Показать табло

Спадкоємці Фідіппіда

Лента новостей
Sport Arena розповідає про марафонські історії успіху.

«Я б ніколи не повірив, що Нью-Йоркський марафон може змусити плакати. Це видовище було схоже на Судний день. Як можна говорити про те, щоб добровільно страждати. Це те саме, що говорити про добровільне рабство. Усі вони шукають смерті від виснаження, від якого загинув більше двох тисяч років тому Фідіппід, який приніс в Афіни звістку про перемогу під Марафоном. Підсвідомо ці спортсмени-марафонці теж мріють про це.  Щоб принести цю звістку, проте їх для цього занадто багато, а їхня звістка немає жодного значення – хіба що вона говорить нам про їхнє прибуття до фінішу та надлюдську, нікому не потрібну напругу».

Таким бачив Нью-Йоркський марафон у 1980-х роках французький філософ Жан Бодрійяр.

В 490 році до н. е. могутній цар Дарій вирушив у похід на Грецію. Війська персів в багато разів перевершували сили Афін. Мешканці головного міста Еллади послали досвідченого бігуна Фідіппіда в Спарту, яка тоді володіла найкращими бійцями на всьому Пелопоннеському півострові. Легенда розповідає, що посланець вже наступного дня примчав у столицю Лаконіки. Проте спартанці відмовились допомагати. За однією з версій через те, що в них якраз тоді тривали свята, під час яких вони не воювали. Фідіппід змушений був повертатися додому з порожніми руками. Потім стаєр, не встигнувши повністю відновитись, взяв участь в одній з наймасштабніших битв античності. У шестигодинному протистоянні греки змогли здолати персів, незважаючи на те, що вони були в явній чисельній більшості. Після тріумфу, поранений та майже повністю виснажений Фідіппід помчав в Афіни для того, щоб принести радісну звістку афінянам, які напружено чекали новин з Марафону. Легендарний бігун докладаючи нелюдських зусиль здолав усю марафонську дистанцію. Фідіппід вбіг в місто та прокричав: «Радійте, афіняни, ми перемогли!».

Ця легенда дуже вразила французького лінгвіста та історика Мішеля Бреаля. Він вирішив у своєрідний спосіб увічнити подвиг Фідіппіда. Мішель запропонував своєму другові П’єру де Кубертену включити марафонський біг в програму відроджених Олімпійських Iгор. Він склав наступний маршрут: стаєри мали стартувати на Марафонській рівнині, а фінішувати на щойно відреставрованому стадіоні «Панатінаїкос». Спочатку П’єру ця ідея не припала до душі. Він не вірив в її практичне втілення, оскільки дуже сумнівався в тому, що комусь під силу пробігти 40-кілометрову дистанцію. Нарешті де Кубертен погодився поставити пропозицію Бреаля на голосування. Для того, щоб переконати тих, хто ще не визначився, Мішель витягнув з рукава козирного туза: «Я готовий пожертвувати кубок для цих змагань». Після цього голосування пішло як по маслу. Навіть сам Кубертен сказав марафону «так». Він розумів, що саме ця дистанція зможе стати своєрідною пуповиною, котра зв’яже давні та сучасні ОІ.

Для греків перемога в марафоні на ОІ в Афінах стала справою честі. Не було відбою від бажаючих приміряти на себе лаври Фідіппіда. Майже цілий місяць босоногі та бідні елліни ретельно тренувалися. Дров на вогонь національного ентузіазму ще більше підкинув головний меценат тієї Олімпіади – Георгіос Авероф. В якості головного призу на марафоні він виділив зі своєї численної колекції коштовну античну вазу. Тоді ж з’явилися чутки про перші жертви. Троє юнаків нібито померли, не впоравшись з неймовірними навантаженнями. Проте це не зупиняло атлетів. Бажання залишитись в історії виявилось більшим, ніж страх смерті. Грекам навіть довелося влаштувати два відбори, щоб вибрати найдостойніших спортсменів. 5 місце в одному з них посів нікому невідомий Спиридон Луїс.

Спиридон Луїс
Спиридон Луїс

Досі невідомо ким же він насправді був: водоносом, поштарем чи пастухом. Точно відомо те, що раніше він ніколи не захоплювався бігом. Спиридон став однією з жертв марафонської лихоманки, як охопила всю Елладу. Він теж вирішив, що йому під силу перемогти на Олімпіаді. 10 квітня на старт марафону вийшли 17 учасників, 13 з яких представляли Грецію. Через 2 години 58 хвилин та 50 секунд трибуни стадіону «Панатінаїкос» забилися в екстазі. Саме стільки часу знадобилося Спиридону, щоб здолати марафонську дистанцію.

Після цього він потрапив під зливу подарунків. Окрім диплому олімпійського чемпіона, кубка Бреаля та оливкової гілки, Спиридон отримав діжку вина, талон на безкоштовне харчування протягом року, безкоштовне довічне пошиття одягу та користування послугами перукаря, 10 центнерів шоколаду, 10 корів та 30 баранів. З усієї Греції йому надходили пропозиції руки і серця від найбагатших та найкрасивіших жінок Еллади. Звичайно ж з висоти наших днів важко повірити в ці казочки. Але ж який олімпійський чемпіон першої Олімпіади без легенд? Через багато років Спиридон на власній шкірі переконався в твердженні «скоро минає слава земна». Його заарештували по звинуваченню в фальсифікації військових документів. Луїса близько року протримали за ґратами, після чого випустили, визнавши невинним.

Коли Мішель Бреаль висував свою прекрасну ідею, то він й гадки не мав про те, що вона пустить настільки глибоке коріння. Природно, що марафон в Греції видавався логічним,  а ось в інших країнах мабуть не знайдеться настільки божевільних людей, котрі захочуть погратися зі смертю. Зрозуміло, що за межами Еллади подвиг Фідіппіда мало кого хвилював. Проте атлетам не давала спокійно спати слава Луїса, який раніше був ніким, а тапер став всім. Вже через декілька місяців після завершення перших ОІ марафон розпочав свою тріумфальну ходу по світу.

Олiмпiйский марафон 1896

Літо 1896 року – Париж, осінь того ж року – США, Угорщина, Норвегія та Данія… Через два роки марафон почав завойовувати Італію та Туреччину, згодом і в Швеції з’явилися, ті хто вирішив піти слідами Спиридона. В групі американських легкоатлетів в Афінах було чимало вихідців з Бостона. Їм теж запав в душу марафон. Саме завдяки їхній ініціативі в Бостоні в 1897 році відбулися змагання з бігу. Звичайно ж, американці теж не обійшлися без історичних аналогій. У 1775  році під час війни за незалежність Пол Ревір здійснив «марафонський» нічний переїзд для того, щоб попередити жителів Массачусетса про напад англійців (його оспівав Генрі Лонгфелло у своєму вірші «Перегони Пола Рівера»). Під цей подвиг і підвели перший Бостонський марафон, який відбувся 19 квітня 1897 року. Таким чином він став найдавнішим у світі щорічним марафоном. В 1924 році організатори змагань зрештою змістили стартову лінію після чого учасники пробігли класичну дистанцію у 42 км та 195 метрів.

Протягом більшої частини своєї історії переможець Бостонського марафону отримував лише оливковий вінок. Однак з часом золотий тілець прийшов і сюди. Зірки-стаєри відмовлялися бігати на халяву,  а тому організаторам довелося запровадити щедрі призові. Починаючи з 1986 році переможець Бостонського марафону отримує кругленьку суму. Політика теж залишила свій слід у цих змаганнях. Під час Корейської війни президент легкоатлетичної асоціації Бостона, заявив, що він не хоче бачити ноги корейського спортсмена на американській землі.

До 1972 року жінкам було заборонено брати участь в Бостонському марафоні. Проте це не зупиняло представниць прекрасної статі. У 1964 роки Боббі Гібб ввімкнула телевізор з трансляцією марафону і після цього почала мріяти про те, щоб стартувати в ньому. Вона розуміла, що поточна фізична форма не дозволить їй фінішувати, а тому розпочала тренуватися за власною методикою. В 1965 році Боббі в процесі підготовки пробігла через весь американський континент – від Атлантичного до Тихоокеанського узбережжя. Після майже двох років титанічних тренувань Боббі вважала себе повністю готовою до того, щоб кинути виклик Бостонській дистанції.

Проте чиновники, як завжди, сказали своє вагоме слово. Директор марафону Вілл Клоні так відповів Гібб на її заявку: «Ми б з радістю її прийняли, але на жаль з фізіологічних причин жодна жінка не зможе подолати марафонську дистанцію». Ця відписка ще більше завела атлетку і вона вирішила довести Віллу, що жінкам місце на марафоні. До самого початку змагань вона переховувалась неподалік від стартової лінії, оскільки остерігалася, що офіційні особи чи учасники не дадуть їй бігти. На щастя побоювання не виправдались. Несподівано для самої себе вона стала однією з головних героїнь забігу. Глядачі гучно підтримували Гібб, а радіо, яке вело онлайн-трансляцію з марафону, повідомляло не лише про лідера гонки, а й про місце, яке посідала Гібб. Вона втерла носа Віллу та фінішувала з досить непоганим часом 3 години та 21 хвилина та 40 секунд.

Але це не подіяло на мужчин. Вони продовжували закручувати гайки. І знову знайшлася революціонерка, яка не захотіла миритися з таким станом справ. Катрін Швітцер – схитрувала та подала заявку на участь вказавши лише власні ініціали. Чиновники погодили цю заявку. Події під час змагань розгорталися досить драматично. Коли Джон Семпл, один з організаторів марафону побачив, що на дистанції біжить жінка, то він розійшовся не на жарт. Він кинувся навздогін Кетрін намагаючись зірвати з неї номер та витягнути її з натовпу атлетів.

Катрін Швітцер

Швітцер передбачила і такий сюжет, тому поряд з нею біг її бойфренд-тілоохоронець.  Він зумів вирвати Кетрін з лап Семпла. В подальшому Кетрін ніхто не перешкоджав, й вона змогла благополучно закінчити забіг. Гібб та Кетрін зробили дуже багато, щоб Бостонський марафон зрештою позбувся гендерних меж. У 2015 році близько 46 відсотків учасників цього забігу склали представниці прекрасної статі.

В наш час африканські бігуни домінують в марафоні. Однак так було не завжди. До 1960 року жоден чорношкірий африканець не перемагав на ОІ в марафоні. У 1960 році у Вічне місто приїхав Абебе Бікіла, який босоніж найшвидше пробіг 42 км та 195 метрів по розпеченому римському асфальті. Через 4 роки йому вдалося відстояти свій титул. Приклад Абебе надихнув багатьох чорношкірих юнаків на активні заняття спортом. Вони хотіли так само як і Бікіла перемогти на Олімпіаді та отримати в якості бонусів від щедрого правителя будинок та автомобіль. Для ефіопів Абебе став майже напівбогом, який приніс власній країні та й усьому Чорному континенту світову славу. Його успіхи повністю спростували теорію багатьох європейських та американських вчених про те, що чорношкірі атлети не можуть бігати стаєрські дистанції.

Одним зі спадкоємців слави Бікіли став кенійський марафонець Роберт Кіпкоеч Черуйот. Він народився у 1978 році в місті Капсабет на заході Кенії. Черуйот навчався в школі, поки його звідти не вигнали через те що він не міг оплатити навчання. Згодом батьки виставили його з дому, оскільки хотіли позбутися зайвого рота. Роберт поїхав до свого брата, сподіваючись на те, що той по своїй поліцейській лінії зможе влаштувати його на пристойну роботу. Однак зв’язків кенійського копа вистарчило лише на те, щоб запхати брата в якусь жалюгідну перукарню. Йому платили там копійки, за які Черуйот навіть не міг купити собі харчів. А тому часто голодував. Потім розпочалася казкова історія Роберта. Щасливий випадок привів його в спортивно-тренувальний табір Каптагат. Там він впав в око відомому тренеру Мозесу Тауні, який повів його на штурм спортивних вершин. Найбільші успіхи  прийшли до Роберта на Бостонському марафоні. Він став чотириразовим переможцем цих змагань, що неабияк позначилося на його бюджеті.

Патрік Макау народився в бідній африканській сім’ї. З декількох років він почав допомагати батькам на фермі. Незважаючи на важку працю, їжі на численну сім’ю Макау не вистачало. Як правило, Патрік їв лише раз на день, а інколи й взагалі пив тільки воду. В десятирічному віці він перейшов в школу, яка знаходилась у 8 кілометрах від його дому. Патрік діставався туди бігом і повертався звідти в той же спосіб. У ті рідкісні дні коли мати робила своїм дітям обід, він не упускав нагоди примчати додому, нашвидкуруч перекусити та прибігти назад до школи. Додому Патрік біг набагато швидше, ніж назад. Оскільки розумів, що кожна зайва хвилина може залишити його без обіду. Матері доводилося докладати неймовірних зусиль, щоб захистити харчі Патріка від зазіхань братів та сестер.

Патрік Макау
Патрік Макау

Після закінчення школи Макау спробував себе в легкій атлетиці. Проте надовго в ній він не затримався. На щастя, його повторний «шлюб» з королевою спорту вийшов набагато більш вдалим, ніж перший. 25 вересня 2011 року на Берлінському марафоні Патрік встановив дивовижний рекорд марафонів. Він фінішував з результатом 2:03:38 та привіз попередньому досягненню цілу вічність – аж 21 секунду. Завдяки своїм спортивним тріумфам Патрік став успішним бізнесменом. Він інвестує великі кошти в будівництво житлового комплексу в Найробі. Макау належать плантації по вирощуванню кукурудзи, кави та бананів. Тепер Патрік згадує своє важке дитинство як страшний сон.

Марафон вимагає неймовірного напруження усіх сил людського організму. Проте з кожним роком кількість спадкоємців Фідіппіда в африканських країнах росте, немов на дріжджах. Вони сподіваються на те, що їм вдасться здобути славу, яку згодом можна буде трансформувати в хрусткі папірці та водночас вірять, що їхній кінець буде не таким фатальним, як в легендарного грецького стаєра.



Смотри футбольные трансляции и матчи на телеканале Футбол 1 онлайн.

Теги:
Сохранить
Добавить комментарий

16 сентября, 23:32
15910
1
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?