В наш час Федеративна Республіка Сомалі відома, в першу чергу, своїми піратами. На своїх катерах вони захоплюють численні судна, що мандрують водами Індійського океану. В Сомалі всі бояться флібустьєрів. Вони не лише захоплюють багаж, товари, а й продають людей в рабство, торгують наркотиками та зброєю. Звичайно, кожен день в житті пірата може стати останнім. Однак це не зупиняє молодих людей, які хочуть приміряти на себе лаври Джека Горобця. Флібустьєри можуть собі дозволити те, що може лише снитися майже всім жителям Сомалі. Ця країна чудово ілюструє правильність приказки: «Хто не ризикує, той не п’є шампанського». Хоча про ігристий напій тут мова не йде. Якщо сомалієць має невеличкий запас води, його можна вважати ледве не багатієм. В різноманітних рейтингах, котрі оцінюють рівень життя, головна піратська база, немов підводний човен, сидить на самому дні.
Мо Фара теж міг би зараз розсікати океанічні простори на піратському катері, переслідуючи свою здобич. Але він вибрав зовсім інший шлях. Він став одним з найкращих мисливців за олімпійським золотом. Мо народився 23 березня 1983 року в Могадішо – столиці Сомалі. Сім’я Фара не знала, що таке злидні. Його дід працював в банку і навіть назбирав грошенят на кам’яний будинок – один із головних символів розкоші в Могадішо. Хоча, як зазначав Мо, його аж ніяк не можна було назвати багатієм: «Моє життя в Сомалі було достатньо комфортним, не простим, проте і не дуже важким». Очевидно, відносний достаток не міг гарантувати Фара безхмарне життя. Він дуже любив дивитися телевізор, але його сім’я не могла дозволити собі таку дорогу цяцьку. Тому для того, щоб подивитися свої улюблені мультфільми, Фара змушений був бігати по сусідах. Для повного перегляду мультику доводилося докладати чимало зусиль. Справа в тому, що коли Мо вмощувався, щоб насолодитися улюбленим видовищем, досить часто вимикали електроенергію. Однак це не могло зупинити Фара і він щодуху мчав в сусідній квартал, щоб там додивитися мультик. Інколи хлопець намотував кілька кілометрів заради любові до анімаційного мистецтва. Ці забіги і стали першими тренуваннями Мо.
Відключення електрики в Сомалі були лише квіточками. У 80-ті роки на півночі країни розпочалася повстанська війна, яка призвела до масштабної кризи, що помножила на нуль президента Мохаммеда Сіада Барре. Країною почала «правити» мати-анархія. Вбивства та викрадення людей на вулицях Сомалі нікого не дивували. Інформація про ці події в місцевих ЗМІ подавалася так само буденно, як і прогноз погоди. На щастя, доля берегла Мо і про ті важкі часи йому нагадує лише шрам на правій руці, який «прикрасив» хлопчика, коли він впав на плиту та ошпарився гарячою олією.
Сім’я Фара вирішила, що потрібно якомога швидше втікати з пекла, на яке перетворилося Сомалі. Батьки відправили Мо разом з братом-близнюком Хассаном та сестрою Іфрою до бабусі, яка мешкала в Джибуті. Звичайно, нова батьківщина теж не нагадувала рай. Та там хоча б можна було спокійно ходити вулицями, не остерігаючись потрапити до лап работорговців. Саме з цією країною пов’язані перші приємні емоції в житті Мо: «Незважаючи на те, що ми мали статус біженців, в Джибуті у нас було щасливе дитинство. Ми не відчували себе білими воронами та на рівних з місцевими хлопчиками бігали наввипередки та грали у футбол». На цьому одіссея Мо не закінчилася: бабуся переїхала до Амстердаму, а Фара опинився на Туманному Альбіоні.
«Мій батько народився та виріс у Великобританії, де він працював у сфері інформаційних технологій. Я приїхав до нього на декілька тижнів, оскільки думав повернутися до бабусі, яку я дуже любив. Так я осів у Великобританії, де пішов в школу та почав працювати», – розповідав атлет.
На перших порах в Лондоні Мо було дуже складно. Він знав лише декілька англійських слів на кшталт: «вибачте» чи «де туалет?». Район, в якому мешкав Фара, мав славу одного з найнебезпечніших, а тому не дивно, що після першого дня в новій школі Мо повернувся додому з «фарою» під оком. Він щось не поділив з одним із однокласників на спортивному майданчику, і той вирішив з допомогою кулаків показати новачку його місце. Фара не здався на милість супернику, який перебував в іншій ваговій категорії, тому разом із синцем заслужив повагу однокласників.
«Бідні африканські діти швидко дорослішають, адже розуміють, що все залежить лише від них. Я ніколи нічого не боявся. В школі я часто бився з набагато старшими та сильнішими від мене хлопцями. Так, інколи мені добряче перепадало, проте я ніколи не здавався», – згадував Фара. Гаряча кров Мо інколи нагадувала про себе вже тоді, коли він став всесвітньо відомим. У 2009 році Фара тренувався в одному з парків. Після кількох кіл, під час яких йому доводилося минати пару із візком, що перекривав практично усю стежку, він ввічливо попросив, щоб вони дещо посунулися. У відповідь мужчина відмовився та вилаявся на Мо. Миттєво спалахнула бійка. «Мені довелося зателефонувати дружині. Коли вона знайшла мене, я сидів на бордюрі з численними синцями, весь у багнюці та постійно лихословив», – згадував Фара свій досвід вуличного бійця. Проте ми дещо забігли наперед.
У шкільні роки Мо мріяв про те, що колись він стане автомеханіком, або ж форвардом Арсенала. Можливо, він би і зміг втілити свою мрію в реальність, але в 14-річному вiцi Фара потрапив на радар вчителя фізкультури Алана Уоткінсона. Мо ніколи не відзначався високими оцінками, оскільки мовний бар’єр продовжував даватиcя взнаки. Інша справа фізкультура – там Мо легко та невимушено залишав позаду своїх однокласників.
Ось як Уоткінсон згадував цю першу історичну зустріч: «Коли я прийшов в їхню школу, то одразу звернув на нього увагу. Мої колеги розповіли, що він постійно влипав у різні неприємності та в навчанні сильно відставав від інших, однак для мене це не мало жодного значення. В легкій атлетиці він демонстрував чудові результати. Я вирішив зробити ставку на нього. Він представляв нашу школу на лондонських молодіжних іграх з кросу. Спочатку все складалося гірше не придумаєш. Мо розгубився та почав бігти в неправильному напрямку. Невдовзі він зорієнтувався та здійснив майже неможливе – вийшов на друге місце. І це незважаючи на те, що кросівки Фара давно просили каші. Тоді я зрозумів, що в ньому є щось особливе та намагався переконати Мо, що в нього велике майбутнє в легкій атлетиці. Якщо ти заради королеви спорту відмовишся від багатьох життєвих спокус, то згодом і сам зможеш стати королем».
Наступного року він став кращим серед британських школярів. Цей тріумф подарував йому право на поїздку до Латвії на юніорське Євро. Проте в Прибалтику він так і не доїхав. Латвійська влада не захотіла бачити у себе в країні «пірата», а тому відмовилась відкрити Мо візу.
В 1999 році Фара у компанії найперспективніших британських спортсменів мав їхати до Флориди, де їх повинні були готувати до потенційних олімпіад. Проте постала стара проблема. Гордіїв вузол розрубав чиновник з міністерства внутрішніх справ, який вибив візу з американського посольства в Лондоні. Цей олімпійський табір змінив життя Мо: «Там було чудово. Тоді я зрозумів, що хотів би стати атлетом. Я знав, що мені до снаги бути хорошим спортсменом».
Проблемою було те, що Мо не дотримувався жодного тренувального графіку та нічого не знав про дієту: «Я зовсім не задумувався над правильним відновленням. Після тренувань я грав з друзями у футбол та їв усе, що хотів. А ввечері я пропускав кілька келихів пива». Якось вночі вже добряче захмелілий Фара уклав з товаришами парі, що він оголений стрибне з Кінгстонського мосту до Темзи. Коли він вже допливав до берега, товариші почали кричати: «Тікаємо, поліція!» Фара включив таку ж швидкість, як і на останньому колі дистанції та зник в районі найближчих будинків. Через декілька десятків хвилин товариші знайшли його на якомусь городі, де він в костюмі Адама трясся від холоду. Друзі неабияк потішилися з такого видовища та розповіли Мо, що вони просто пожартували.
«Досягнення» на легкоатлетичних доріжках зовсім не тішили Фара. А тому він в якийсь момент вирішив махнути рукою на свою кар’єру. Та знайшлися люди, які повірили в нього. Великий шанувальник королеви спорту та філантроп Едді Кулукундіс оплатив натуралізацію Мо: тепер він міг забути про візові перешкоди, немов про страшний сон. Тренер Алан Сторі теж допоміг Фара не опустити руки. «Якщо б не Алан, я, мабуть, пішов би служити».
Ще однією важливою людиною в житті Мо став його агент Ріккі Сіммс, найвідомішим підопічним якого був Усейн Болт. Він переконав Фара в тому, що якщо він хоче опинитися на легкоатлетичному Олімпі, то йому слід почати тренуватися з кенійцями. Мо погодився, однак спочатку видавалося, що з цієї затії нічого путнього не вийде. «Коли я приєднався до кенійців, в перші тижні я постійно грав у комп’ютерні ігри, тоді як вони переглядали різноманітні старти. О 20:30 я йшов гуляти, а вони вкладалися спати», – згадував Мо.
Потім ці прогулянки вилазили Фара боком і під час тренувальних забігів він пас задніх. Мо не звик програвати, адже він був народжений переможцем. А тому Мо досить швидко опанував кенійську філософію. Він разом з африканськими стаєрами почав їздити в легендарне містечко Ітен. Його недарма називають «Домом чемпіонів». Ітен розташований на висоті 2400 метрів, що робить його ідеальним місцем для тренувань витривалості бігунів на середні та довгі дистанції. Після пекельної місцевої спеки та кисневої недостатності звичайний стадіон видається атлетові раєм. По завершенню ітенських випробувань в багатьох спортсменів виростають крила і вони показують неймовірні секунди.
«Мені був потрібен час для того, щоб адаптуватися до кенійського способу мислення. Вони надзвичайно працьовиті. Кенійці лише бігають, тренуються та сплять. Я теж почав робити те саме. Без цього я б не зміг стати одним з кращих у світі», – розповідав Мо.
В Ітені Фара розлучився зі своїми улюбленими «друзями» – телевізором та комп’ютерними іграми. Єдиною розвагою було полювання на курчат, з яких атлети собі готували обід. Кенійський режим швидко дався взнаки і результати Мо почали рости, немов на дріжджах. Фара згодом переїхав в Орегон, де його почав тренувати Альберто Салазар. Знаменитий наставник зміг виточити з Фара свою ідеальну скульптуру. Після провалу в Пекіні Мо забув про гіркоту поразок. Напередодні фіналів забігів на дистанціях 5000 та 10 000 метрів на Олімпійських іграх 2012 року Фара, як завжди, виконав кілька своїх звичних ритуалів. Поголив голову, втік від Салазара, немов від чуми, оскільки той, незважаючи на свою геніальність, в день старту завжди дуже нервував. За 20 хвилин до забігів Мо випив свій чемпіонський напій – каву. І полетів за своїм золотом. У 2012 році офіційні знімки фотофінішу на дистанції 5000 метрів вперше в історії Олімпіад виявилися розмитими. Причиною цього став «штучний землетрус», який спричинили британські вболівальники. Вони настільки несамовито підтримували Мо, що шум трибун сягнув 140 децибел, через що камера фотофінішу почала вібрувати.
В тому ж році Мо подолав ще одне дуже непросте випробування. Він взяв участь в британській телегрі «The Cube». Правила її наступні: для того, щоб зірвати джекпот у 250 000 фунтів, кожен учасник повинен впоратися з 7 випробуваннями, маючи на це 9 “життів”; кожна невдала спроба карається одним життям. Про складність випробувань свідчить те, що інколи на одному і тому ж завданні гравець може втратити 8 життів. Втративши останнє з них, учасник бачить перед собою напис «Game over». Перед кожним наступним випробуванням гравець може забрати гроші. На сьогодні, лише 7 учасникам вдалося дійти до вирішального сьомого випробування. Шестеро вирішили не спокушати долю та обмежитися 100 000 фунтів. Єдиним гравцем, який зумів зірвати джекпот, став Фара, заощадивши при цьому 6 життів.
У 2016 році в Ріо Фара повторити свій золотий дубль. Це досягнення виглядає ще більш неймовірним, зважаючи на те, що на середині десятикілометрової дистанції американець Гален Рапп зачепив ступню Мо, що призвело до його падіння. Фара миттєво піднявся та продовжив забіг, а на останньому колі він ввімкнув свій коронний фінішний спурт та вирвав своє чергове олімпійське золото. Фара розкрив свій чемпіонський рецепт: «Я ніколи не нервував під час фінальних забігів, адже знав, що я прекрасно готовий. На останньому кілометрі я думаю про те, що протягом цілого року я вставав на світанку та ставлю собі наступні питання: «Що я ще міг зробити?», «Чи я є достатньо швидким та витривалим?», «Наскільки я психологічно готовий?», «Чи є ще щось, про що я забув?» Я розумів, що я зробив все, що міг для перемоги, а тому я абсолютно не хвилювався».
Фара ніколи не забуває, чим він завдячує спорту: «Я чудово знаю, як легко дітям стати на хибну дорогу. Моя історія може надихнути багатьох юнаків. У школі наука мені йшла дуже важко. Коли я почав бігати, то знав, що ефективне використання власних можливостей допоможе мені досягти мети. Якщо б я не став спортсменом, то пішов би в армію, а якщо б вояка з мене не вийшло, то я б, мабуть, не вилазив з в’язниці. Є багато дітей, які потребують зацікавлення у відповідний момент. Проте вони повинні пам’ятати, що нічого не падає з неба. Я покажу їм медалі, однак не забуду сказати, якою важкою працею вони були здобуті. Сучасні діти занадто ліниві, оскільки «бігають» хіба що на комп’ютерах чи смартфонах. Я їм розповім, які неймовірні емоції переживає людина, яка виграє найважливіший забіг у своєму житті. Це неймовірно, коли тисячі людей скандують на трибунах твоє ім’я – ім’я олімпійського чемпіона».
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Источник: Sportarena.com