Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XІV. Гельсінкі-1952

Числа та факти

• XV Літні Олімпійські ігри в Гельсінкі тривали з 19 липня до 3 серпня 1952 року.
• В Олімпійських іграх взяли участь 4955 спортсменів (з них 519 жінок).
• На Іграх було розіграно 149 комплектів медалей у 17 видах спорту.
• За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени з 69 країн.

У фокусі

Чеський локомотив

Анекдот. 50-ті роки ХХ століття. Їдуть в поїзді англієць та чех. Англієць довго розповідає попутнику про те, що парову машину винайшов Джемс Ватт, а паровоз – Джордж Стефенсон, обоє англійці. В цей час у вікні з’являється фігура бігуна, який з легкістю обганяє поїзд та щезає вдалині. «А це наш Еміль Затопек», – пояснив чех враженому англійцю.

15 травня 1941 року, місто Злін, Чехословаччина. Робітники фабрики Бата повинні брати участь у щорічних змаганнях з бігу по міських вулицях, так як глава підприємства хоче показати, що його робітники знаходяться у хорошій фізичній формі. Явка обов’язкова. Звичайно ж, не всім це подобається, проте лише один відкрито про це заявляє. Тоді в бій вступає важка артилерія. Головний вихователь приходить до нього в інтернат та говорить:

 – Затопек ти біжиш в суботу. Зрозумів?

– Але я бігаю дуже кепсько.

– Це не має ніякого значення, не важливо, яким ти будеш: першим чи останнім. Головне, щоб ти біг.

Хлопець зрозумів, що йому зробили пропозицію, від якої він не може відмовитись, якщо не хоче вилетіти з училища та втратити роботу. Однак Еміль ніколи не здавався і зробив ще одну спробу, щоб не бігти. На медогляді Затопек прикинувся, що в нього болить коліно. Проте ескулапи не купилися.

Еміль ні за що не хотів бігти, тому що колись часто діставав від батька за те, що носився як погорілець. Батько часто говорив йому: «На першому місці повинна бути робота, а не спорт. А через біг ти лише надарма витрачаєш сили та зношуєш взуття». І от Затопек вийшов на старт дистанції у 1400 метрів, де його конкурентами були сто інших робітників. Еміль не мав жодного бажання бігти, проте, коли його всі почали обходити, в ньому прокинувся дух боротьби і Затопек біг настільки добре, що закінчив дистанцію другим. Проте ні настільки високе місце, ні навіть ручка, яку він отримав в якості призу, не змусили його полюбити біг: «Це останній раз, коли я біжу». Як показав час, він дуже помилявся. Він побіг ще не один раз, а тисячі разів.

Досить швидко Затопек зрозумів, що бігати набагато краще, ніж горбатитися у цеху. Проте він мусив заробляти свій шматок хліба, а тому працював на фабриці. Робота там була не фонтан. Вітер постійно ніс пилюку та кіптяву з міської фабрики, що негативно позначалося на легенях Еміля і він спробував перевестися з фабрики на іншу роботу. Тоді начальство дало Затопеку таку відповідь, після якої він зрозумів, що більше не варто піднімати це питання: «Можливо, тебе краще перевести одразу в робочий табір?» Спасінням для нього, як це не парадоксально, стала повістка в армію, яка прийшла у 1945 році. Еміль тепер міг бігати, скільки йому влізе.

Незабаром Затопек стає стаєром №1 в Чехословаччині. А в 1947-1948 роках він гучно заявляє про себе і на міжнародній арені. Силу Еміля підтвердила лондонська Олімпіада, з якої він повернувся із золотом та сріблом. Проте на цьому він і не думав зупинятися. Він мчав від перемоги до перемоги і в Європі, і в Азії, і в Новому Світі. З жовтня 1948-го по червень 1952-го Еміль встановив унікальне досягнення: у 72-х забігах поспіль на дистанціях 5000 та 10 000 метрів Затопек приходив до фінішу першим.

Незважаючи на це, він досить довго вагався, чи їхати йому на Олімпіаду в Гельсінкі. Навесні Еміль підхопив простуду, яка переросла у бронхіт, лікарі рекомендували йому забути про біг. «Якщо не послухаєшся – серце може не витримати». Однак Затопек був дуже впертим і вирішив відновити тренування та поїхати в Фінляндію. І там Емілю вдався можливо кращий виступ стаєра в історії Ігор. Олімпійський вогонь в Гельсінкі запалювали Нурмі та Колехмайнен. Можна сказати, що вони таким чином передали естафету Затопеку. Тепер саме він став королем стаєрів.

Перший же забіг Затопека на дистанції 10 000 м в Гельсінкі вразив усіх. В кваліфікації він постійно розмовляв з суперниками, а на останніх колах показово пропускав їх вперед, немов це був сюрпляс. Звичайно ж у фіналі Затопек вже не був таким щедрим і легко переміг, випередивши свого найближчого переслідувача майже на 100 метрів. Також Еміль встановив новий олімпійський рекорд. Незважаючи на видимість легкої перемоги, Затопек після фінішу заявив журналісту, що йому насправді ця вікторія далася ой як непросто: «Це було дуже важко. Я сам відчуваю себе не в оптимальній формі. До того ж, в мене блискучі суперники». Наступний забіг – дистанція 5000 метрів. Ніхто з часів Колехмайнена не робив золотий дубль на дистанціях 10 000 та 5000 м. У цьому забігу виступали всі зірки-стаєри, а тому визначити фаворита було зовсім не просто. Одна з паризьких газет у передчутті видовища вийшла з шапкою: «Фінал на 5000 метрів? Він стане атомною бомбою Ігор».

Усі боги п’ятикілометрівки легко залишили позаду себе простих смертних. Коли пролунав дзвоник, який сигналізував останнє коло, Затопек вирвався на перше місце. Але суперники теж були не ликом шиті, а тому досить швидко Еміль впав аж на четверте місце, і тут на останній кривій він почав бігти так, «ніби йому в кожен з кросівок поклали по скорпіону», як писав один з оглядачів. Червона майка Затопека діяла на стаєрів, які опинилися у нього за спиною, немов мулета на бика, проте ніхто так і не зміг його наздогнати. Той день став для Еміля двічі переможним. Його дружина Дана взяла золото в метанні списа. Напередодні марафону Затопек перебував хорошому гуморі та жартував: «На даний момент особистий залік сімейства Затопеків 2:1. Моя перевага занадто хитка, а тому я спробую її збільшити в марафоні».

Затопек, який ніколи не заморочувався різними іграми розуму в бігу, вибрав просту тактику в марафоні. Прикріпитися до британця Джима Пітерса, якого вважав головним фаворитом забігу. На старті Емілю було зовсім не просто, тому що «орієнтир» ввімкнув космічну швидкість. Проте чех зумів витримати заданий темп. Десь через 20 км Затопек звернувся до свого суперника: «А як ти думаєш, може нам варто додати!» Пітерс, зображуючи що в нього ще є сили на декілька марафонів, відповів: «Нема питань! Давай!» Британець вже ледве плентався, а ззаду його підганяв Затопек, єхидно запитуючи: «А чи не можна ще швидше?» Скоро в Пітерса ногу почала зводити судома, а тому Затопек тепер біг в гордій самотності. Видавалося, що Затопек зовсім не втомився, і, коли він вбіг на стадіон, публіка почала захоплено скандувати: «За-то-пек, За-то-пек». Еміль виправдав своє прізвисько «чеський локомотив» та залишив усіх своїх суперників далеко позаду. Другим на фініші був аргентинець Рейнальдо Горно, якого після закінчення забігу пригостив долькою апельсину Еміль Затопек. Перемога чеха виглядала ще більш вражаючою, якщо зважити на те, що до гельсінкської Олімпіади він ніколи не бігав марафон.

Еміль став настільки популярним в Фінляндії, що його навіть почали називати «Сату Пекка» – «Казковий Петро» (вони переробили на свій лад прізвище Затопек). Після того як Затопеки повернулися в Чехію, празька поліція присвоїла автомобілю сімейства номер 4444, який символізував чотири їхніх перемоги в Гельсінкі. Коли в 1968 році радянські війська почали гусеницями танків душити «Празьку весну», він опинився серед тих патріотів, які підписали знаменитий лист «Дві тисячі слів». Цього йому не пробачили. Його ім’я витерли з радянської літератури. Преса теж не згадувала про нього, так якби не було одного з кращих стаєрів в історії спорту. Самого ж Затопека відправили на уранові рудники. З часом справедливість восторжествувала, і Еміль став послом чеського спорту в світі.

У 2000 році перестало битися серце Затопека. На похорон приїхав президент МОК Хуан Антоніо Самаранч, який у своїй промові зазначив: «Я бачив його на ОІ в Гельсінкі. Дивлячись на нього, я зрозумів, що таке олімпійський дух. Легенда не вмирає, вона залишається в пам’яті назавжди».

Олімпійський калейдоскоп

Червоні ідуть

До 1952 року радянські спортсмени сиділи за залізною завісою та не приймали участі в ОІ. Дебют вийшов надзвичайно потужним. Команда СРСР зібрала хороший медальний врожай: 22 золотих, 30 срібних та 19 бронзових. Червона машина показала, що з нею слід рахуватися, і тепер на долю інших команд випадатиме набагато менше медалей, тому що радянські атлети завжди претендуватимуть на левову частку нагород. Незважаючи на такий фантастичний дебют, радянські чиновники були не дуже задоволені другим місцем в загальному заліку, оскільки команда поступилась тій команді, якій аж ніяк не можна було поступатися – збірній США.

Зняли знаменосця

Не обійшлося на Олімпіаді без традиційних заскоків, які були характерними для радянської реальності. Так, на церемонії відкриття знаменосцем команди був штангіст-важковаговик, 58-разовий рекордсмен країни, дворазовий чемпіон Європи та чотириразовий чемпіон світу Яків Куценко. І тут раптом комусь з чиновників привиділося, що незважаючи на усі свої регалії, він може програти, і це буде жирна пляма на репутації радянського спорту. Тому було прийняте рішення зняти Яківа зі змагань.

Дочка Аполлона

Першою радянською олімпійською чемпіонкою стала метальниця диску Ніна Пономарьова-Ромашкова. До свого золота вона продиралася через цілі чагарі терену. Ніна народилася в бараці ГУЛАГівського табору, тому що її батько, маляр-художник Аполлон Васильович, був заарештований за «гріхи» діда Ніни – регента церкви. Мати теж пізнала гіркий присмак репресій як донька кулака. В Гельсінкі Ніна перемогла з новим олімпійським рекордом – 51 м 02 см. «Лише відчувши в руці важкий золотий кружок, я усвідомила, що відбулося. Адже я перша радянська олімпійська чемпіонка, перша рекордсменка XV Олімпіади… Сльози щипали очі. Наскільки я тоді була щаслива», – згадувала свій тріумф Ніна.

Ще більш вражаючим тріумф Пономарьової виглядає, якщо зважити на те, що вона займалася метанням диска лише три роки. Проте її тренування вирізнялися надзвичайною інтенсивністю, вона демонструвала якусь просто неймовірну націленість на результат, недарма закордонна преса називала її «залізна леді». В Мельбурні Ніна зачепилася за бронзу, а ось в Римі вона завоювала своє друге золото.

З концтабору на п’єдестал пошани

У 17-ти річному віці Іван Удодов опинився в пеклі. Пройшовши всі кола Бухенвальду, він дочекався 1945року, коли американці звільнили в’язнів концтабору. В день, коли він став вільним, Іван, як і більшість інших полонених, не міг самостійно рухатися, а його вага складала близько 30 кг. Тоді для того, щоб покращити свою фізичну форму, лікарі порадили Удодову займатися спортом. Іван вперше з’явився у залі важкої атлетики у 1947 році. Через 4 роки Удодов вже тріумфує в чемпіонаті СРСР, а в 1952 році він добився того, що радянський прапор здійнявся на олімпійському флагштоку вище від усіх інших. Напередодні Олімпіади в Мельбурні він вважався одним з головних фаворитів Ігор, проте зазнав травми, яка зрештою поставила крапку в його кар’єрі.

Ми не будемо жити з капіталістами!

СРСР вимагав, щоб радянські спортсмени жили окремо від спортсменів з капіталістичних країн. Радянські чиновники запропонували два варіанти вирішення свого квартирного питання. Перший – спортсмени можуть щодня приїжджати на ігри з Ленінграду до Гельсінкі, другий – спортсмени можуть жити на військовій базі Порккала. Організатори Ігор наполягали на тому, що всі повинні проживати тільки в Олімпійському селищі. І лише коли починала вимальовуватися перспектива того, що СРСР знову буде невиїзним, організатори зрештою задовольнили прохання радянських чиновників і збудували для команди СРСР друге Олімпійське селище.

І в … штанах

Метальник списа Віктор Цибуленко на розминці перед фіналом зачепився за фірмові радянські сімейні штани (спортивна форма легкоатлетів СРСР) та підвернув ногу. Зрозуміло, що в Гельсінкі він залишився без медалей. В Мельбурні та Римі він вже був без … штанів, а тому взяв бронзу та золото.

Як розплакався олімпійський чемпіон

1952 рік на найвищому щаблі п’єдеcталу пошани стоїть Жозі Бартель, легкоатлет з Люксембургу, та плаче. На перший погляд можна було подумати, що він плаче від радості. Насправді, це було зовсім не так. Логічно, що ніхто не сподівався на перемогу на Олімпіаді спортсмена з Великого герцогства, а тому організатори не завертали собі голови пошуками гімну Люксембургу. Тоді оркестр вирішив зімпровізувати, проте Бартель не оцінив музичних талантів фінів, а тому плакав від образи за свою країну. Організатори наступних Ігор врахували уроки Гельсінкі, і тепер завжди тримають у запасі гімн Люксембургу. Щоправда, з тих часів він жодного разу не знадобився.

А ви застрахували Олімпіаду?

Над Іграми в Гельсінкі нависла серйозна загроза відміни у зв’язку з Корейською війною. Тоді організатори вирішили, що береженого бог береже, а тому застрахували Олімпіаду в страховій компанії Ллойда.

Знахідка для нумізмата

Перша монета, пов’язана з сучасними Іграми, була випущена в 1951 році монетним двором Фінляндії та присвячувалась XV Літній Олімпіаді.

Безсмертна Олімпіада

3 серпня 1952 року. Урочисте закриття Олімпійських ігор. На трибуну піднімається президент МОК Зігфрід Едстрем. Він прекрасний оратор і нечасто говорить з папірця. Проте Олімпіада – це не та подія, на якій проходить експромт. А тому він цього разу підготувався як слід. Едстрем підходить до мікрофону, починає шарити по кишенях, але такого потрібного папірця там не виявилося. Потім він обшукав і гаманець, і портфель. Однак результат аналогічний. Йому довелося знову вдатися до експромту. Він говорив довго, цього дня муза явно прийшла до нього, однак Едстрем настільки захопився, що забув сказати найголовнішу фразу: «Оголошую XV Олімпійські ігри закритими». Після церемонії журналісти не впустили нагоди пожартувати над оратором Едстремом: «Ігри в Гельсінкі назавжди залишаться в пам’яті людей. Вони не були закриті, а тому безсмертні».