Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XVІІ. Токіо-1964

...

Sport Arena продовжує розповідь про історію Олімпійських Ігор.

Getty Images

Getty Images

Числа та факти

— XVІІІ Літні Олімпійські ігри в Токіо тривали з 10 до 24 жовтня 1964
року.

— В Олімпійських іграх взяв участь 5151 спортсмен (з них 678 жінок).

— На Іграх було розіграно 163 комплекти медалей в 19 видах спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени з 93 країн.

У фокусі

Перерваний марафон Абебе Бікіли

У 1957 році на очі Абебе Бікіли потрапили кілька солдатів, які мали дуже красиву форму. Вони отримали її як подарунок за участь в Олімпіаді 1956 року в Мельбурні. Відтоді його мрією стала поїздка на Ігри до Риму. Бікіла теж хотів мати таку форму. Він почав наполегливо тренуватися в бігу, від чого була зовсім не в захваті його мати, адже у звичайній ефіопській сім’ї кожні робочі руки були на рахунку. А тому вона зовсім не хотіла, щоб син замість праці на користь родини займався нікому не потрібним бігом. До того ж мати думала, що так він виснажить свій організм і досить швидко стане «лишнім ротом». Зрозумівши, що її слова марні, вона вдалася до крайнього заходу – почала давати Абебе менше їжі, аби в нього просто не залишалося сили на той дурнуватий біг. Проте, попри усі ці міри, мати не змогла зруйнувати мрії Бікіли. Він продовжував робити все для того, щоб вирушити у Вічне місто.

Водночас Абебе продовжував пасти вівці, проходячи з отарою десятки кілометрів в пошуках хорошої трави. Улюбленою грою Бікіли стала чанна. Ця гра трішки схожа на хокей на траві, щоправда із вражаючими розмірами поля, довжина якого – близько кілометра. Після «чанної» розминки для Абебе долати десятки кілометрів на всіляких марафонах було набагато простіше. Мати продовжувала напосідати, проте він вперто стояв на своєму. А коли він почав приносити додому перші призові, вона на диво швидко зрозуміла, що біг не є аж таким непотрібним. Проте, незважаючи на дебютні успіхи, над поїздкою спортсмена до Риму постав великий знак запитання. Імператор Хайле Селассіє І після мельбурнських «успіхів» не хотів ще раз ганьбитися і роздумував, чи потрібно витрачатися на заморські Ігри.

Getty Images
Getty Images

І тут своє вагоме слово сказала людина, без якої були б неможливими тріумфи Абебе. Фін Онні Нісканен в 1929 році переїхав в Швецію і незабаром став громадянином цієї країни. Там він займався розвитком спорту. Під час Другої світової війни Онні воював у фінській армії проти Радянського Союзу. У 1947 році його запросили на роль архітектора спорту Ефіопії. Він пояснив імператору, яке значення має спорт для підняття престижу країни в світі і в якості прикладу навів своїх співвітчизників – літаючих фінів. Зрештою, Хайле Селасіє І дав добро на підготовку атлетів до участі в Олімпійських іграх. Якось Нісканен віддав розпорядження, яке в Африці видавалося божевільним. Він наказав по усій країні будувати сауни. Ефіопи крутили пальцем біля скроні – либонь, бідолаху гризе туга за домом, от і вирішив спорудити кілька лазень. Проте це було не так. Онні вважав, що після перебування у саунах атлети почуватимуть себе у вологих та жарких умовах, немов риби у воді.

В країні розпочався справжній стаєрський бум. Хтось хотів бігати сам, а когось доводилося гнати палицями. Існувала ще одна проблема. Схід справа тонка, але не менш тонкою є психологія африканських спортсменів. А в ті роки вона ще більше не вписувалася в наші традиційні європейські рамки. Часто африканські атлети, коли у них щось не вдавалося, могли просто махнути на все рукою, посилаючись на те, що їм завадили злі духи чи прокляв шаман ворожого племені. Нісканену ціною значних зусиль вдалося частково зменшити вплив фактора африканської магії на виступи ефіопських атлетів.

Літо 1960 року для претендентів на Олімпіаду в Римі було спекотним не лише в прямому значенні цього слова. Оскільки всі спортсмени були військовими, Нісканен міг робити з ними все що завгодно. І він продовжував ліпити з них претендентів на найвищі нагороди – тих, хто з часом міг би претендувати на повторення успіхів легендарних літаючих фінів.

Нісканен одразу помітив Бікілу, адже він вирізнявся з-поміж усіх високими результатами. Онні, як правило, ставив перед атлетом завдання пробігти дистанцію двічі: першого разу босим, а вдруге – у взутті. І босоніж Абебе бігав швидше. В цьому немає нічого дивного, оскільки більшість своїх кілометрів Бікіла намотав саме босоніж. Нісканен не полінувався поїхати до Риму, щоб вивчити там трасу марафону і створив її аналог біля Аддис-Абеби. Тільки для того, щоб ще більше ускладнити життя Бікілі, накинув до неї один кілометр. За місяць до Олімпіади Абебе продемонстрував дуже високий рівень своєї готовності, пробігши марафон за 2 години та 21 хвилину, однак ніхто з спеціалістів не вважав його одним з фаворитів Ігор. Очевидно, що аналітики не мали зеленого поняття про якогось там Бікілу, адже в ті часи ніхто не слідкував за спортивними подіями в далекій Ефіопії.

Усі звернули увагу на Абебе ще на старті, щоправда, зовсім не через його біг. Експерти та вболівальники вказували на нього пальцями та потішалися над тим, що він, мабуть, віддав останні гроші на поїздку до Риму, а ось на взуття коштів не вистачило. Проте вже за якихось дві години вони захоплено аплодували Бікілі. Починаючи із середини дистанції він дістав фаворита марокканця Раді бен Абдессалама і всі інші стаєри почали тягнутися за ними, як діти у відомій легенді про Гамельнського щуролова, та попри це темп просування пелотону був значно нижчим, ніж у лідерів забігу.

Неподалік від фінішу стояв обеліск, який італійська армія захопила під час свого вторгнення в Ефіопію в 1935 році. Побачивши цей обеліск, Бікіла зарядився від нього силою, наче Антей від Геї. Ефіоп здійснив феноменальний спурт, залишивши марокканця далеко позаду. Навіть досягнувши фінішу, Абебе не збавив темпу. Тільки наштовхнувшись на живу стіну із захоплених глядачів, він зрозумів, що пробіг 42 км та 195 метрів та став олімпійським чемпіоном. Його результат –2:15.16,2 – значно перевершив олімпійський рекорд Еміля Затопека. «Я щасливий, тому що здобув велику перемогу для своєї країни», – не приховував своїх емоцій тріумфатор.

Почесті, яких удостоїли Бікілу вдома, були гідними самого імператора. Як тільки він спустився трапом літака, його одразу підхопив на руки захоплений натовп та поніс до спеціальної вантажівки, яка потопала в квітах. Перед нею їхало ще одне авто, в якому дрімав дворічний лев – живий символ Ефіопії. Сам імператор привітав Бікілу з перемогою, відзначив його найвищим орденом «Зіркою Ефіопії» та присвоїв Абебе звання капрала.

Щоправда, досить швидко Хайле Селассіє І змінив милість на гнів. В ті часи практично кожен африканський правитель сидів на своєму троні, немов на пороховій бочці. Якось Хайле Селассіє І вдалося вчасно викрити змову. Серед заколотників опинився і Бікіла. На спортсмена чекала смерть, адже він посягнув на батька всіх ефіопів – самого імператора. Однак, на щастя для спортсмена, монарх вирішив, що йому буде вигідніше проявити великодушність і помилувати великого чемпіона – нехай змиває свою вину потом в Токіо. Так що олімпійський титул інколи може врятувати навіть життя.

За місяць до японських стартів Абебе опинився в лікарні – йому видалили апендикс. Проте така дрібниця не змогла завадити йому поїхати до Токіо. Бікіла хотів стати першим атлетом, який зможе досягнути нереального. Нікому до нього не вдавалося захистити свій титул на марафоні.

Тепер Абебе біг взутий, але це не зашкодило йому здобути чергове золото. Не менш вражаюче шоу вже дворазовий олімпійський чемпіон продемонстрував і після фінішу. Він зняв з голови шапочку, почав вітати трибуни та виконувати різноманітні гімнастичні вправи, які встиг закінчити ще до того, як фінішував срібний призер. Знаменитий австралійський стаєр Рон Кларк охарактеризував виступ Бікіли на Олімпіаді в Токіо як «найвеличнішу виставу усіх часів в легкій атлетиці». Абебе біг настільки легко та невимушено, що скинув зі свого римського часу фантастичні три хвилини.

Getty Images
Getty Images

На прес-конференції на запитання про його подальші плани він відповів: «Готуватися до Олімпіади в Мехіко». На жаль, цим планам не судилося бути втіленими у життя. Щастя відвернулося від нього так же блискавично, як він відривався від своїх суперників. Під час Ігор 1968 року він травмував коліно і про титул довелося забути. Однак це були лише квіточки.

Абебе один з небагатьох в Ефіопії мав власний автомобіль, причому не просто автомобіль, а іномарку. «Фольксваген» був подарунком імператора за перемогу в Токіо. Цей подарунок і виявився своєрідним даром данайців. Влітку 1969-го, керуючи «німцем», він на повній швидкості зіштовхнувся з автобусом, що їхав по зустрічній. Коли водій автобуса зрозумів, що переїхав не простого смертного, а олімпійське божество, то ледь не збожеволів з горя. Бікіла був одним зі жменьки людей, які дарували ефіопській бідноті такі рідкісні для неї миті щастя. Після аварії про марафон довелося забути – паралізовані далеко не бігають.

Звичайний ефіоп просто продовжував би собі гнити вдома, чекаючи човна Харона, який повезе його в інший світ. Та в душі Бікіли продовжувало горіти олімпійське полум’я. Він давав поради підростаючому поколінню ефіопських стаєрів, брав участь в змаганнях із санного спорту та стріляв з лука. Сила духу ніколи не покидала Абебе. Вже будучи прикутим до інвалідного візка, він заявив: «Люди, які досягли успіху, нерідко зіштовхуються з трагедіями. Бог хотів, щоб я виграв Олімпійські ігри. Я був на сьомому небі від щастя, коли я вдруге переміг на марафоні, проте я не обурювався коли зі мною трапився нещасний випадок, адже і це було бажанням Бога. У мене немає вибору. Я повинен прийняти це і жити щасливо».

Бог вирішив забрати до себе Бікілу в 1973 році. Йому був лише 41 рік.

Олімпійський калейдоскоп

Мить слави Йосінорі Сакаі

Напередодні відкриття Олімпіади кілька днів поспіль йшов дощ, та в день відкриття 10 жовтня, як на замовлення, ніби виправдовуючи неофіційну назву Японії, зійшло сонце. Право запалити Олімпійський вогонь було довірено Йосінорі Сакаї. Його ім’я нічого не говорило спортивним аналітикам. Але японці обрали саме його для того, щоб показати, що країна успішно відновилася після війни та повністю відійшла від наслідків атомних бомбардувань 1945 року.

Йосінорі народився 6 серпня 1945 року, в Хіросімі. І в якості «подарунка» отримав атомну бомбу. Він активно займався спортом і в дні Токійської Олімпіади був членом команди бігунів університету Васеда. Його результати не дозволяли Йосінарі взяти участь в Олімпіаді, але після неї він досить успішно виступив на Азійських іграх, де навіть виборов золото на 1600 метрах. Та попри все, найвідоміший його забіг відбувся 10 жовтня 1964 року, коли увага всього світу була прикута до нікому невідомого студента, що запалив Олімпійський вогонь.

Замість шопінгу – на олімпійський п’єдестал

Британська вчителька фізкультури Енн Пеккер їхала в Токіо за золотом на дистанції 400 метрів. Проте австралійка Бетті Катберт змусила її задовольнитися лише сріблом. Енн була настільки розчарованою, що вирішила не брати участі в забігу на 800 метрів, а щоб розвіятися пройтися токійськими магазинами. Її нареченому, лекоатлету Роббі Брайтвеллу, заледве вдалося переконати Енн таки пробігти 800-метрівку. Вона погодилась, особливо не розраховуючи на успіх. І справді, з якого дива вона мала думати про нагороди: до Токійських ігор вона лише п’ять раз бігла 800 метрів на внутрішніх змаганнях, причому робила це в якості тренування своєї коронки – 400-метрівки.

Несподівано для себе Енн змогла пробитися у фінал, на старті якого йшла останньою, але потім почала стрімко набирати обертів. Після 400 метрів Паркер була вже шостою, після 600 метрів – третьою, а на фініші увімкнула свої спринтерські якості і сенсаційно виграла золото. При цьому британка побила світовий рекорд! Після Олімпіади вона оголосила про завершення кар’єри.

Згодом Брайтвелл запропонував коханій руку і серце. Як і тоді, коли він вмовляв її пробігти 800 метрів, Енн не змогла відмовити. Вона народила йому трьох синів. Усі вони стали спортсменами. Старший, Гарі, пішов стопами матері і бігав 400 метрів, а Іан та Девід стали футболістами і засвітилися в Манчестер Сіті.

У 1966 році ВВС проводили експеримент, за допомогою якого намагалися визначити відстань, яку гуси можуть подолати за день. Щоб спостерігати за птахами необхідно було мати хорошу швидкість і витривалість. Тому для участі в експерименті науковці обрали Пеккер.

Суперфан

Олімпійські фінали з плавання в Токіо збирали чимало зірок. У світового рекордсмена француза Алена Готтваля виявився дуже оригінальний вболівальник. У день, коли на галла чекав фінал стометрівки, до начальника міської в’язниці Токіо звернувся знаменитий французький злочинець Поль Моро, відомий у вузьких колах під прізвиськом Поль Довга Рука. Він просив дозволу у супроводі поліцейських вирушити у олімпійський басейн для того, щоб підтримати свого кумира. Незадовго до цього Моро затримали агенти Інтерполу. Його спіймали на гарячому на Олімпійському стадіоні, коли він своїми чарівними руками спорожнював вміст кишень англійського спортсмена. Затриманий на місці злочину, Поль з гордістю заявив, що це вже п’ята його Олімпіада. До Токіо він відвідав Лондон, Гельсінкі, Мельбурн і Рим. Моро стверджував, що під час поїздок він завжди намагався поєднати приємне з корисним і в перервах між спортивними змаганнями не забував про свою основну роботу. На жаль, без підтримки свого суперфана Ален фінішував лише п’ятим.

Найшвидший ватерполіст світу

Getty Images
Getty Images

Угорець Дежо Дьярматі в Токіо виграв свою п’яту олімпійську нагороду. Він брав золото в 1952, 1956 та 1964 роках, в 1948-му задовольнився сріблом, а в Римі зачепився за бронзу. Дежо цілком міг би досягнути успіхів і в плаванні. Його рекорд на стометрівці – 58,5 секунди. Недарма його називали найшвидшим ватерполістом світу. На тренерській ниві Дьярматі теж зібрав хороший врожай. Він був наставником угорської команди, яка тріумфувала на Олімпійських іграх в Монреалі в 1976 році. Полишивши водне поло, Дярматі зробив успішну політичну кар’єру.

Одночасний нокдаун

Під час боксерського поєдинку між румуном Костянином Круду та кубинцем Роберто Камінеро трапився унікальний випадок. Двоє бійців синхронно завдали одне одному надпотужних ударів, після яких обоє опинилися в нокдауні. Камінеро одразу звівся на ноги, а ось румун зупинив суддівський відлік на цифрі 8. Однак добре сміється той, хто сміється останнім. По завершенні поєдинку судді віддали перемогу румуну.

Японські школярі обирають марафон

Незважаючи на те, що японські школярі дуже люблять гризти граніт науки, вони все-таки
залишаються школярами. А тому на Токійській Олімпіаді в їх серцях поселився марафон. Адже його траса проходила вулицями міста, через що були відмінені рейси шкільних автобусів і учням дозволили прогуляти уроки.

Далі буде.

 




Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Читайте также
сегодня, 10:54
8
1
сегодня, 10:54
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?