УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ

«В Марокко опинився, не маючи змоги навіть подзвонити, але мене зустрічала там велика українська діаспора та навіть консул!»

...
«В Марокко опинився, не маючи змоги навіть подзвонити, але мене зустрічала там велика українська діаспора та навіть консул!»
Фото: instagram.com/tsyapkalo_mykola

73-річний стоматолог із Київщини на велосипеді здолав біля 3400 кілометрів шляху через всю Європу до Африки! А після повернення додому його чекав сюрприз…

Артур Валерко, Sport Arena, Любов Іванченко

Він не спортсмен, але своїм прикладом здатен надихнути вас відірватися від дивана та струсити пилюку й павутину із вашого велосипеда. Пристоличний лікар Микола Цяпкало за останніх кілька років здійснив дві великі велоподорожі, за якими уважно стежили в Ірпені, де він мешкає, на Бородянщині, де багато років практикує стоматологію, на Черкащині, звідки він родом, а також у кількох країнах світу, де проживають представники його чисельної родини.

Після першого континентального велопробігу за маршрутом Ірпінь – Париж, куди мандрівник вирушив, щоб побачитися із внуком, Микола Юхимович видав навіть більш тривалу подорож. Цього літа він із Київської області доїхав на велосипеді в африканське місто Марракеш, аби погостювати в дочки!

Про свої подорожні пригоди, враження від країн Європи та Африки, а також лайфхаки велосипедиста Микола Цяпкало розповів SportArena.com.

«Велосипеди для подорожей складав собі на замовлення»

– Ідея поїхати в подорож Європою в мене була давно, – розповідає Микола Юхимович. – Навіть автомобіль собі придбав, аби показати дітям світ. Але на той час можливості такої не було, все робота-турботи. А потім дочки мені сказали, що така мандрівка буде дуже дорогóю. Тож уже через багато років я повернувся до цієї ідеї, але вже не за допомогою автомобіля, а з велосипедом.

Ніяким професіоналом у спорті я не був, тільки в дитинстві, як і всі хлопчаки, любив поїздити на велосипеді. А це вже в останні роки захотілося спробувати, а чи зможу я знову покататися на двох колесах? Сів – та й поїхав, правду кажуть, що розучитися їздити на велосипеді не можуть.

Спершу, щоб перевірити сили, накатав певний кілометраж, проїхавшись у сусідній населений пункт – кілометрів 20 наїздив і навіть не стомився. Підрахував подумки: якщо долати в день до 100 км, то можна пробувати. Тоді вже відважився у свою першу велику подорож. Влітку 2017 року вирішив поїхати у Францію, до свого внука Нізара, який проживає в Реймсі неподалік від столиці. Відстань від Ірпеня до Парижа – замалим не 2400 км. Вирушив 31 серпня, прибув у кінці вересня. Велосипеда залишив Нізару – а назад полетів уже на літаку. А він почастував мене борщем, зводив у Реймський собор, де брала шлюб із французьким королем наша київська Анна Ярославна, а також ми з’їздили в Париж – до Ейфелевої вежі та Джоконди.

Подорож в гості до дочки Марини, в Марокко, планував ще на 2018 рік. Встиг відкрити візу, придбати страховку, але так трапилося, що зламав вдома руку – чіпляв карнизи дочці Каті, довелося відкласти. А ось цього року – зважився. Від нас до Марракеша – біля 4800 км відстані, а тим шляхом, що я їхав, біля 3400. 25 липня вирушив. А 10 вересня прибув туди. Така була мандрівка.

– Як готували себе та велосипед до такої подорожі?

– Як лікар, більш-менш своє здоров’я знаю. Спеціально не тренувався, бо й так щоденно зранку роблю зарядку, обливаюся холодною водою. Тіло відчуває, скільки навантажень йому можна, а коли – досить. А от щодо велосипеда, то я прийшов у веломагазин і сказав: «А можна придбати велосипед, щоб доїхати до Парижа?». Спершу там подумали, що я жартую, але зробили все так, як треба.

Перший велосипед мені склали, взявши за основу уживаний німецький. Підігнали все під мене, зібрали від кожного гвинтика – обійшовся біля 10 тисяч гривень на той час. Подарував Нізару із задоволенням, хлопець, будучи студентом, на ньому ще й кур’єром підробляв… Другий велосипед вирішив зібрати в тому ж магазині в Ірпені. Складали, враховуючи мій досвід, вийшло дуже здорово. Обійшлася ця ексклюзивна веломашина в 12 тисяч гривень (500 доларів). До речі, велосипед мене ні разу не підвів – жодної поломки, лише один раз довелося підкачати колеса. Міг уже вирушати в дорогу.

– Що взяли з собою?

– Палатку (в ній часто ночував). Рюкзачка. Обов’язково – шолом до велосипеда. Одежу (звичайні льняні шорти – це вже потім дізнався, що бувають спеціальні для велосипедистів із м’яким шаром для зменшення тертя ніг і потіння, спортивний костюм – його практично зодягати й не довелося). Їжу. Смартфон із встановленими картою та перекладачем. Платіжні картки, зрозуміло, трішки готівки.

«В Італії на ринку подарували помідорів і персиків»

– Як розпланували свій маршрут?

– Рушив із Ірпеня в бік Закарпаття, де й перетнув наш державний кордон із Угорщиною. Подорожувалося цікаво, але, на жаль, я не знаю іноземних мов, окрім рідної, ще лише тільки російську. Добре, що під час попередньої поїздки один німець навчив користуватися перекладачем на мобільному. Я не міг йому пояснити, про що запитую, то він просто на моєму телефоні встановив мені програму, так ми й порозумілися. Надалі додаток із перекладачем мені скрізь у дорозі ставав у нагоді. В Угорщині це було особливо важливо: по всьому Євросоюзі всі вивіски та оголошення дубльовані різними мовами, а там все тільки місцевою. Без онлайн-перекладача було б ніяк.

Далі планував їхати із Угорщини в Сербію, але на прикордонному переїзді мене не пустили – сказали, що за українським безвізом на їхньому пункті пропуску не можна проїхати, тож треба поїхати за 100 км на інший переїзд – може, там пропустять. Але я не став перевіряти, чи й справді мене б там пропустили, чи просто направляли, аби направити. А тому зробив гак ще на 50 км і дістався угорсько-хорватського кордону. Дуже радий, що так вийшло!

– Чому ж?..

– Не пошкодував, бо більш доброзичливих людей не зустрічав по всій Європі! Люди там дуже приязні, привітні. Більшість – красиві, високі. Запитують, звідки я, чуючи, що з України – пропонують допомогти. Збираються навколо, підказують, як краще проїхати. Неймовірно сподобалася країна – дуже мальовнича, та ще й населення таке приязне. Із Хорватії вирушив у Словенію, звідки потрапив в Італію. Проїхав через Трієст, Бергамо, до моря в бік Франції.

– І весь цей час обходилися карткою?

– У мене були дві картки – одна взагалі безвідмовно по всій Європі відпрацювала, іншу через особливості платіжної системи в деяких банкоматах не обслуговували. Ще в супермаркетах траплялася така проблема, що в ЄС вже інші системи зчитування карток, тому нерідко в мене не могли прийняти картку. Але, спасибі продавцям, мені йшли назустріч – щоб відпустити мені товар, діставали ці старі апарати й пропускали крізь них мою картку. Переважно, обходився безготівковими розрахунками – картки приймають практично скрізь, рахунок за телефон мені поповняли дочки, а на дрібні витрати мені вистачало.

Єдине, вже в Італії зіткнувся з нестачею дріб’язку. У них гарні ринки із свіжою городиною, фруктами. І хоча я в дорозі, зазвичай, ніяких харчів, окрім хліба, не купляв, тут захотілося взяти собі трішки помідорів до вечері. Але купувати багато – незручно, їх у дорозі можна перечавити. А на те, щоб купити два помідори, у мене монеток не було. То продавці, зрозумівши, що саме я хочу придбати, мені безкоштовно помідорів дали, а слідом ще й персиками пригостили.

«У Франції прямо з траси поспішав до моря»

– А як ви, взагалі, харчувалися?

– В основному, готував собі вранці вівсянку з оливковою олією та чай по дієті, вдень заїжджав у кафе чи й просто брав бюргери, а ввечері робив собі супи із харчових концентратів. Так як я майже всю подорож провів у палатці, то міг собі розігріти їжу на газовому пальнику, зварити, запарити. Інколи заїжджав у закусочні, фаст-фуди. Дочки мене тримали в курсі, підказуючи, де на моєму маршруті будуть заклади з гарним рейтингом за ціною-якістю.

– І не страшно було ночувати в палатці?

– Та ніхто мене не зачіпав, жодних інцидентів не було. За весь час подорожі раз заночував в готелі на Закарпатті, готуючись перейти свій перший кордон, ще пару разів у кемпінгах у Європі, а ще – у земляків у Італії, де провідував маму моєї колеги-медика. До речі, в цій країні часто чув українську мову – там багато наших.

Єдине – в попередню подорож я вирушав наприкінці літа, тож бувало холодно в палатці. Але зараз це врахував, вирушав у розпал літа, то, навпаки, було настільки спекотно, що хотілося, в чому їдеш, так і побігти до моря. Так і робив не раз…

View this post on Instagram

#tsyapkalotrip житло

A post shared by Цяпкало Микола (@tsyapkalo_mykola) on

– То свій шлях прокладали біля моря?

– Так, хотілося побачити й Адріатичне море, й Середземне. В Хорватії, в Італії, звідки вже виїхав у Францію. От там, на Рів’єрі, температура повітря нижче +33С не опускалася. То, було, проїду запланований відрізок дороги, спущуся з траси до моря – скупаюся, і, накинувши одяг, прямо в дорозі й обсихаю. Теплий вітер миттєво всю вологу випалював…

– А як за такої спеки тамували спрагу? Це ж треба з собою мати декілька великих пляшок води, та ще й якось її охолоджувати…

– Воду й купував, і набирав на автозаправках або в закусочних. Возив три півторалітрові пляшки – одну вішав на раму велосипеда, дві інші – в пакунку на багажнику.

Одного разу була пригода – випив води з крану, а люди до мене підійшли, кажуть: «Ой, не треба було… Це технічна вода…» Але, слава Богу, організм воду прийняв добре, ніяких наслідків не було. А люди ці виявилися нашими – литовець, литовка та землячка-українка. Відпочивали якраз на власній яхті. Запросили, дали мені прісної води в дорогу.

– А що з гігієною – де прийняти душ, поголитися, зуби почистити?

– Знову ж таки, скрізь на шляху – автозаправки та закусочні. А у всіх цих закладах є туалети. На стоянках для водіїв-далекобійників є й душові, і це все мені обходилося безкоштовно.

Їхалося добре. Це під час першої поїздки поболювала ліва нога, цього разу ж самопочуття не підвело. Важкувато було їхати під гору й особливо проти вітру. Але, на щастя, погода була літньою. За весь цей час лише раз (в Іспанії) трапився дощ.

«В Іспанії мене називали Дон-Кіхотом, а мого велосипеда – Росінантом»

– Які враження від знаменитого південного берега Франції?

– Неймовірні. Дуже красиво, тепло, мальовничо. Особливо вразило Монако – на око, розміром із нашу Бородянську громаду, а то й менше, але який там рівень життя! Які машини на дорогах, яхти, казино! Які, власне, самі дороги! У Франції я був уже не вперше, але раніше туди їхав північним шляхом через Польщу та Німеччину, тепер помилувався півднем. Оминувши Францію по півдню, потрапив в Іспанію.

– Що з того, що знали про цю країну, збулося, а чим вона здивувала?

– Звичайно, вивчав по карті ті країни, куди планував їхати. Але все одно все треба бачити на власні очі. Їхав і роздивлявся виноградники, незвичні пейзажі. Згадував європейський живопис – і бачив те, що надихало художників, перед своїми очима.

До речі, з іспанцями старався порозумітися. Коли за допомогою онлайн-перекладача пояснював їм, хто я, звідки й чому приїхав, дуже дивувалися. Свого велосипеда назвав Росінантом, а вони мене – Дон-Кіхотом із України. А ще мені трапився такий же, але значно молодший, веломандрівник із Швеції. Зробив мені комплімент: все не міг повірити, що я не спортсмен.

Загалом, Іспанія також сподобалася. Хоча тут, якщо чесно, у мене є часточка розчарування…

– В чому?

– В першу чергу, в собі. Річ у тім, що під час першої подорожі до Парижа я за день проїжджав по 100 км, а цього разу сили дещо підвели, долав по 70 км за добу в середньому. Отже, трішки вибився із графіку. І якщо по Європі я, «безвізник», міг би ще поїздити, то втратив би шанс побачитися з дочкою в Марокко, куди мені відкрили візу. Спершу я планував проїхати всю Іспанію, країну роздивитися, і вже аж від Гібралтару морським шляхом переправитися в Марокко. Але довелося скоротити поїздку, і, не доїжджаючи більше 1000 км до Гібралтару, з Барселони їхати в Марокко на поромі. Не без пригод…

View this post on Instagram

🇪🇸➡️🇲🇦#tsyapkalotrip

A post shared by Цяпкало Микола (@tsyapkalo_mykola) on

– Слухаємо уважно.

– Мені дочка Марина замовила квитка на пором – на конкретний час, конкретний день. І я так боявся запізнитися, що до Барселони домчав на три доби раніше, аніж планувалося. Що робити? Грошей в обріз, знайомих нема. Пішов у готель – а там від 150 євро за добу оплата. Мені б не вистачило. Поїхав у кемпінг. Господар мене зрозумів і прийняв на «пільгових» умовах – замість 90 євро за всі три доби взяв втричі менше. Тобто, одноденну плату за три дні перебування. Дуже вдячний йому за це. Отже, роздрукувавши свого квитка, разом із велосипедом пішов на пором.

«В Марракеші зустрічали консул, зять із дочкою й українська діаспора»

– Як зустріла Африка?

– Холодним душем! У переносному значенні… Добу я плив на поромі до Танжера, а коли вийшов – уже планував собі спокійно доїхати до міста Марракеш на велосипеді. Але коли спробував додзвонитися до дочки та зятя, мене підвів зв’язок. Мій пакет із вигідним роумінгом діяв суто по Європі, а на території іншого континенту – Африки, його не можна було нормально поповнити, а роумінг коштував ледве не 70-90 гривень за хвилину. Як виявилося, мені треба було ще в Україні написати заяву оператору. Я не знав про таку обставину, й ніхто мені не підказав.  І от я стою сам-один на чужій землі, не маю, як родичам звісточки послати. Що робити? Пропадати!

– Ваші дії?

– Підійшов до поліцейського, пояснив, як міг, свою проблему – наполовину жестами, наполовину словами. Той зі свого телефону подзвонив моєму зятю і проблему було вирішено. Шаукі приїхав по мене на машині, ми радо зустрілися, але я вирішив залишитися принциповим щодо своєї подорожі й доїхати до місця призначення на велосипеді. В’їхав у Марракеш і тут мене чекала велика несподіванка.

– ???

– Зять із дочкою підготували мені сюрприз. Марина похвалилася подругам, що тато приїздить після такої тривалої подорожі, а ті розповіли нашому консулу. За його й української діаспори допомоги мені влаштували теплий прийом. Марокканська музика, багато українських прапорів, делегація з оркестром… Я навіть не чекав такого, приїхав у місто й прямо з коліс, без підготовки, опинився в центрі уваги…

– Як рідні сприйняли вашу подорож?

– Коли їхав до Нізара, ще були сумніви, але, спасибі їм, поставилися з розумінням і підтримували мене. Дочки мені були, як штурмани чи диспетчери для автогонщиків – через інтернет відстежували мій маршрут, підказували, де стоянка, кемпінг чи їдальня. Поповняли мені мобільний, придбали білет на пором і на авіаквиток назад. Єдине – дочка весь час турбувалася, як моє здоров’я. Кажу їй: «Я наче помолодшав, на 10 кг схуд!». І справді, була в мене одна пригода. Готуючись в дорогу, підготував пакуночок із ліками. І… забув його! Хвилювався, як дасться мені такий довгий шлях без медикаментів, але, слава Богу, про пігулки й згадувати не довелося!

– Другого свого велосипеда також залишили за кордоном?

– Ні, привіз із собою назад. Дуже дорогий він мені став за ці 3400 км шляху.

– Що порадите тим, хто захотів би повторити ваш шлях?

– Передовсім, пораджу займатися фізкультурою для себе й контролювати своє здоров’я. І лише знаючи свої можливості й проблеми, пройшовши тренування меншими відстанями, зважуватися на тривалі подорожі. Звісно, важливо все спланувати. Продумати деталі щодо віз, грошей, всіх особливостей маршруту. Підібрати зручний одяг, бути готовим до примх погоди й вгадати з порою року, щоб не мерзнути в палатці. Але найголовніше – починайте подорожі раніше, бо пізніше сили вже не ті. Й обов’язково вчіть іноземні мови, щоб порозумітися з людьми. В наш час, коли є інтернет із картами й перекладачем, це вже не така складна місія. Якби я хоч англійську трішки знав, взагалі б все легко було.

– Шлях назад був легшим, але, напевно, менш цікавим?

– З одного боку, так. З іншого – мене чекали важливі новини, я додому поспішав. За час моєї відсутності в дочки Галі (дві з моїх чотирьох дочок живуть в Україні, інші – в Марокко та Лівані) з’явилася для мене гарна вісточка. Я дізнався, що в мене вже не 9, а 10 внуків…

Рейтинг новости: 12345



Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Добавить комментарий
Читайте также
11 октября, 10:01
811
11 октября, 10:01
03 октября, 18:59
446
03 октября, 18:59
29 сентября, 13:43
806
29 сентября, 13:43
Сейчас обсуждают
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?