Здавалося, навіщо Олена Підгрушна взагалі була потрібна на форумі спортивного маркетингу, який організувала Професійна футбольна ліга? Незважаючи на своє ім’я та статус Олімпійської чемпіонки 2014 року, вона не могла бути хедлайнером семінару, адже немає ніякого відношення до іншого спорту, окрім біатлону. Більше того, свій виступ Підгрушна розпочала зі слів, мовляв, ніколи не цікавилась футболом.
Проте варто було тільки їй почати говорити, як все стало на свої місця. Менеджмент та маркетинг — якраз вкрай болюча тема для кожного спортсмена. Навіть не стільки для футболіста, скільки для представника індивідуальних видів.
Футболісти з різних країн мало перетинаються один з одним, та й взагалі їх благополуччя не залежить від спонсорської допомоги. Світові зірки мають великі особисті контракти, заробляючи левову частину грошей звідти. Кріштіану Роналду та Лео Мессі значно більше отримують від виробників шампунів, чіпсів та спортивної атрибутики, ніж за своїми контрактами з клубами. В Україні й без цього футболісти не бідують, маючи зарплати значно більше ринкових.
Це не стосується спортсменів з інших видів. Не сказати, що вони прямо бідують, але вважають себе такими, хто не доотримує можливих вигод зі свого статусу. Якраз вони постійно спілкуються зі своїми колегами з-за кордону та бачать суттєву різницю.
Підгрушна розповідала про свій досвід в Чехії. Тамтешні спортивні менеджери були шоковані, коли дізнались, що у неї — знову й знову про це треба говорити — Олімпійської чемпіонки немає жодного спонсорського контракту. «У Чехії я була б кроновою мільйонеркою, або гривневою в Україні», — зітхнула досвідчена спортсменка, яка стільки грошей за свою кар’єру лише на спорті заробити не змогла.
І це приклад Чехії, а не Німеччини чи Норвегії, де представники біатлону мають багато спонсорських контрактів та живуть здебільшого саме на ці гроші.
Підгрушна не перша та далеко не остання, хто підняв подібну тему. Кілька місяців тому в інтерв’ю для рубрики «Герої спортивного року» плавець Михайло Романчук також довго та з не меншим сумом говорив про те, як працює система в Італії чи Великобританії, про що йому розповідали колеги-суперники, з якими він тренується та змагається. В Україні, звісно, такого немає й близько.
Текст про Михайла Романчука в рубриці«Герої спортивного року»
Чому? В Україні не цікавляться спортом. Не люблять спорт. Не знають спортсменів в обличчя. Усі ці сентенції в деякій мірі правдиві. Проте в першу чергу треба отримати меседж, який намагалась своїм виступом надіслати Підгрушна: в Україні немає спортивних менеджерів, які б займались цими речами.
Ще одним її прикладом був єдиний Олімпійський чемпіон останніх Ігор від України Олександр Абраменко, який після своєї перемоги став зіркою усього. «Я зустріла його та спитала, чи не втомився він від такої уваги?» Якби в нього був менеджер, то він би набагато краще зумів організувати процес. Ці слова хоч і не потрапили в лапки, але належать саме Підгрушній.
Колись багато років тому газеті «Болельщик» на плануванні кожного номеру виникали суперечки поміж керівниками відділів футболу та іншого спорту про те, скільки кому сторінок потрібно. Керівник відділу іншого спорту постійно хотів більше половини, адже там українські спортсмени перемагають, мають нагороди різних міжнародних турнірів. «Нехай в футболі хоч щось виграють, тоді будемо писати про них багато». На це керівник відділу футболу завжди відповідав: «Нехай на інші види спорту приходить стільки людей, тоді будемо писати про них багато».
Потрібно розділяти декілька важливих понять: успішність, відомість та популярність. Хоч вони ніби й повинні залежати один від одного, але насправді лише частково перетинаються. Успішність — суто досягнення спортсмена, на яких може базуватись його відомість та популярність. Відомість залежить від того, наскільки взагалі суспільство цікавиться спортом. Але популярність, тобто те, чого хочуть і Підгрушна, і Романчук, — це зовсім інший момент.
Можливо, вони скажуть, що не хочуть популярності як такої, а швидше хочуть отримати справедливу винагороду від суспільства за свої успіхи та представлення України на міжнародній арені. Медалі — це їх нагороди за перемоги. Впізнаваність — нагороди за відомість. Але все це неможливо монетизувати на відміну від популярності.
В Україні практично немає спортивних менеджерів, які б працювали з спортсменами та створювали з них справжніх зірок. Але чи готові самі спортсмени до такого? Який спортивний менеджер в Україні захоче працювати зі спортсменами, які будуть постійно розповідати, що спорт поза політикою, що в Росію на змагання їздити нормально, які будуть фотографуватись з російськими прапорами? Які не будуть контролювати свій словесний потік, а потім обдзвонювати редакції спортивних ЗМІ та розповідати, що їх слова не так зрозуміли.
І головне завжди винні ті, хто слухають, а не ті, хто говорять. Завжди «не так зрозуміли», а не «не так сказали».
Припустімо, буде якийсь спортивний менеджер, він підпише контракти з якимись компаніями, а потім будуть отакі неконтрольовані слова. Нормальні компанії відразу розірвуть контракти, будуть вибачатись, що зв’язались з такими, а інші — ніколи більше не підпишуть. Популярність — це товар, який створюється на основі якихось чинників та товар, яким варто торгувати. Але при цьому дуже чітко обрамлений товар.
Але чи готові спортсмени до популярності? Чи готові, що зі збільшенням аудиторії збільшиться й кількість тих, хто буде їх не тільки любити та бажати перемог, бо вони такі молодці. Зараз в невеличкому світі своїх вболівальників їх всі люблять, але ситуація може змінитись. Взяти хоча б відомість та популярність футболістів, у яких ненависників зазвичай ледь не більше, ніж фанатів.
Представники інших видів спорту легко можуть сказати, щоб про них взагалі не писали, відмовити в інтерв’ю, бо не сподобався текст про них чи якось так.
Крок до створення спортивного менеджменту, до популярності та винагороди за все це повинні робити самі спортсмени. Зрозуміло, що вони Олімпійські чемпіони, переможці чемпіонатів світу та зірки у своїх видах — їм би хотілося більшого. Але спорт в Україні не дуже цікавий людям, аудиторія його не надто велика. І менеджери, а це слово в перекладі означає ж «продавець» просто так не з’являться, якщо продавати буде нічого.
Перемоги. Нехай, навіть на найбільших змаганнях, — це не товар, який можна продавати в країні з низьким інтересом до спорту.
Поки що так й виглядає, що продавати нічого. Хіба що якісь скандали через неконтрольовані висловлювання. Але під скандал спонсорів не знайдеш.
Зірками треба ще навчитись стати. Зірками треба ще навчитись бути.
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Источник: Sportarena.com