В чому американський спорт кращий за європейський, але його не варто копіювати

Getty Images
Sport Arena порівнює моделі європейського та американського спорту через призму успіху Х'юстон Астрос в МЛБ.

На початку літа 2014 року Sports Illustrated  вийшов з  гравцем Х’юстон Астрос Джорджес Спрінгером на титульній сторінці. Заголовок говорив, що Х’юстон стане переможцем сезону 2017 року. Над цим сміялись, хоча всередині був текст з поясненням, чому журнал так вважає.

Сміх, подив та іншу подібну реакцію викликав контраст поміж результатами та прогнозом. Тоді, на початку сезону 2014 року, Х’юстон насправді почав прогресувати, але ніхто не забував останніх років і того, що Астрос – найгірша команда в бейсболі, а можливо, найгірша команда в усьому американському спорті.

В кожному з трьох попередніх сезонів вони виграли не більше 35% ігор, а сезон 2013 завершили з узагалі ганебними показниками: 51 перемога та 111 поразок. І це майбутній чемпіон? Справді? Через три роки? В 2014 році Х’юстон виступив трохи краще та програв «всього» 92 рази. Обкладинку Sports Illustrated забули немов гарний жарт, який актуальний лише у певний відрізок часу та не стосується чогось насправді важливого.

Про це нарешті згадали тепер в кінці сезону 2017, коли Х’юстон Астрос стали чемпіонами МЛБ.

Не можна говорити, що у світі існує якась конкуренція поміж американською та європейською моделями розвитку спорту, проте особливо зацікавлені часто звертаються до порівнянь. Кожного разу американська модель перемагає.

У європейському футболі, баскетболі чи інших видах спорту неймовірно важко без грошей якось вирости у серйозну команду. У футболі можна все життя вболівати за якусь посередню команду, проте вона ніколи й нічого не виграє, а щоб виграти, то їй потрібно сильно змінитись та перетворитись на топ-клуб за рахунок грошей. 15 років тому Манчестер Сіті був звичайним середнім клубом в Англії, а тепер перетворився на топ-клуб після просто фантастичних фінансових вливань.

Саме тому історія того ж Лестера в футболі виглядає настільки неймовірною та парадоксальною, яка не піддається ніякому логічному поясненню. За 3,5 роки до того, як це сталось, слова про чемпіонство Х’юстон Астрос були кумедними, але якби це сказали про Лестер, то ніхто б навіть не сміявся. Над хворими не сміються.

Getty Images

У гіпотетичних поясненнях прогнозу щодо Лестера у якості чемпіона Англії можна було використати будь-які найнеймовірніші причини, але все одно вони б стосувались грошей. Автор Sports Illustrated розповідав про інше: він говорив про роботу всередині франчайзу Астрос, де будувався фундамент майбутніх успіхів. Це той незайманий спорт, коли в основі успіхів лежить важка праця та розвиток в усіх аспектах.

Х’юстон мав платіжну відомість 35 мільйонів доларів на рік, що було набагато меншим, ніж у найгіршої команди Вищої бейсбольної ліги. Велетні типу Нью-Йорк Янкіс та Лос-Анджелес Доджерс платили своїм гравцям більше 200 мільйонів на рік. На домашні ігри Астрос приходило зовсім мало людей, безперечно, що ніхто не хотів ототожнювати себе з настільки слабкою команду.

Зараз ситуація змінилась: у Астрос більше платять, а до команди прийшли зіркові гравці на кшталт Джастіна Верландера, якого запросили на другу частину цього сезону для підсилення. Проте основу успіхів Астрос складають ті молоді гравці, які в 2014 році вже були в команді: Спрінгер, Хосе Алтуве, Карлос Корреа, Даллас Кайкел. Навіть пізніше прийшов до команди Алекс Брегман, якого також вибрали на драфті.

Астрос побудували свою команду з молодих гравців, а не гнались за перемогами, перекупивши усіх найсильніших. Особливо важливим моментом була перемога у фінальній серій над Лос-Анджелес Доджерс, які йдуть іншим шляхом у пошуках перемоги – вони завжди готові переплачувати за зірок та переманювати. Такий підхід стає все менш популярним, адже навіть завжди потужні у цьому плані Янкіс зробили ставку на власну молодь та далеко дійшли у плей-оф.

Історія Лестера – сон, який перетворився на реальність. Успіх Астрос – просто ще одна така історія з американського спорту. Голден Стейт Ворріорз виграли два з останніх трьох титулів чемпіона, ще одного разу програли в фінальній серії 3:4, хоча вели за ходом 3:1 у сезоні з рекордною кількістю перемог.

Ворріорз не люблять за монополію на успіх та перехід Кевіна Дюранта. Проте у кожного, хто хоч трохи розбирається, історія успіху цієї команди викликає повагу. Голден Стейт можна не любити, а особливо після усіх цих перемог, але ніхто не повинен його зневажати. Окрім Дюранта, три інших великих зірки команди – Стеф Каррі, Дреймонд Грін та Клей Томпсон – були вибрані на драфті та вже у складі Ворріорз переросли у зірок такої величини.

Getty Images

Інший приклад стосується Піттсбург Пінгвінз в НХЛ, які також своїх кращих гравців – Сідні Кросбі, Євгенія Малкіна, Марка-Андре Флері – взяли під високими номерами на драфті, що дозволило створити машину, яка близька до того, щоб називатись непереможною. Принаймні для НХЛ така кількість чемпіонських титулів в останні роки говорить про гегемонію.

Усі ці команди – і Астрос, і Ворріоз, і Пінгвінз – пережила кілька років сорому та насмішок через свої результати, проте отримали шанс перебудувати команду та зійти на вершину.

У поціновувачів європейської моделі завжди буде декілька цілком свідомих претензій щодо американської. Умовному Стоку не можна просто так розслабитись перетерпіти кілька сезонів поразок, а потім завдяки якісній роботі з молодими гравцями перетворитись в успішну команду. Перш за все невдалі результати завжди призводять до вильоту, чого в американських лігах просто немає, а найголовніше те, що невдачі не гарантують шанс на появу сильних молодих гравців. Більше того, від того, що Сток усім буде програвати, цікаві молоді гравці звідти скоріше підуть, ніж там з’являться знову.

Зараз постійно виникають порівнянням двох систем та деякі любителі американського спорту постійно намагаються проектувати головні фактори до європейського спорту: селері кеп (стелю зарплат), наприклад. Проте усі ці спроби закінчаться провалами вже на теоретичній частині.

Перш за все, система спорту в країні повинна бути підготовлена до цього. В США немає футбольних чи бейсбольних шкіл при професійних клубах, тому умовний Нью-Йорк Нікс не готує гравця, якого потім під першим номером драфту вибере хтось інший. Більше того, в баскетболі чи бейсболі взагалі б не відмовились мати такі системи, аби змалку ростити собі потрібних гравців. Але культура та система зовсім інші, й вони не передбачають цього.

Стеля зарплат також формується не просто так. В європейському футболі спроба впровадити такі зміни обов’язково призведе до провалу, адже важливою частиною дотримання цього є сильні молоді гравці, яких вдається взяти на драфті. Просто сама по собі селері кеп ні до чого. Вона не вирівняє рівень команд в будь-якій лізі, приміром навіть десь в УПЛ, адже для цього потрібна закрита ліга та можливість отримувати гравців.

Найкращим прикладом для спроби перенести систему є Континентальна хокейна ліга. Там насправді зробили закриту систему, але ніякий драфт не допомагає вирівняти клас команд, адже в умовах європейського спорту всі звикли працювати інакше. СКА запросто переманює найкращих гравців з Хабаровська чи Новокузнєцка, але при цьому не віддає нічого серйозного на заміну. Як може бути ефективним драфт, якщо у клубів є свої школи? Ні про яку рівність та можливість виграти для усіх команд мови й нема.

Getty Images

МЛС, головна ліга соккеру в США, – також приклад того, як при стику двох систем виникають проблеми. Звичайно, в майбутньому МЛС перетвориться більше на лігу європейського зразка з переходами тільки за гроші та без драфту, навіть того формального, що є зараз. Ще один важливий фактор для створення такої системи – треба, щоб ліга була найсильнішою у своєму виді спорту. Тобто найкращих гравців команди повинні отримувати через драфт, а не мати можливість просто підписати більш сильного легіонера.

В європейському спорті така система могла виникнути тільки в СРСР з його закритими кордонами, але цього зроблено не було.

Змішувати та порівнювати ці дві системи не потрібно, вони просто існують поряд. Суперечки, яка з них краща, також будуть довгими та серйозними. Американська має більше сильних сторін та більш чітку побудову, проте у європейській з ліговою системою не можна просто так кілька років зливати та називати усе це словами гарними словами, адже ти просто вилетиш у нижчий дивізіон.  Крім того, закритість ліги не дає можливості вболівати за місцеві команди. Немає сенсу дивитись НБА, якщо ти патріот Північної чи навіть Південної Дакоти. Хоча й про таких людей система подбала через змагання студентських команд, за які вболівають далеко не тільки дівчата з групи підтримки, батьки спортсменів чи теперішні студенти, які просто не хочуть ходили на уроки.

Але все одно у європейському спорті не може бути історій успіху Астрос, Ворріорз чи Пінгвінз. А якщо й можлива, то лише у вигляді якоїсь неймовірної казки.

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?