Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XХVІ. Сідней-2000

Числа та факти

— XXVІІ Літні Олімпійські ігри в Сіднеї тривали з 15 вересня до 1 жовтня 2000 року.

— В Олімпійських іграх взяв участь 10 651 спортсмен (з них 4069 жінок).

— На Іграх були розіграні 300 комплектів медалей у 28 видах спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени зі 199 країн.

У фокусі

Дивовижна історія Еріка-Вугра

Квітень 2000 року. Екваторіальна Гвінея, Малабо. Ерік Муссамбані ввімкнув радіо. Він просто хотів послухати музику, щоб відпочити від важких щоденних буднів. Екваторіальна Гвінея – одна з найбідніших країн світу, а тому його життя зовсім не нагадувало казку. Незабаром Ерік почув по радіо інформацію, яка стала початком однієї з найбільших казок, які траплялися в історії Олімпіад. Просте радіоповідомлення назавжди змінило життя Еріка.

Він нагострив вуха: «Увага! Запрошуються всі бажаючі, які б хотіли поборотися за місце в національній олімпійській команді з плавання, яка вирушить в цьому році на Олімпіаду в Сідней». Муссамбані зацікавила ця інформація. «Так. Я звичайно не дуже добрий плавець, не є членом спортивного клубу. Але ж 10 років тому я плавав у морі, коли був на канікулах у бабусі. Тоді мене навчили плавати рибалки. Незважаючи на такий малий плавальний досвід, я хочу спробувати пройти відбір до національної команди. А раптом мені пощастить».

Як не дивно, але Муссамбані взяли на Олімпіаду. Справа в тому, що коли Ерік прийшов на відбір, то виявилося, що лише він захотів поборотися за путівку в Сідней. Це була чергова ланка в ланцюгу дивовижних подій, які зробили Еріка одним з головних героїв Олімпіади 2000 року. Представники національного олімпійського комітету Екваторіальної Гвінеї сказали Еріку: «Нам просто потрібен ваш паспорт та фотографія. І тоді ми відправимо вас на Олімпіаду. Але ви мусите тренуватися для того, щоб достойно представити нашу країну». Коли Муссамбані запитав, як він має тренуватися, якщо у нього немає наставника, то чиновники відповіли: «Просто робіть те, що робили раніше».

«Мені довелося тренуватися самотужки. Я плавав в басейні готелю, який був десь метрів 12 завдовжки. Я міг безкоштовно відвідувати басейн лише з 5 до 6 години ранку і то не щодня. Тому я вправлявся в басейні лише близько трьох годин на тиждень. Однак я плавав у морі та річці. В річці інколи траплялися крокодили, але вони, мабуть, не були дуже голодні. Я плавав в основному по-собачому, та не мав зеленого уявлення про кроль, брас чи батерфляй», – згадував свої передолімпійські старти Ерік.

Настав історичний для Муссамбані день. Він вирушав в Сідней. Це була його перша закордонна подорож. Одіссея неабияк вимотала Еріка, адже вона тривала цілих три дні, з пересадками в Лібревілі (Габон), Парижі та Гонконгу. Нарешті Муссамбані приземлився в Австралії із приблизно 50 фунтами у кишені. На таку суму «розщедрився» НОК Екваторіальної Гвінеї.

Муссамбані дуже налякався, побачивши олімпійський басейн. Плавець не думав, що він буде настільки великим. Ще однією невтішною новиною для Еріка стало повідомлення про те, що він плистиме не 50 метрів, до яких він так наполегливо тренувався, а цілих100. На цьому неприємності для Муссамбані закінчились, в подальшому йому лише щастило. Так, його графік тренувань співпав з часом, коли в басейні плавали американці. «Я спостерігав за ними, я хотів навчитися пірнати так, як вони, тому що я цього зовсім не вмів. Також я намагався копіювати їхні рухи руками та ногами», – розповідав Ерік. Потім йому допоміг тренер збірної ПАР. Дуже довго наставник не міг повірити, що цей «плавець» дійсно братиме участь в Іграх. Лише остаточно переконавшись в тому, що на Муссамбані справді чекає випробування 100-метрівкою, він подарував йому більш-менш пристойні плавки та окуляри для плавання. Також, наскільки це було можливо, він допоміг Еріку трішки підтягнути його оригінальну техніку.

Муссамбані вийшов на старт першого запливу. Його конкурентами були нігерієць і таджик. Проте вони поспішили і обоє зробили фальстарт, за що були дискваліфіковані. Так розпочинався цей дивовижний заплив. Самотній Ерік у подарованих плавках «Speedo» проти величезного басейну. Муссамбані несподівано для себе опинився в епіцентрі уваги 17 000 вболівальників та мільйонів телеглядачів. І заплив Еріка виправдав сподівання такої численної аудиторії.

Коментар ВВС Адріан Мурхаус, який став олімпійським чемпіоном Сеулу на стометрівці брасом, спершу був шокований стилем Еріка: «Виглядає, що цей хлопець не зможе подолати дистанцію. Мабуть, за декілька метрів він зупиниться та повисне на поплавках, які відділяють доріжки». На першій половині дистанції публіка сміялася, свистіла та невдоволено гула, адже австралійці прекрасно розбираються в плаванні, а тому швидко зрозуміли, що Ерік не дуже вміє плавати. 50 метрів Муссамбані ще якось осилив. А ось після цього сили покинули його, адже він ніколи раніше не плив такого «марафону». В певний момент Ерік просто зупинився. Видавалося, що скоро він може почати тонути. І тут вболівальники почали активно підтримувати Муссамбані, так ніби він був австралійцем та боровся за титул олімпійського чемпіона.

«Я проплив перші 50 метрів дуже добре. Я постійно говорив собі, що мушу пройти весь шлях до кінця. Я знав, що весь світ спостерігає за мною: моя сім’я, моя країна, моя мати, моя сестра і мої друзі. Мене зовсім не турбував мій час. Я просто хотів фінішувати. Наприкінці дистанції, коли я вже повністю вичерпався, я почув вигуки вболівальників, які несамовито підтримувало мене, і це додало мені сил. Коли я торкнувся стінки, то зрозумів, що зробив це. Я залишив усі свої сили в басейні. Коли я прийшов у роздягальню, то впав на підлогу і пролежав так декілька хвилин», – згадував Ерік перипетії того легендарного запливу.

Муссамбані проплив стометрівку кролем, чи, точніше, своїм стилем з «фантастичним» часом 1 хвилина та 52,72 секунди. Він встановив національний рекорд Екваторіальної Гвінеї. Звичайно, на фоні провідних плавців світу це досягнення виглядало особливо «вражаюче». Нідерландець Пітер ван ден Гогенбанд у півфіналі проплив стометрівку за 47,84 секунди. Він же на вдвічі довшій дистанції показав результат 1хвилина та 45,35 секунди.

Незважаючи на свій жахливий час, Ерік став знаменитим. Інтерес до нього був настільки великим, що олімпійським чиновникам навіть довелося виділити йому перекладача, щоб той допоміг Муссамбані дати близько ста інтерв’ю для телевізійників та газетярів. За унікальний стиль плавання його охрестили Ерік-Вугор, а «Speedo» не забула, в чиїх плавках він плив (до речі, зараз ці історичні плавки можна побачити в олімпійському музеї Сіднея), а тому підписала з ним контракт на рік, протягом якого він мав рекламувати продукцію цієї фірми в Європі. Де б Ерік не з’являвся, всюди на нього чекав натовп, який вимагав автографів. Незабаром неподалік місця розташування команди Екваторіальної Гвінеї красувався банер «Тут живе Ерік плавець!» Німецька знімальна група взяла Муссамбані з собою в турне гаванню Сіднея, а кумир Еріка, олімпійський чемпіон Майкл Клім, знайшов час, щоб зустрітися з хлопцем.

Після того, як 15 хвилин слави Муссамбані минули, для нього настали сірі будні. Цілком реально, що їх могло б і не бути, та палиці в колеса Еріка почали вставляти місцеві чиновники. Університет Вісконсина вирішив дати Муссамбані стипендію для навчання в цьому закладі, проте африканські бюрократи не захотіли подати документи Еріка. Плавець сподівався виступити на Олімпіаді в Афінах. Він ретельно тренувався та випливав з 57 секунд, однак і тут своє вагоме слово сказали чиновники. Вони чи то загубили, чи то неправильно вклеїли його фотографію для візи. А тому Муссамбані не зміг взяти участь у своїй другій Олімпіаді. Ерік не приховував свого розчарування: «Я невтомно працював протягом трьох років. Ніхто мені не допомагав. У мене закінчилися усі спонсорські контракти і тепер я зовсім не маю грошей. Я сподівався, що після афінської Олімпіади зможу трішки покращити свій бюджет. Проте найбільше я хотів довести людям, що я таки вмію плавати».

Як показав час, зусилля Еріка виявились недаремними. Зараз в Екваторіальній Гвінеї є два 50-метрових басейни. А Муссамбані працює тренером національної збірної з плавання.

«Зазвичай я прокидаюся о 5 ранку, потім бігаю три кілометри, приймаю душ. Снідаю та іду на роботу. Я займаюся з плавцями у вівторок, четвер, п’ятницю та суботу з 6 до 10 вечора. Я намагаюся популяризувати плавання у своїй країні. Прагну допомогти юнакам, які хочуть стати хорошими плавцями. В мене до цього часу залишається мрія, я сподіваюся ще раз взяти участь в Олімпіаді. Я зараз випливаю на стометрівці з 55 секунд. І я хочу показати в Ріо, що я тепер не такий аутсайдер, яким був колись», – розповідав про своє теперішнє життя Ерік.

На Іграх 2016 року олімпійська команда Екваторіальної Гвінеї складалася аж з двох учасників і Муссамбані серед них не було. Можливо, в Токіо ми зможемо побачити Еріка-Вугра? Приклад Муссамбані показує, що навіть у XXI столітті, коли Олімпіади вже дуже далекі від аматорських ідеалів, які пропагував барон П’єр де Кубертен, проста людина з вулиці може взяти участь в Іграх та довести, що головне – не перемога, а участь.

Олімпійський калейдоскоп

Дебютна Олімпіада для ВАДА

У 1999 році в Лозанні було створене Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА). Перед ним поставили наступні завдання: розробка списку заборонених препаратів та координація допінг-тестів. Тепер їх проводили не лише під час змагань, а й в проміжках між ними. Тому шанси на те, щоб спіймати нечистих спортсменів суттєво збільшилися. Незабаром був прийнятий антидопінговий кодекс. Певні зміни внесли і в текст олімпійської присяги: «Від імені усіх спортсменів я обіцяю, що ми будемо брати участь в цих Олімпійських іграх, поважаючи і керуючись правилами, за якими вони проводяться, зобов’язуюся змагатися без використання допінгу та наркотиків в істинно спортивному дусі, на славу спорту і в ім’я честі своїх команд».

Під час Ігор 11 допінг-проб виявились позитивними. У румунської гімнастки Андреа Радучан, болгарської важкоатлетки Ізабелли Драглєвої та німецького борця Александра Ляйпольда забрали олімпійське золото. З часом сіднейський антидопінговий бумеранг наздогнав ще більшу рибину. У 2007 році американську легкоатлетку Меріон Джонс позбавили трьох золотих та двох бронзових медалей.

Корея – єдина

Північна та Південна Кореї пройшли на церемоніях відкриття та закриття єдиною командою під прапором із контурами Корейського півострова.

Через терни до зірок

Американський прапор на церемонії відкриття ніс 34-річний Кліфф Мейдл. За 14 років до цього з ним трапилося нещастя – він дістав «смертельний» удар струмом у 30 тисяч вольт. Однак Кліфф видряпався з обіймів старої з косою та двічі взяв участь в Олімпіадах, змагаючись у каякінгу. Його повернення у спорт стало справжнім тріумфом олімпійського духу. Недарма він вибрав собі девіз «Per аspera аd аstra» («Через терни до зірок»).

Як Роджер зустрів Мирославу

Роджер Федерер не показав нічого особливого на сіднейській Олімпіаді, однак ті Ігри стали для нього знаковими. Він познайомився зі своєю партнеркою по збірній Швейцарії Мирославою Ваврінець. У 2009 році вони одружилися, а через декілька місяців Мірка народила Роджеру дівчат-близнючок. Через п’ять років Мирослава потішила чоловіка ще одним «прекрасним дублем»: синами-близнюками.

Оригінальний олімпійський смолоскип

На цій Олімпіаді смолоскип за формою нагадував один зі символів Зеленого континенту – бумеранг. Мабуть організатори сподівалися, що Ігри ще повернуться до Австралії.

Обережно, акули!

Напередодні жіночих змагань з тріатлону хтось поширив сарафанним радіо інформацію про те, що в затоці, в якій мав проходити тріатлон, «відпочивають» голодні акули. Офіційні особи намагалися спростувати цю чутку, проте це в них вийшло непереконливо. Декілька спортсменок вирішили не спокушати долю та знятися зі змагань.

Війна маскотів

Олімпіада мала аж трьох талісманів. Ними стали Оллі, Міллі та Сід. Оллі – це пташка кукабара, яка отримала ім’я від слова Олімпіада, єхидна Міллі – від слова Мілленіум, а качконосу Сіду дали ім’я похідне від міста Сідней. Ці австралійські ендеміки, також символізували три стихії.

Незважаючи на чисельну меншість, приз глядацьких симпатій здобув гумористичний маскот Фацо-Товстозадий Вомбат, який був зіркою комедійного телешоу для дорослих. Симпатичний Фацо залишив далеко позаду усіх офіційних талісманів, з ним обожнювали фотографуватися олімпійські чемпіони. Піком Товстозадого Вомбата став день, коли він зійшов на найвищий щабель п’єдесталу пошани разом з австралійською чоловічою естафетною командою в плаванні 4×100 метрів. Після цього почалося стрімке падіння Фацо. Коли навіть офіційному талісману НОК Австралії кенгуру-боксеру не вдалося нокаутувати Товстозадого Вомбата за справу взялися чиновники, які і відсунули Фацо на задній план. Згодом іграшкового Вомбата продали на аукціоні за 35 000 доларів, а гроші скерували на допомогу дітям.

Український слід

На Іграх в Сіднеї Україна поповнила свою скарбничку 23 нагородами: 3 золотих, 10 срібних та 10 бронзових. Микола Мільчев став олімпійським чемпіоном зі стендової стрільби, вибивши 150 очок зі 150 можливих. Таким чином він встановив рекорд, який не можна побити, а лише повторити. В дитячі роки Микола займався плаванням, з якого навіть має перший розряд. Він став прапороносцем України на Олімпіаді в Ріо, де йому забракло якоїсь дещиці, щоб взяти бронзу. Можливо, зорі зійдуться як слід через чотири роки в Токіо.

Гімнаст Олександр Береш виборов в Сіднеї срібло та бронзу. Після цих тріумфів за ним тінню слідували травми, однак він сподівався на перемогу в Афінах. На жаль, не склалося. День, який буває лише раз на чотири роки, став фатальним для Береша. На Обухівській трасі його «Peugeot 307» був протаранений «BMW 740» з номерами Верховної Ради, який летів на швидкості 200 км/год. Олександр загинув на місці, йому було лише 26. За кермом BMW знаходилася дочка відомого політика Адама Мартинюка – Наталя. Коли потім у неї запитали, чому вона мчала з такою швидкістю, та відповіла: «Я їхала так, як звикла їздити, до того ж, я запізнювалася». Вдова Береша виграла усі суди, проте досі так і не отримала жодної компенсації. Видатного гімнаста давно немає з нами, а Наталя насолоджується життям.

Медальний залік: