Зворотна тяга

Фото - Getty images
Андрій Курдаєв – про те, чому Китай став витрачати на футбол так багато.

Нещодавні переходи Лавессі, Раміреса та компанії в клуби китайської Супер Ліги здійняли найбільший галас, який тамтешній футбол наробив з сезону 2012/13, коли декілька клубів з КНР взяли на контракт зграю відомих футболістів з Європи та Південної Америки.

Однак тепер китайці запрошують не зіркових старперів на кшталт Ніколя Анелька, а помітних гравців у розквіті сил. Загалом цієї зими клуби КСЛ витратили на підсилення складу 331 млн євро – більше, ніж учасники англійської прем’єр ліги (250 млн). Та що там, у другому китайському дивізіоні, Лізі Один, клуб Т’янцзин Чуанцзян витратив у це зимове міжсезоння 39,8 млн євро, підписавши, серед інших, колишнього форварда Севільї Луіса Фабіано та нашого знайомця Жадсона.

Розпереживався навіть Арсен Венгер, який нещодавно сказав, що у Китаю достатньо ресурсів, щоби “викупити всю Європейську лігу”. Хтозна, що саме він мав на увазі під “Єропейською лігою”, але причиною китайського шоппінгу в Європі може бути не лише потужний фінансовий ресурс чи політична воля керівництва країни. Ймовірно, що спів-винуватцями тут є самі європейські клуби, і в першу чергу це стосується учасників АПЛ, які роками намагалися популяризувати себе у південно-східній Азії. І продовжують це робити – можливо, ви помітили поздоровлення з китайським новим роком на рекламних щитах на Олд Траффорд та Етіхад тиждень-два тому. Можливо, й ні – вони ж були написані ієрогліфами байхуа.

Китайські вболівальники МЮ
Китайські вболівальники МЮ

Вищий дивізіон англійського футболу продовжує бути найбільш популярною лігою світу. За підрахунками порталу futuresport, за АПЛ більш-менш регулярно слідкують майже 1,5 млрд людей по всьому світу, і більше половини з них живуть в Азії. У Тоттнемі стверджують, що їх азійська фан-база складає 80 млн вболівальників, у той час як у Ман Юнайтед приблизно 100 млн прихильників лише в Китаї. В Азії більше фанатів англійської Прем’єр-ліги, ніж будь-де інде. Коли в Іспанії та Німеччині лише почали задумуватися над виходом на міжнародний ринок, британські телемережі BBC та ITV вже транслювали АПЛ по всьому світу, тому з усіх популярних ліг цей чемпіонат став першим, поданим азійському глядачеві. Перевагою стали мовний та історичний чинники – на континенті є і колишні британські колонії, і країни, які накрило хвилею американської культурної експансії.

У свій час певну роль відіграв і час початку матчів, які в АПЛ традиційно розпочиналися о 3-й пополудні – в південно-східній Азії трансляцію можна було переглянути о 10-й чи об 11-й вечора, у той час як ігри чемпіонату Іспанії колись зазвичай розпочинались о восьмій вечора, коли в Китаї чи Японії була глуха ніч. Як результат, далекосхідний сектор приносить клубам АПЛ найбільші прибутки від продажу прав на телетрансляції закордон (40%), та понад 10% спонсорських угод укладено з підприємствами з цього регіону.

Азійський ринок є привабливим не лише для найбільш успішних європейських клубів, адже у цих краях більшість вболівальників можуть мати відразу декілька улюблених команд. Оскільки у них немає ніякої географічної або ж сімейної прив’язки до певного клубу, вони підтримують команди з видатною історією або ж ті, які успішно виступають нині. Часто азіати вболівають за команду через симпатію до окремого гравця. Так, це типові “глоріхантери”, та це не заважає азіатам цікавитись історією улюбленого (навіть якщо тимчасово) клубу, подробицями його роботи, або ж сидіти до ранку перед телевізором за переглядом матчу.

Як же клубу “закріпити” за собою фан-базу, яка знаходиться на відстані десятків тисяч кілометрів від головного офісу клубу, його тренувальної бази та стадіону? У випадку з Азією рішення цьому питанню знайшлось саме по собі з розвитком і популяризацією соціальних мереж. Та якщо більшість футбольних фанатів по усьому світу мають доступ до Facebook, YouTube та Twitter, то 649 млн китайських користувачів глобальної мережі (за винятком тих, хто користується VPN-сервісами) – ні. “Великий китайський фаєрвол” блокує понад 40 тис. веб-сторінок, які якимось чином прогнівили керівництво країни, і серед них – усі найпопулярніші платформи, які використовуються футбольними клубами для зв’язку зі вболівальниками вдома та закордоном.

Відсутність цих сервісів призвела до заміщення їх місцевими сайтами, і для того, щоби заробляти на китайських вболівальниках, охочим довелося працювати з китайськими соцмережами, та уважно підганяти свій контент під місцеву соціополітичну специфіку. Наприклад, мікроблогова платформа Weibo, яка є китайським аналогом Twitter, може похизуватися двомастами мільйонами активних користувачів щомісяця. Обидва манчестерські клуби, Арсенал та Ліверпуль мають більше відстежувачів на Weibo, ніж на Twitter. Власні канали на цій платформі мають і клуби штибу Сандерленда та Астон Вілли. Вони й намагаються зайняти нішу (як би по-блюзнірськи це не звучало) “других-третіх улюблених клубів”.

Оскільки 81% китайців користуються інтернетом переважно за допомогою смартфонів, актуальним постало питання використання програм миттєвого обміну текстовими повідомленнями. Китайська копія Whatsapp – WeChat (або Weixin) – набагато більш функціональна і зручна, ніж її американський попередник, і використовується 500 мільйонами людей щомісячно, а гравці Ліверпуля і Вілли лишають на своєму каналі відео- та аудіо-повідомлення китайською. Дуже популярною формою спілкування через ці “інстант мессенджери” в Китаї є використання наліпок. Барселона була першим клубом, який отримав свій власний набір брендових наліпок; до китайського нового року замовив собі подібний набір і Тоттнем.

Наліпки Барселони у мессенджері WeChat
Наліпки Барселони у мессенджері WeChat

Якщо на Заході більшість користувачів соціальних мереж – люди молоді та з обмеженою купівельною здатністю, то в Китаї значна кількість онлайн-населення – забезпечені споживачі. У 2013-му Китай став найбільшим інтернет-ринком роздрібної торгівлі, коли загальна сума продаж піднялась до відмітки в 301 млрд доларів, і очікується, що ця цифра сягне показника в 1 трлн до 2019 року. Найбільшим business-to-consumer сервісом у країні є портал Tmall.com, який належить інтернет-гіганту Alibaba Group. Першим англійським клубом, який відкрив власний Tmall-магазин, став Арсенал, а згодом до Канонірів приєдналися Тоттнем та Ліверпуль.

Нещодавно свій інтернет-магазин в Китаї відкрила і Баварія. Як і Барселона та мадридський Реал, мюнхенці взяли приклад з англійських клубів, та почали вести власні канали у китайських соціальних мережах. З моменту, коли Баварія презентувала свій перший мандариномовний сайт, минуло уже десять з половиною років, але лише минулого літа Карл-Хайнц Румменігге особисто відкрив клубний магазин у Ханджоу, місті, де знаходиться головний офіс Alibaba Group. З самого початку потенційно головним азійським ринком в Мюнхені вважали японський, та з тріском програли конкуренцію дортмундській Боруссії, у складі якої успішно виступає Сіндзі Кагава.

І в той час, як дортмундці цього літа грали виставкові матчі в Японії та Сингапурі (де за підтримки свого спонсора Puma Боруссія відкрила офіс), Баварія (за підтримки свого спонсора – Audi) виступала в Пекіні, Шанхаї, та Гуанджоу. Коли літак з командою приземлився в місті першої зупинки – Пекіні, понад тисяча місцевих, вбраних в баварські футболки, співали “кричалок”, яких вони завчили під час перегляду трансляцій Бундесліги. Власне, один юний вболівальник поруч зі мною горлав “супермен” замість “супер-Байерн”, не усвідомлюючи своєї помилки, але кого хвилюють такі речі, якщо ТБ-рейтинги та продажі атрибутики постійно ростуть? Позаминулого літа клуб, провівши турне по США, відкрив офіс у Нью-Йорку; тепер мюнхенці планують відкриття представництва у Шанхаї.

Сторінка Баварії на Sina Weibo
Сторінка Баварії на Sina Weibo

Не лише окремі клуби, а ціла Німецька футбольна ліга, структура, яка займається організацією першої та другої Бундесліги, працює над популяризацією чемпіонату в Азії. Була створена спеціальна комісія з питань інтернаціоналізації, завданням якої є збільшення прибутків від міжнародного маркетингу з нинішніх 75 млн євро до 162-х в за підсумками наступного сезону. Німці намагаються скоротити відставання у цьому секторі від Англії та Іспанії. Їм на руку грає перемога збірної на останньому чемпіонаті світу, а також статус – у Німеччини найкраща репутація в Китаї серед усіх європейських країн. Якщо вірити виданню SportBild, для форсифікації процесу НФЛ платить клубам до 150 тисяч євро за кожну виставкову гру, проведену представниками Бундесліги за межами Європи (до 70-ти в межах Європи).

Клуби АПЛ заробляють за сезон 860 млн євро на продажі прав на зовнішні телетрансляції, у той час як Бундесліга – всього 140 млн. З наступного сезону НФЛ планує перенести один матч кожного туру на понеділок і збільшити кількість недільних зустрічей, яких поки що зазвичай дві. Проводячи такі зміни, організація нехтує проблемами німецьких вболівальників, у яких виникатимуть труднощі з потраплянням на виїзні ігри своєї команди. Але чи когось це хвилюватиме, якщо продаж прав на трансляції азіатам приноситимуть клубам додаткові сотні мільйонів євро прибутку? Англія та Іспанія далеко попереду німців у цьому плані. Ман Юнайтед ще п’ятнадцять років тому продавали футболки з прізвищем Бекхем на спині в Китаї та Сингапурі. Мадридський Реал у 2005-му допоміг китайському банку CITIC профінансувати пекінський клуб Гуоан, а ті натомість допомогли іспанцям з маркетингом в “народній республіці”.

Усе це допомогло відродити зацікавленість людей у футболі. Один китайський хлопець, з яким я переглядав півфінальний матч клубного чемпіонату світу з футболу між Барселоною та Гуанджоу Евергранд у шанхайському пабі у грудні минулого року, сказав мені, що футбол в Китаї – це спорт старших поколінь, у той час як сучасна молодь більше цікавиться баскетболом. Але наразі це швидко змінюється. Європейські клуби доклали чимало зусиль для популяризації своїх брендів в Китаї, та у той же час вони популяризували саму гру загалом та ідею міцного, повного хороших команд та начиненого зірками світового футболу чемпіонату зокрема.

Китай – це країна з кількасотрічною культурою копіювання, і переглядаючи матчі лідерів АПЛ, Ла Ліги та Бундесліги, китайці роками спокушались мрією про власну зіркову лігу. Недивно, що серед цих спокушених виявився президент країни та голови кількох місцевих корпорацій. А те, що футбол – це могутній інструмент політичної пропаганди, який може стати в нагоді керівництву авторитарної держави в економічно важкий для неї період – надзвичайно приємний бонус. Коли черговий менеджер чи спортивний директор в Європі почне бідкатися з приводу китайських грошей, варто згадати, що саме жадоба до них з боку певних англійських, іспанських, італійських чи німецьких клубів стала однією з причин цих грандіозних закупок.

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?