Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина XVІІІ. Мехіко-1968

Числа та факти

— XIX Літні Олімпійські ігри в Мехіко тривали з 12 до 27 жовтня 1968 року.

— В Олімпійських іграх взяли участь 5516 спортсменів (з них 781 жінка).

— На Іграх були розіграні 172 комплекти медалей у 18 видах спорту.

— За нагороди Олімпіади змагалися спортсмени з 112 країн.

У фокусі

Стрибок у XXI століття

Після закінчення фіналу в секторі для стрибків в довжину на XIX Літніх Олімпійських іграх 1968 року в Мехіко знаменитий радянський атлет Ігор Тер-Ованесян не приховував емоцій: «Ми просто діти в порівняння з цим стрибком», а переможець попередньої Олімпіади англієць Лінн Девіс розчаровано заявив: «Він все зруйнував. Господи, ну і для чого мені тепер стрибати?» І дійсно, на Іграх в Токіо Девісу вистачило 8 метрів та 7 сантиметрів для того, щоб взяти золото, а Роберт Бімон полетів в Мехіко на 8 метрів та 90 сантиметрів. Недарма стрибок американця порівнювали з першим польотом Гагаріна в космос. Журналісти ж все частіше задавалися питанням: хто ж такий цей Боб Бімон?

Життя американського легкоатлета зовсім не було солодким. Найбільшим його юнацьким досягненням стало те, що він вижив та знайшов правильний шлях у житті. Бімон народився в одному з найбільш кримінальних негритянських районів Великого Яблука. Через три місяці після появи на світ Боба помирає його батько, а через 8 місяців він став круглим сиротою. Матір забрав туберкульоз. Він жив в «апартаментах», які аж кишіли алкоголіками та наркоманами. А найбільший подарунок Бімон отримував в ті дні, коли його вітчим не приходив додому, а якщо приходив, то вже був не в стані побити маленького Боба. Єдиним проблиском надії для нього стала бабця, яка не дала йому померти з голоду.

Не має нічого дивного, що незабаром Боб сам пішов по стопах своїх друзів та почав заробляти на хліб насущний, торгуючи марихуаною. Його рожевою мрією в тринадцятирічному віці були не якісь там Олімпійські ігри, а кар’єра наркодилера, який ганятиме на дорогій тачці в товаристві довгоногих красунь, смітячи грошима направо і наліво.

Спочатку Боб ходив до звичайної школи, але це тривало недовго. Він щось не поділив з викладачем та добряче його відлупцював. За це Бімона з вовчим квитком викинули зі школи. В нього залишався лише один шлях. Школа для важких підлітків, і після неї він мав згинути в численних кримінальних розбірках, які чи не щодня відбувалися в кварталі Ямайка. Уроки в новій школі Роберта починалися з того, що вчителі проводили обшук учнів на предмет наявності в них зброї та наркотиків. На щастя викладачам спецзакладу таки вдалося підібрати ключики до бунтівної натури Роберта. Він почав займатися баскетболом та легкою атлетикою. Скоро з Бімоном трапилося дивовижне перетворення: з кримінальної надії Нью-Йорка він став одним з найперспективніших спортсменів країни. Боб навіть почав грати в баскетбол за юніорську збірну Великого Яблука. І це в США, де конкуренція в баскетболі, м’яко кажучи, немаленька. Йому навіть пропонували підписати професійний контракт.

Проте Бімон розумів, що кар’єра спортсмена є недовгою і йому потрібно гарантувати собі якесь стабільне майбутнє, якщо він знову не хоче повернутися в «райські» умови негритянського гетто. Тому Боб продовжив навчання та вирішив сконцентруватися на стрибках в довжину. Він ніколи не виділявся великою наполегливістю в тренуваннях. А стрибки в довжину забирали в нього набагато менше часу, ніж баскетбол. Спочатку справи в легкій атлетиці в нього не клеїлися та й фінанси співали романси, а на додачу він знову влип. Бімон одружився, і так, що йому довелося підключати всю свою фантазію, щоб пояснити чому він сьогодні вкотре не ночуватиме вдома.

Але скоро чорну смугу в його житті змінила біла. Прийшли першу успіхи і його почали називати другим стрибуном Америки після самого Ральфа Бостона. Напередодні Олімпіади Бімон виграв 22 з 23-х змагань у яких брав участь. Це змусило заговорити про Боба, як про одного з фаворитів Ігор в Мехіко. За місяць до мексиканських стартів Бімон навіть стрибнув на 8 метрів та 39 сантиметрів, покращивши на 4 сантиметри світове досягнення Ральфа Бостона та Ігоря Тер-Ованесяна. Однак чиновники ІААF відмовилися фіксувати новий рекорд, оскільки залетіти так далеко йому допоміг вітер. На Олімпіаді вже ніхто не зможе забрати в Боба його фантастичне досягнення.

Незважаючи на такі успіхи, Бімона вигнали з університетської команди та позбавили стипендії через те, що він відмовився виступати на змаганнях проти збірної Мормонського коледжу Брайама Юнга, візитівкою котрого була расистська політика. Так перед Олімпійськими іграми він залишився без тренера, грошей та й жінка в нього була лише на папері. В підготовці до Олімпіади 1968 року молодшому партнеру по команді вирішив допомогти Ральф Бостон (цікаво, чи він зробив би це, якщо б знав чим усе закінчиться?).

Бімон міг покинути Мехіко вже після кваліфікації. Він провалив перші дві спроби і врятувався лише в заключній, коли за порадою Бостона вирішив перестрахуватися і сильно не доступив до планки. Він вийшов у фінал з другим кращим результатом – 8 м та 19 см, поступившись лише своєму неофіційному тренеру.

І ось настав день вирішальних змагань – 18 жовтня 1968 року. Напередодні фіналу Боб не міг зімкнути повік, проте зовсім не через хвилювання. Він завзято «тренувався» в компанії подруги Глорії, з якою розпивав текілу та займався сексом.

У фіналі Бімону дуже зафартило. Почав накрапати дощ, який раптово взяв тайм-аут саме тоді, коли робив свій стрибок Боб. Мабуть, навіть на небесах зрозуміли, що вони можуть стати свідками історичної події, а тому зробили все від них залежне, щоб Бімон злетів на Олімп. Ігор Тер-Ованесян згадував, що він ніколи не бачив, щоб спортсмен настільки довго висів в повітрі. Було очевидно, що стрибок вийшов надзвичайно довгим, всі конкуренти Бімона з надією дивилися на суддів, сподіваючись на заступ. Проте спроба Боба виявилась зарахованою.

Набагато більше мороки в суддів виникло з фіксуванням результату Боба. Служителі Феміди цілих півгодини займалися вимірюваннями. Прилад для фіксування результатів був розрахований на 8 метрів та 70 сантиметрів, а тому суддям довелося вдатися до послуг старої та надійної рулетки. Коли вони зрештою впоралися зі своєю роботою, то нарахували 8 метрів та 90 сантиметрів. Судді похитували головою та не вірили своїм очам. Вони кілька разів проводили нові заміри, однак зрештою переконалися, що Боб дійсно стрибнув на 8 метрів та 90 сантиметрів. Коли на табло загорівся результат американця, трибуни вибухнули від захоплення. Бімон перевершив світовий рекорд на 55 сантиметрів. Однак на стадіоні була одна людина, яка не розуміла того, що трапилося. Роберт Бімон коли глянув на табло то нічого не зрозумів, оскільки він так само добре розбирався в метричній системі, як і Шерлок Холмс в астрономії.

Лише після того, коли до Боба підійшов Бостон, та сказав йому, що він стрибнув на 29 футів та 2,5 дюйми, Бімон почав усвідомлювати, що накоїв. З ним навіть стався нервовий зрив, Боб впав на коліна та затрясся усім тілом, його нудило, а з очей текли сльози, з великими труднощами партнерам по команді вдалося поставити його на ноги. Ще довго Боб продовжував бурмотіти немов божевільний: «Скажіть мені, що це не сон, що це правда».

Бімон потім розповідав, що до останнього він не вірив в свою перемогу, думаючи що хтось зможе його перевершити. Звичайно, це завдання виявилося не реальним для інших легкоатлетів. Срібний призер з НДР Клаус Беєр відставав від Боба аж на 71 сантиметр.

Цей стрибок шокував одного семирічного юнака, який не міг повірити, що людина здатна на таке. Він вибіг на вулицю взяв рулетку та почав вимірювати лімузин, який стояв неподалік, для того, щоб краще зрозуміти наскільки далеко полетів Бімон. Юнака звали Карл Льюїс і в подальшому йому вдасться на один сантиметр перевершити легендарний стрибок Боба. А Майк Пауелл в 1991 році встановить новий світовий рекорд на позначці 8 метрів та 95 сантиметрів. А ось на Олімпіадах ніхто і близько не зміг підійти до вічного досягнення Бімона.

Зрештою в третій спробі Боб знайшов своє сімейне щастя. У 1999 році він разом з дружиною написав автобіографічну книгу: «Людина, яка вміла літати». І дійсно на Олімпіаді в Мехіко Боб не стрибав, а літав.

Олімпійський калейдоскоп

Нащо нам та Олімпіада, давайте нам революцію!

За десять днів до Ігор студентські організації, з метою привернення уваги світової спільноти до «демократичної» влади Мексики, влаштували ходу по Мехіко під гаслом: «Ми не хочемо Олімпіади, ми хочемо революції!» Влада вислухала прохання молоді і ввела в столицю війська, як наслідок кілька тисяч людей загинули. МОК в цій ситуації діяв за відомим принципом – моя хата скраю, я нічого не знаю, заявивши, що це криваве побоїще немає жодного відношення до Ігор, оскільки є внутрішньою справою Мексики.

Перші талісмани

На Олімпіаді в Мехіко з’явилися перші в історії талісмани Олімпіад. Хоча тоді ще майже ніхто не використовував це слово. Першим став Червоний ягуар, відомий також як Ягуар Майя – він став своєрідною копією давньої статуї майя з нового чуда світу міста Чічен-Іца. Другим талісманом став голуб миру.

Шведський любитель пива

У 1967 році після смерті від амфетаміну Томаса Сімпсона на «Тур де Франс» було прийняте антидопінгове законодавство і МОК взявся за роботу: був складений список заборонених препаратів та створена комісія для боротьби з допінгом. Допінг-тести дебютували на Олімпіаді в Мехіко. Всі спортсмени виявилися чистими, за виключенням шведського легкоатлета Ганса-Гуннара Ліленволла. Щоправда в його крові виявили надмір алкоголю, оскільки він напередодні змагань випив кілька пляшок пива.

Цінні монети

Тепер нумізмати буквально полюють за монетами мексиканської Олімпіади. Вони унікальні через те, що виробник халатно віднісся до роботи і неправильно розмістив олімпійські кільця.

І знову ці радянські чиновники

Вкотре відзначились радянські спортивні функціонери. В’ячеслав Іванов міг здобути четверте поспіль олімпійське золото в академічній греблі. Проте «спеціалісти» вирішили, що він вже застарий для Олімпіад. І це при тому, що йому було лише 30. Молодий та честолюбний дублер прогнозовано провалився. А В’ячеславу залишалося лише віджартовуватися: «Якщо б я поїхав в Мехіко та завоював би там лише срібло, то б шкодував про це усе своє життя, а так я маю на кого звалити».

Ревнивий чемпіон

А ось американці вирішили таки дати шанс триразовому олімпійському чемпіону в метанні диска Елу Ортеру. Хоча напередодні Олімпіади рідко хто на нього ставив, зважаючи на те, що він набрав не лише вік, а й вагу. В кваліфікації яскраво про себе заявив рекордсмен світу Джей Сільвестр, а ось в фіналі, як зізнавався Ортер: «Більше не було на кого дивитися, окрім мене». У третій спробі Ел жбурнув диск на 62 метри та 94 сантиметри, ніби пропонуючи молодим конкурентам спробувати повторити такий результат ветерана. Проте суперники вкотре нічого не змогли вдіяти з Ортером.

Так він повторив досягнення датського яхтсмена Пауля Ельвстрема, який також перемагав в одному і тому ж індивідуальному виді на чотирьох Олімпіадах поспіль. Ел так пояснював свої успіхи: «Мабуть, я дуже ревнивий. Тому мені просто не хочеться нікому віддавати свій титул».

Важке золото ацтеків

Перемоги на Олімпійських іграх в Мехіко давалися дуже непросто. На атлетів накладали свій відбиток специфічні умови, в яких непристосованим закордонним спортсменам часто було складно просто пересуватися по місту, не кажучи вже про демонстрацію кращих результатів. Мехіко розташоване на висоті 2240 метрів над рівнем моря, в котловині оточеній горами, а тому там відчувається нестача кисню. До того ж столиця Мексики – одне з найбільш населених міст світу з чималеньким автопарком, що теж не дозволяє дихати на повні груди. Традиційною для Ігор стала картина, коли після фінішу спортсменів виносили на ношах. В деяких гребців максимальний кров’яний тиск валився до 60, а в штангістів та боксерів він стрибав аж до 200. Недарма в ЗМІ з’явився штамп «важке золото ацтеків».

Хороше румунське вино

Лія Маноліу дебютувала на Олімпіаді в Лондоні в 1948 році – тоді вона посіла шосте місце в метанні диска. В Мельбурні румунка стала восьмою, а ось в Римі до неї прийшла перша бронза. В Токіо вона перевершила свій італійський результат на цілих 4,5 метри, на жаль конкурентки теж не дрімали і вона знову ж таки залишилася на останньому щаблі п’єдесталу пошани. В 1968 році Лія вже була зовсім не дівчинка. У 36 важко думати про серйозні спортивні результати, тієї ж думки дотримувалася Румунська федерація легкої атлетики, яка завжди брала «хороший приклад» зі старших радянських братів. Проте якимось дивом Лія змогла переконати їх в тому, що вона може досягнути успіху в Мехіко. І там Маноліу довела, що вона, як хороше вино, з віком стає лише кращою. Метнувши диск на 58 метрів та 28 сантиметрів, румунка прикрасила свою шию золотою олімпійською нагородою.

Ще більш вражаючим її досягнення виглядає, якщо зважити на те, що в Мехіко вона виконала лише одну спробу. Лія на останньому тренуванні пошкодила лікоть, а тому зробила ставку саме на першу спробу, яка їй вдалася на усі сто. Інших спроб вона просто не могла виконати через травму, а тому відмовилась від них.

Німецький садист

Коли в змаганнях з кінного спорту кінь на прізвисько Ранчеро не захотів долати перешкоди, то це дуже розлютило німця Ганса-Юргена Тодта, який боровся за медалі, а тому почав з усієї сили лупцювати капризну тварину. Колеги по команді доклали чимало зусиль, щоб загасити бойовий запал гарячого Ганса.

Медальний залік: