Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XІХ. Мюнхен-1972

Числа та факти

— XX Літні Олімпійські ігри в Мюнхені тривали з 26 серпня до 10 вересня 1972
року.

— В Олімпійських іграх взяли участь 7134 спортсмени (з них 1059 жінок).

— На Іграх були розіграні 195 комплектів медалей у 21 виді спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени з 121 країни.

У фокусі

Вересень 1972 року на мюнхенській Олімпіаді став дійсно чорним. Жертвами терористів стали 11 членів ізраїльської олімпійської збірної. А Ігри, вперше в новій історії, були призупинені.

Алі Хасан Саламе народився в 1939 році у Східному Єрусалимі. Його батько «працював» лідером палестинської банди, яка діяла в середині 40 років у південних передмістях Тель-Авіва, та загинув в 1948 році під час чергового нальоту. Алі Хасан був племінником самого Ясіра Арафата, котрий, не маючи своїх дітей, часто називав його сином. Після першої арабо-ізраїльської війни 1947-49 років сім’я Саламе звичайно ж не могла залишатися в Єрусалимі, а тому вирішила в тривалу мандрівку по різних арабських країнах, де цю родину, зважаючи на її минуле, сприймали як героїв.

У середині 60-х років Алі закінчив Сорбонну. Завдяки Арафату він досить швидко висунувся в провідні ряди головної палестинської воєнізованої організації ФАТХ. Саламе був генієм фінансових операцій та прекрасно вмів ховати кошти по різноманітних секретних рахунках, а тому досить швидко його багатство не поступалося статкам шейхів. Він любив красиве життя та ніколи не міг встояти перед швидкими автомобілями та гарними жінками. Як у правовірного мусульманина, в нього було чотири дружини. Одна з них, ліванка Джорджія Різк, у 1971 році здобула титул Міс Всесвіт. Коли Саламе відпочивав від своєї основної роботи, то з впевненістю можна було заявити, що він зараз в одному з бейрутських нічних клубів.

Наприкінці 60-х років в Йорданії знайшли другу батьківщину близько 200 тисяч палестинців. Проте вони не збиралися залягати на дно, а тому час від часу боляче жалили Ізраїль. Через це Йорданія неодноразово потерпала від ударів у відповідь, яких завдавав Ізраїль. Очевидно, що досить швидко це набридло владі країни. А тому вона дала вказівку очистити королівство від небезпечних «квартирантів». У вересні 1970 року армія Йорданії позбулася невдячних палестинців. Звичайно ж, бойовики не збиралися забувати ці події, а тому створили терористичну організацію, яка мала відімстити за віроломство йорданців, що відмовились надати притулок арабським братам. Ця організація отримала назву “Чорний вересень”.

Вперше вона гучно заявила про себе 28 листопада 1971 року, коли бойовики вбили йорданського прем’єра Васфі аль-Таля. А ось майже через рік вже практично не залишилось людей, які б не знали про “Чорний вересень”, який «прославився» на ОІ у Мюнхені. Головним мозковим центром організації був Саламе. І саме в його голові народилася ідея здійснення теракту на Олімпіаді. Він залучився підтримкою інших братів по зброї, зокрема західнонімецької лівоанархістської терористичної організації РАФ.

В середині літа 1972 року двоє палестинців в машинах з подвійним дном привезли в Мюнхен вісім АК, кілька пістолетів та багато осколочних гранат. Наприкінці серпня прибули вісім бойовиків, поділені на дві рівних групи. Першу очолив Ісса, а другу – Тоні. На жаль, в 1972 році у Мюнхені були надзвичайно сприятливі умови для успіху теракту.

Олімпійський комітет Західної Німеччини вирішив зробити все можливе, щоб учасники Ігор забули про мілітаристське минуле країни. Хотіли як краще, а вийшло як завжди. Через невелику кількість охорони безпека олімпійського селища була приблизно на нулі. Так, атлетів часто пропускали в нього без пропусків. Інколи спортсмени взагалі не з’являлися на контрольно-пропускному пункті, оскільки знали набагато коротший шлях: вони просто перелазили через паркан. Така ситуація викликала побоювання глави ізраїльської делегації Шмуеля Лалкіна. Він заявив, що дуже здивований не лише низьким рівнем безпеки, а й тим місцем, де поселили його команду. Адже ізраїльських спортсменів «вдало» розташували подалі від усіх, у невеличкому будиночку біля воріт. Німецька влада намагалася заспокоїти Лалкіна та стверджувала, що Ізраїль отримає персональну охорону, але це були лише слова.

У 2012 році «Der Spiegel» опублікував сенсаційну статтю, в якій розповідалося, що влада ФРН отримала попередження від інформатора про те, що палестинці задумали провести операцію на Олімпіаді. Міністр закордонних справ вважав, що слід врахувати цю інформацію, а тому потрібно прийняти максимальні заходи безпеки. Проте влада Німеччини відмахнулася від нього, як від нав’язливої мухи. На жаль, це рішення виявилось фатальним.

5 вересня о 4:30 з’явилися вісім бойовиків «Чорного вересня». Усі вони мали за плечима рюкзаки зі зброєю. Терористи легко перелізли огорожу. Скоро вони дісталися до квартир, в яких мешкала ізраїльська команда. Бойовики легко впоралися із замками, оскільки напередодні викрали ключі. Коли терористи вдерлися в квартири, то наштовхнулися на опір судді з боротьби Моше Вайнберга, який нокаутував одного з палестинців, а другого заколов ножем для фруктів, після чого його застрелили. Штангіст Йосеф Романо поранив ще одного з нападників. Бойовики важко поранили спортсмена, почали знущатися над ним та навіть кастрували Романо. Потім вони вирішили змилостивитися над ним та випустили по ньому кілька автоматних черг і попередили, що так буде з кожним, хто чинитиме опір. У терористів залишилися дев’ять заручників. Суддя з боротьби Гутфройнд, суддя зі стрільби Кехат Шор, тренер з легкої атлетики Аміцур Шапіро, тренер з фехтування Яків Шпрінгер, борці Еліезер Халфін та Марк Славін, штангісти Давід Бергер та Зеєв Фрідман. Масштаб трагедії міг бути набагато більшим.

На щастя, легкоатлет Саул Ладаньї почув крики та встиг вискочити з балкона і втекти через задній двір, стрілкам Генрі Генріковичу і Зелігу Строчу та фехтувальникам Дану Алону і Єгуді Вейсенштейну вдалося заховатися, так що їх не змогли знайти. Також жінки жили окремо від чоловіків, а тому знаходилися в зовсім іншому місці. Ще одним плюсом було і те, що змагання яхтсменів проходили в Кілі і ще двоє ізраїльських спортсменів уникли лап терористів.

Скоро бойовики висунули свої умови. Вони вимагали до 12:00 звільнити та забезпечити безпечний проїзд в Єгипет 234-х арабів, які «незаконно» утримуються у в’язницях Ізраїлю, двох німецьких «зірок» тероризму Андреаса Баадера та Ульріку Майнгоф і ще 16 сидільців різних в’язниць Західної Європи. Якщо їхні вимоги не будуть виконані, то вони щогодини вбиватимуть одного заручника. Для того, щоб показити, що вони не жартують, терористи викинули з вікна понівечене тіло Вайнберга.

Як тільки стало відомо про захоплення спортсменів, прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр відправила в Мюнхен главу «Моссаду» (політична розвідка Ізраїлю, вважається однією з найбільш професійних та найбільш ефективних спецслужб у світі) Цві Заміра. Він мав особисто очолити операцію по звільненню співвітчизників. Замір переговорив з міністром внутрішніх справ ФРН Гансом-Дітріхом Геншером, щоб той дозволив досвідченим ізраїльським спеціалістам взяти участь в операції. Проте діалогу в них не вийшло. Німець сказав, що в його розпорядженні є спеціалісти, які проведуть операцію не гірше, аніж «Моссад». А тому Цві змушений був безсило спостерігати за бездарними діями німецьких правоохоронних органів, які практично не мали досвіду проведення антитерористичних операцій. Зрозуміло, що якби Геншер переступив через свою гордість та погодився на пропозицію Заміра, то жертв було б набагато менше, адже «Моссад» прекрасно знав, що таке тероризм і як з ним боротися.

Зрештою переговори між бойовиками та німецькою стороною завершилися тим, що арабам виділили транспорт для проїзду в аеропорт Фюрстенфенбрук, де на них вже чекав літак, готовий до вильоту в Лівію чи іншу арабську країну. О 22-й годині автобус з терористами та заручниками зупинився на поляні олімпійського селища та пересіли у два гелікоптери. Після години польоту вони приземлилися на військовому аеродромі, неподалік від «Боїнга-707». Однак терористи не спішили покидати гелікоптери, якось звіриною інтуїцією вони відчули, що на них чекає пастка. І дійсно німці підготували операцію, яка полягала в тому щоб одним залпом вбити усіх бойовиків. На жаль, німецька поліція не мала зеленого поняття в боротьбі з тероризмом, що і спричинило трагічну розв’язку.

Коли п’ятеро палестинців почали обережно виходити з гелікоптерів, снайпери відкрили вогонь. І тут на аеродромі раптово згасло світло. Коли прожектори знову ожили, виявилося, що не всіх терористів вдалося ліквідувати. Тоді знову загасили світло і почали стріляти навмання.

Німецькі снайпери зайняли дуже незручну позицію і попали на лінію обстрілу одне одного. Про те, наскільки «ретельно» була підготовлена операція, свідчить те, що в німецьких стрільців не було приладів нічного бачення, а зброю «забули» пристріляти. Плата за ці помилки виявилася надзвичайно дорогою. Один з вцілілих терористів довгою чергою розстріляв чотирьох заручників, а інший метнув гранату в гелікоптер, де залишалися усі інші бранці. Той миттєво перетворився на палаючий смолоскип, адже він мав повні баки пального. Сумна статистика «ідеальної» антитерористичної операції: смерть 11 ізраїльських спортсменів, німецького поліцейського та пілота гелікоптера, кілька снайперів отримали поранення. З восьми терористів п’ятьох відправили до Аллаха, чи швидше до шайтана, а трьох заарештували.

6 вересня на Олімпійському стадіоні відбулася поминальна служба, яку відвідали 80 тисяч людей. На церемонію прибули атлети з усіх країн, за виключенням СРСР (тому що так вирішили в Москві). Під час служби приспустили олімпійський прапор та стяги майже усіх країн-учасниць, крім десяти арабських країн, які відмовилися вшанувати пам’ять ізраїльських атлетів. Президент мюнхенського оргкомітету Віллі Дауме хотів припинити Олімпіаду, проте через деякий час президент МОК Ейвері Брендедж та його прихильники взяли гору, а тому вирішили: «Ігри повинні продовжуватися і ми повинні спрямовувати наші зусилля, щоб вони залишалися чистими, взірцевими і чесними». Цю позицію підтримав також уряд та Олімпійський комітет Ізраїлю, а тому після одноденного тайм-ауту Мюнхенські ігри поновилися.

Новинки

Вперше на Мюнхенській Олімпіаді служителі Феміди виголосили олімпійську присягу. На жаль, це не ніяк не відбилося на їхній об’єктивності і вони так же, як і на попередніх Іграх, раптово «втрачали зір».

Такса Вальді стала першим офіційним талісманом в історії Олімпіад. Іграшка мала дуже широкий спектр кольорів. Лише любителі червоних та чорних кольорів залишились обділеними, оскільки організатори вирішили уникнути непотрібних асоціацій з нацистськими барвами.

Що головне у плаванні? Вуса

Напередодні Олімпіади в Мехіко американський плавець Марк Спітц хвалькувато заявляв, що він приїхав за шістьма золотими медалями, проте в Мексиці його улов був досить маленьким – лише два золота. А ось в Мюнхені він навіть перевиконав свою мексиканську обіцянку. На тій Олімпіаді він встановив, здавалося, вічне досягнення, прикрасивши свою шию сімома золотими медалями. Перед своїм першим запливом в Мюнхені Марк хотів зголити свої фірмові вуса, проте потім передумав, заявивши, що з вусами легше плисти, адже вони перешкоджають потраплянню до рота води. Вусатий Спітц виграє сім золотих і це породить новий тренд в плаванні. Так, на наступних після ОІ міжнародних змаганнях усі радянські плавці були з вусами.

Єдиний, хто виконав завіт Хрущова

Однією з головних сенсацій Ігор стало те, що американські спринтери залишились без свого гарантованого золота на дистанціях 100 та 200 метрів. Валерій Борзов, зробивши золотий дубль, став найшвидшою людиною світу, а газета «Екіп» не стримувала свого захоплення тріумфом київського аспіранта: «Це перемога високого інтелекту. Борзов осмислює біг, він вміє протягом 10 секунд так керувати швидкістю, що в стані за цей короткий період кілька разів змінювати тактику. Він відкрив нову епоху в спринті». Через багато років сам Валерій так напівжартома прокоментував ті свої тріумфи: «Я, мабуть, єдиний виконав завіт Микити Сергійовича Хрущова: наздогнати та перегнати Америку».

Ох вже цей Блаттер!

Радянські спортсмени забрали в американців ще одне їхнє традиційне золото. Так, починаючи з першої Олімпіади, на якій дебютував баскетбол – берлінської і аж до мюнхенської, зірково-смугасті незмінно перемагали на Іграх. За три секунди до кінця фіналу ніщо не віщувало біди американцям. Вони провадили з рахунком 50:49, а радянській команді слід було ввести м’яч в гру аж від свого кільця. Через проблеми з хронометражем збірна СРСР тричі повторювала цю процедуру і в останній спробі зрештою вирвала перемогу. Самі американці відмовилися визнавати свою поразку та заявили, що в них вкрали перемогу. В подальшому янкі так і не з’явилися на церемонії нагородження. До наших днів срібні медалі баскетболістів США зберігаються у Лозанні в Олімпійському музеї. Захисник Кеннет Девіс не просто відмовився від нагороди, а й написав в заповіті, щоб його нащадки ні за яких умов не погоджувалися прийняти цю медаль.

До речі секундометристом в тій грі був «чесний» та «непідкупний» Йозеф Блаттер.

Чергова комедія на марафоні

Уродженець Мюнхена Френк Шортер, який тепер виступав за команду США, вже вважав себе переможцем марафону. Але досить швидко він зрозумів, що першим фініш перетнув спортсмен у формі західнонімецької легкоатлетичної збірної. До того ж американцю дуже не подобався свист та гул невдоволення, який стояв на стадіоні. Шортер не міг второпати, чим він настільки не вгодив місцевій публіці. Згодом з’ясувалося, що ця обструкція призначалася зовсім не американцеві, а студенту Норберту Зудхаусу, який випередив Френка. Коли Зудхаус побачив Шортера, який наближався до стадіону то миттєво переодягнувся в припасену форму та приєднався до забігу. На щастя, обман досить швидко розкрився, та Шортер отримав заслужене золото. Це була третя американська перемога в марафоні, і в жодному з них представники США не перетинали фінішну стрічку першими. В 1904 році Фред Лорц випередив Томаса Хікса, але з’ясувалося, що «переможець» під’їхав на авто, а в 1908 році італієць Дорандо Пьєтрі обійшов Джона Хейса, правда, його буквально внесли на фініш, а тому потім дискваліфікували.

Африканський роззява

Однією з багатьох сенсацій Олімпіади 1976 року стала бронза нікому невідомого ефіопа Мірутса Їфтера на дистанції 10 000 метрів. Після такого тріумфу він вважався одним з головних фаворитів забігу на 5000 метрів, що і підтверджував своїми результатами у кваліфікації. Однак на старті фіналу Їфтер так і не з’явився. Лише коли стаєри подолали вже півтора кола, на стадіон вбіг захеканий Мірутс. Він деякий час зі сльозами на очах поспостерігав за змаганнями, а тоді махнув рукою і щез під трибунами.

Медальний залік: