Показать табло

Юлія Левченко та стрибок віри

Лента новостей
Sport Arena продовжує розповідати про найкращих спортсменів 2017 року у рубриці Гордість українського спорту-2017. На черзі стрибунка у висоту Юлія Левченко.

Коли ставиш в інтернеті фото дівчини, гарної дівчини, ніхто й ніколи не повірить, що ти маєш на увазі щось інше, окрім того, щоб вказати на її зовнішність. Перше враження людини завжди поверхове, й не може бути повністю правильним та до кінця виправданим. Цей текст обов’язково буде про успіх Юлії Левченко, але розпочати хочеться з особистої перемоги. Протягом усього року звертав увагу людей на неї, ставив фотографії у фейсбуці, розповідав на роботі та друзям.

До середини літа 2017 року ніхто не вірив у «чесність» цих повідомлень, що справа тут ще й в спорті. Аж поки від середини липня до середини серпня Юлія Левченко не «довела усім цим критикам» (моїй критикам), що вона сильна спортсменка.

Звичайно, доводити собі чи спеціалістам було б дивним, адже усі й так добре знали можливості спортсменки за попередніми виступами. А чемпіонат світу в Лондоні надав змогу побачити це й широкому загалу.

Перший раз великі перспективи молодої стрибунки у висоту можна були побачити на Олімпіаді в Ріо. Разом з Оксаною Окунєвою та Іриною Геращенко вони втрьох стартували в кваліфікації. Левченко була наймолодшою з українок. Вона дивилась на все, немов дитина в іграшковій крамниці. Виступити якнайкраще не вдалось, навіть до 16-ти фіналістів Юлія не потрапила. Те, як вона виступила у в Ріо, не має насправді ніякого значення. Тоді важливим був сам факт участі, отой олімпійський принцип. «Я хотіла потрапити на Олімпійські ігри та відчути атмосферу змагань». Їй тоді навіть 19 років не виповнилось.

Для того, аби у молодого спортсмена з’явився необхідний рівень цілеспрямованості, потрібно побачити те, заради чого треба працювати у повну силу. Левченко побачила переповнені трибуни, нагороди інших спортсменів та на власні очі переконалася, наскільки це круто – виступати на таких турнірах, перемагати.

«Цей досвід мав для мене величезне значення. Він дав мені поштовх розвиватись», – говорить сама Юлія.

Для молодої спортсменки Олімпіада у 2020 році вбачалась наступним великим стартом, до якого вона повинна планомірно готуватись, а потім показати свій найкращий результат. Від початку сезону у 2017 році Левченко нічого надзвичайного ніби й не демонструвала.

Багато українських легкоатлетів зробили ставку на те, щоб просто кваліфікуватись на чемпіонат світу, вийшли на пік форми раніше, ніж потрібно. У Левченко був деякий запас у можливостях, тобто вона без сумнівів повинна була виконати норматив та потрапити до команди у Лондоні, а тому мала шанс спокійно готуватись.

«Я не звертала уваги ні на які прогнози чи оцінки напередодні сезону. Просто готувалась, виступала на багатьох закордонних стартах та хотіла покращувати результати».

Чемпіонат України для стрибунок не повинен бути показовим турніром, адже тоді усі три найсильніші стрибунки у висоту уже забезпечили собі участь на чемпіонаті світу та приїхали в Кропивницький більше для галочки. Левченко тоді зайняла лише третє місце, стрибала якось без ентузіазму.

Помилкою було вважати ту розслабленість частиною заспокоєння через виконане завдання на сезон. Як показали майбутні змагання, вона просто вирішила дещо перепочити, аби розподілити сили, перш за все моральні, на головні старти сезону. Можливо, якби була така можливість, вона в взагалі не приїхала на чемпіонат України, проте Федерація легкої атлетики наголошувала на участі усіх тих, хто навіть виконав норматив.

Переломний момент стався на молодіжному чемпіонаті Європи в Бидгощі. Левченко його не просто виграла, вона відразу оновила особистий рекорд. Інколи для спортсменів особистий рекорд може бути навіть важливішим за перемогу, адже у кожного є граничні можливості, а особистий рекорд змінює ці граничні можливості. Особливо важливим це здається для стрибків у висоту, де головними суперниками є не люди у секторі, а сама планка. І перш за все потрібно перемогти її.

Кілька стартів напередодні чемпіонату світу повністю змінили ставлення експертів щодо шансів Левченко. Звичайно, найголовнішим та єдиними претендентом на перемогу була Марія Ласіцкене, яка виграла усі змагання року, де приймала участь, але у розподіленні інших медалей було багато запитань.

Усі три українки були претендентками на фінал, а зважаючи на приблизно рівні можливості, претендентами на медалі. Тільки різниця була у тому, що на відміну від інших Левченко була в найкращій формі.

Проте якби усі інші спортсменки на чемпіонаті світу вийшли на такий же рівень готовності, то навряд чи змогли змагатись з Юлією. Вона вже не просто стрибала – вона літала.

Після кількох вдалих стрибків вона з першої спроби взяла 1,97, а потім уже й 1,99 – це було покращення особистих рекордів. Після того як вона вперше в житті взяла 2 метри на її обличчі було стільки емоцій, що можна написати розділ у романі. Уся суть спорту у тому, щоб кидати виклик, намагатись пересилити себе, й той погляд дівчини на планку став моментом великої драми, за якою ховалось усі мрії, старанність та величезна робота на тренуваннях. Звичайно, вона завжди вірила, що зможе взяти цю висоту (інакше б просто її не замовляла), але у той момент насправді у це повірили всі без обмежень.

Зараз Юлії не те, щоб важко пригадувати ті емоції, їх просто важко передавати чи описати. Вона говорить, що глядачі не завжди правильно бачать те, що спортсмени відчувають у той момент. «У висоті важливо стрибати, а манера поведінки не має особливого значення».

Насправді легка атлетика — брудний вид спорту. Вона має бути королевою, чистим та гарним змаганням по визначенню найшвид…

Posted by Igor Boyko on Sonntag, 13. August 2017

Та зрештою без того усього бекграунду срібло Левченко не стало б таким пам’ятним.

Для неї самої звичайно, мабуть, сам факт перемоги та особистого рекорду був важливим. Крім того, медаль Левченко стала єдиною нагородою збірної України на тому чемпіонаті світу. Це відразу зробило її зіркою команди в очах вболівальників та журналістів. «Я не шукаю якогось особливого ставлення, проте мене радує, що у мене з’явилось більше шанувальників». Звичайно, спортсмени цінують підтримку. Особливо після того, як побачать, якою вона може бути у інших.

«У нас (спортсмени з індивідуальних видів спорту часто говорять «у нас», маючи на увазі тренера. – прим. Sport Arena) був важкий сезон, з проблемами, які вдалось пережити», – говорить Левченко, яка вже розпочала підготовку до нових стартів. До Олімпійських ігор-2020 залишається не так вже й багато часу, але своїми виступами у 2017-му вона привчила, що переступати роки не варто.

Всього за один рік молодій спортсменці вдалося добитись великого прогресу та уже реалізовувати свій потенціал, не чекаючи планомірного (читай, повільного) дорослішання. «Що там у мене за плани, знає тільки тренер. Ми можемо тільки здогадуватись».

І якщо плани та їх реалізація будуть такими ж амбіційними, то срібло чемпіонату світу та 2,01 – це не кінець.



У вас есть модный мессенджер Телеграм? ДА / Нет.

Сохранить
Добавить комментарий

Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?