступають в U-19. Вони «підтягують» людей. Ясна річ, це клуб під завдання – там не може бути такого, щоб увесь випускний клас академії в повному складі перейшов у дорослу команду. Тим більше, згадаймо «Аякс» кілька років тому: вони грали однією молоддю, ніяк не могли пройти кваліфікацію. Потім вони взяли кількох старших гравців, які навели лад в роздягальні, молоді є чого прагнути, от і результат. На одній молоді результату не побудуєш – та й самим юним гравцям треба приклад на полі.

Найголовніше – справді займатися дитячим футболом. Щоб сприяли і допомагали дитячому футболу. Всі скарби, всі таланти саме в ньому, а не в двадцять років, коли гравець уже сформувався й виправити нічого не можна.




Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Новости Футбола
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?