Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XVІ. Рим-1960

Числа та факти

— XVІІ Літні Олімпійські ігри в Римі тривали з 25 серпня до 11 вересня 1960 року.

— В Олімпійських іграх взяли участь 5338 спортсменів (з них 611 жінок).

— На Іграх були розіграні 150 комплектів медалей в 17 видах спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени з 83 країн.

У фокусі

Юрій Власов

«Юрій Власов – чистий, без допінгу. На мій погляд, це еталон олімпійського чемпіона – спортсмена, інтелігента, громадянина».

Юрій Нікулін

Вересень 1961 року. На чемпіонаті світу з важкої атлетики у Відні один знайомий підвів до найсильнішої людини світу Юрія Власова худенького, довготелесого хлопчика. Юнак вже декілька років шалено тренувався, проте на жаль толку з цього було – як з козла молока. Наставники бачили в ньому потенціал. І тому вирішили звернутися за допомогою до Юрія. Власов підтримав юнака та заявив, що не варто зав’язувати зі спортом, слід тренуватися з такою ж інтенсивністю, та успіхи не забаряться. Як показав час, така психологічна підкачка від олімпійського чемпіона дала свої плоди. Цим хлопцем був Арнольд Шварценеггер.

Свого часу, подібний ефект для кар’єри Власова мав турнір з важкої атлетики, який проходив у Москві в 1955 році. Головною зіркою тих змагань вважався Пол Андерсон. Юрій не міг упустити нагоди поспостерігати за своїм кумиром наживо. Зрозуміло, що для двадцятирічного юнака потрапити на цей турнір було практично нереально. Але Власов мав голову на плечах, він завжди спростовував твердження про те, що розмір м’язів важкоатлетів обернено пропорційний до розміру їхнього мозку. Юрій «позичив» в батька кінокамеру та, видаючи себе за іноземного журналіста, успішно підібрався до Андерсона. На турнірі Юрій створював видимість, що він знімає змагання, але вся його увагу була прикута лише до американця. Він захоплено спостерігав за кожним рухом атлета. Саме Андерсону належав феноменальний рекорд 512,5 кг за сумою трьох вправ – жиму, ривка, поштовху. Власов вирішив, що він тепер присвятить своє життя важкій атлетиці та можливо колись наблизиться до магічної позначки у 500 кілограмів. Зрозуміло, що тоді Юрій навіть не міг мріяти про те, щоб побити «вічний» рекорд Андерсона.

Тепер у нього залишалося набагато менше часу для його улюблених друзів – книжок, яким він все частіше зраджував зі штангою. Перші успіхи прийшли до нього у 1957 році. Тоді Юрій став майстром спорту та почав встановлювати перші рекорди Радянського Союзу. Під час тренувань Власов не ловив гав. Якось в залі з’явилася студентка художнього інституту Наталя – для того, щоб зробити замальовки атлетів. Досить швидко, несподівано для неї самої, така любов до живої натури привела її в РАЦС. Але той рік виявився для Юрія всіяний не лише одними трояндами. На змаганнях у Львові Власов вирішив побити рекорд, однак не впорався зі штангою. Як наслідок, він травмував хребет та ногу. Багато спеціалістів вже поставили хрест на кар’єрі Юрія. Проте, як зазначив Власов, він не здався та видужав після великого перелому завдяки лікарям, тренерам та дружині.

Незабаром, несподівано для багатьох, списаний Власов відродився, немов фенікс. І вразив не лише Союз, а й увесь світ. У лютому 1959 року Юрій виграв міжнародні змагання, «привізши» срібному призеру неймовірні 67,5 кг. Далі – більше: в Ленінграді він записав до свого активу перші світові рекорди – у поштовху та ривку. В серпні Юрій підтвердив свій статус на чемпіонаті СРСР. Вишенькою на торті прекрасного 1959 року Власова стала перемога на чемпіонаті світу в Варшаві. На тому ж таки турнірі Юрій врешті досягнув таких бажаних 500 кілограм в триборстві.

Немає нічого дивного в тому, що напередодні Олімпіади в Римі Юрій вважався одним з головних фаворитів. Проте не всі погоджувалися з цією аксіомою. Були і ті хто посилався на те, що, за декілька місяців до Олімпіади, на чемпіонаті Європи Власов лише в останній спробі зумів обійти своїх конкурентів. Американці Джим Бредфорд та Норберт Шеманські заявляли, що проти них у Власова не буде жодного шансу. І дійсно, Юрій в Римі міг залишитись без медалей.

На останньому тренуванні перед вильотом у Вічне місто радянські спортсмени тренувалися неподалік від Ризької затоки. Незважаючи на заборони тренерів Юрій не встояв перед спокусою скупатися в «тепленькій» семиградусній воді. Як наслідок – запалення середнього вуха. Проте завдяки своєму богатирському здоров’ю та ін’єкціям пеніциліну Власова оперативно поставили на ноги. Вже на церемонії відкриття Олімпіади він спричинив справжній фурор, пронісши радянський прапор лише в одній руці. І тут своє вагоме слово ледве не сказали радянські чиновники. У 1952 році вони вже викидали фокус із заміною знаменосця. Цього разу додому ледь не поїхав Власов. Його звинуватили в порушенні режиму – Юрій дозволив собі трішки відсвяткувати перемогу товаришів легкоатлетів. Зрозуміло, що ця справа не коштувала і виїденого яйця. Можливо чиновникам привиділося те, що Власов не зможе «догнати та перегнати Америку»?

На щастя, цього разу здоровий глузд взяв гору. Змагання штангістів у найважчій ваговій категорії стали фінальним акордом Олімпіади. І ефектний знак оклику на Іграх в Римі поставив саме Власов. В жимі Юрій продемонстрував такий же результат, як і Бредфорд – 180 кілограмів. В ривку Власов привіз йому 5 кілограмів. В поштовху американець показав, що не збирається передчасно викидати білий рушник та взяв 182,5 кг становивши при цьому новий олімпійський рекорд. Проте Юрія це зовсім не залякало. Він легко підняв 185 кілограмів. Та навіть і не думав на цьому зупинятися. Залишався ще Шеманські, який вирішив пограти м’язами та замовив 192,5 кілограмів. Проте для американця така вага виявилася непідйомною. А ось Юрію вона видалася замалою – він накинув ще 2,5 кілограми і з легкістю підняв штангу. Однак це ще був зовсім не кінець соло Власова в Римі: він замовив неймовірні 202,5 кілограми. І, напруживши усі свої сили, розширив можливості важкоатлетів за межі 200 кілограмової зони.

Після цього в залі запанувала тиша, яку порушило падіння окулярів Власова, яке стало детонатором для італійських вболівальників. Навіть добре знайомі з дисципліною музиканти гвардійського полку не стрималися та, вискочивши ногами на стільці, почали аплодувати та викрикували на всю потужність своїх тренованих легень: «Власов, Власов, Власов». Публіка була настільки емоційною, що складалося враження ніби змагання штангістів проходили не в «Палаццето делло спорт», а на «Стадіо Олімпіко». І Юрій безперечно заслужив на таке шаленство від перебірливої італійської тифозерії. Він встановив одразу чотири олімпійських рекорди. В жимі, ривку, поштовху та в триборстві (два останніх – світові). Бредфорд відстав на цілих 25 кілограмів. Також Юрій побив «вічний» рекорд Андерсона. Американець колись підняв 512,5 кг, а Юрій осилив аж 537,5 кілограм. І дійсно, Рим чи не найкраще місце, в якому можна перевершувати вічні досягнення. Організатори Олімпіади були настільки захоплені виступом Юрія, що вручили йому спеціальний приз «За найфантастичніший результат, показаний на Іграх».

1988 рік. Москва. В столиці однієї шостої частини суші напівлегально проходять зйомки бойовика «Червона спека» з Арнольдом Шварценеггером в головній ролі. Радянську сторону поставило в глухий кут прохання Арні організувати йому зустріч з Власовим. Зрозуміло, що приймаюча сторона не мала жодного бажання панькатися пошуками Власова. Проте Шварценеггер залізно стояв на своєму. «Я повернуся в США лише після того, коли потисну руку людині, завдяки якій я зумів досягнути усіх своїх Олімпів та Олімпій». В якості аргумента Арні навіть здав квитки на зворотній авіарейс. Чиновникам довелося шукати Власова. І зрештою Юрій та Арнольд зустрілися в тренажерній залі «Атлетік», де усі стіни були заклеєні постерами Шварца. А в часи юності Термінатора на стіні в нього вдома висів плакат Юрія Власова. Суперчемпіони імітували між собою поєдинок з армрестлінгу. А як нагадування про цю зустріч в особистому архіві Власова з’явилося наступне фото.

 

Олімпійський калейдоскоп

П’ять замість чотирьох

Емблема Олімпіади вийшла дуже ефектною. На ній можна побачити Капітолійську вовчицю та п’ять цифр, замість традиційних чотирьох. Всі попередні та наступні організатори Літніх Олімпіад використовували для позначення року проведення лише арабські цифри; італійці звичайно ж не змарнували нагоди, щоб скористатися рідними римськими. Так на емблемі з’явилося MCMLX.

Клей з парашутом

Участь найперспективнішого боксера США у Олімпіаді-1960 до останнього була під питанням. Кассіус страждав на аерофобію, а тому коли він взнав, що на нього чекає черговий «улюблений» авіапереліт, заявив, шо на Аппенінах його ноги не буде. Потім розпочалася тривала дискусія між наставником та підопічним. А Луїсвілльські губи (Прізвисько Мухаммеда Алі) вже тоді майже ніколи не закривалися. І тренеру довелося докласти неймовірних зусиль, щоб зрештою переконати Клея вирушити в Італію.

Кассіус дослухався до наставника, який стверджував, що пропуск Олімпіади може стати початком кінця його кар’єри. Напередодні польоту боксер прийняв деякі додаткові заходи безпеки. Він зайшов у військовий магазин, де придбав парашут. Всю дорогу до Риму він сидів з парашутом за плечами та час від часу молився. Після приземлення Кассіус миттєво відчув себе в своїй стихії. В Олімпійському селищі він знайомився з усіма іноземцями, які траплялися йому на очі, заявляв їм, що неодмінно виграє золото, та обмінювався з ними значками. Спортсмени жартували, що якби довелося обирати мера Олімпійського селища, то ним неодмінно став би Клей.

Кассіус любив кидати слова на вітер, але не цього разу. Він досить легко здолав непростий шлях до олімпійського золота. Клей настільки радів своєму успіху, що ніколи не розлучався з медаллю. Так, він не знімав її навіть під час сну. Коли Кассіус повернувся на батьківщину, то в рідному Луїсвіллі його зустрічали як національного героя. Клея довезли до рідної школи де красувався банер «Ласкаво просимо додому, чемпіон». Мер теж не шкодував компліментів на його адресу.

Проте Кассіус був чорним, і навіть олімпійська медаль нічого не змінила, незважаючи на те, що з моменту тріумфів Оуенса минуло цілих 24 роки. Якось з незмінною медаллю на шиї він зайшов в один з фешенебельних ресторанів Луїсвілля, який був лише для білих. Він сів за столик, відчуваючи себе королем та попросив меню, однак йому відмовили. Клей показав пальцем на свою медаль, думаючи, що вона немов золотий ключик відкриє для нього усі замки, навіть такі міцні, які стосувалися расової дискримінації. Але він помилявся, і його виставили за двері. Кассіус лютував і, коли йшов по мосту через річку Огайо, викинув несправжній золотий ключик у воду. В 1996 році Хуан Антоніо Самаранч вручив Мухаммеду Алі дублікат тієї медалі.

Жертва апартеїду

Ігри в Римі стали останніми на довший час для команди ПАР. Яскраве африканське сонце закрила зловісна тінь апартеїду. Блудна дочка ПАР знову повернулася в олімпійську сім’ю лише у 1992 році, коли розсіявся морок апартеїду.

Мінздрав попереджує – допінг небезпечний для вашого здоров’я

26 серпня 1960 року в Римі за пекельної 40-градусної спеки відбувалися командні змагання велосипедистів. Один з членів датської збірної вже після якихось кількох сотень метрів дистанції не витримав лихої долі. Його відправив в нокаут сонячний удар. Тепер скандинавське тріо велосипедистів опинилося на волосині від дискваліфікації. Усі датчани тепер мали закінчити гонку (згідно з правилами, можна було втрачати лише одного бійця). І звичайно ж, згідно із законами жанру, в скандинавів почалися проблеми. Як назло, Кнуд Єнсен почав скаржитися на те, що у нього крутиться голова. Товариші по команді зовсім забули про власні результати і думали лише про те, як залишити в гонці напарника. Вони тримали його за футболку, щоб він раптом не випав з сідла, до того ж влаштували Кнуду імпровізований душ, після якого Єнсену нібито стало краще.

На жаль, ненадовго. Тільки вони відпустили футболку Кнуда, як той впав і до того ж падіння вийшло вкрай невдалим. Можливо, йому дорогу перебігла чорна кішка? Невідомо. Однак Єнсен вдарився головою об тротуар та отримав відкриту черепно-мозкову травму. Швидка приїхала напрочуд оперативно, однак медики нічого не змогли вдіяти – через годину Єнсен помер. Це була перша смерть на Олімпіаді з того моменту, як в 1912 році помер марафонець Лазару. Під час аутопсії в крові велосипедиста був виявлений амфетамін.

Перемога босоніж

Тріумфатор марафону на Олімпіаді 1960 року ефіоп Абебе Бікіла пробіг всю дистанцію босоніж. Справа в тому, що не знайшлося жодної пари кросівок «Адідас», офіційного спонсора турніру, яка б задовольнила стаєра. Абебе вирішив пробігти так, як він це часто робив в рідній країні – босоніж. І це в нього вийшло, м’яко кажучи, непогано. Він залишив позаду усіх екіпірованих спортсменів.

Медальний залік: