Показать табло

Історія світових марафонів. Прекрасний квартет

Лента новостей
Sport Arena розповідає про найпрестижніші марафони.

Нью-Йорк

13 вересня 1970 року 127 учасників взяли участь в авантюрі, якою, на перший погляд, був прем’єрний Нью-Йоркський марафон. Телебачення та преса теж знайшли набагато привабливіші теми для висвітлення. І дійсно: кого цікавила та жменька диваків, яка бігла того дня в знаменитому Центральному парку? Глядачами першого марафону стали лише ті люди, які тоді каталися на роликах, вигулювали собак чи просто відпочивали в парку.

Серед учасників забігу був і Фред Лебоу, який посів почесне 45 місце. Проте це його абсолютно не хвилювало. Він був одним з організаторів марафону та виклав з власної кишені 1000 “зелених”, яка пішла на закупівлю води та явно не швейцарського годинника, що мав прикрасити зап’ясток переможця. Лебоу вже декілька років активно займався бігом. Він ніколи не гнався за кращим часом, він просто любив спорт. Фред мав мрію, яка видавалася нездійсненною. Він хотів, щоб усі люди на Землі бігали, незважаючи на вік та стать. Лебоу народився в 1932 році в румунському місті Арад в сім’ї ортодоксальних юдеїв, ставши шостим з семи дітей. Його батько мав прекрасну торгову жилку, саме від нього Фред навчився швидко знаходити спільну мову практично з будь-яким співрозмовником, немов криголам ламаючи лід у спілкуванні з незнайомими людьми. Під час Другої світової війни його сім’ї вдалося уникнути лап нацистів. Після її закінчення Фред почав скитатися Європою, нелегально торгуючи цукром та діамантами. У 1951 році Фортуна посміхнулася йому на усі 32 зуби. Лебоу отримав стипендію на навчання в США та вирушив услід за своєю американською мрією. До початку 70-х років він працював у кондитерській промисловості. Поки не вирішив розпрощатися зі своїм солодким життям. Фред побачив, що любов до різних ласощів почала вилазити йому боком. А тому, бажаючи скинути зайві кілограми, розпочав бігати. Лебоу тоді навіть не підозрював, що він серйозно підсяде на біг, який згодом стане змістом його життя.

У 1975 році відомий стаєр Тед Корбітт запропонував прокласти маршрут Нью-Йоркського марафону так, щоб він охоплював усі 5 частин Великого Яблука.  Це, на його думку, сприяло б збільшенню уваги ЗМІ,  любителів активного способу життя та вболівальників до цього забігу. Спочатку Фред досить скептично поставився до такої ініціативи. Все на словах виглядало дуже добре, але ж Лебоу мав це втілити на практиці. Яким чином учасники будуть бігти по вулицях одного з найбільших мурашників світу? Як отримати дозвіл від міської поліції? Лебоу прекрасно пам’ятав, як копи декілька тижнів тому виписали йому штраф за те, що бігуни створили перешкоди руху автотранспорту. Проте Лебоу мав потужний козир, який він миттєво пустив в хід. У 1976 році святкувалося 200-річчя Незалежності і на цьому варто було зіграти. Фред отримав від міської адміністрації  такий бажаний дозвіл, а сім’я Семюеля Рудіна підкинула кругленьку суму у 25 000 доларів, які мали суттєво підлатати куций бюджет організаторів марафону.

Проте залишилася найбільша проблема – як отримати дозвіл від копів. Фред разом зі своїми однодумцями провів титанічну працю, розробляючи маршрут забігу. Він намагався уникати перехресть, світлофорів та мостів. Зрештою, після безсонних ночей Лебоу склав свій ідеальний марафонський пазл. Маршрут лише 220 разів перетинав вулиці та проходив через 4 мости. На жаль, радість Лебоу виявилася недовгою. Коли поліцейські ознайомилися з його ідеєю, то вони лише покрутили пальцем біля скроні: «Ви хочете, щоб Нью-Йорк став одним суцільним дорожнім корком, а на вулицях запанував хаос. Ми не можемо цього дозволити». Фред не сидів склавши руки, і зрештою міська адміністрація переконала копів дати дозвіл на цю авантюру.

На початку літа 1976 року Лебоу організував прес-конференцію, на котрій хотів похвалитися своїми успіхами та грандіозними планами, які повинні були втілитися в листопаді. Однак коли він прийшов на неї, то побачив, що гора народила миш. На прес-конференцію не прийшло жодного журналіста. Тоді Фред зрозумів, що для збільшення апетиту акул пера їм слід підкинути щось гаряченьке. Лебоу зумів зацікавити кращих американських марафонців Френка Шортера та Білла Роджерса, які дали попередню згоду на участь в забігу. Лебоу звичайно ж не думав зациклюватися лише на місцевих зірках. Британці Рон Гілл, Ян Томпсон та італієць Франко Фаво суттєво підняли статус Нью-Йоркського марафону. Звичайно ж вони погодилися приїхати не лише через любов до бігу чи через гіпнотичну дію голосу Лебоу. Фред просто пообіцяв їм солідні гонорари, а тому вони більше не могли опиратися спокусам Великого Яблука.

На цьому проблеми Лебоу не закінчилися. Далі в історії Нью-Йоркського марафону 1976 року розгорілися шекспірівські пристрасті. Для реєстрації учасників використовували комп’ютер. Чоловік, який був відповідальним за реєстрацію бігунів, посварився зі своєю дівчиною, в квартирі якої залишилося 200 заявок, котрі він не встиг внести в базу. Коли наступного дня він прийшов з квітами під її двері, вона не змінила гнів на милість та заявила, що йому не бачити ні її, ні заявок, а якщо він і далі буде завертати їй голову, то вона викличе поліцію. Тоді Фред помчав до розгніваної дівчини: «Я розумію, що дуже сумно, що між тобою та твоїм молодим хлопцем пробігла чорна кішка. Проте чому через вас має страждати Нью-Йоркський марафон? Серед цих документів заявки від кращих бігунів світу. Просто віддай їх мені». Дівчина залишалася незворушною. Лебоу в якості останнього аргументу навіть розплакався, проте сльози не розтопили крижане серце розлюченої фурії.  Як наслідок, безпосередньо перед стартом 200 спортсменам довелося заново заповнювати заявки. Напередодні найважливішого дня в житті Фреда його мучили кошмари. Йому наснилося, що усі ті жахіття, які йому описали поліцейські втілилися в реальність, і Нью-Йоркський марафон паралізував життя міста. Зранку Лебоу для того, щоб перестрахуватися, проїхав автофургоном по майбутньому маршруту.

В одному місці він виявив, що поліцейські неправильно його проклали, а тому стаєри мали бігти по проїжджій частині, а не по тротуару. Лебоу вискочив з фургона та з надлюдською силою розставив загородження як слід. Крім цього, Фред встиг добряче штовхнути копа та облаяти його з ніг до голови. Поліцейський вже навіть збирався заарештувати Лебоу. Так, режисер міг проґавити прем’єру свого головного фільму. На щастя, водій фургону миттєво зорієнтувався, та через декілька секунд Фред вже був поза зоною досяжності копа.

Подальші події нагадували для Лебоу казку. Для того, щоб подивитися на забіг прийшло близько півмільйона глядачів. А в марафоні взяли участь 1549 стаєрів, з них 63 жінки. Географія теж вийшла напрочуд строкатою – 12 країн та 35 американських штатів. Тепер Лебоу відчував себе володарем світу. Він – колишній нелегальний торгаш діамантами  – зумів підкорити Нью-Йорк.

 

Чикаго

Getty Images
Getty Images

Місто вітрів стало черговою жертвою марафонської лихоманки, яка стрімко поширювалася світом після тріумфу Спиридона Луїса на ОІ в Афінах. У 1905 році на старт першого забігу вийшли 20 представників Легкоатлетичного клубу Іллінойса, з них лише 7 змогли подолати весь шлях. Цей забіг став традиційним, поки не настали важкі для Америки 20-ті роки, які і поставили хрест на Чиказькому марафоні.  На щастя він зміг відродитися, немов фенікс. У листопаді 1976 році група ентузіастів вирішила реанімувати іллінойського пацієнта. Їм вдалося довести меру Чикаго Річарду Долею значення марафону для міста. Навіть смерть Річарда не перешкодила воскресити марафон. Новий мер Майкл Ентоні Біландік підтримав хорошу ідею та назвав забіг на честь свого попередника.

Біландік був завзятим любителем бігу та став першим та останнім меценатом дебютного Чиказького марафону 1977 року. В наступному році мер знову взяв під своє крило ще жовтороте пташеня. Організатори марафону мріяли про те, щоб втерти носа Бостону і Нью-Йорку. До 1982 року це виглядало фантастикою. Проте відтоді Чиказький марафон не має проблем з коштами. Це дозволяє організаторам постійно запрошувати спортсменів елітного рівня. В 1983 році призовий фонд сягнув 250 000 доларів, що дозволило випередити сам Нью-Йорк на 50 тисяч зелених. Тепер головним спонсором Чиказького марафону є Bank of America.

З Чиказьким марафоном пов’язані і набагато більш приємні події. У 2011 році Ембер Міллер вийшла на старт свого восьмого марафону. В цьому не було б нічого дивного, якщо б не одне але… Вона перебувала на 39 тижні вагітності. За рекомендацією лікарів Ембер половину дистанції пробігла, а решту відстані пройшла. «Багато людей підтримували мене вигуками: «Вперед вагітна леді!». Проте для мене в цьому забігу не було нічого дивовижного, адже я божеволію від бігу. Через декілька хвилин після фінішу в мене почалися перейми, я з’їла бутерброд, і ми поїхали  в лікарню», – згадувала Міллер. Ембер народила здорову дівчину з бойовою вагою у 3,5 кілограми.

 

Берлін

Getty Images
Getty Images

Берлінський марафон з’явився на світ 8 листопада 1964 року, коли у Західному Берліні відбувся забіг на Чортовій горі, який організував Хорст Мільде, натхненний прикладом французьких атлетів з Ле-Ману. Проте це була позашлюбна дитина. А перший офіційний марафон відбувся через 10 років. У 1987 році атлети бігли під акомпанемент 30 музичних гуртів, які розташовувалися вздовж дистанції. Після фінішу стаєри зазначили, що музичний допінг їм дуже допоміг. Знаковим для Берлінського марафону став 1990 рік. Після падіння легендарного муру дистанція вперше проходила через Бранденбурзькі ворота. Тоді ж, вперше попит перевищив пропозицію. Організатори отримали стільки заявок, що змушені були відмовити багатьом бажаючим взяти участь в берлінських стартах.

Цей марафон по праву вважається найшвидшим. Світові рекорди на ньому поставлені на конвеєр. 2008 році Хайле Гебреселассіє – 2:03:59, через три роки Патрік Макау скидає з попереднього досягнення 21 секунду. Проходить два роки, і Вільсон Кіпсанг привозить попередньому рекордсменові 15 секунд, а ще через рік Денніс Кіметто вибігає з 2:03 – 2:02:57. Найшвидший марафонець світу в дитинстві пас корів. На пасовиську він намотував 7 кілометрів щодня. Незабаром Кіммето потрапив в кенійську легкоатлетичну Мекку – Елдорет. Вже в своєму першому Берлінському марафоні Денніс показав, що з ним слід рахуватися: він взяв срібло. А вже через два роки став світовим рекордсменом, чим шокував власну дружину, яка, побачивши час Денніса, втратила свідомість.

 

Лондон

Getty Images
Getty Images

У 1956 році Крістофер Брашер їхав на ОІ в Мельбурн у статусі одного з головних фаворитів в бігу на дистанції 3000 метрів з бар’єрами. В Австралії він повністю виправдав свій статус, фінішувавши першим з новим олімпійським рекордом. Але незабаром неймовірне щастя змінилося жахливим розчаруванням. Кріса дискваліфікували за те, що він у недозволений спосіб перешкоджав іншим бігунам та декілька разів підштовхнув норвежця Ернста Ларсена, який здобув бронзу. Однак тоді були зовсім інші часи, коли результат не завжди виправдовував усі засоби. Суперники заступилися за Кріса та заявили, що він переміг в чесній боротьбі. Дискваліфікацію відмінили, і Брашер зійшов на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. Після того, як він повісив шиповки на цвях, Кріс працював журналістом в «The Observer» та репортером на «BBC». Він заснував фірму «Sweatshop», яка спеціалізується на виробництві легкоатлетичного взуття. Проте Брашер залишився на сторінках Кліо в першу чергу завдяки тому, що став одним з творців Лондонського марафону.

Легенда розповідає про те, що спочатку була стаття. Під враженням від Нью-Йоркського марафону 1979 року  Кріс написав в «The Observer»: «Минулого тижня в місті, яке «славиться» своїми численними проблемами, 11 532 бігунів зі 40 країн світу, за підтримки близько мільйона чорних, білих та жовтих людей, сміялися та вітали одне одного під час найбільшого народного фестивалю, який коли-небудь бачив світ. Чи зможе Лондон влаштувати щось подібне?». В наступному році Брашер та ще один батько-засновник Лондонського марафону Джон Діслі вирушили в США, де познайомилися з передовим досвідом Бостона та Нью-Йорка. Їм вдалося підписати контракт на 50 000 фунтів з «Gillette». Цих грошей мало вистарчити для того, щоб поставити на ноги лондонське немовля. 29 березня 1981 року 6747 стаєрів взяли участь у дебютному марафоні в столиці Англії. Тепер бажаючих випробувати себе в боротьбі з 42 км та 195 метрами дистанції набагато більше. Реєстрація на Лондонський марафон триває менше доби. За цей час організатори отримують близько 125 000 заявок, з яких лише кожен третій зможе опинитися в списку вибраних, які вийдуть на старт забігу.

Лондонський марафон посів своє почесне місце в книзі рекордів Гіннеса, як головний благодійний забіг у світі. За весь час його проведення вдалося зібрати понад 450 мільйонів фунтів стерлінгів. Найбільш урожайним став 2009 рік, коли, завдяки марафону, вдалося нашкрябати більше 47,2 млн. фунтів. Родзинкою лондонського марафону стали бігуни, які не ставлять собі за мету показати високий результат, а хочуть залишити свій слід в історії у більш оригінальний спосіб. Так, екс-футболіст Ллойд Скотт потрапив у вже згадану книгу рекордів Гіннеса, як найповільніший марафонець. Він подолав дистанцію за 5 днів. В цьому немає нічого дивного, адже він біг (якщо це можна назвати бігом ) у водолазному костюмі вагою у 50 кг. У 2011 році футболіст Джон Фернворт 42 км та 195 метрів чеканив футбольний м’яч, при цьому круглий жодного разу не поцілував землю. Марафонський «забіг» Джона тривав 12 годин та 15 хвилин.

Зважаючи на теперішню популярність  марафонів, можна з впевненістю сказати, що неможлива мрія Фреда Лебоу втілилася в реальність.

 

Бостон

Про цей топ-марафон ми вже згадували https://sportarena.com/2016/11/14/spadkoyemtsi-fidippida/

Однак новітня історія цього забігу пізнала не тiльки свiтлi часи.

Getty Images
Getty Images

2013-й рік. З моменту старту третьої групи бігунів пройшло 4 години 9 хвилин і 43 секунди. На дистанції залишилося всього 5700 учасників, але глядачі на заключнiй ділянці, що пролягала по проїжджій частині Бойлстон стріт, продовжували створювати атмосферу свята для фінішуючих. В цей же момент бiля фінішної межі прогримів вибух, за яким через 12 секунд прослiдував ще один. Дві начинені картеччю з цвяхів і кульок з підшипників бомби забрали життя трьох людей, а ще майже три сотні отримали поранення різного ступеня тяжкості. Свято ж перетворилося на трагедію …

За мотивами цих сумних подій 17 листопада 2016 року в прокат вийшов фільм «День патріота» з Марком Уолбергом в головній ролі, в якому детально розповідається історія розслідування теракту на Бостонському марафоні і переслідування обвинувачених в ньому колишніх громадян Киргизії братів Царнаевих.



Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме

Теги:
Сохранить
Добавить комментарий

Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?