Насправді вони були доволі високими. Ймовірно, навіть завищеними. Протягом останнього року національна збірна серйозно видозмінилася — новий тренер, нові-старі обличчя, кістяк з досвідчених легіонерів. Федерація разом з гравцями ставила найвищі цілі, і якось цей оптимізм передався усім.

Безперечно, усі розуміли, що Україна потрапила в групу смерті, і вихід на чемпіонат світу буде неймовірною сенсацією. Тому від збірної очікували, хоча б, боротьби на рівних з усіма та гарного волейболу. Якщо ж брати найбільш реальний розвиток подій, який можна було передбачити до старту, то оптимальним виглядало третє місце в групі — ніхто б нічого не сказав, якби вище синьо-жовтих фінішували тільки Франція та Німеччина.

Мінуси гри збірної в рази перевищували плюси, тож недивно, що Україна задовільнилася лише четвертою сходинкою.

На жаль, жодні очікування не підтвердилися. Україна спокійно розібралася з Азербайджаном та Ісландією, але не змогла нав’язати боротьбу ні французам, ні німцям, ні туркам. Моментами команда Угіса Крастіньша показувала яскравий та потужний волейбол, але цього було явно недостатньо: велика кількість провалів, неузгодженість та брак взаєморозуміння між гравцями, повільні дії в атаці. Мінуси гри збірної в рази перевищували плюси, тож недивно, що Україна задовільнилася лише четвертою сходинкою.

Найбільше, втім, розчаровує не так навіть четверте місце, як безпорадність синьо-жовтих у матчах проти серйозних опонентів. Нуль виграних партій у трьох програних матчах — явно не за таким результатом їхала Україна на відбір. Зрештою, якби подібний результат показав той старий варіант збірної, ніяких би претензій не було — все-таки рівень очікувань був би зовсім іншим. А так очікували одне, отримали те, що завжди. Вище голови навіть не підстрибнули.

Найрезультативніший та найкращий гравець у складі України. Діагональний Василь Тупчій на височенному рівні провів стартові поєдинки проти Німеччини та Франції, залишаючись в обох матчах чи не єдиним гравцем української команди, який міг якось змінити ситуацію. Провалив Василь тільки гру проти Туреччини, але якщо брати увесь турнір, то саме він був справжнім лідером команди. В активі Тупчія 43 очки — 36 успішних атак, 4 ейси і 3 блоки.

Цілком ймовірно, якби ось цей відбір збірна України грала не зараз, а десь за півроку, то рівень її гри був би зовсім іншим. Основна проблема — недостатнє взаєморозуміння між гравцями, а уже від цього виникають інші труднощі. Так, наприклад, не одного разу можна було побачити, як два гравці летять в одну зону за м’ячем, заважаючи один одному. Власне, якби у волейболістів було трохи більше часу, аби зігратися, то вони могли б видати кращу гру. Особливих сумнівів у цьому нема.

З іншого боку, того «покращеного» рівня усе одно не вистачило б для виходу на чемпіонат світу. Серйозні проблеми на прийомі, недостатня кількість силових подач та повільні дії в атаці — це проблеми зовсім іншого профілю. У певні моменти рівень самих волейболістів не дозволяв дотискати суперника, який показував характер. А от самі українці характеру практично не демонстрували: затяжні провальні серії не змінювалися вольовими камбеками, синьо-жовтим хіба вдавалося вирівняти гру, не більше.

Навряд невдача у цій кваліфікації якось позначиться на амбіціях керівництва українського волейболу. Перед національною збірною й надалі ставитимуться найвищі завдання, а питання виходу на чемпіонат світу банально переноситься на чотири роки. Уже за два тижні на чоловіків очікує старт у Євролізі, і там Україна замахнеться на перемогу. Принаймні, спробує. Власне, перемога у Євролізі практично гарантує збірній потрапляння у Світову лігу — а вихід туди буде великим досягненням.

Якщо ж дивитися на речі більш глобально, то великих завдань саме перед цією збірною ставити не варто. Ще два-три роки і доведеться проводити зміну поколінь, а за цей проміжок часу Україна очевидно не увірветься у світову волейбольну еліту. Тож тренерському штабу потрібно уже підтягувати молодих гравців до національної збірної, а досвідченим гравцям варто поступово передавати не тільки досвід, але й естафету. Їхня задача на найближчі декілька років — підняти рівень та статус України, але на більше вони не замахнуться.