Олександр Караваєв не хоче грати в захисті. Не любить. Не буде. Нізащо.

Він завжди тікає від такої можливості.

Але травма Богдана Бутка та проблеми Миколи Морозюка не залишають Андрію Шевченку вибору, тому у найближчих іграх з Косовим та Хорватією саме Караваєв найперший кандидат на позицію правого захисника.

Спершу Караваєв взагалі не мав потрапити до складу на цей збір. За останній рік він взагалі був випадковим гостем у збірній. Восени гравець міг легко ображатись на вибір тренерського штабу. Тоді він був найкращим українським вінгером з Андрієм Ярмоленком та Євгеном Коноплянкою у складі, але навіть не завжди отримував виклик.

В Туреччині у Караваєва не вийшло, тому логічно, що в збірній про нього забули.  Історія з висоти часу – процес масштабний та довготривалий, але зблизька ситуація завжди розвивається миттєво. Всього півроку в запасі Фенербахче, а про Караваєва вже почали забувати не тільки в тренерському штабі збірної України. Добре для Караваєва, що в його житті є Юрій Вернидуб, який завжди в нього вірить та готовий надати шанс.

Вересень для Караваєва вийшов вдалим, незважаючи на те, що Зоря різні результати показувала – від поразки Естерсунду до перемоги на полі Атлетика та неймовірної гри з Динамо. І завжди Караваєв був серед помітних постатей. Більше – віднині він капітан команди.

Але, звісно, про збірну було годі й мріяти. Якщо в найкращі часи Караваєва не завжди кликали, то зараз й поготів. Ніхто,  навіть сам гравець у своїх потаємних бажаннях, не розраховував на появу Караваєва. Ярмоленко та Коноплянка у гарній формі, українцем став Марлос, до того ж Віктор Циганков зараз грає у стартовому складі Динамо.

Ну який ще Караваєв?

Зрештою, так і було аж допоки не отримав травму Бутко. Він не пропустив жодного матчу від початку відбору, на відміну від того ж Караваєва викликався до збірної та отримував місце у складі навіть тоді, коли в Шахтарі взагалі не грав.

Дебютант Ігор Пердута з Ворскли та молодий Павло Лук’янчук – це цікаві варіанти для розмаїття команд серед представників збірної, проте команді потрібні більш досвідчені та вмілі гравці. Тренери не забули Караваєва. Вони навіть згадали те, чого й сам гравець не хоче пам’ятати – він же вміє грати правого захисника.

Колись молодий та вельми талановитий Караваєв мав лише один шанс пробитись до основи Шахтаря, якби прийняв умови Мірчи Луческу. Ділення на касти в команді було чітким: українцям було місце тільки в захисті. Яким би талановитим не був власний вихованець Шахтаря, в Бразилії тоді Гірники легко могли найти більш сильного.

На одному з тренувальних зборів Луческу спробував молодого гравця на роль нового Даріо Срни. Луческу навіть сподобалось, у порівнянні з попереднім новим Срною Бутком Караваєв набагато краще грав в атаці, не просто механічно підтримував наступальні дії, оскільки цього вимагає тактика, але справді був корисним. Нічого дивного – він був атакувальним хавбеком.

Вже тоді у молодому віці Караваєв зрозумів, що в Шахтарі його бачать тільки в одній ролі. Рішення було швидким, він вирішив поїхати навіть до Першої ліги в Севастополь, аби навічно не залишитись чиєюсь майбутньою заміною. Певно, в новітній історії Шахтаря не було іншого такого гравця, який би настільки не хотів бути в першій команді.

Караваєв й хотів грати в Шахтарі, але не хотів бути захисником.

Після того йому доводилось грати в обороні. Сергій Пучков у Севастополі завжди грав з трьома оборонцями, тому півзахисник в такий схемі мав значно більше обов’язків в обороні. Юрій Вернидуб також 1-2 рази на півроку використовує Караваєва в обороні. Але не більше. Цього самому гравцеві вистачає, аби вкотре впевнитись в своїй правоті.

Можливо, Караваєв мав би постійне місце у стартовому складі збірної України чи знадобився б Шахтареві, якби погодився перейти у захист. Проте за всякої іншої можливості він відмовляється. Він краще поїде в Севастополь, ніж буде захисником. Він краще назавжди розірве стосунки з Шахтерем, ніж буде захисником. Він краще не буде їздити до збірної, ніж буде захисником.

Остання фраза трохи випереджає події, але цілком ймовірно таке може бути. При усій свої нелюбові до цієї позиції Караваєв вміє закривати правий фланг оборони. Він досить тактично грамотний, беззаперечно швидкий та непоступливий в боротьбі. Його використовують не лише в тих матчах, де потрібно більше активних дій від оборони, аби відкривати насичену оборону суперника. Кілька років тому Караваєв відіграв показовий матч з Динамо в Запоріжжі, який закінчився нічиєю 0:0. Але вміти та хотіти – зовсім різні поняття. У випадку вдалої гри з Косовим та Хорватією Караваєва можуть побачити найкращим варіантом для альтернативи Бутку, тоді як в атаці за Ярмоленком, Коноплянкою, Марлосом та Циганковим шансів не так вже й багато.

Але чи погодиться Караваєв на пропозицію, від якої він так рішуче відмовляється всю свою кар’єру?