Sportarena

Кореспондент Sport Arena ділиться враженнями від перебування на матчі фінальної серії плей-оф чемпіонату України Кременчук – Донбас.

Багато для кого це стане шоком, але в Україні насправді існує хокей. Про хокей в Україні знають спеціалісти, нечисленні вболівальники та самі гравці. Але широкий загал про існування Української хокейної ліги може й не здогадуватись. А, між тим, там закінчився регулярний сезон та проходить фінальна серія плей-оф.

Не варто картати себе за слабкий інтерес до УХЛ. Нічого дивного в тому, що цього довгого сезону не помітили та навіть пропустили визначення чемпіона. Не для цього вона існує. Принаймні, саме таким буде перше враження будь-якої нормальної людини.

Шість команд в лізі, дві з яких запросто можуть програти у 10-12 шайб. Низька відвідуваність. Фактична спонсорська допомога для половини команд від однієї людини. Низький рівень гри. Все це відлякує від УХЛ.

Найпростіше сказати, що хокей в Україні не люблять. Але вже в кінці квітня буде відповідь цьому твердженню, коли на матчі збірної України на чемпіонаті світу в Києві буде збиратись повен Палац Спорту. Хокей може бути популярним видом спорту, навіть входити в топ-3 по популярності в Україні, але для цього потрібні умови.

І найперша з них та вже та, що не дає думати про розвиток: хокей дуже дорогий вид спорту. Приміщення, лід, екіпірування, амуніція – всі ці речі набагато дорожчі для нього у порівнянні з іншими видами спорту. У теперішні скрутні часи мало кому цікаво витрачати гроші на хокей. Витрачати – безумовно правильне слово, не треба до нього чіплятись.

У футболі зараз існує проблема небажання гравців переходити з аматорського рівня до професійних команд. Окрім статусу професіонала цей перехід не дає ніяких інших радощів. Гравці грають на таких же порожніх стадіонах більше для себе, ніж для глядачів.

До банального пафосно звучать слова, що спорт існує для вболівальників. Інколи від них навіть блювати хочеться. Але різниця між аматорським та професійним спортом у том, що в аматорському ти граєш тільки для себе, а в професійному за тебе вболівають, підтримують та переживають за твою команду. Ось ця різниця, якої зараз майже немає. Якщо підтримка 20 глядачів надає крила, то що же говорити про 20 тисяч?

В українському футболі такого майже не залишилось. Що вже говорити про хокей.

Спорт для двох глядачів. Чемпіонат для двох команд.

***

З одного боку дороги в ряд розмістились відомі марки будівельних та продуктових магазинів, трохи далі в темряві яскраво світить вивіска автомобільного бренду. Треба знати, що шукаєш, аби між ними та кількома багатоповерхівками знайти льодову арену Айсберг. Спортивно-оздоровчий комплекс Айсберг. Тепер тільки правду – каток Айсберг.

Фото Ігоря Бойка

Малюнок з хокеїстами з давнього радянського мультфільму та великий плакат зі складом команди говорить, що десь тут має бути хокей. Потім з дверей у помаранчевому костюмі виходить Дмитро Христич, сідає у Хаммер з американськими номерами та кудись швидко їде.

Тепер точно немає сумнівів, що у цьому приміщенні відбувається чемпіонська серія Української хокейної ліги.

Варто відразу забути все, що знаєш про хокей, у першу чергу про НХЛ. Це щось зовсім інше. Це не професійна ліга, як не крути.

На трибунах арени може одночасно знаходитись до 300 людей, але тоді частина з них змушена стояти відразу за склом та дивитись гру впритул. Не передати словами відчуття, коли шайба після викидання по борту від потужного захисника Кременчука Андрія Башка з тривожним гулом пролітає повз тебе на шаленій швидкості. Якийсь первісний вогник агресії виникає в очах, коли один бугай штовхає іншого в скло, а він б’ється майже тобі в голову.

Хокей по телевізору один вид спорту, на трибунах – інший. Але майже на майданчику – це зовсім інша гра, яку не можливо не полюбити. Багато матчів УХЛ показували по телебаченню, але кожного разу вони залишали сумне враження своїм рівнем гри, швидкістю та навколишнім середовищем любительської ліги. Вживу так не здається.

Через відкриті двері проникало морозне відчуття дежа вю. Тільки-но в Україні почалась справжня весна, але в залі потрібен був холод. Хто не бажає дивитись гру з трибун, повинен був підготуватись до трьох поспіль годин перебування на кризі. Ніби якась зимова риболовля. Але там хоч випити можна. Тоді як на вході Айсберга висіло відразу два оголошення про те, що п’яним входити суворо заборонено.

***

Цього літа хокейному клубу Кременчук виповниться сім років. Він не відразу став великим клубом та учасником гонки за титул навіть в країні, де не так багато взагалі претендентів на щось серйозне в хокеї. Велику роботу в Кременчуці проводять з дітлахами та молоддю, працює школа. Окрім того, що діти – наше майбутнє, це ще й теперішнє. Значну частину вболівальників на трибунах складають саме дітлахи.

Один хлопчик, якому не більше 12 років, пояснював мамі кожну дію на полі та згадував те, як той чи інший гравець показав себе у минулих матчах команд. Можливо, сама ця дитина й не стане зіркою хокею, але він буде основою системи вболівальників.

До речі, в самому місті не було помітно якоїсь агресивною кампанії, все ж таки визначається не хто-небудь, а чемпіон всієї України. Але хіба можна її робити, зважаючи на таку невелику кількість місць?

В Кременчуці хокей люблять та знають. Принаймні ті, хто прийшов цього вечора на матч та провів там усі три години. Є вже й свої кумири. Найперший з усіх – неважко здогадатись – Едуард Захарченко. Він не найкращим чином зіграв під час першої шайби Донбаса, проте в середині гри усі почали розуміти, що лише «Едік-Едік» зможе врятувати команду.

Хоккей с угла площадки

Posted by Yevgen Blazhko on Dienstag, 28. März 2017

І знову те ж саме запитання з великою долею риторики. А що якби це було не 200 чоловік, а 20 тисяч? Багато, нехай хоча б 2 тисячі глядачів. Якби зал міг вмістити цих 2 тисячі, то готових знайшли б взагалі без проблем.

***

Финал УХЛ. Кременчук дожал Донбасс в овертайме

Важко говорити, як це виглядало по ТВ, але поряд з майданчиком сама гра справила враження. В плей-офі інакше грати й не можна.

Донбас був більш сильною командою протягом майже двох періодів. Особливо помітним перевага гостей була в середині першої 20-хвилинки, коли в одну з більшостей Кременчук намагався просто зайти в зону суперника, але йому це ніяк не вдавалось зробити. Натомість Донбас хоча і пропустив першим, постійно атакував та змушував Захарченка працювати.

В середині другого періоду Кременчук програвав 1:2, але по грі був далеко позаду. Але програвати другу гру поспіль на своєму майданчику означало втратити будь-які шанси на чемпіонство, тому команді Дмитра Підгурського нічого не залишалось, як спробувати змінити хід гри. Кременчук додав в агресії та змусив суперника нервувати.

Коли Артем Гніденко закарбував в борт суперника, який значно більший за нього, а трохи пізніше 170-сантиметровий Ілля Коренчук скинув рукавички, але не знайшов з ким побитись у складі суперника, стало зрозуміло, що Кременчук не здався. Навпаки, такі дії дозволили йому перехопити ініціативу. Хокей, це жорстка гра, там не завжди перемагає той, хто краще грає, а іноді й той, хто більше штовхається біля бортів.

Агресивна активна гра дозволила Кременчуку зрівняти рахунок, а потім навіть вийти вперед у третьому періоді. Проте тоді вже Донбас зчинив тиск на захист господарів, який просто неможливо було витримати.

Фото hckremenchuk.com.ua

Обидві команди показали велику жагу до перемоги. Мабуть, це один з небагатьох моментів, який насправді відповідав статусу гри. Адже хокей насправді заслуговує на більше, ніж шість команд в чемпіонаті та 200 глядачів на трибунах.

А поки це якийсь спорт для обраних. Андеграунд просто.


Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
2 Vbet обзор до 150 000₴ + 500 FS
4.7
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena