Sportarena

Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XХV. Атланта-1996

Sport Arena продовжує розповідь про історію Олімпійських ігор.

Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XХV. Атланта-1996 - Рио-2016

Александр Попов

Числа та факти

— XXVІ Літні Олімпійські ігри в Атланті тривали з 19 липня до 4 серпня 1992 року.

— В Олімпійських іграх взяли участь 10 320 спортсменів (з них 3523 жінки).

— На Іграх був розіграний 271 комплект медалей у 26 видах спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени зі 197 країн.

У фокусі

Олександр Великий

26 серпня 1996 року в Москві йому мали вручити орден за заслуги перед Вітчизною. Проте він не зміг з’явитися на урочистій церемонії. За два дні до цього його підрізали. Тоді він опинився не в той час і не в тому місці. Купівля кавуна ледь не стала для нього фатальною. Один з торговців, якому він зробив зауваження стосовно неякісного продукту, вдарив його ножем у бік. На щастя з ним тоді була його дівчина Дар’я. Неподалік від місця розбірки з’явилася “швидка”, дівчина почала зупиняти її, проте водій лише додав швидкості. Життя пораненого пішло на хвилини. Через декілька оборотів секундної стрілки один з водіїв змилувався над нещасною дівчиною, зупинився, та відвіз жертву розбірки у лікарню.

Коли його доставили в руки лікарів, то з моменту поранення минуло вже 40 хвилин, а чоловік втратив 2,5 літри крові. Якщо б «автостоп» протривав ще декілька хвилин, то він би помер. Як виявив огляд, ніж увійшов у тіло на 15 сантиметрів і зачепив нирку та легеню. Не можна було гаяти ні секунди, а тому одразу почали оперувати. Завдання для хірурга Автанділа Манвелідзе ускладнювалося ще й тим, що пораненого звали Олександр Попов. А тому він мав зробити операцію так, щоб врятувати не лише внутрішні органи, а й м’язи. Олександр просто не міг жити без плавання.

Щоб залишити Попову шанс на повернення на блакитні доріжки, Автанділ зробив не традиційний розріз впоперек під ребрами, а повздовж, так щоб не перерізати м’язи. Важка тригодинна операція пройшла успішно. І коли Олександр прокинувся від наркозу, то з його вуст одразу ж злетіло питання, яке напевно його мучило на протязі усіх цих драматичних подій: «Чи зможу я плавати?» Хірург щиро відповів: «Не знаю Все залежить від вас!» (Олександр ніколи не забував, чим він зобов’язаний лікарю, і зробив його хресним свого старшого сина). Вже через три місяці Попов з’явився в басейні, спробував пливти, але каменем пішов на дно. Олександр тепер «плавав» так само, як і колись, в дитинстві.

Попов страшенно боявся води. Батько мало не силоміць відвів шестирічного сина в секцію плавання, щоб той покращив своє здоров’я після запалення легень. Але Сашко не виявляв жодного зацікавлення плаванням. Він прогулював заняття в спортивному клубі Факел. І тут все змінив зовсім інший вогонь – Олімпійський. У 1980 році Попова не можна було відірвати від трансляцій Ігор в Москві. Тоді він вирішив стати хорошим плавцем та з часом взяти участь в Олімпіаді.

g22KlulqmHI

Спочатку все складалося для Попова краще не придумаєш. Олександр прекрасно плавав на спині та у 14-річному віці став чемпіоном Радянського Союзу серед юніорів. Скоро йому вдається виплисти на 100-метрівці з хвилини. Проте в якийсь момент він зупинився в своєму розвитку, а тренер Анатолій Жучков махнув на нього рукою. Наставник не міг вічно чекати на те, коли молодий і перспективний Олександр стане успішним плавцем. Адже в такому віці він вже мав показувати набагато серйозніші секунди. Жучков думав, що Попов стане одним з тих спортсменів, які мали талант, однак закопали його глибоко в землю. Так часто буває: не було б щастя та нещастя допомогло.

Коли Олександр вже хотів опустити руки, на нього звернув увагу сам Геннадій Турецький. Нещодавно його вихованці добилися вражаючих успіхів. Вони привезли з Сеула медалі на стометрівці та п’ятидесятиметрівці кролем. На одному з юніорських чемпіонатів країни на радар Турецькому потрапив талановитий спініст Попов. Але наставник бачив в ньому зовсім інші якості. На його думку, з Олександра можна було виліпити плавця, який зможе кинути рукавичку тодішньому домінатору спринтерських дистанцій – американцю Метту Бйонді.

Спочатку Попова зовсім не тішила перспектива роботи з Турецьким, адже про його тренування ходили моторошні легенди, майже такі самі, як і про «тортури» від Лобановського чи Тарасова. Проте чорт виявився не таким страшним, яким собі його намалював Попов. У перший день зборів в Медео, котрі Попов спочатку сприймав як курс молодого бійця, тренер дав йому вихідний та сказав просто купатися, наступний день – він грав у водне поло, потім знову купання в басейні, похід в гори. Олександр не витримав та запитав: «А коли ми почнемо працювати?» На що Турецький відповів: «А куди поспішати? Адже сезон довгий»! Тоді плавець подумав, що у страху мабуть очі великі і Турецький зовсім не такий великий та жахливий.

Проте згодом наставник так почав навантажувати Попова, що він зрозумів, що це саме той Турецький, яким його залякували старші партнери. Геннадій Геннадійович перевернув Попова зі спини, і досить швидко його результати в кролі стали одними з найкращих в країні.

У Кубку Радянського Союзу він виграє стометрівку та вперше на вдвічі коротшій дистанції випливає з 23-х секунд. Він ретельно готується до чемпіонату світу в Перті, проте на жаль не зумів на нього кваліфікуватися. Тренер намагався відволікти Олександра від цього провалу, розмовляючи з ним про музику та літературу. Наставник зауважив, що в житті Олександра це не останній чемпіонат, і все для нього ще попереду. І виявився правим. В плаванні наставала епоха Олександра Попова.

Вже через півроку стало зрозуміло, що на спортивному небосхилі спалахнула нова зірка. Олександр повернувся з чемпіонату Європи з трьома золотими нагородами. За рік він скинув зі свого часу на стометрівці майже півтори секунди. Незважаючи на європейські успіхи, головним претендентом на перемогу на спринтерських дистанціях в Барселоні був американець Метт Бйонді.

Бйонді став одним з героїв сеульської Олімпіади, вигравши на ній 7 медалей, з них 5 золотих. І він хотів продовжити свої успіхи на Літніх ОІ 1992 року. Старт в Олександра не вийшов, після 50-метрів він плив лише шостим, проте на другій половині дистанції він з легкістю випередив усіх. А ось Бйонді провалився та залишився без медалі. Американець сподівався взяти реванш на найкоротшій дистанції, однак і там спіймав облизня. Попов стартував як слід та фінішував першим з новим олімпійським рекордом, а американцю довелося задовольнитись лише сріблом.

У Росії розпочиналися буремні 90-і, а тому Геннадій Турецький довго не роздумував, коли йому запропонували переїхати на роботу до Австралії. Він також хотів взяти із собою Попова. Той спочатку не погодився, адже не хотів залишати сім’ю та друзів. Проте швидко зрозумів, що йому доведеться вибирати: або залишатися вдома і забути про серйозні результати в плаванні, або їхати за тридев’ять земель та продовжувати вдосконалюватися під керівництвом свого наставника. І очевидно, що він полетів в Канберру. Спочатку йому було зовсім непросто – плавець ніяк не міг адаптуватися до неймовірної спеки, він не знав ні слова англійською, до того ж австралійські ціни дуже били по його бюджету. Однак на Зеленому континенті було все і навіть більше для занять плаванням, а тому Олександр терпів усі побутові труднощі. Його манила Атланта.

На Олімпіаду 1996 року він, на відміну від Барселони, приїхав у статусі головного фаворита. І у цьому немає нічого дивного, адже Олександр став практично непереможним, до того ж у 1994 році він побив світовий рекорд Метта Бйонді на стометрівці, який тримався майже шість років. Попов отримав чимало гучних прізвиськ: «Людина-амфібія», «Російська ракета», «Олександр Великий», «Цар Грозний». Американською надією в Атланті став Гарі Холл-молодший, який хвалькувато заявляв, що скине росіянина зі світового плавального трону та зітре його в порошок. Олександр теж не поліз за словом в кишеню: «Гарі з родини невдах, а тому ніколи не виграє індивідуальне золото на ОІ, так само як і його батько».

Марк Спітц напророкував, що американці вдома виграють обидві спринтерські дистанції. Але як показав час, він виявився таким самим оракулом, як і Пеле. Олександр переміг, незважаючи ні на що.

Так, кімнатка, яку дали російському плавцю, одразу не сподобалась йому, оскільки там навіть не було де розмістити багаж, в їдальні годували лише гамбургерами, та й басейн зовсім не тішив Попова. Напередодні старту стометрівки Гарі Холл почав психологічну атаку на Олександра: кричав, махав кулаком та плюнув на ту доріжку, по якій мав плисти росіянин. Однак Попов на це не звертав уваги, а мовчки робив свою справу. Після першої 50-метрівки американець плив першим, проте на другій половині дистанції Олександр довів, хто є найшвидшим плавцем світу. Ця поразка не змусила Холла тримати язик за зубами: «На п’ятидесятиметрівці я зроблю все, щоб побити росіянина, я перетворю його на посміховисько». На ці заяви купився навіть Білл Клінтон, який прийшов на змагання для того, щоб стати свідком американського тріумфу. Проте Гарі Холл знову залишився біля розбитого корита, не встигнувши за Російською ракетою. А президент США став фанатом Попова та навіть придбав годинник з його автографом. Американці охрестили Олександра Тарзаном, натякаючи на Вайссмюллера, який теж перемагав на 100-метрівці на двох Олімпіадах поспіль. На жаль, скоро на долю Попова випали такі ж важкі випробування, які часто долав герой Е. Р. Берроуза …

Після трагічного випадку плавець прислухався до поради Олександра Кареліна та охрестився. Згодом він одружився з дівчиною, яка його врятувала – Дар’єю Шмельовою. Незважаючи на те, що Попов більше не поповнив свою колекцію олімпійського золота, набагато більшою його перемогою стало те, що він зміг повернутися на блакитні доріжки після того, як його підрізали в Москві. Це була його чергова вікторія над собою, така сама, як і тоді, коли він зі «сокири» перетворився на одного з кращих плавців в історії.

Олімпійський калейдоскоп

Сперматозоїд в кросівках

Талісманом Олімпіади в Атланті став комп’ютерний персонаж Whatizit. Він дійсно виправдав свою назву. Практично ніхто не міг зрозуміти, що це таке. Іzzy (так для зручності «обрізали» його ім’я) став чемпіоном за кількістю образливих прізвиськ серед усіх олімпійських маскотів. Найвідомішим з цих «ніків» став «сперматозоїд в кросівках». Навіть після закінчення Олімпіади Іzzy не давали спокою. Так, про синю лінію, яку намалювали на одній з вулиць спеціально для марафону, говорили, що це слід, який залишила дупа маскота, коли його силоміць виволокли за межі Атланти. Його творець Джон Райан теж був не в захваті від Іzzy: «Як професіоналу, мені б хотілося створити щось особливе, а вийшов червоноголовий пасинок. Сподіваюся, що я стану відомим не завдяки цьому чудовиську».

Неможливе-можливе

Олімпійський вогонь в Атланті запалив Мухаммед Алі, який тоді дуже серйозно хворів і в якийсь момент видавалося, що смолоскип може випасти з його рук, які постійно трусилися. Однак боксер вкотре зробив зусилля над собою та на декілька секунд зумів перемогти таку серйозну суперницю, як хвороба Паркінсона.

Від фінансиста до олімпійського чемпіона

Донован Бейлі народився в Манчестері, щоправда не англійському, а ямайському. З часом він переїхав в Канаду. Там Донован досить швидко проявив себе на фінансовій ниві. Тоді він зовсім не бачив себе у спорті. В студентські роки Бейлі грав у баскетбол та інколи бігав. З 1991 році Донован почав час від часу брати участь в стометрових забігах, проте до 1994 року ставився до них лише як до розваги. Лише у 26 років він серйозно зайнявся спринтом і через два роки став олімпійським чемпіоном.

В Атланті він переміг на стометрівці з новим світовим рекордом у 9,84 секунди. Таким чином, він став другим атлетом в історії, якому вдалося зробити своєрідний хет-трик на стометрівці: до свого титулу чемпіона світу він додав олімпійське золото та світовий рекорд. Першим, кому підкорилося це досягнення, став Карл Льюїс. Після тріумфу Донована деякі канадські вболівальники почали серйозно побоюватися, що Бейлі скоро може бути впійманий на допінгу. І дійсно в нього було чимало паралелей з Беном Джонсоном, який народився на Ямайці, переїхав в Канаду, виграв олімпійське золото з новим світовим рекордом, а потім його зловили на допінгу. На щастя, ці побоювання виявились безпідставними.

Коли олімпійський чемпіон Атланти на 200 метровій та 400-метровій дистанціях Майкл Джонсон все частіше почав називати себе найшвидшою людиною світу,журналісти не давали спокою Бейлі, запитуючи в нього, як він ставиться до таких заяв американця. Той спочатку відмахувався, а потім сказав, що найшвидша людина була виявлена в Атланті, на стометровій дистанції. Зрештою ці суперечки переросли в показовий забіг між Бейлі та Джонсоном на нейтральній 150-метровій дистанції. Проте боротьби не вийшло. Джонсон травмувався та змушений був зійти з дистанції. Так Бейлі став найшвидшою людиною світу та зірвав чималенький куш у мільйон доларів, який виділили організатори цієї вистави.

Беремо лише золото

Емі ван Дікен почала займатися плаванням для того, щоб побороти астму. Хворобу так і не вдалося здолати, а ось у плаванні вона підкорила чимало вершин. Емі виловила аж 4 олімпійських золота в олімпійському басейні Атланти. Вона стала першою в історії США спортсменкою, якій вдалося здобути чотири золота на одних Іграх. Після такого успіху ван Дікен прокинулася знаменитою. Її почали називати однією з найвпливовіших жінок-спортсменок. Обличчя Емі посміхалося з обкладинок майже всіх найпопулярніших журналів країни.

Незважаючи на численні травми, плавчиха підійшла у хорошій формі до Ігор в Сіднеї, де виграла дві золотих медалі в естафеті. Так вона стала однією з небагатьох спортсменок, які можуть похвалитися тим, що в їхній колекції олімпійьких медалей є лише золото.

У 2014 році ван Дікен потрапила в жахливе ДТП, під час якого опинилася на волосину від смерті. В неї був пошкоджений спинний мозок та ледь не розірвана аорта. На додачу в Емі паралізувало нижню половину тіла. Після двох місяців реабілітації, роблячи перші кроки, ван Дікен промовила: «Тепер я стала набагато кращою як людина, ніж була до аварії».

Ці Ігри не були найкращими в історії

Ця Олімпіада критикувалася за довжелезні корки, некомпетентність волонтерів, глюки в роботі інформаційних систем. Також Ігри були принесені в жертву Золотому тільцю. Спорт явно опинився у тіні фінансів. Однак найгіршим стало те, що на цю Олімпіаду впала набагато гірша тінь. Тінь Мюнхена. 27 липня 1996 року в Олімпійському парку трапився вибух, в результаті якого двоє людей загинули, а 111 отримали поранення. Терориста Еріка Роберта Рудольфа вдалося спіймати лише у 2003 році. Щоб уникнути смертної кари, він зробив чистосердечне зізнання. Але це не дуже йому допомогло – він отримав чотири довічних ув’язнення. Не має нічого дивного в тому, що на церемонії закриття Олімпіади президент МОК Х. А. Самаранч вперше за час свого правління «забув» сказати традиційну фразу: «Ці Ігри були найкращими в історії» .

Далі буде


Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena