favbet
favbet
Sportarena

Роберто Моралес – про довгоочікувану перемогу Палмейраса в чемпіонаті Бразилії.

Урочисті плани та суворі реалії

Зелений колір у Бразилії з вівторка символізує велику трагедію Шапеконсе. Та ще у неділю все зелене було знаменом перемоги Палмейраса у національному чемпіонаті. Зрештою страшний біль авіакатастрофи мине і про скромний клуб зі штату Санта Катаріна говоритимуть нечасто, а от Палмейрас лишиться рекордсменом країни за кількістю титулів – 9 чемпіонств, якщо рахувати першістю країни національний кубок стародавніх часів, єдині тоді загальнонаціональні змагання. Цікаво що до останнього боротьбу за титул Бразілейрао-2016 з Вердао вів Сантос і якби йому вдалося випередити лідера, то абсолютним рекордсменом став би він. Дуже символічно, що обидва клуби найбільше національних перемог здобули у 60-ті роки, в еру Пеле, от тільки одні з самим Королем футболу, а інші і без того обійшлися.

Якщо ви думаєте, що звичка планувати щось масштабне – виграти під певні дати і ювілеї, шукати спортивних результатів та рекордів у «правильні» строки – явище суто радянське, або з диких країн третього-четвертого світів, то помиляєтесь. От в тій самій Бразилії такого вистачає. За останні півтора десятиліття багатенько тамтешніх клубів відсвяткували сторіччя існування і усі обов’язково пафосно проголошували завдання виграти такий-то турнір, адже в такий рік торседорес просто не зрозуміють іншого, а магія дати допоможе у «великій» справі.

Getty Images
Getty Images

Палмейрас ж до свого «сентенаріо» запланував олл інклюзів: новий стадіон, чемпіонство або кубок країни (як мінімум чемпіонат штату виграти). Хотіли б і більшого, та після провалу у 2012-му весь наступний рік було витрачено аби вилізти з Серії Б, адже звідти до трофеїв далеко. І от настав ювілейний 2014-й. Стадіон мав отримати експлуатаційний дозвіл на початку чи в середині серпня, а 26 числа він мав прийняти першу гру. Під це національна конфедерація ладна була посунути спеціально матч Вердао. Магія дат та символів – велика справа, і в неї бразильці вірять. Тоді дуже дивували браві сподівання виграти якийсь турнір і наполегливі розмови про найсерйозніший з них, національну першість. Проблема полягала у тому, що усі гроші пішли на будівництво арени, тому про залучення солідних гравців мова не йшла. Як не було у попередні роки стабільності складу та тренерів. За ювілейний 2014-й команду тренували четверо наставників – ця цифра промово говорить замість купи слів.

Отож постійні падіння команди не дивували сторонніх спостерігачів, тих, кому урочисті зелені прапори не заважали бачити реальну силу тогочасного Вердао. В чемпіонаті штату маленький Ітуано викинув ювілярів з півфіналу, в Кубку Бразилії Атлетіко Мінейро не залишив шансів двома перемогами.

Стадіон і гроші

Перша гра з цим суперником могла б відбутися на новій арені і стати її інавгурацію. Все б так було, якби стадіон вже збудували. Та хотіли як краще, а вийшло як завжди. На той момент всі вже загубилися у постійних переносах дати відкриття і сподівалися дочекатися цієї миті хоча б у ювілейному році. Нагальним вже було питання вильоту, команда двічі опускалася в квартет приречених і навіть один тур провела на самісінькому дні.

Нарешті 20 листопада трибуни новісінького Альянц Парке зібрали зелену торсиду на гру проти Спорту з Ресіфе. Попри провальні результати і вельми дорогі квитки, публіки зібралося багато – 36 тисяч місць, з 39-ти на той момент обладнаних, були заповнені. Каси клубу зібрали рекордні майже п’ять мільйонів реалів. Перевершити прибуток вдалося тільки за рік у фіналі Кубку Бразилії. Тож величезна маса зеленого кольору змушена була на новітньому стадіоні дивитися як їхню команду принижує абсолютно посередній суперник – 0:2. З трьох завершальних поєдинків Вердао два програв і у заключному турі на Альянц Парке був радий зіграти у нічию 1:1 з Атлетіко Паранаенсе. Не вилетіли вони тільки через провали інших слабаків того сезону – 16-е місце, останнє в зоні життя і найбільша кількість пропущених м’ячів. За мотивами низки невдач вболівальники ще й влаштували напад на автівку президента клубу Нобре, забуваючи, що поважний пан прийняв Палмейрас взимку 2013-го, коли справи йшли набагато гірше.

Це стало останньою точкою падіння. Підйом був неминучим і залежав лише від ефективності капіталовкладень, адже з новим стадіоном та новою ефективною політикою розширення мережі фан-клубів гроші просто не могли оминати кишені Палмейраса. Доречі, трибуни на початку 2015 року дообладнали і відтоді футбольні матчі можуть приймати 43 713 глядачів. Порівняно з гігантами Морумбі, Мане Гаррінча чи Маракана, які мають місткість у 70+ тисяч, то й небагато, але стадіон належить клубу і спланований максимально прагматично. Зараз цей чинник є вирішальним у бразильській футбольній економіці – три суперклуби Корінтіанс, Палмейрас та Греміо за фінансовими показниками лідирують не тільки вдома, а й в обох Америках. Вони єдині, хто мають сучасні приватні стадіони.

З початку 2015 року Вердао починає підсилювати склад і формувати кістяк майбутнього чемпіона. Влітку залучення нових фінансів дозволяє переманити тренера Марсело Олівейру та ще низку успішних менеджерів з Крузейро, котрий блискуче вигравав чемпіонати у 2013 та 2014 роках. Відразу взяти Бразілейрао йому не судилося, натомість він виграв кубок Бразилії. На домашньому стадіоні Вердао переміг 2:1 завдяки дублю Дуду і взяв гору над головним своїм ворогом Сантосом у серії післяматчевих пенальті.

Чемпіон без великих зірок

Вже тоді команда мала міцний склад з хорошою лавою запасних. Перед Лібертадорес-2016 його підсилили, а після невдачі в цьому турнірі знову вийшли на трансферний ринок. В такий спосіб вже новий тренер Кука отримав повноцінних два з половиною десятки якісних гравців, а в Бразилії з її екстранасиченим графіком то не занадто. Дистанцію національної першості команда пройшла надзвичайно впевнено. Коли наставника Тіте забрали до збірної, з чемпіонської гонки випав Корінтіанс. Реальним конкурентом лишався Атлетіко Мінейро, щоправда Фламенго та Сантос на хвилях натхнення таки влізли у топ-трійку, та для реальної боротьби за золото не мали достатньо кадрів. Вердао спокійно оформив перемогу над Шапекоенсе 1:0, встановив новий рекорд відвідуваності домашньої арени (майже 41 тисяча) і буденно забрав титул.

Серед головних герої цього досягнення був згаданий вже Дуду. Він перетворився на ідола Альянц Парке. Перепади в грі і спалахи агресії йому пробачають за характер та яскравість. Кука, який вмів мотивувати такого дивака, як Роналдіньо, розібрався і з примхливим Дудою. Такий футболіст, якщо його хвалять і панькають, буде справжнім «Геррейро» (воїном), а без любові трибун та тренерської прихильності миттю зав’яне. Тепер розумієте, чому в київському Динамо у нього не було жодного шансу заграти? Інші наші знайомі по УПЛ – Клейтон Шав’єр і Ежиді – великої ролі в чемпіонстві не відіграли, проте вони завжди були готові до бою. Відмінною заміною травмованому культовому кіперу Палмейраса Фернандо Прассу став старенький та маловідомий Жаілсон. Ну а про силу досвіду найкраще нагадував 42-річний Зе Роберто. На позиціях лівого латераля, опорника та атакувального хава він відбігав 45 матчі і двічі вразив чужі ворота. Справді відбігав!

Зе Роберто (справа), Getty Images
Зе Роберто (справа), Getty Images

Мабуть, найкращим гравцем Палмейраса в сезоні став простий та дуже корисний для командних дій Моісес. У 28 він настільки якісно та стабільно зіграв, що вочевидь зробив великий крок у кар’єрі і перетворився на улюбленця публіки. Єдиний, кого справді варто назвати зіркою у цьому Вердао – форвард Габріел Жесус. Він якраз дитя ери після 100-річчя. Його прорив у дорослий футбол почався в 2015-му і нині його ціна 27 мільйонів фунтів стерлінгів. Саме стільки влітку заплатив Манчестер Сіті, залишивши хлопця дограти рік на батьківщині. У 2016 році Габріел виграв Олімпіаду, дебютував у збірній дублем у ворота Еквадору та став незамінним в основі селесао. За 6 матчів кваліфікації до ЧС-2018 він забив п’ять голів. Все це у 19 років. Попри все згадане і чисельні голи за клуб, він не був незамінним для Палмейраса. Жесус постійно пропускав ігри через виклики до збірної (чемпіонат Бразилії не робить пауз для ігор селесао, навіть під час Олімпіади) і команда без нього грала не гірше. Завдяки цій солідності вона й стала чемпіоном.

Природне зростання клубу та команди дало результат і довело, що шлях прогресу треба долати не перестрибуючи сходи та біжучи на святкування сторіччя.


Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena