Увечері 1 липня у київському клубі «Атлас» відбулося шість поєдинків Ліги Жіночого Боксу. Шоу було організовано спільно зі Sparta Boxing Promotions, які, у свою чергу презентували вболівальникам п’ять поєдинків чоловіків-професіоналів, серед яких лише один не завершився достроково.
Дівчата вийшли на ринг перед чоловіками і провели шість поєдинків, за підсумками яких «Українські Левиці» з рахунком 4:2 здобули перемоги над збірною українських міст. Через карантинні обмеження турнір відбувся без глядачів, що було дискомфортним для спортсменок. Втім, ніхто не збирався шукати собі виправдань – дівчата виклалися на всі 100%.
Одним із найбільш цікавих поєдинків стала зустріч у ринзі «Левиці» Тетяни Петрович проти Наталії Мелешко. Петрович виграла одноголосним рішенням суддів.
Тетяна прийшла в бокс пізно – у 17 років. Втім, це не завадило дівчині вже у 22 роки стати бронзовою медалісткою чемпіонату Європи.
За «Українських Левиць» Таня наразі провела три поєдинки, не програвши в жодному з них – нічия та дві перемоги. Другу перемогу Петрович здобула саме 1 липня.
– Таня, розкажи, будь ласка, чи важко було боксувати без глядачів?
– Було б зовсім важко, якби не було персоналу, менеджерів, тренерів. В нашому ж випадку у залі були присутні люди, тож це все було не настільки вже шокуюче. Не можу сказати, що було важко. Але дискомфорт відчувався, це правда.
Особливо було не по собі, коли мені або комусь з інших дівчат вдавалося якось справді круто влучити, або красиво ухилитися – зазвичай в цей час ми чуємо від глядачів гучні видихи або оплески. Але не цього разу. Але було неймовірно круто повернутися в ринг.
– Як тобі організація та формат шоу? Цього разу все було підлаштовано саме під телетрансляцію. Напевно, для тебе та дівчат це було трохи незвично?
– Насправді все пройшло прекрасно. Я хочу подякувати за все організаторам та спонсорам, і думаю, що всі дівчата до мене приєднаються. Особисто мені було дуже комфортно, попри те, що навколо справді було дуже багато фото та відео-камер. До того ж у нас в програмі були доволі ефектні виходи в ринг, і все треба було повторити на репетиціях перед боями по декілька разів. Штучні дим та вогонь, гучна музика, все таке. Але організатори подбали про те, щоб ми почувалиcя, як вдома.
Дуже класно, що цей вечір боксу взагалі відбувся, оскільки ми всі розуміємо, які непрості часи зараз. Спорт майже завмер.
– Ти була засмучена, що не вдалося провести міжнародну зустріч? Адже спочатку в суперницях мали бути дівчата з Німеччини, а потім білоруски…
– Звичайно, не без цього. Завжди цікавіше подивитися на себе на тлі дівчат з інших країн. В них інша школа боксу, плюс це завжди щось нове, адже з дівчатами з України ми багато боксували. Знаємо добре одна одну. Проте ще поробиш – правила карантину в цих країнах суворі, ми не можемо ображатися на дівчат за те, що не вони не змогли приїхати.
Але є і інша сторона медалі. Підготовка була дещо неповноцінною через карантин, тож нам усім не дуже хотілося виходити на міжнародному рівні і показувати себе не на 100%.
– Який за ліком це був твій бій за Левиць? Відчуття відрізняються від дебюту?
– Дуже відрізняються. Я тепер значно спокійніша, значно більш врівноважена, більше думаю на рингу. Це був мій третій бій, тож я вже мала час зрозуміти внутрішню кухню і адаптуватися до дрібниць.
Природно, в нашій організації важливим є не лише бокс. Ще треба звикнути до додаткової уваги, зрозуміти, де треба посміхнутися, де навпаки показати грізні емоції на камеру, тощо.
– Ти перемогла. Наскільки тобі було важко? Добре знала свою суперницю Наталю Мелешко?
– Я знала, хто така Мелешко, та ми жодного разу з нею не мали очних поєдинків. Проте на зборах у національній команді не раз стояли в парах. Знала її стиль, манери.
Було важко передусім тому, що була велика пауза, знову таки. Але функціонально все було в порядку Тренер теж сказав, що я виконала всі настанови. Тож я в цілому задоволена цим боєм, не лише в плані перемоги.
– Після своїх виступів ви потім залишилися з дівчатами дивитися хлопців. Які враження?
Чоловіки є чоловіки, тим більше професійні боксери. Нам було дуже цікаво подивитися. Вболівали за всіх, я трохи більше за Богдана Штонду – свого одноклубника. Були класні, видовищні поєдинки, з нокаутами.
Дуже круто виглядав Слава Скороход, неймовірну стійкість виявив Вадим Костючок у поєдинку з Андрієм Ісаковим. Трошки страшно було за Надзіра Бакшієва у двобої з Арамом Фаніяном, коли він упав біля канат. Добре, що все обійшлося. Принаймні, я сподіваюся на це.
– Наскільки зараз твоє життя змінилося, як спортсменки, в наслідок карантину. Форму вдалося на втратити, судячи з твої слів про хорошу функціональну готовність?
Мені, як не дивно, карантин пішов на користь. Я дуже багато бігала, збалансувала за цей час своє харчування. Це для мене було ніби відпочинком. Працювала і самостійно, і з тренером в парку. Як на мене, то я навіть покращила свою форму.
– Що говорять керівники проекту, коли наступний бій може бути?
– У нас поки не було таких розмов. Ми орієнтуємося на осінь, але поки рано говорити про дату та суперників. Цим займаються організатори, а ми з дівчатами будемо готові вийти в ринг тоді, коли нам про це скажуть.
– Відчуваєш, що увага вболівальників і ЗМІ до проекту потроху росте? Чи з цим все так само важко?
– Так, це помітно. Навіть по останньому шоу помітно – дуже багато фотографів, телекамер. Значно приємніше виступати, коли бачиш такий інтерес до проекту та до нас, дівчат, особисто. Але й на попередньому шоу взимку все теж було круто. Це був особливий вечір, але виходити в ринг за «Українських Левиць» для мене велика честь щоразу.
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Джерело: Sportarena.com