Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XХІІ. Лос-Анджелес-1984

...

Sport Arena продовжує розповідь про історію Олімпійських ігор.

Getty Images

Getty Images

Числа та факти

— XXІІІ Літні Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі тривали з 28 липня до 12 серпня 1984 року

— В Олімпійських іграх взяли участь 6829 спортсменів (з них 1566 жінок).

— На Іграх був розіграний 221 комплект медалей у 21 виді спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени зі 140 країн.

У фокусі

Карл Льюїс: син вітру

На легкоатлетичних дитячих змаганнях, які відбувалися в Філадельфії, переміг зовсім юний Карл Льюїс. Ця дебютна вікторія прийшла до нього у стрибках в довжину. В тому виді олімпійської програми, який згодом ніколи йому не зрадить на жодній з Олімпіад. Медалі переможцям змагань вручав легендарний Джессі Оуенс, який сказав кілька слів Карлу: «Ти талановитий хлопець. Хоча ти невисокий, але переможеш усіх довгих хлопців. Пам’ятай, що відданість справі приносить cвою нагороду». Як показав час, Джессі виявився хорошим оракулом. Щоправда, під час своїх тріумфів Льюїс вже зовсім не був тим маленьким хлопчиком, якого рідна сестра називала коротуном.

Батько Карла працював тренером з легкої атлетики в школі, а мати навіть виступала на Панамериканських іграх в бігу на 80 метрів з бар’єрами. Так що не дивно, що, надихавшись спортивними випарами, Льюїс «захворів» легкою атлетикою. Проте досить швидко він міг бути підбитим, так і не злетівши. У 12 років під час однієї з дитячих забав Карл спіткнувся та сильно поранив праве коліно. Доктор сказав, що через травму сухожилля він може забути про стрибки. Однак в Карла завжди була своя думка і лікарі не могли приручити його бунтівний характер. Адже Льюїс найбільше хотів бігати та стрибати. Незважаючи на численні невдачі, він продовжував заповзятливо тренуватися. Тому що знав, що для того, щоб дістатися до зірок, йому потрібно продертися через численні терни.

Першою принциповою суперницею Карла стала сестра, яка з легкістю обганяла його та потім насміхалася над коротуном. Однак у 15 років Льюїс почав рости як на дріжджах. Він настільки додав в зрості, що цілий місяць йому довелося ходити з милицями, оскільки організм не міг пристосуватися до нового тіла Карла. Його спортивні результати виросли так же сильно, як і він сам. Шкільні тріумфи Карла не могли довго залишатися непоміченими і перспективний юнак перевіз свої таланти в Хьюстонський університет. Там над алмазом почав ретельно працювати наставник Том Теллез, який з часом добився того, що Карл став справжнім діамантом, який більше десяти років виблискував на легкоатлетичних доріжках. Льюїс завжди відзначав роль наставника у своїх успіхах. «Мені пощастило, я відразу знайшов вмілих та вірних людей, які могли про мене потурбуватися. Протягом 18 років я працював з одним і тим же тренером, в одному і тому ж місті і під керівництвом одного з кращих менеджерів. Американська приказка стверджує, що інколи краще бути щасливим, аніж розумним. Так ось, я звичайно ж не геній, але мені дуже часто щастило».

Getty Images
Getty Images

Теллез з першого погляду оцінив здібності Карла як феноменальні, що юнак одразу ж довів, без проблем відібравшись в американську команду на ОІ в Москві. Проте США так і не поїхали до Радянського Союза, а Льюїс дебютував на Олімпіаді лише через чотири роки. Після того, як політики закрили для нього міжнародну арену, він сконцентрувався на внутрішніх змаганнях. І вже до кінця 1981 року ні в кого не виникало сумнівів, хто кращий легкоатлет США. В 1982 році Карл стрибнув на 8 метрів та 76 сантиметрів, а одного разу уподібнився міфічному Ікару та пролетів 9 метрів і 14 сантиметрів. На жаль, зафіксувати цей вічний рекорд завадив заступ.

Америку важко здивувати легкоатлетичними досягненнями, проте це в 1983 році вдалося Льюїсу. На чемпіонаті світу в Гельсінкі Карл просто не помітив своїх суперників. Він переміг у стрибках в довжину з результатом 8м та 79 см, до того ж він не доступив до планки порядку 25 сантиметрів. Стометрівка теж залишилася за Карлом. Особливо ефектною вийшла його вікторія на двохсотметрівці. Льюїс настільки випередив своїх конкурентів, що на останніх 20 метрах майже зупинився. Коли його запитали, чому він настільки загальмував на фініші, адже він мабуть побив би світовий рекорд, якщо б не скидав темп, Карл відповів: «Я змагався зі своїми суперниками, а не з часом». Після цього чемпіонату світу усі зрозуміли, що тепер королева спорту має нового короля. Офіційна коронація нового монарха відбулася в Лос-Анджелесі.

Напередодні Олімпіади Карл заявив, що він хоче взяти чотири золота і повторити досягнення свого кумира Джессі Оуенса. Чимало аналітиків поставилися скептично до таких заяв. Очевидно, що Льюїс видатний атлет, але чотири золота – це вже якийсь легкоатлетичний космос. Проте вони, мабуть, забули про те, що ракети давно стали візитівкою Хьюстона. І Теллез створив одну з кращих їх легкоатлетичних різновидів.

Getty Images
Getty Images

Вже після першого забігу на 100 метрів багатьом глядачам довелося звертатися до лікарів для того, щоб вправити відвислі щелепи. На старті Льюїс, як завжди, дещо заснув, але десь на 80-метровій позначці ввімкнув космічну швидкість (45 км/год) і залишив далеко позаду своїх конкурентів, ніби вони стояли на місці. Він привіз конкурентам 2,5 метри, ніхто раніше не добивався настільки вражаючого відриву від срібного призера на олімпійській королівській дистанції.

Проте згодом Син вітру, як його назвали іспанці, подув в іншому напрямку і вирішив не встановлювати якихось нереальних досягнень, а обмежитися синицею в руках. Це дуже не сподобалося глядачам, спраглим до видовищ, адже вони сподівалися, що Карл стане тим, хто зможе побити рекорд Бімона. Вже в першій спробі Льюїс полетів на 8 метрів та 71 сантиметр, в другій був заступ, а від інших чотирьох він вирішив відмовитися. Адже розумів, що всі інші його конкуренти не вміють літати, а тому 8 метрів та 71 сантиметра йому вистарчить для олімпійського тріумфу. Він зекономив сили для 200-метрівки, на якій переміг з олімпійським рекордом та для естафети 4×100, після якої прикрасив свою шию ще одним олімпійським золотом. Так він повторив фантастичне досягнення Оуенса.

Сам Льюїс назвав свою перемогу на 200-метровій дистанції глазур’ю на пирозі. Проте, незважаючи на ці перемоги, були і ті, хто критикував його. Сам легендарний Едвін Мозес сказав: «Мені видається, що Карл занадто гордо себе несе. Трішки скромності йому б не завадило». Інші називали його піжоном, який перемагає занадто легко, без напруги та зневажає своїх суперників. Дехто стверджував, що причиною його успіхів є допінг, до того ж він – наркоман. А ось канал «ABC» за те, що він не боровся до кінця в стрибках, вирішив помститися Карлові, не показавши в прямому ефірі одну з його олімпійських вікторій.

Однак навіть критикам довелося визнати, що Карл добивається успіху практично в усіх справах, за які він береться. Льюїс непогано співав та заявив про себе, як про талановитого дизайнера. Карл в житті керувався приказкою: «Якщо ти щось вмієш робити, то ніколи не роби це безкоштовно». В організаторів легкоатлетичних турнірів він вимагав величезні гонорари. Ті спочатку впиралися, але потім капітулювали, розуміючи, що глядачів можна заманити на стадіон лише поривами Сина вітру.

На Олімпіаді в Сеулі Карл пробіг стометрівку за 9,92 секунди і цей час перевершував світовий рекорд. Однак цього виявилось замало. Бен Джонсон забрав в нього титул найшвидшої людини світу, встановивши феноменальне досягнення 9,79 секунди. Але недовго канадець купався в променях олімпійської слави, його впіймали на допінгу, а тому п’яте олімпійське золото перекочувало в колекцію Карла. Другу вікторію в Сеулі він здобув у своїй коронці – стрибках в довжину. Цього разу Льюїс вже не економив сили для двохсотметрівки. І, можливо, це вилізло йому боком. На фініші забігу його на якусь дещицю випередив Джо Делоуч та залишив Карла зі сріблом. Ще одна невдача спіткала Льюїса в естафеті 4×100, коли команда США неправильно передала естафетну паличку.

Getty Images
Getty Images

У 1992 році в Барселоні ніхто і цента не ставив на перемогу Карла. Він не потрапив в команду США на двох спринтерських дистанціях, а в естафеті мав статус запасного. Проте Льюїс знову довів, що чутки про його смерть дещо перебільшені та тріумфував в стрибках в довжину та в естафеті. Через чотири роки в Атланті все повторилося. Всі писали про спортивну пенсію Карла. «Вперше Льюїс дійсно не в формі. Він – не робот Лос-Анджелеса. Він по-справжньому боїться. Йому нічого робити в Атланті. Його надії перемогти і завоювати дев’яте олімпійське золото виглядають просто сміхотворними». Але Карл виходить в сектор для стрибків в довжину і знову перемагає. Його результат 8 метрів та 50 сантиметрів виглядає скромним. Однак і цього вистачило, адже суперники не спромоглись навіть на такий результат.

Син вітру востаннє дув на легкоатлетичних доріжках у 1997 році. Після завершення кар’єри Карл не думав стояти на місці і не пішов по стопах тих спортсменів, які так і не змогли знайти себе в житті. Він продовжував дихати на повні груди, так, як робив це тоді, коли був найкращим легкоатлетом світу.

Олімпійський калейдоскоп

Помста це – страва, яку потрібно подавати холодною

У 1984 році Радянський Союз, звичайно ж, помстився янкі за їхній бойкот московської Олімпіади. НОК СРСР відмовився від поїздки в Новий Світ. Ось як звучав офіційний текст, який пояснював, чому команда одної шостої частини суші змушена залишитись вдома: «Вважаємо недоцільною участь радянських спортсменів в ОІ в Лос-Анджелесі через грубе порушення американською стороною Олімпійської хартії, відсутність необхідних заходів безпеки для делегації та масштабної антирадянської кампанії». Літні Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі бойкотувалися усіма країнами соцтабору, за виключенням Румунії, Югославії та КНР. Президент МОК Хуан Антоніо Самаранч до останнього не втрачав надію на те, що Олімпіада стане повноцінною, а тому навіть особисто приїхав в Москву. Але кремлівські небожителі не спустилися на грішну землю і так і не зустрілися з Самаранчем.

Незвичне опитування

Результати опитування, проведеного срібним призером Мюнхена-1972 в метанні диска Джеєм Сільвестром серед учасників Ігор в Лос-Анджелесі, дало несподівані результати. 68% опитаних хоча б раз в житті приймали стероїди, а 48% вважали використання допінгу етично виправданим.
Бідний «МакДональдс»

Напередодні Олімпіади компанія «МакДональдс» випустила спеціальні скретч-карти під гучною назвою «Переможе Америка – переможеш і ти». Під її захисним покриттям ховалися імена спортсменів або ж назви змагань. І якщо американці брали бронзу в даному виді змагань, то власник карти отримував в «МакДональдсі» халявну колу, якщо срібло – картоплю фрі, золото – Біг-Мак. На жаль, ця кампанія закінчилася пшиком, оскільки менеджери «Макдональдсу» чомусь припускали, що виступи співвітчизників будуть на рівні монреальської Олімпіади. В Канаді зірково-смугасті завоювали 94 медалі, з них 33 золотих. В «Макданольдсі» забули врахувати таку «дрібничку», як бойкот соцтабором Олімпіади-1984, а тому американці розвернулися вдома на повну. 174 медалі, з яких 83 золоті вилізли компанії мільйонними збитками.

Непереможний Мойсей

Едвін Мозес взяв в Лос-Анджелесі своє друге олімпійське золото на дистанції 400 метрів з бар’єрами. Він став першим, хто вирахував, що слід долати 35-метрову відстань від бар’єру до бар’єру за 13 кроків. І його перемоги були найкращим підтвердженням цієї теорії. Тепер чортова дюжина кроків між бар’єрами стала аксіомою для легкоатлетів високого класу. Також Едвін встановив дивовижне досягнення. Він не знав гіркоти поразки протягом 122 забігів. Ніхто не міг випередити Мойсея 9 років 9 місяців та 9 днів. Дивлячись на такі красиві цифри, можна подумати, що Едвін навмисне вирішив поступитися Денні Гаррісу, щоб його рекорд можна було описати одними дев’ятками.
«Незважаючи на те, що багато людей вважають біг просто фізичним процесом, він вимагає величезної технічної роботи. Доводиться витрачати дуже багато часу на те, щоб запхати всі дані у комп’ютер», – ділився секретами своїх тріумфів Едвін.

Getty Images
Getty Images

Мозес завжди працював над тим, щоб алгеброю провірити гармонію бігу і йому це вдавалося краще за всіх легкоатлетів світу, недарма журнал «Лайф» називав його Чародієм, який контролює своє серцебиття з вбивчою акуратністю. Едвін ніколи не віддавав нічого на волю випадку, а тому на фініші він практично завжди був першим.

Царювання Мозеса закінчилося 4 червня 1987 році в Мадриді. Тоді йому вже було майже 32, вік, в якому більшість легкоатлетів ловлять рибу та насолоджуються заслуженим відпочинком. Однак Мозес вийшов на старт і лише на останніх метрах дистанції віддав перемогу. Після цього Едвін, незважаючи на поразку, здійснив коло пошани. Як писав один з журналістів: «Мабуть, він настільки звик до цих кіл, що побіг навколо поля, керуючись своїм набутим рефлексом». Однак мадридська публіка в цій ситуації повела себе ще більш незвично. Вона почали скандувати на адресу Мозеса: «Тореро! Тореро! Тореро!» Іспанські вболівальники чудово розуміли, що справжнім тореадором, якого вони сьогодні бачили був Едвін, а зовсім не Денні Гарріс.

«Такого кайфу я не відчував ніколи в житті»

Так описав свою ейфорію від перемоги в Лос-Анджелесі британський десятиборець Дейлі Томпсон. З перших кроків, які він зробив в цьому грішному світі, Дейлі показав, що з ним буде ой як непросто. Так, рідна мати стверджувала, що він завжди був справжнім кошмаром. Юний Томпсон нагадував діючий вулкан, який вгамовувався лише тоді, коли засинав. З роками він і не думав взятися за голову. Поки тривала кар’єра Дейлі, багато журналістів могли не турбуватися стосовно того, де їм вдасться розкопати черговий скандальний матеріал.

Атлет дуже «любив» Карла Льюїса і, натякаючи на американця, носив футболку з оригінальним написом: «Це другий за ієрархією в світі атлет-гей». Томсон заявляв, що він всиновить дитину разом з англійською принцесою Анною. Коли Дейлі отримував від «BBC» приз кращому спортсмену, то подякував за нього справжнім джентльменам відбірним англійським матом. Томпсон переплюнув себе тоді, коли до нього підійшла семирічна дівчинка для того, щоб взяти автограф. Дейлі просто послав її на чотири літери. Незважаючи на свій вибуховий характер, він безперечно залишався одним з найвидатніших легкоатлетів в історії. Якось журналісти вирішили принизити заслуги Томсона та зауважили: «Тобі дуже пощастило, що нема на тебе Джима Торпа», однак Дейлі ніколи не загрожувала смерть від скромності: «Пощастило не мені, а йому!»

Топ-20:

Далі буде.




Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Читайте также
сегодня, 10:54
8
2
сегодня, 10:54
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?