Sportarena

Батьки та діти ЧС-2022: Тюрами, Шмайхелі та еквадорський Джоркаєфф

Поговоримо про всіх представників футбольних династій, які були заявлені на катарський мундіаль

Батьки та діти ЧС-2022: Тюрами, Шмайхелі та еквадорський Джоркаєфф

Маркус Тюрам, Getty Images

Сини двох африканських легенд забивають на чемпіонаті світу – про це їхні батьки могли лише мріяти. Племінник славного югославського бомбардира творить дива у рамці. Іспанець продовжує справу кількох поколінь. Син чемпіона світу майже повторює батьковий успіх з першої спроби… Ці та багато інших історій – до вашої уваги!

Читайте також: Український слід на ЧС-2022. Післямова. Боягузтво ФІФА, доблесть Щенсни… і перший чемпіон світу з бекграундом УПЛ

Група А. Бронза ЧС під керівництвом батька. Еквадорські легенди

Починаємо з лідера квартету – Нідерландів. Тут наш погляд одразу натикається на Дейлі Блінда, вже ветерана, котрий зіграв – і досить яскраво – вже на двох чемпіонатах світу. Ось збіг: обидва рази (2014, 2022) ним керував рідний батько – колишній центрбек Аякса Данні Блінд. Керував як помічник Луї ван Гала, у проміжку (2015 – 2017) керував збірною сам… І провалився.

Читайте також: Аргентина – Франція – найкращий фінал в історії чемпіонатів світу? Здається, один матч був не гіршим

Не будемо даремно метати стріли обурення в гідру непотизму – універсал Блінд-молодший спокійно був основним гравцем Ораньє і за Адвоката, і за Кумана, і за де Бура. І тільки зараз, схоже, настав час поступитися дорогою молодому Маласії.

дэйли блинд аякс мю
Дейлі Блінд, Getty Images

Блінд-старший як гравець виграв з Аяксом абсолютно все (п’ять чемпіонств, усі три єврокубки, СК та МК), у збірній дебютував у 86-му, але тріумфальний Євро-88 пропустив. Потім грав на двох ЧС та двох ЧЄ, але у сумі награв за Ораньє трохи – 42 поєдинки. У сина тим часом – сотня матчів без одного. І бронза 2014 року. Тож у цьому аспекті він, мабуть, татка перевершив.

Більше прямих династій у нинішній збірній Нідерландів немає. Натомість є одна непряма, тобто некровна. Але, з іншого боку, все одно справа сімейна. Мова про вінгера Брюгге і конкурента Яремчука Ноа Ланге (7 хвилин проти Аргентини, жовта картка), який є пасинком Нурдіна Букарі.

Це досить відомий марокканець, який народився і майже всю кар’єру відіграв у Нідерландах (Спарта, Аякс, Бреда, АЗ, Ваалвейк). Втім, встиг змотатися до Аравії, Туреччини і навіть Польщі. За національну команду Марокко у нульових провів 14 матчів, забив два голи. На жаль, Леви Атласа протягом його ігрової кар’єри (2000 – 2015) на ЧС не кваліфікувалися.

Якщо копати ще глибше, то можна зупинитися на юному Хаві Сімонсі, який зіграв ті ж шість хвилин на ЧС (і це був його дебют за дорослу збірну!). Батько його, Регілліо, чимало пограв у Ередивізі – правда,  за клуби другої руки. Сина назвав, звісно, на честь нинішнього тренера Барси. Але надалі на таких випадках ми зупинятися не будемо. Ставимо чітку умову: батько (чи інший предок) футболіста має бути гравцем збірної. Будь-який.

Обходимо стороною загадковий Катар (це аж надто річ у собі). Нікого цікавого не знаходимо у складі Сенегалу. Йдемо далі. О! Еквадор, як співав гурт “Sash!”.

Читайте також: Мессі «засвітив» нову емблему Аргентини (фото)

Опорник Джегсон “Себас” Мендес – племінник Едісона Мендеса, справжньої легенди Ла Трі. Саме Едісон забив гол, який приніс Еквадору першу перемогу на чемпіонатах світу – Хорватії 2002-го. На ЧС у Німеччині атакуючий хав зробив два асисти, чим допоміг своїй команді вперше в історії пробитися у плей-офф мундіалю. У Європі він при цьому себе виявив слабо – всього два сезони у ПСВ, даремно що чемпіонських.

У результаті Мендес-дядько зіграв на трьох світових форумах, залишається третім гвардійцем своєї збірної за кількістю матчів (112). Його племіннику зараз 25, і великою зіркою йому не стати. Себас останні чотири роки відіграв у МЛС. У збірній Еквадору приблизно за той самий термін він має 34 поєдинки. Два повні матчі він зіграв у Катарі, у кожному клопотав по картці, і третій тур благополучно пропустив.

Більш молодий форвард Джоркаефф Реаско (нар. 1999) тренерами Ла Три поки що котирується мало. На минулому форумі весь його актив – 26 хвилин проти Сенегалу. Натомість його тато Нейсер Реаско (фланговий захисник), який явно приклав руку до вибору синівського імені – монументальна легенда ЛДУ Кіто, якому віддав майже 20 років. 2016-го трапилася рідкісна подія: батько та син одночасно вийшли на поле у складі згаданого клубу.

Реаско-старший за Еквадор провів 57 матчів, виступив на двох Копа Америка. Проте чемпіонат світу у його кар’єрі був лише один – 2006 року. Так що за цим показником син його вже наздогнав.

Група B. Багатонаціональні Штати. Неприкаяний ямаєць

У нинішнього складу англійської збірної, на жаль, із династіями не склалося (хоча здавалося б). Ну хіба що скажемо, що брати Крокери, Тед і Пітер були помітними гравцями Чарльтона, а перший з них потім (з 1973 по 1987) працював секретарем Футбольної Асоціації, серед іншого впровадивши сучасний формат Суперкубка (Черіті шилд). Ах, так, цей Тед Крокер – рідний дід Еріка Дайєра.

Ну і щоб двічі не вставати. Дядько Трента Александера-Арнольда, корінного мерсисайдця, працював секретарем МЮ. А бабуся атакуючого захисника Ліверпуля колись крутила шашні із самим Алексом Фергюсоном. Але одружився майбутній сер з іншою.

Збірна США – команда специфічна, як і історія їхньої країни. Тут як ніде багато гравців, які мають “позаштатне”, тобто не “штатівське”, а часом найнесподіваніше походження. Наприклад, у воротаря Тернера є литовське коріння, а у фулбека Єдліна – латвійське (втім, вони обидва – по єврейській лінії). “Хорват” Пулішич, “угорець” Горват, “іспанець” де ла Торре, і так далі, і так далі… Юнус Муса – той взагалі вибирав між чотирма країнами.

Читайте також: Мбаппе обійшов Голанда в рейтингу найдорожчих гравців світу

Але ми тут все-таки про футбольних батьків та дітей. Таких теж достатньо, даремно що у збірній вже немає обох Бредлі. Найгучніше ім’я – за рахунок тата, володаря Золотого м’яча та чинного президента Ліберії – носить Тімоті Веа. Вінгер Лілля, мабуть, зупинився у розвитку і проводить вкрай невдалий сезон. Але наприкінці листопада він зробив те, що для його великого батька залишилося недосяжною мрією – не лише зіграв, але одразу ж забив на чемпіонаті світу.

Веа ПСЖ
Тімоті Веа, Getty Images

Мама Тімоті Веа, між іншим, із Ямайки. Джордж, який чимало пограв за Монако і ПСЖ, мав французьке громадянство. Тож син вибирав із чотирьох варіантів, але зупинився на країні, в якій народився.

Джованні Рейна – ще один молодик, який пригальмував свій стрімкий прогрес. Він уже кілька років на видноті, хоча лише за тиждень до початку ЧС розміняв третій десяток. Але травми, травми… Через них навперейми йде його кар’єра в Дортмунді (хоча цієї осені трапився ренесанс), через них він не має твердого місця у складі Зірково-смугастих. Хоча міг би. На жаль: лише два виходи на заміну та сумарні 52 хвилини на катарських полях.

Сумувати Джованні не варто: йому лише 20, у нього попереду тих чемпіонатів світу… Теоретично чимало. Аби був здоровий. Клаудіо Рейна, екс-гравець Байєра, Рейнджерс та Ман Сіті, за Team USA награв 112 матчів (десятий результат в історії). І брав участь аж у чотирьох ЧС (1994 – 2006). На трьох із них грав, окрім домашнього.

Залишається додати: не лише тато, а й мама Джованні Рейни виступала за збірну США з футболу. А сам Джіо отримав ім’я на честь батьківського дружбана ван Бронкхорста.

Джованні Рейна, Getty Images

У перерві матчу 1/8 фіналу Берхалтер випустив Рейну замість 21-річного форварда Далласа Хесуса Феррейри, якого всю групу маринував у запасі, але раптово вирішив довіритися у найважливіший момент. Теж персонаж з цікавим родоводом. Народився тезка Христа в Колумбії, та не будь-де, а в сім’ї професійного футболіста Давида Феррейри.

Цей атакуючий хав грав за сильні клуби Колумбії та Бразилії, незабаром після народження сина почав залучатися до першої збірної своєї країни. 2010-го він поїхав грати в Даллас, заразом і Хесуса туди перевіз. Щоб той надалі став американцем і, як і багато героїв цього розділу, почав грати за національну команду не тієї країни, яку представляв батько. Ех, шкода, що Клінсманн-молодший, непоганий воротар, так і не доріс до дорослої збірної США – він би органічно доповнив цю компанію.

Пік кар’єри Давида Феррейри випав на нещасливі для збірної Колумбії часи (нульові). Втім, нещасливі саме у контексті потрапляння на ЧС. А так – Феррейра-старший зіграв на трьох Копа Америка, і навіть сенсаційно виграв перший із них (2001)! Зав’язав зовсім недавно, 2019-го.

Та й це ще не все! Батько та дядько (по матері) запасного захисника Шакелла Мура (20 хвилин на ЧС) грали за збірну… Тринідада та Тобаго. Запрошувала карибська футбольна нація та нашого Шака, але той відмовився. Зважаючи на все, розумно.

Нарешті рухаємося далі. В іранському списку ми натрапили на одне знайоме прізвище. 29-річний Амір Абедзаде – третій за ранжиром воротар Команди Меллі, у її складі він прокотився туристом вже на два чемпіонати світу, і лише тричі захищав іранський пост №1. На відміну від свого батька легендарного голкіпера Ахмада Рези Абедзаде. Той у збірній Ірану провів 78 поєдинків за 11 років, капітанив на ЧС-98.

Серед валлійців можна виділити юного таланту з Ноттінгема Бреннана Джонсона, чий тато Девід грав за тих самих Лісників, а також за збірну… Ямайки. Усього кілька матчів 1999 року, тобто. з мундіалем він, на відміну сина, розминувся. Забив у товарняках Парагваю та США, а далі…

Читайте також: Мбаппе перепише всі рекорди. Він уже зараз крутіший ніж Роналдо і Герд Мюллер

А далі був якийсь треш. Мама Девіда Джонсона була з англійського Бірмінгема, тому він раніше викликався до молодіжної збірної і навіть зіграв за другу національну команду під керівництвом Гленна Ходдла. Починаючи з 1999-го, Джонсона почали підгортати країни британської корони. Якийсь спеціальний дозвіл від ФІФА йому на це видали!

Північній Ірландії він сам відмовив. За Уельс начебто підписався, але не вчасно травмувався. Потім погодився на Шотландію, але тут тренер Браун його прокотив з викликом. Ямайка намагалася повернути “блудного сина”, але й тут щось не зрослося. Так невдалий випускник “Класу 92” (ага, те найкраще покоління МЮ) більше не виявив себе на рівні збірних. Син Бреннан у свої 21 вже явно мітить у лідери нової, омолодженої команди Уельсу… Чи настав час звикати називати цю країну Камрі?!

Група С. Політик – партнер Марадони. Воротарська династія

Тут ми зупинимося ненадовго. У всьому складі збірної Аргентини (країна зі сріблом у назві нарешті знову відчула смак ауруму) без Сімеоне-молодшого нам примітний лише один персонаж – півзахисник Брайтона Алексіс Макаллістер. Або Мак Аллістер – так його, як правило, пишуть латиницею.

Прізвище натякає на британське коріння. Так і є: предки футболіста колись перебралися із Шотландії… до Ірландії. А вже звідти – через океан. Але це було в незапам’ятні часи. Вже два століття Макалістери – справжні аргентинці, і у футбол погравало не одне покоління.

Алексіс Макаллістер, фото – Getty Images

Батько Алексіса, Карлос Макаллістер, провів дуже непогану кар’єру на лівому фланзі захисту: Аргентинос Жуніорс, Бока (чотири роки в середині 90-х), Расінг, Ферро Карріль. Наприкінці 90-х був викликаний до збірної та зіграв у стиках ЧС-94 проти Австралії. Разом з Марадоною, Редондо, Сімеоне та іншими легендами. На жаль, трьома матчами (ще – ТМ проти Німеччини) все обмежилося. У США Макаллістер не поїхав і більше під біло-блакитні прапори не залучався.

Натомість папа Карлос зробив собі непогану кар’єру в політиці. Був депутатом національного конгресу, обіймав посаду в уряді Макрі.

Дядько Алексіса теж грав за клуби аргентинської еліти, але менше й гірше. Два старші брати нинішнього чемпіона світу (шість матчів в основі, окрім першого туру; гол Польщі, асист на Ді Марію у фіналі) грають у командах вищого дивізіону – Росаріо Сентраль та Аргентинос Жуніорс. Але до збірної не доросли і вже навряд це зроблять.

Саудівську Аравію ми перегортаємо. Мексику теж, бо Тата Мартіно відчепив від фінальної заявки форварда Фейєноорда Сантьяго Хіменеса, сина екс-плеймейкера Крус Асуля (теж, як і два Феррейри, встигли трохи пограти разом) і зовсім небагато збірної Мексики. Санті у свої 21 вже награв за Ель Три більше матчів, ніж предок.

Натомість заглянемо до сусідньої Польщі (спойлер: не востаннє за сьогодні) заради славного хлопця Войцеха Щенсни. Адже він династія – все династія. Голкіпер Ювентуса, який двічі відбив пенальті на ЧС-2022, продовжує справу батька – Мацея Щенсни, екс-голкіпера Легії та трошки інших клубів, який провів за Кадру 7 матчів у першій половині 90-х. Як бачимо, продовжує набагато успішніше.

Група D. Два легендарні прізвища

Зрозуміло, тут одразу очі нам мозолять два легендарні прізвища. Одна з них – Шмайхель. Так, на відміну від батька (сенсаційне золото ЧЄ-92), Каспер до гучної перемоги у складі Червоно-білих не дістався. Але півфінал Євро за чудової гри – чи це не успіх?

Та й за участю в ЧС багаторічний страж воріт Лестера (нагадаємо, з цього літа він гравець Ніцци) татку приділяє: два проти одного. Щоправда, саме катарський турнір Касперу та його команді треба забути як страшний сон. Втім, інших у Шмайкса-молодшого вже, напевно, не буде – 37-й рік пішов як-не-як.

Каспер Шмайхель, Getty Images

За участю у ЧЄ син батька точно не наздожене – тут рахунок 2:4. До того ж Петер грав на усіх своїх континентальних першостях, а нащадок – лише на одному. За кількістю матчів за збірну Данії… Шанси невеликі. 89 вже назбирав чемпіон Англії-2016, до татового показника “всього” 40 поєдинків.

Друге прізвище? Зрозуміло, Тюрам. 24 роки тому легендарний Ліліан вперше та востаннє забив за збірну Франції. Причому одразу двічі. Справа була у півфіналі домашнього чемпіонату світу, постраждала команда Хорватії. Зараз же його старший син (молодший, Хефрен, старанно працює у Ніцці, разом зі згаданим Шмайксом, і у французькій молодіжці) дуже непогано себе проявив на катарському ЧС. Хоч і не забивав.

Тут Маркюса Тюрама взагалі не передбачалося. Але “підмогла” лавина травм, що впала на Ле Бле напередодні турніру і навіть по його ходу. Потрапивши з корабля на бал, 25-річний форвард гладбахської Борусії був чесним гравцем підміни. Але за довірений йому мізер часу проявити себе встиг.

Тюрам двічі віддавав гольові на Мбаппе. Спочатку проти Польщі, оформляючи великий рахунок. А у фіналі гравець, який замінив Жиру, не сфальшивив у розкішній комбінації, ставши важливою частиною божевільного камбека. На жаль, для перемоги цього не вистачило. У післяматчевій серії Маркюс не брав участі, мазали інші. Так і не повторив син батьківський успіх.

Маркус Тюрам, фото – Getty Images

І для найкращого бомбардира ЧС знайдеться куточок. Хоча тут, звичайно, про жодні династії не йдеться. Але прикол у тому, що батько зведеного брата Мбаппе грав за Заїр на ЧС-74. При цьому у самого Кіліана конголезького коріння немає. Натомість є камерунське (по батькові) та алжирсько-кабільське (по матері). Ага, в чомусь він – Зідан.

Група E. Нащадок двох вершкових легенд. Німецькі екс-африканці

Почнемо з Іспанії – адже тут у когось у предках ходять легенди!

Маркос Льоренте – представник великої футбольної родини. Його двоюрідний дід – сам Франсіско “Пако” Хенто, який 18 років віддав Реалу Мадриду, який виграв дюжину чемпіонських титулів і півдюжини КЕЧ. За збірну припадав пилом 15 років, брав участь у двох ЧС (62, 66), проте тріумфальний чемпіонат континенту 1964 року (його фінальну кульку) пропустив.

Повне ім’я отця Маркоса також містило слова Франсіско та Хенто, проте футбольну популярність він набув як Пако Льоренте. Грав на краю півзахисту за Реал Мадрид та Атлетико протягом восьми років. За збірну зіграв одного разу (1987, у відборі проти Албанії), причому забив, але більше не викликався.

Але це ще не все! Лід Льоренте по материнській лінії – форвард Рамон Гроссо. Не така монументальна як Хенто, але теж легенда Королівського клубу (12 років). За збірну Іспанії – 14/1 наприкінці 60-х.

27-річний продовжувач славних традицій на Євро-2020 пограв більш-менш, а ось у Катарі – лише в 1/8 проти Марокко. До слави Хенто Маркосу, звісно, не дістатись. Натомість із Фурією Рохою цей рідкісний універсал (центральний півзахисник, крайній захисник, вінгер, форвард) ще має шанс чогось досягти. На відміну від усіх своїх футбольних предків.

І все більше іспанців з крутими футбольними предками на ЧС не спостерігалося, адже Тіаго Алькантару (Мазіньо!) та Маркоса Алонсо (помітні батько та дід) тренер туди не взяв. Натомість є один цікавий факт із біографії Уго Гільямона, захисника/опорника Валенсії. Він дебютував за Валенсію-Б, вийшовши на заміну замість… Івана Зотько, колишнього гравця Металіста та нинішнього – Кривбаса. Як ви здогадалися, в Іспанії в українця не дуже вийшло.

З німецької команди ми беремо двох гравців африканського походження, які змінили батьківщину батьків – принаймні у футбольному плані.

Лерой Сане – син Сулеймана Сане, форварда збірної Сенегалу 90-х. Папа назвав дитину на честь тренера Клода Ле Руа – француза, який за більш ніж 40-річну кар’єру (досі у справі) керував чортовою силою збірних з Африки та Азії.

Лерой Сане, фото – Getty Images

Армел Белла-Кочап, захисник Саутгемптона та несподіваний новачок команди Фліка, народився 21 рік тому в Парижі в родині колишнього гравця збірної Камеруну (всього 4 матчі) на ім’я Сіріль Флоран Белла.

На закуску – парочка костаріканців. Селсо Боргес (кілька років провів у лакоруньському Депортіво) – син Алешандрі Гімарайнша, екс-бразильця, людини, яка грав за Коста-Ріку на чемпіонаті світу 1990 року і тренував її на двох перших ЧС 21-го століття. Селсо за Лос Тікос бігає вже 15-й рік (з татом він там розминувся), закінчувати поки не збирається (з чого б, лише 34), хоч уже і є рекордсменом національної команди зі зіграних матчів – 158.

Джевісон Беннетт, 22-річний вінгер Сандерленда та вихованець Ередіано, може похвалитися батьком та дядьком, які виступали не лише за той самий клуб, а й за ту саму збірну. Дядечко Трай був близьким до потрапляння на ЧС-2006, але все-таки пролетів – як фанера над Берліном.

Група F. Крутий воротар – нащадок крутого форварда. Український слід Модрича

Група двох півфіналістів! Але почнемо ми не з них, а з зоряної Бельгії, що опростоволосилася.

Роже Менама Лукаку, форвард не надто високого рівня (кілька бельгійських клубів, турецький Генчлербірліги), у середині 90-х залучався до збірної Заїра. Саме перед тим, як вона стала збірною ДР Конго.

Брати Азари (як мінімум двоє старших) своїм талантом, швидше за все, не в тата Тьєррі (виступав на напівпрофесійному рівні), а в маму Карін, яка грала у вищому бельгійському дивізіоні, але перервала кар’єру перед народженням Едена.

Хорватську частину оповідання почнемо з Домініка Ліваковича, який видав геніальний чемпіонат. Його тато – нещодавній держсекретар Хорватії; але це добре. Важливо інше: мама Мануела – уроджена Скоблар. Знайоме прізвище? Так-так, великий югославський форвард Йосип Скоблар (ОФК, Ганновер, Марсель, півфінал ЧС-62) – двоюрідний дядечко воротаря Динамо Загреб.

За югославську збірну Йосип відверто недограв – у самий розпал кар’єри його влада заборонила залучати до національної команди легіонерів із Загниваючого Заходу. Тому й не став срібним призером континенту 1968-го. А з ним, дивишся, і золото б вигризли.

Так чи інакше, суто за виступами на ЧС Лівакович Скоблара зробив: друге та третє місце (гаразд, 2018-го Домінік не грав) проти четвертого.

Лука Модрич, фото – Getty Images

А ви знали, що двоюрідний брат Луки Модрича – той самий Марк Відука? Екс-форвард Селтіка, Лідса, Боро та Ньюкасла, учасник ОІ-96 та ЧС-2006 у складі збірної Австралії. А ще у Відуки є українське коріння.

І просто факт: Деяну Ловрену ім’я обрала бабуся… на честь чорногорця Савічевича!

І для Канади у нас знайдеться кілька рядків. Син тренера Джона Гердмана (англійця), 18-річний Джей, нині грає за молодіжну збірну Нової Зеландії. Бо там народився. Хоча й у канадську молодіжку залучався. Поки що ще може обирати.

Група G. Пара Сонгів і більше нічого

Невже така гіперфутбольна нація, як Бразилія, може обійтися без династій? – Запитайте ви. Відповідаємо: звісно, може! Легко і просто. У її нинішньому складі. Так, у деяких гравців батьки грали у футбол професійно (наприклад, тато Родріго, якому зараз лише 38 років – менше, ніж деяким партнерам сина зі збірної). Але не на найвищому рівні. Тому просто факт: захисник Ювентус Бремер (р.1997) своє ім’я отримав на честь Андреаса Бреме.

Досить порожнім і в камерунській заявці. Втім, є один цікавий сімейний штрих. У скандального Андре Онани є двоюрідний брат – Фабріс Ондоа. Теж камерунець, теж воротар, також гравець збірної (але не цього скликання). Він лише на півроку старший за двоюрідного брата, але у рамці Неприборканих Львів встиг зіграти на 10 матчів більше (44). Був основним на двох Кубках африканських націй, один із яких збірна Камеруну виграла.

Але є ще одна лінія – від тренера тягнеться. Рігобер Сонг пограв на чотирьох ЧС, на двох був видалений (рекорд на пару із Зіданом). У ПАР-2010 він поїхав разом із племінником Алексом. Тим самим, що виблискував в Арсеналі, був іноді непоганий у Барселоні, але потім подався за довгим рублем і докотився аж до чемпіонату Джібуті. Адже йому всього 35.

Сербія, Швейцарія … Суцільні брати і двоюрідні брати. Не те!

Група H. Ганська суперсімейка: ще одна легенда без ЧС

Відразу ж – збірна Гани та брати Айю. Старший, Андре, брав участь у трьох ЧС, заходив до чвертьфіналу (рівень України, однак). Молодший, Джордан, дебютував за Чорних зірок лише восени 2010-го, але вже також її повноправний ветеран.

Джордан Айю, cpfc.co.uk

Є в цьому списку ще один брат-збірка – опорник Ібрахім Айю. Йому 34, доля його помотали неабияк, але… з несоромних європейських ліг можна відзначити лише дворічний захід у Льєрс. З 2016 року грає у чемпіонаті Гібралтару. За національну команду – 7 появи наприкінці нульових. На чемпіонат світу у ПАР він потрапив, але, на відміну від брата Андре, усі 5 матчів просидів на банці.

Світова першість так і залишилася недосяжною мрією для двох братів із попереднього покоління. Дядько наших героїв, Кваме Айю, на рубежі століть гідно грав у Португалії, потім у Туреччині. За збірну зіграв чимало, але без крутих турнірів та гучних перемог. Щоправда, була бронза ОІ-92. Для скромної (тоді) африканської команди – великий успіх.

Але найкрутіший у цій сімейці – звичайно ж, Абеді Пеле. Хто не здогадався, останнє слово – прізвисько, а так він теж Айю, як і всі. Взагалі, таке враження, у Гані з прізвищами не надто велика різноманітність. Хто не Айю, той Овусу, хто не Овусу, той Фрімпонг. Або Менса. Або Асамоа якийсь. Гаразд, це ми перебільшуємо.

Талановитий плеймейкер, один із найкращих футболістів Африки взагалі за різними опитуваннями та топами. Шість крутих років у Марселі (включаючи перемогу у першій офіційній ЛЧ). Інші клуби Франції, Італії, Німеччини. 20 років клубної кар’єри. І 16 – у збірній. Збірна, яка вперше потрапить на ЧС лише на шостому році наступного століття, в якому Абеді з об’єктивних причин уже не грав.

Він дуже молодим встиг долучитися до останньої перемоги Гани в КАН (1982). Вдумайтесь лише, одна з найсильніших команд Африки вже сорок років без перемог на континентальному рівні. Могли Чорні зірки зробити історичний прорив – перший африканський фінал – за 8 (з хвостиком) років до Марокко. Але завадили дві кінцівки – рука Суареса і нога Г’яна, яка штовхнула м’яч у каркас над Муслерою.

Андре Айю на ЧС-2010 не забивав. Натомість видав Г’яну пас на переможний гол у ІІ. Фатальний чвертьфінал пропустив через перебір карток. 2014-го він уже грав пліч-о-пліч з Джорданом і забив двічі. На жаль, Гана все одно стала найслабшою у групі. Хоч і видала бадьорі 2:2 з майбутніми чемпіонами світу у битві Боатенгів.

ЧС у Росії африканська збірна пропустила. А в Катарі знову з братами Айю знову не вийшла з групи. Тут Андре забив Португалії. Не допомогло. Джордан Айю на ЧС-2022 обмежився асистом.

От і думайте, що крутіше: бути легендою в рамках континенту, грати в одному з найсильніших (для свого часу) клубів світу, взяти КЕЧ, але лише мріяти про чемпіонати світу? Чи, будучи талановитим середняком, працелюбно змотатися на три мундіалі, там дещо забити, діставшись історичної (конкретно для Гани) стадії? Питання, як кажуть, риторинче.

Інші? Хіба що Уругвай та й то один випадок. Агустін Каноббіо, 24-річний вінгер Атлетіко Паранаенсе, на ЧС-22 зіграв аж 10 хвилин – у третьому турі проти Гани. Але це все одно більше, ніж у його батька Освальдо, який у середині 90-х Чарруа набігав 8 поєдинків і навіть двічі забив.

У португальському складі жодного цікавого коріння не виявлено. Натомість виявлено один нетривіальний факт. Майже сорокарічний Пепе насправді звати Кеплер Лаверан де Ліма Феррейра. Мама його назвала на честь улюблених учених – Йоганна Кеплера та Шарля Лаверана. Бачите, не всі з футболу фанатіти, можна і з науки, наприклад.

Постскриптум. Суддівська династія. Здавалося б, до чого тут Суркіс?

На цьому начебто все… Але ні. Ви ж пам’ятаєте, ми обіцяли ще раз заглянути до Польщі? Заглядаємо. Фінал ЧС-2022 на бровці відпрацював вірний помічник Шимона Марциняка – 44-річний Томаш Лісткевич. Тим самим повторив досягнення батька, який працював на фіналі чемпіонату світу 1990 року – також як помічник головного арбітра.

Цей самий Міхал Юзеф Лісткевич – особистість примітна. Народився у сім’ї артистів. За освітою філолог. Серйозної футбольної кар’єри не мав, уже у 20 став арбітром, у 33 дослужився до статусу арбітра ФІФА. При цьому суддівську футбольну практику багато років успішно поєднував із роботою журналіста.

Став елітним арбітром – найуспішнішим поляком цього амплуа до 2022 року. Працював на ОІ-88, ЧЄ того ж року, чемпіонатах світу 1990 та 1994. У римському фіналі поряд з колумбійцем Пересом Ойосом був асистентом мексиканця Кодесаля. Щодо взаєморозуміння можете не турбуватися: поліглот Лісткевич вільно розмовляє шістьма мовами.

Надалі пан Міхал, який відсудив за кар’єру понад 1100 поєдинків, став успішним функціонером. З кінця 80-х працював у Футбольній Асоціації, з 1999 по 2008 рік був її президентом. За його каденції Кадра пропустила лише один великий турнір – ЧЄ-2004. Ну і, звісно, головна перемога Лісткевича (на пару із Суркісом) – це право проведення чемпіонату Європи 2012 року.

Син Томаш, як мінімум, суддівську славу батька не осоромив. У бригаді Марциняка він працював у еліт-групі ЛН, на одному ЧЄ, двох ЧС. І ось – пік кар’єри. Не скажеш, що польська бригада фінал відпрацювала бездоганно. Втім,там до ВАР питань не менше; у сучасному футболі, коли на всі випадки вигадуються технологічні рішення, функції лайнсмена стають дедалі декоративнішими.

Шимон Марциняк, Getty Images

Але все рівно є привід порадіти за сусіда, представника дружньої країни. І тихо засумувати: коли ж наші арбітри доростуть хоча б до левела групового етапу ЛЧ?

Ось такою несподівано об’ємною вийшла наша добірка. І це ще на ЧС не пробилася Швеція з Ларссоном-сином, Італія з Мальдіні-онуком (гаразд, це жарт, Даніель поки що занадто мало грає навіть у Спеції). Недоїхали до Катару деякі сини помітних гравців на зразок Джіо Сімеоне або Тіаго Алькантари (братик Рафінья туди якраз доїхав, з вересня виступає за клуб Ель-Арабі; але до збірної Бразилії не залучався з 2018 року). Але й так вийшло цілком соковито.

Дочекаємося найкращих часів та нового попадання на чемпіонат світу збірної України. Тоді із задоволенням покопаємось у родоводів наших футболістів. Сто відсотків: там буде в достатку чудових особистостей.

варіант матеріалу

Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Джерело: Sportarena.com

Или аккаунт Sportarena