Можна скільки завгодно говорити про Гаррі Поттера, але при цьому розмова практично завжди лише дотично стосуватиметься персонажа однойменної книги Джоан Роулінг. Образ Гаррі Поттера уже давно переріс книжковий всесвіт, вирвавшись у нашу з вами реальність. Хлопчик, що вижив – це символ. Символ епохи, на котрому виросло не одне покоління. І коли хтось каже, що він/вона дорослішав разом з Гаррі – це чиста правда. Такі ж слова можна застосувати і при розмові про Майкла Фелпса: американський плавець є не меншим символом своєї епохи, ніж юний чарівник.

Раз на чотири роки – насправді набагато частіше – протягом останніх шістнадцяти люди по всьому світу замирають в очікуванні, коли в олімпійському басейні з’являється Фелпс. Усі ці глядачі очікують одного – чергового феноменального виступу американця. Для них усіх Майкл став своєрідним чарівником у світі плаванні. Чарівником, успіхи та невдачі якого пережили аж занадто багато людей, аби він не став оцією особою-символом своєї епохи.

Зрештою, у плавальному басейні він цю епоху власноруч й створив. Починаючи з Сіднею, де Фелпс вперше засвітився перед усім світом у 15-річному віці, й закінчуючи Ріо, де він вкотре підтвердив своє домінування, Балтиморська куля залишається головною дієвою особою у світі плаванні. Він є тим, чиє прізвище знають навіть ті, хто не зможе сказати, яка ж довжина басейну.

Власне кажучи, саме тому під час обговорення плавання у аналітичних студіях у будь-якій точці світу мова завжди заходить про Фелпса. І усі без виключення журналісти та експерти після кожного наступного запливу Майкла обговорюють його феномен. Вони всерйоз розбирають його манеру поведінки та стиль плавання кожного разу, намагаючись знайти різницю між тим, що було раніше, і тим, що є зараз. А поки ідуть усі ці балачки, Гомер, як називають його партнери по команді, продовжує тренуватися та перемагати.

Тренуватися та перемагати.

Як відмічає сам Фелпс, перед важливими стартами він проводить у басейні від двох до п’яти годин сім днів на тиждень. Безперечно, так було і перед Олімпіадою в Ріо. Втім, навіть попри таку шалену підготовку ніхто й близько не міг передбачити того фурору, який Майкл вчинив у Бразилії. Усе дуже просто: повернувшись два роки тому у великий спорт, Фелпс на тренуваннях програвав навіть партнеркам по команді, а буквально в червні він приплив лише четвертим на 200 метрів вільним стилем на заключних пробних змаганнях серед американців перед Олімпіадою.

«Справа не в таланті, а в роботі. Саме завдяки тяжкій праці він досяг результатів цього разу», – відмічає тренер Фелпса Боб Бовмен, ніби парируючи своєму підопічному, який після одного з успішних результатів на Олімпіаді признався, що не раз задумувався над тим, а чи не дарма він повернувся в басейн, і що він там взагалі робить. Але грамотні настанови Боба та бажання самого Фелпса повернутися, аби тріумфувати на Олімпіаді ще раз, допомогли Гомерові пройти цей складний і виснажливий шлях від невдахи до повернення феноменальних кондицій.

Шлях, який почався ще в листопаді 2014 року і завершився аж після останнього виступу в Ріо. Шлях, під час якого Майкл не провів жодного дня без тренувань. Шлях, який, зрештою, повинен був завершитися саме так і не інакше.

У Бразилії Фелпс, котрий востаннє виступав і перемагав на міжнародних форумах ще в Лондоні за чотири роки до того, здобув п’ять золотих нагород, дві з яких йому вдалося виграти в індивідуальних запливах. Показово, що ці дві індивідуальні перемоги Балтиморська куля здобув на найважливіших для себе дистанціях. Спершу Майкл повернув собі втрачену корону, взявши реванш у Чада ле Клоса за поразку у Лондоні на дистанції 200 метрів батерфляєм. А згодом довів, що й досі є найсильнішим не тільки під час окремих запливів, але й взагалі найкращим у басейні, здолавши усіх своїх суперників під час фінального запливу на 200 метрів комплексним плаванням. Втім, Фелпс не просто здолав своїх суперників – він знищив їх, привізши срібному призеру дві секунди. І це усе, на секундочку, у 31 рік.

До слова, здобувши золото у комплексному плаванні, Майкл встановив неймовірне досягнення – американець виграв чотири поспіль Олімпіади на цій дистанції. Міг Гомер повторити цей рекорд й на улюбленій 100 метрів батерфляєм, але у своєму останньому особистому фіналі в Ріо Фелпс все ж поступився, обмежившись лише сріблом. Цей його програш, власне кажучи, є не менш символічним, ніж перемоги: здолати Майкла вдалося 21-річному сінгапурцю Джозефу Скулінгу.

У чому ж тут символізм? У тому, що саме Фелпса молодий азіат вважає своїм кумиром, і саме завдяки його неймовірним результатам Джозеф свого часу захопився плаванням. Розповідаючи про американця на прес-конференції, Скулінг не міг стримувати посмішки, адже йому вдалося здолати свого кумира на Олімпійських іграх. А згодом сінгапурець показав фото, зроблене у 2008 році, коли він, ще зовсім юний, зустрів Майкла під час відпустки і зробив спільну фотографію.

Уже за вісім років потому цей самий малий хлопець в окулярах обійшов Гомера на його улюбленій дистанції, завдавши, мабуть, останньої поразки Майклу Фелпсу у його кар’єрі. Звісно, такі історії згодом стануть основою для різноманітних художніх фільм про американського плавця, але свій головний ефект вони уже здійснили. Ця поразка насправді вкотре доводить епохальність та важливість Майкла для спортивного світу, адже на його виступах встигло вирости уже два покоління плавців, які йшли у басейн, мріючи колись стати наступним Фелпсом.

Після цієї Олімпіади кількість таких дітей, які, повторюючи за своїм кумиром, помчать в басейн, зросте ще більше. Так само як уже зросла кількість дорослих людей, що стали прихильниками Майкла. І не тому, що йому вдалося подолати такий колосальний шлях заради повернення на вершину, а через те, що в Ріо усі нарешті побачили людяного Фелпса. Не робота, який з кам’яним лицем знищує усе й усіх, а людину, яка може дозволити собі заплакати під час нагородження або ж підійти в сектор до мами та свого немовля.

Усі ці речі були неможливими ні чотири, ні шістнадцять років тому. І така зміна у поведінці Балтиморської кулі вкотре доводить, що час невпинно іде, а нічого вічного немає. Майкл пройшов абсолютну трансформацію у своїй поведінці за час виступів на найвищому рівні, і тепер він, здається, готовий піти. Готовий куди більше, ніж чотири роки тому. І, власне, перед останнім фіналом у Ріо – естафетою 4х100 комплексним плаванням – він оголосив про своє рішення завершити кар’єру.

Втім, ніхто не може дати гарантій, що йому не захочеться повернутися ще раз. Бо Фелпс і плавання – це слова-синоніми. Розділяє таку думку і головний суперник Майкла протягом усього кар’єрного шляху, американець Райан Лохте: «Я вважаю, що Фелпс буде виступати в Токіо [Олімпіада-2020]. Я справді так вважаю. Тож, Майкл, побачимося в Токіо».

Зрештою, яким би чином не склалась подальше кар’єра Балтиморської кулі, за собою американець залишає величезний спадок усім майбутнім поколінням. Найвеличніший плавець усіх часів та найбільш титулований Олімпієць – це усе про Майкла. У його колекції залишається 28 олімпійських нагород, 23 з яких – золоті. Мабуть, цей феноменальний результат ніколи не буде повторений, а тим більше перевершений. Бо таких, як він, більше немає. Людина-феномен, людина-епоха, людина-легенда. Той, хто підняв плавання на кардинально інший рівень популярності.  Врешті-решті, просто найвеличніший.

Greatest of All Time.