Усейн Болт: як гартувалася Блискавка

Вчитель початкової школи Дейвер Ньюджент не міг жити без спорту, а тому значно більше за уроки він любив різноманітні змагання, які влаштовувалися в навчальному закладі. Наближався черговий такий день, який був відзначений червоним у календарі Ньюджента. Для того, щоб збільшити свій інтерес до змагань, він вирішив приміряти на себе костюм скаута. Ньюджент давно для себе відзначив високого хлопця, який мав хороші успіхи у вивченні англійської мови та математики, але значно більше він вирізнявся тим, що ніколи не давав спокійно спати вчителям.

Усейн ні секунди не міг всидіти на місці. Він щомиті поривався зірватися зі свого стільця, немов той був електричним. А ось на перервах Болт проявляв себе на повну. Він бігав і бігав… Проте лише для задоволення. Усейн бачив себе гравцем в крикет. Захоплення цією грою передалося йому від батька. Під час одного крикетного матчу містер Ньюджент підійшов до Болта і запитав: «На днях у школі будуть змагання. Ти б не хотів виступити на стометрівці?» «Можливо», – відповів хлопець. Кращим спринтером школи вважався зовсім не Болт, а Рікардо Геддес. Інколи вони змагалися, і в Усейна не було жодних шансів на 60-метровій дистанції, оскільки він розганявся цілу вічність. А ось коли дистанцію збільшували, тоді Болт міг компенсувати свій повільний старт.

Містер Ньюджент, зрозумів, що не аж такий простий скаутський хліб, а тому вирішив підтягнути важку артилерію. Він знав, що шлях до серця юнака лежить через його шлунок. В автобіографії «Швидше за блискавку» Болт пригадував, як Ньюджент підійшов до нього з наступною пропозицією: «Якщо ти обженеш Рікардо на шкільному спортивному забігу, я пригощу тебе обідом». Комплексний обід у школі Вальденсія міг спокусити і меншого любителя поїсти, ніж Усейн. Соковита курятина, смажена солодка картопля, рис, горох. Звичайно, що Болт не встояв перед такою пропозицією. Як згадував Усейн, думка про приз мобілізувала його тоді так само сильно, як і в подальшому олімпійське золото.

В день гонок вся школа вийшла для того, щоб підтримати спринтерів. Вболівальники теж додали сил Усейну. На цей раз він стартував блискавично і випередив Рікардо на багато метрів. Так Болт став найшвидшою людиною своєї школи. Після цієї перемоги він відчув дивну ейфорію. Відтоді він зрозумів, що бути першим – чудово.

Після кількох років спринтерських перемог у Вальденсії, Болта запросили бігти 100 та 150 метрів на національних шкільних змаганнях. Незважаючи на те, що він обидві дистанції програв, Усейн все ж виявився найшвидшим у своїй віковій групі. А тому такий алмаз вихопила школа Вільяма Нібба, яка сподівалася відшліфувати його та зробити з Болта легкоатлетичний діамант, який зможе з часом перевершити досягнення найвідомішого випускника школи – Майкла Гріна, учасника фіналу стометрівки на Олімпіаді в Атланті. Так Усейн опинися на найнижчому щаблі драбини, з якої розпочинався шлях на атлетичний Олімп. Навчання в школі дозволяли йому брати участь у Міжшкільних ямайських чемпіонатах.

Для батьків Усейна цей заклад теж став прекрасним варіантом. Оскільки він взяв на себе більшу частину оплати за навчання юнака. Хоча про науку тут досить важко говорити, оскільки Усейна школа брала зовсім не для того, щоб він гриз граніт, а для того, щоб він показував хороші секунди. Щоправда, початок навчання у Вільяма Нібба став для Болта кошмаром. Коли він вийшов на крикетне поле, його миттєво забрали з нього та сказали: «Щоб ми тебе більше тут не бачили. Для тебе це заборонена зона. Бігові доріжки зовсім в іншому напрямку». Розчарований Болт почав скаржитися батькові. Той намагався заспокоїти його: «В крикеті беруть участь і інші атлети, і це завжди ризик. Ти можеш грати добре, краще за інших, однак якщо в тренера є улюбленець, тебе не виберуть. А ось на біговій доріжці ти сам собі хазяїн». На Усейна ці слова подіяли. Болт обожнював, коли все залежало лише від нього. Він попрощався з крикетом і тоді вирішив вибрати свої дистанції. Юнак протягом року вправлявся на 100, 200, 400, 800 та 1500 м. Проте довгі дистанції йому не зайшли, а тому він вирішив сконцентруватися на 200 та 400 метрах (з часом він відмовиться і від 400 метрів).

У школі Вільяма Нібба Усейн легко перемагав усіх своїх суперників. Також він не впускав нагоди познущатися над конкурентами. Під час деяких забігів, коли він традиційно довго спав на старті, деяким з його суперників вдавалося бігти з ним на рівних аж до фінішу, однак наприкінці Болт легко прискорювався і на ходу кричав: «Ну що, спізнився!» Перемоги Усейна стали настільки традиційними, що деякі учні почали втрачати стимул в бігу, вони знали, що вікторія їм не світить, адже вони нізащо не наздоженуть Болта. Тоді шкільне керівництво зробило хід конем: почало проводити змагання тоді, коли Усейн був на регіональних турнірах.

Незважаючи на те, що Болт був одним з найперспективніших спринтерів світу, він продовжував ставитися до бігу як до хобі. Він тренувався без жодного ентузіазму, часто пропускав та зрізав кола. Усейн чекав вечора, коли він міг з друзями піти в місцевий пасаж, де ледь не усю ніч різався з ними у відеоігри. Заради «Mortal Kombat» та «Super Mario» він не доїдав, оскільки саме на них йшли гроші, які давала йому мама на обіди. В деякі дні його руки боліли набагато більше від джойстика, аніж ноги від тренувань.

На регіональних змаганнях Усейн, як правило, фінішував другим. Його майже завжди обганяв Кейс Спенс, який проводив в тренажерній залі майже стільки само часу, скільки Усейн в салоні відеоігор. Після чергової поразки, яка трапилася у 2000 році, Болт не на жарт розлютився. В нього з’явилася мета. Так само як колись він прагнув отримати комплексний обід, тепер він хотів надерти задницю Кейсу. Усейн ціле літо активно тренувався, тоді йому на очі потрапили забіги Майкла Джонсона на Іграх Атланті. Після цього Усейн загорівся ідеєю стати олімпійським чемпіоном. Не менше ніж швидкість Джонсона, Болта вразила його техніка. Усейн зрозумів, що його техніка відстає, а тому він особливо ретельно почав відпрацьовувати цей аспект на тренуваннях. І результати не забарилися. На наступній 200-метрівці Спенс залишися в тіні Усейна. Так народилася знаменита чемпіонська мантра Болта: «Я пережену тебе в наступному великому забігу, більше ти мене не переможеш. В мене була перевага та впевненість в перемозі. Я переступив через психологічний бар’єр, і тепер я мислив як чемпіон. Я сильно змінився: перемога ставала для мене звичкою».

У 2002 році Кінгстон приймав Міжнародні юніорські змагання, які вважаються аналогом Олімпійських ігор для студентів-старшокласників коледжів. Спочатку Усейн не міг натішитися тим, що йому тепер не доведеться летіти за тридев’ять земель в далеку Європу, де він постійно мерз та мок під дощами. Вдома перед рідними вболівальниками він покаже, на що здатен. Однак досить швидко запал Усейна почав гаснути, він боявся програти та розчарувати ямайську публіку.

Така проста процедура, як взування шиповок, забирала в нього більше двох хвилин. Справа в тому, що Болт тривалий час намагався взути ліву шиповку на праву ногу. Після пострілу пістолета Усейн близько секунди стояв на старті 200-метрівки, так ніби хтось приклеїв його до лінії. Це був чи не найгірший старт в житті Болта. Але потім він поборов своїх демонів та стрімко почав скорочувати відстань до конкурентів. Усейн легко та невимушено вийшов на перше місце, яке нікому так і не віддав . На трибунах почалося справжнє божевілля. А Болт почав вітати публіку, заряджаючись від неї неймовірною енергією.

«Міжнародний юніорський чемпіонат став моїм першим великим моментом, коли я встояв під пресом величезних національних очікувань. Під час свого вітального звернення до фанатів зі мною вже трапилася дивна метаморфоза. Я став чемпіоном світу, я перетворився на Блискавичного Болта для всієї планети. Це мій найвеличніший забіг. І, напевно, залишиться, таким назавжди», – згадував Усейн.

В олімпійському 2004 році Усейн думав зовсім не про поїздку в Афіни. Він хотів перемогти на Міжнародному юніорському чемпіонаті. Сезон почався для Усейна фантастично. Він пробіг 200 метрів за 19,93 секунди, побивши юніорський рекорд на 0,14 секунди. Цей результат був гідним кращих легкоатлетів світу, а тоді Усейну було лише 17.

Однак буквально за два тижні той рік для нього розвернувся на 180 градусів. Болт порвав зв’язку. Через травму Усейн пропустив майже всі змагання напередодні Олімпіади. Зважаючи на свій кепський стан, Болт не горів бажанням вирушати до Греції. До того ж проблеми зі здоров’ям Усейна не обмежувалися лише зв’язкою. Його постійно турбував біль в спині. Тоді тренер Фіц Коулмен вирішив відправити спринтера на прийом до самого Ганса Мюллера-Вольфарта. Після короткого огляду Болт вперше в житті почув слово сколіоз. Саме через сколіоз його права нога була коротша за ліву. Також він часто спричиняв травми та дискомфорт у ногах. Завдяки лікуванню у Мюллера-Вольфарта біль скоро зник і Усейн вирушав до Афін у досить оптимістичному настрої.

На жаль, він протримався недовго, під час одного з тренувань в Греції Болт травмував кісточку. І тепер змушений був бігти через біль. Очевидно, що Усейн не зміг показати нічого яскравого в Афінах. Після провалу на Олімпіаді Усейн на Ямайці перетворився з кумира на ізгоя. Газети писали про те, що Болт не вилазить з нічних клубів, харчується в «KFC» та «Burger King». Тепер ніхто не розглядав його як потенційного чемпіона, на нього повісили ярлик невдахи. ЗМІ писали про те, що його зірка миттєво впала, не встигнувши як слід розгорітися. Болт бачив причину своїх нещасть в тому, що тренер Коулмен просто не міг підібрати до нього ключі. На думку атлета, ті тренування, які проводив з ним наставник, зовсім йому не підходили. Вони не пасували одне одному, а тому Усейн попросився до тренера Гленна Міллса, методи якого йому завжди подобалися. І той погодився взяти під своє крило невдаху-Болта. Це рішення Гленна змінило кар’єру Усейна. І не лише її, а й усю легку атлетику.

Болт одразу ж знайшов спільну мову з наставником. Гленн розробив спеціальну трирічну програму тренувань для атлета. В якій все було підкорене тому, щоб вивести Усейна на пік в 2008 році. В тому році всі дороги вели в Пекін. Саме в Китаї Болт повинен був показати себе в усій красі. Спершу Міллс підняв записи Мюллера-Вольфарта і спільно з місцевими ескулапами він зробив все, щоб Болта не відволікали від виступів ніякі болячки.

Але не менше ніж сколіоз, Гленна турбувало те, що Усейн мабуть був найлінивішим з тих атлетів, яких він тренував. Він ні в яку не хотів вставати зранку, оскільки любив спати до обіду, а тренажерну залу Болт ненавидів. Міллс виявив ще одну проблему, яка заважала Усейну показувати набагато кращий час. Під час забігів він постійно дивився по сторонах на інших атлетів. «Болт, якщо б ти був конем, то я б одягнув тобі на очі пов’язку, щоб ти не витріщався на інших. Якщо ти хочеш перемагати – тобі слід дивитися лише вперед», – повчав Усейна Міллс.

На додачу в Болта тоді не було жодної цілі в бігу. Тренер не міг довго дивитися на це крізь пальці. Гленн сказав, що Усейн мусить для себе знайти стимул, який штовхатиме його до фінішу та зробить так, щоб він перестав на тренуваннях відбувати номер. І тренер добився свого, тепер, коли приходила лінь, Усейн почав малювати у своїй уяві: «Швидкі машини, дорогий одяг та красивих дівчат». Лінь долала Болта лише у тренажерній залі. Так було до забігу, який відбувся у 2007 році на чемпіонаті світу в Осаці. На першій половині 200-метрової дистанції Усейн легко відірвався від усіх своїх конкурентів, і тут на повороті Тайсон Гей миттєво обійшов його, а Болту залишалося лише дивитися як втікав від нього американський експрес.

Незважаючи на срібло, Усейн було важко второпати, як Тайсону вдалося випередити його. Це питання буравило свідомість атлета і він ніяк не міг склепити повіки. Зрештою він підняв Міллса: «Я ж був попереду, тренер. Як він це зробив?» Наставник відповів: «Все тому, що ти прогулюєш тренажерну залу. Ти думаєш, що працюєш, а насправді – ні. Ти робиш лише частину роботи. Вбий собі в голову, що на одній швидкості ти далеко не заїдеш, тобі потрібна ще й сила».

І ця розмова зрештою дала ефект. Усейн більше не хотів бути переможеним Тайсоном. Болт знав, що в нього вроджений талант до бігу і він тепер ішов в тренажерну залу і виконував там усі вправи, як би йому важко не було. Він хотів перемогти в Пекіні, а для цього мусив обрости м’язами. Коли Усейн сказав Міллсу, що він тепер виконуватиме усі вправи, то наставник спочатку йому не повірив. Адже Болт часто кидав слова на вітер. Проте цього разу спринтер не надурив, адже розумів, що лише завдяки тренуванням він зможе здійснити свою олімпійську мрію.

В середині 2007 року Міллсу прийшла в голову думка, що Усейну для покращення результатів на 200 метрах слід спробувати себе на іншій дистанції. Спочатку Болтові сподобалася ця ідея, але коли почув, що мова йде про 400-метрівку, то миттєво змінив свою думку. Він «любив» її так само сильно, як і тренажерну залу. А тому як потопаючий вирішив вхопитися за соломинку та випалив: «А давайте, може, я спробую бігти 100 метрів».

Тренер почав заперечувати: «З твоїм зростом пройде ціла вічність, поки ти вийдеш зі стартових колодок, ти занадто високий, щоб бігти 100 метрів. А от 400 – це якраз твоє».

Однак Усейн настільки боявся своєї «улюбленої» дистанції, що зрештою вимолив в Міллса один шанс. Умови джентльменської угоди виявились зовсім непростими для Болта. Він повинен був взяти участь в одному забігу і показати час, не гірше 10,3 секунди. Якщо Усейн не вкладався б в цей час, то йому світили чотириста метрів пекла. І ось настав день історичного забігу для Усейна Болта. «Тоді я мчав так швидко, як тільки міг; образ тренера, який стоїть з секундоміром, коли я біжу 400 метрів, гнав мене вперед». Завдяки такому стимулу Болт фінішував першим з прохідним часом 10,03 секунди. Міллса дуже здивував результат Усейна і він зрозумів, що в його підопічного є непогані шанси на Іграх 2008 року не лише на двохсотметрівці.

16 серпня 2008 року. Пекін. Олімпійський фінал в бігу на 100 метрів. Усейн Болт традиційно програє старт, але потім блискавично надолужує згаяне: «На останніх 10 метрах я вів себе як божевільний дикун, – пригадував атлет згодом в автобіографії. – Я скинув руки вгору і стукнув себе в груди, тому що знав, що мене вже ніхто не наздожене. Все було зроблено, я став олімпійським чемпіоном, і уся робота, яку я проробив з тренером, зрештою окупилася». На тій Олімпіаді Усейн встановив унікальне досягнення. Мало того, що він здобув три золотих олімпійських нагороди, він ще й тричі бив світовий рекорд. Так народжувалася легенда Усейна Болта, найкращого спринтера в історії.

В нього ідеальна статистика у вирішальних забігах на Олiмпiадах: 9 фіналів і 9 перемог. Усейн став справжнім королем легкої атлетики, перемагаючи на усіх своїх дистанціях на трьох Олімпіадах поспіль. В цьому році всі говорили про те, що Болт може не потягнути у фіналі стометрівки проти Гетліна. Однак у ключовому забігу Усейн знову біг як король, а Джастін був просто свитою.

Болт змінив легку атлетику, завдяки ньому королева спорту отримала величезні гроші та чимало юнаків вийшли на бігові доріжки, щоб стати такими, як Усейн. У 2009 році після того, як він встановив в столиці Німеччини два світових рекорди на дистанціях 100 та 200 метрів, йому подарували шматок Берлінської стіни. Це був досить символічний подарунок для нього. Адже Усейн постійно розширював можливості людини. Він вивів легку атлетику за межі так званих вічних рекордів, Асафи Павелла на ста метрах та Майкла Джонсона на двохсотметрівці. Життя цих досягнень виявилось таким самим вічним, як і існування Берлінської стіни. Ігри в Ріо мабуть стануть останніми для Усейна. Проте хтозна. Болт це – іншопланетянин, який і в 33 може стати олімпійським чемпіоном в тому виді спорту, в якому кожен зайвий рік додає до твого часу кілька сотих секунд.